У цьому випуску рубрики «Літтред», в якій «Львівська Пошта» ділиться уривками найновіших книжок, найсвіжіше видання від Видавництва Старого Лева «Слово на літеру «Ф». Базова книжка про права жінок» Ірини Славінської. Розрахована на підлітків, але помічна для читачів будь-якого віку новинка щойно вийшла з друку, її уже можна придбати в книгарнях і на сайті видавництва. А я розповідаю, чого чекати від книги, та ділюсь ексклюзивним уривком наданим ВСЛ.
Новинка дуже на часі. Вважаю, що нам усім не зайвим буде згадати про свої права, особливо зараз, коли Україною котиться хвиля звинувачень викладачів вишів у домаганнях. І раджу звернути увагу на ще одне видання по темі, яке ми представляли у «Літтреді» трохи раніше. Маю на увазі книжку Тамари Марценюк «Безстрашні. Історія українського фемінізму в інтерв’ю» від Creative Women Publishing. Адже саме ця авторка і докторка історичних наук Оксана Кісь є науковими редакторками «Слова на літеру «Ф».
Чому саме «Слово на літеру «Ф»
Якщо фемінізм і мав колись відтінок скандальності, то такі часи вже минули. Проте декого він досі бентежить, тож слово на літеру «Ф» усе ж може потребувати роз’яснення. Зрештою нині нам усім потрібні базові знання про права та можливості жінок, а ще поповнення власної скарбнички аргументів. А критикам зрештою варто запам’ятати, що феміністки не ненавидять чоловіків, і що в справедливому світі краще живеться як жінкам, так і чоловікам.
«Слово на літеру «Ф». Базова книжка про права жінок» української авторки Ірини Славінської – доступний і захопливий гід у світ фемінізму, створений для підлітків. Книга пояснює основні поняття рівності та прав жінок без упереджень.
Що таке патріархат? Чому рівність важлива для всіх, незалежно від статі? Як історично змінювалися права жінок? Авторка доступно й без складних термінів розповідає про основи фемінізму, розвінчує міфи та допомагає читачам розібратися у важливих питаннях прав жінок і суспільної рівності.
Книга написана для підлітків, проте стане у пригоді й дорослим, які прагнуть розширити свої знання про соціальну рівність, відкидаючи стереотипи. Візуальну частину видання реалізувала Ярини Мозиль, ілюстрації якої роблять його ще цікавішим і зрозумілішим.
«Слово на літеру «Ф»: український контекст
Авторкою книги є Ірина Славінська, продюсерка «Радіо Культура», перекладачка та журналістка. З 2006 року вона працює в медіа. Долучилася до команди, що відновила роботу «Громадського радіо» 2013 року. З квітня 2018 року працює у команді Суспільного мовлення. Лауреатка премії імені Олександра Кривенка 2019 року. Координаторка програми проти сексизму в медіа та політиці «Повага».
«Дивно, але в світі досі є люди, яких можна збентежити словом «фемінізм». Саме для них і для всіх, що хочуть розібратися та зрозуміти, я написала цю книжку. Хтось шукає аргументів для пояснень або суперечок про права жінок. Хтось лиш відкриває для себе тему фемінізму. Комусь хочеться розібратися зі складними -ізмами… «Слово на букву Ф» стане корисною книжкою для всіх читачок і читачів», – пояснює Ірина Славінська.
«Слово на літеру «Ф» ґрунтується саме на українському матеріалі. Авторка показує, як і що відбувається в Україні в часи першої, другої та третьої хвилі фемінізму. Каже, що прагнула створити якомога більш змістовну та популярну книжку. Щоб вона була відкритою і для досвідчених, і для новеньких у темі. А ще допомогла би краще зрозуміти саме українську ситуацію.
Одна із наукових редакторок видання Оксана Кісь зауважує: «Нова книжка Ірини Славінської в дуже доступний спосіб, на дуже близьких нам прикладах пояснює ідеї, цінності та цілі фемінізму саме для українського суспільства. Дякую авторці за привілей бути першочитачкою і дуже раджу для тих, хто хотіли б нарешті зрозуміти, що до чого з тим словом на літеру «Ф». До слова, вчора історикиню та антропологиню Оксану Кісь призначили новою головою Національного фонду досліджень України.
