Колівінг – це окремий вид оренди житла для спільного проживання.
Відрізняється від гуртожитку або квартири тим, що тут мешкають люди зі
спільними інтересами, цінностями, намірами або фахом. Таке велике
приміщення, для прикладу, можуть спільно винаймати айтівці або
представники якоїсь конкретної субкультури. Людей, яких цікавить саме такий формат проживання, може, крім того, об’єднувати певне ком’юніті людей, близьких за духом і поглядам.
Vilnyy позиціонує себе як мережа колівінгів для проактивної молоді, яку
об’єднують саме спільні цінності та принципи спільнототворення – побудови спільноти однодумців з ідеями свідомого патріотизму, взаємоповаги та залучення до дії.
Це неприбуткова громадська молодіжна організація, яка займається тим, що допомагає молодим людям знайти своє оточення, а отже, збільшити досвід спілкування з людьми, які відрізняються інтересами.
Людей, які живуть на просторах колівінгу, називають коліверами. Кожна
велика квартира, яких зараз дві у Львові та шість у Києві, називається
спільнотою з власним так званим вайбом.
У кожній спільноті є сотник, тобто лідер, який курирує побутову взаємодію між коліверами, заходи і проблеми, які можуть постати. Він є фасилітатором для знаходження спільного рішення у разі незбігу думок або виникнення проблеми. Засновник мережі колівінгів Vilnyy Георгій Дегтяренко розповів «Львівській Пошті» про її створення, досягнення, місію, головні цінності проєкту і те, як живуть люди в таких спільнотах.
Львів став натхненником для створення Vilnyy
Ідея спільнотного життя в Україні зародилася саме у Львові. Тутешній
«Вільний простір» як спільножиток соціально активної молоді, цінності якого визріли після Революції Гідності, надихнув київську молодь започаткувати власний спільнотний проєкт.
Ця історія почалася шість років тому – 1 серпня 2018-го. Ідея існувала у Львові дуже довго. «Вільний простір» пішов від Майдану Незалежності. Ми всі проживали в Києві та спостерігали, як живуть люди у “Вільному просторі” у Львові, які там вайби та події. Львів тоді дав дуже добрий приклад Києву: після Революції Гідності молодь може не тільки згадувати флешбеки революції, але й відчувати те, що таке спільнота й самоорганізація.
Тоді збиралася група, щоб жити у Києві так, як уже декілька років така сама
живе у Львові. Коли вона була створена, треба було підписати квартиру, щоб 12 волонтерів оселилися в ній. Із тих, що збиралися почати цю історію, мало хто заїхав. Вони пів року збиралися відкриватися.
Коли я написав перший пост у фейсбуці, до нас заїхали перші 12 людей. Після цього люди почали писати, що теж хочуть мешкати в такому форматі.
Ми попросили їх подавати анкети, бо вирішили відкрити ще одну квартиру вже на 18 людей. По суті, ми відкрили одразу дві квартири, і в нас одразу почали мешкати 30 осіб.
Ми не мали коштів навіть на купівлю ліжок, перші чотири місяці люди спали на підлозі, ділили орендну плату між собою. Тоді вона становила 100 доларів з особи. Ближче до дверей лягали ті, кому раніше вставати на роботу, щоб не ходити по головах. Ми пішли в Міністерство освіти, побували й у юніт.сіті, бо були проактивними. Відчувалося, що ми як спільнота можемо робити більше.
Через чотири місяці після відкриття до нас прийшла перша перемога – людина набила лого мережі на тілі. Уже більш ніж 20 людей набили собі логотип мережі Vilnyy. Ми виміряємо наше зростання по тому, скільки людей набили наш логотип і скільки людей після того, як заїхали на Vilnyy, покинули свій університет або свою роботу і почали жити так, як їм більше імпонує.
Львівська освітня фундація повірила в силу колівінгів і дала перший
безвідсотковий кредит на те, щоб ми могли купити собі ліжка. Це дало поштовх до розвитку мережі колівінгів.
Перед повномасштабним вторгненням у Києві було 28 квартир, тобто все
запрацювало. Але коли почалася війна, всі 28 квартир спорожніли, бо з Києва на той момент виїжджали. Ми відкрили екстрений колівінг в німецькому Ессені для того, щоб зберегти потенціал молодих українців, які виїхали, щоб вони й далі жили спільнотою, розвивалися. Також ми відкрили дві спільноти у Львові, бо дуже багато наших людей із Києва переїхали сюди.
Ми маємо 6 квартир у Києві та дві у Львові – так зараз працює мережа.
Про місію та візію проєкту і те, як обирають кандидата в колівери
«У школі та університеті тобі дають відповіді на запитання, які ти не
ставиш, у той час як здатність ставити питання дуже важлива. З часом цю здатність можна втратити. Колівінг – це формаційна пора дозрівання
людини, а в цьому середовищі ти знаходиш відповідь на запитання, що робити, якщо я живу не своє життя», – вважає засновник Георгій.
Претендента в конкретну спільноту обирають не за інтересами. Немає
спільноти фотографів, журналістів чи програмістів. Натомість вони базуються на спільних цінностях. Якщо у вас однакові цінності, ви можете знайти спільну мову.
Із тобою живе проджект-менеджер, фотограф, зубний лікар, ветеринар, ветеран, людина з інвалідністю, людина, яка сортує сміття, представник ЛГБТ+ спільноти. Всі вони мешкають із тобою, і твої горизонти починають
розширюватися. Ти починаєш взаємодіяти з ветеранами, активістами,
пластунами, з усіма на світі. Ти ставиш питання, бо тобі цікаво, ти бачиш, які
люди імпонують тобі більше, а які менше. Ти піднімаєшся на цій горі,
піднімаються твої горизонти, бо ти пізнаєш цих людей. У якийсь момент ти
сходиш на цю гору і вже розумієш свою компанію, що тобі імпонує, що тобі
цікаво робити, бачиш справжню дорогу свого життя. Можливо, твоя кар’єрна драбина спирається не на ту стіну, бо в тебе є якісь упередження, а ти у вільному плаванні.
Зі слів Георгія, поживши рік на колівінгу, ти розумієш світ різних людей і їхніх думок. Всі вони проактивні, тобі є про що з ними говорити. І після цього ти можеш вирішувати, куди йти далі. Колівінг – це не про те, як жити, це відповідь на питання, що робити, якщо я живу не своє життя.
У цьому суть нашої організації, неприбутковості, бо люди, які проживають
разом, скидаються грішми на оплату квартири, ділять суму оренди між собою. Це соціальна місія. Ми працюємо з проактивною молоддю, бо віримо в те, що в 17 років людина не може знати точно про сортування сміття, взаємодію з ЛГБТ-спільнотою, з людьми з інвалідністю, принципи універсального дизайну і загалом, що таке ненасильницька комунікація. І ця людина ухвалює рішення, в який університет іде, ким хоче бути все життя.
Якщо люди не пройшли відбір або не знайшли свою спільноту, це може
означати, що їхня спільнота в іншому місці.
В одній спільноті людина не пройшла відбір, а в другій пройшла і почала там жити, а через чотири місяці стала сотником – лідером спільноти.
Наша місія як організації – дати людям спільноту, яка їм імпонуватиме. Ідея
полягає в тому, щоб у Львові було бодай чотири спільноти, тоді кожна
проактивна людина зможе вибрати котрусь із них.
Щоб стати колівером, потрібно пройти базовий відбір у три етапи. В
середньому його проходять п’ятеро з 10 людей, адже вимоги тут досить
серйозні. Навіть якщо місце не зайняте місяцями, брати абикого спільнота не буде.
Цінності Vilnyy, на яких побудована вся концепція спільнот
Одні з базових цінностей «Вільного» – це повага до людей, толерантність і
свідомий патріотизм.
Ми відрізняємося від інших організацій спільнототворенням, тобто творимо спільноти і хочемо, щоб ця концепція поширювалася. Ми організовували школу лідерів спільнот для інших 40 молодих організацій.
Це також натхнення до дії. Через те, що в нас живе проактивна молодь, яка
шукає себе, цікаво запрошувати її на якісь проєкти організації. Якщо нам
потрібні були ведучі або фасилітатори чи дизайнери для школи лідерів, то ми пропонували це нашим коліверам. Стараємося надихати їх на це.
Одного разу ми зробили стендап, куди запросили всіх наших жителів.
Волонтери в проєкті могли взяти участь у стендапі. В якийсь момент людина зрозуміла, що це їй добре вдається, і почала розвиватися як стендапер. А це був усього лиш внутрішній івент.