Феміністки прагнуть справедливості
Що слово «фемінізм» означає по-простому? Якщо дуже коротко, то переконання в тому, що жінка – це людина. Чому ця проста й доволі самоочевидна думка дотепер може видаватися комусь «скандальною» чи «епатажною»? Я не знаю. Проте можу хіба пофантазувати про можливі приводи й подразники. Можливо, когось бісить те, що фемінізм привертає увагу до проблем, яких воліють не бачити. Фемінізм говорить про них голосно та закликає суспільство знайти рішення. Можливо, комусь не подобаються заклики до створення більш справедливої реальності, не подобається ризик втратити свої привілеї? Що ж, саме так працює патріархат.
***
Також відоме як «яких прав вам іще не вистачає?». Дуже добре знати відповідь на це запитання, особливо тим, хто наразі не визначає себе як феміністки, але цікавиться проблемою дискримінації. Дискримінація – це обмеження або позбавлення прав певних категорій громадян (так пише Академічний тлумачний словник української мови). Кембриджський словник визначає дискримінацію як «зумовлене расою, гендером, сексуальністю чи іншими ознаками інакше ставлення до певної особи чи групи, а саме гірше ставлення, аніж до інших людей». Для прикладу, саме дискримінація – нерівне ставлення поліції та інших державних інституцій, надмірне застосування насильства з їхнього боку – спричинила появу руху BLM (Black Lives Matter) за справедливе ставлення до афроамериканців у США. Інший приклад – рух за інклюзивний простір, який би мав універсальний дизайн, придатний і для людей у кріслах колісних, і для людей із дитячими візочками, і для маломобільних, і для людей із порушеннями зору…
Одне слово, для всіх, кому може бути непросто ходити, і хто не має зазнавати дискримінації через недоступність просторів. Додаткові пояснення тут зайві. Думаю, всі, хто бодай раз у житті підвертали щиколотку чи розтягували зв’язки, а чи мали іншу, навіть незначну травму, знають, як складно й боляче буває підійматися чи спускатися сходинками, переступати пороги й перечіплятися через якісь дроти. Так от, дискримінація існує і щодо жінок – це сексизм, тобто дискримінація за гендерною ознакою. Причина, на жаль, надзвичайно давня – патріархат, патріархальне суспільство, патріархальні погляди та стереотипи… Формулювати точну назву можна по-різному, але суть одна. Патріархат – це соціальна система, побудована на домінуванні чоловіків.
Що означає «домінування»? Це не про дарування квітів або поступитися місцем у громадському транспорті. Це про реальні переваги – доступ до грошей і влади. Наприклад, в Україні досі чоловіки в середньому заробляють на 25–30 % більше, ніж жінки. Також чудовий приклад – сайт Національної академії наук України, де лиш одного погляду на рубрику з назвою «Президія» вистачить, аби оцінити нерівну пропорцію жінок і чоловіків. У бізнесі все так само, жінок на керівних позиціях топдиректорів набагато менше, ніж чоловіків. Інший приклад – українська політика, де, скажімо, в парламенті в найкращі роки жінок-депутаток було максимум 21 %. А в уряді були часи, коли там взагалі не було жінок – а деякі прем’єр-міністри впевнено заявляли, що «реформи – не жіноча справа».
То в чому полягає дискримінація жінок? У тому, що жінки можуть зазнавати несправедливого ставлення – саме через свій гендер. У тому, що жінки можуть потерпати від несправедливих обмежень і заборон, які досі присутні навіть у законодавстві. Але й на суто символічному рівні жінки не мають привілеїв, які є в чоловіків.
У чоловіків не запитують, як вони планують поєднувати батьківство та кар’єру. У чоловіків не запитують, чому вони зарано чи запізно вийшли на роботу після народження дитини. Чоловіків не підозрюють у втраті кваліфікації, навичок і розуму після появи дітей. У чоловіків не запитують, як їхня дружина ставиться до того, скільки часу вони проводять на роботі.
Не існує зневажливих жартів про «чоловічий колектив». Не існує упереджень про чоловіків як керівників. Не існує реплік про те, що в чоловіка невдалий день місячного циклу, і тому він такий нервовий. Чоловіків мало коли оцінюють за вагою чи іншими зовнішніми ознаками: лисина, черевце абощо – не стануть приводом для хейту, бо чоловік із будь-якою зовнішністю – Аполлон, він «і в сімдесят – жених». Порівняймо з досвідом жінок у просторі соцмереж, де ніби й квітне «бодіпозитив», але на світлині в купальнику зайва складка на талії може виявитися приводом для всіх, кого не питали, щось сказати про жіночу зовнішність – «обвислі» груди, «товсті» ноги, «вуха» на стегнах і «круглий» живіт.
Чоловік, котрий покинув родину й дітей, не часто зазнає суспільного осуду: чимало таких «татусів» безслідно й без наслідків зникають із життя своїх синів або доньок. Жінка ж отримає звинувачення «погана матір» або «зозуля» навіть у відповідь на рішення «занадто рано» повернутися до праці – хоча, знову-таки, ніхто насправді думки про це в широкого загалу не запитував. Подібні приклади може розказати будь-яка спостережлива людина. Реальність навколо – і факти, і сприйняття, і емоції, і жарти, і все інше – дуже наочно показує, що зі світом щось не так. Світ несправедливий до дівчат і жінок – у школі, в соцмережах, на роботі, у творчості, і, на жаль, часто навіть у родині. Дискримінація жінок існує. Саме з визнання цієї проблеми можемо почати з’ясовувати, чого ж насправді хочуть феміністки. Якщо пояснити коротко, то феміністки прагнуть справедливості.
Бібліотечка «Літтреду»
З найсвіжішого наша біліотечка поповнилась книгами «Історії українських митців. Олександра Екстер» Анни Лодигіної і Projector Publishing, Projector Foundation, Фундації ЗМІН і «Золота Роза, або Львівський путівник» Тетяни Казанцевої і Видавництва Старого Лева. Також у 2025-му в рубриці ми публікували уривки з видань «За маму, за тата» Каріни Савариної і видавництва Punkt, «Убивство на сходах» Віри Курико та Лади Касьяненко і Vivat.
2024 рік закривали уривками із новинок «Називай мене Клас Баєр» Юлії Чернінької і Видавництва Старого Лева, «Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків. З життя одного фікуса» Анастасії Забели і Vivat, «Мрія» Євгена Положія і Vivat, «Дреди, батли і «стіли» Дарії Анцибор і «Це вам не естрада» Філа Пухарєва від «Лабораторії», «Пан. Роман про Євгена Чикаленка» Степана Процюка і Discursus, «У пошуках Єви. Історія про чуму, війну та еміграцію» Максима Беспалова і «Локальної історії» «Жмур. Історії з бліндажу, де стерлася межа між життям та смертю» Олександра Ябчанки і видавництва «Колесо Життя».
До цього «Літтред» публікував уривки книг «Українець Джонатан і двадцять сім мерців» Віктора Шепелєва від «Видавництва 21», «Безстрашні. Історія українського фемінізму в інтерв’ю» Тамари Марценюк від Creative Women Publishing, Марини Стародубської «Як зрозуміти українців: кроскультурний погляд» від Vivat, видання Юрія Рокецького «Всьо чотко. Сергій Кузьмінський і «Брати Гадюкіни» від «Нашого Формату».
В цій рубриці ви знайдете уривки збірки оповідань «Арабески» Сергія Жадана від Meridian Czernowitz, книги «Залізний генерал. Уроки людяності» Людмили Долгоновської від Vivat, спогадів «Жити переможно: школа Патріарха Йосифа Сліпого» Бориса Ґудзяка від видавництва УКУ, збірки Валерія Пузіка «Мисливці за щастям. Якщо треба буде помирати я тебе розбуджу» від Vivat, видання «Сила опору. Українці в радянських таборах» від «Локальної історії», збірки короткої прози в жанрі фантастики від українських письменниць «Мотанка», книг Артема Чеха «Пісня відкритого шляху», Павла «Паштета» Белянського «Битись не можна відступити».
А починався «Літтред» з уривків роману Юлії Чернінької «Спадок на кістках», видання Олександра Кучерука, Юрія Черченка і Михайла Ковальчука «Євген Коновалець. Історія нерозкритого вбивства», книг Тетяни Рубан «Тимчасово переселені» і Олени Чернінької «Лемберґ: мамцю, ну не плач».