Соціократія – рішення не ухвалюється однією людиною, а цілою спільнотою, де кожна думка почута, кожен голос важливий. Рішення ухвалюється, якщо немає жодної людини, яка виступає проти.
Персоналітет – не давати відповіді на питання, які не ставили. Часто молоді організації будують себе на легкій пропаганді того, як світ має жити, і на тому, як вони хочуть навчити жити. У нас нема такого, що ми вчимо людей якоїсь ідеології, у нас необов’язково бути лібертаріанцем, для прикладу.
Яка роль сотника в спільноті
Сотники – це лідери спільнот, на яких тримається групова динаміка,
дотримання правил, чистота і багато інших речей на кожному колівінгу.
Рішення ухвалює спільнота, бо коли люди оселяються у помешканнях
коліверів, то стають співвласниками. Їм належить 1/18 квартири. Якщо хочуть, можуть малювати на стінах.
Функція сотника полягає в тому, щоб менеджерити групу, але не нав’язувати свою думку. Він займається фасилітацією – узгодженням усіх думок та зведенням якогось рішення до консенсусу. Це і є мистецтво пошуку аргументів. Наприклад, є рослина, одним і другим людям потрібна ця рослина. Одним потрібні її корінці, другим – цвіт. Сотник має розуміти те, що кому потрібно на колівінгу.
Як живуть люди на колівінгу
Кожна спільнота регулярно організовує різні активності, головною з яких є
щотижнева спільна вечеря. Іншими активностями можуть бути чайні церемонії, вивчення мов, танці або практика культури діалогу.
Кімната, по суті, є місцем для зберігання речей. Через те, що у всіх різний
графік, немає черги кудись, ти можеш не бачити своїх співмешканців узагалі. Через це в нас є традиція щопонеділка влаштовувати спільну вечерю, коли всі спільноти збираються разом і обговорюють, як минув їхній тиждень чи як вони живуть. І це все частина культури. Буває так, що люди вже виїхали, але все одно проводять спільні вечері.
Кожні чотири місяці вся спільнота колівінгу обов’язково має вирушати в
мандрівку. Це може бути похід у гори, книжковий захід або дослідження
якогось місця. Сам процес того, як ви туди добираєтеся, має наповнювати та об’єднувати.
Також кожен мешканець колівінгу прописує правила комунікації зі собою, свої особисті кордони, приватний простір і порядок речей. Усі ці нюанси чіпляють на холодильник для ознайомлення співмешканців.
Міф про гуртожиток, комуналку та секту
Є різниця між спільнотним життям і спільним проживанням. Мета – не здати ліжко-місце. Ми шукаємо людей у спільноту, а не на квартиру.
У комунальних умовах на кухні три різні плити, бо в кожного своя. Це не дуже екологічно. На «Вільному» не треба для 12-ти людей 12 плит або 12
холодильників. Колівінг повертає австрійським квартирам природний стан,
коли з’являється один туалет або не потрібні шість кухонь у помешканні.
Це повернення від радянського наративу до справжності: не потрібно ставити окремі лічильники для бойлера між сусідами.
«Вільний» – це не гуртожиток, бо колівінги – це просторі квартири, які мають
більш ніж дві вбиральні, великі холи та кухні.
Стосовно міфу про секту: секта – це закрита спільнота, а в нас організація
виборча, люди обирають людей. Люди, які живуть, обирають лідерів своєї
спільноти, всі події узгоджують із тими, хто в ній живе.
Коли людина виїжджає зі спільноти, це не сумно, а навпаки, радісно, бо вона пройшла формаційний етап: на «Вільному» не живуть тривалий період. Саморозвиток за допомогою спільнотних умов відбувається органічно. Якщо виділяти спільноті 10 годин на тиждень, то самореалізація має працювати. Спілкуючись із різними людьми, ти знаходиш своє оточення.
Спільнотне життя необов’язково має підійти кожному, але сама ідея такого
виду співмешкання з обов’язковим залученням до взаємодії кожної людини у спільноті може допомогти зрозуміти важливість активної комунікації не лише із сусідами, але й з колегами, близькими або з іншими групами за інтересами у місцях, де людина перебуває тривалий час упродовж дня.
Як мінімум у теорії колівінги можуть об’єднувати людей і давати їм можливість ставати в умовах оточення різними особистостями з різними поглядами та світоглядом.
