Сьогодні в рубриці «Літтред», в якій «Львівська Пошта» ділиться уривками найновіших видань, нонфікшн «Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків. З життя одного фікуса» Анастасії Забели і Vivat. Книгу можна замовити на сайті видавця, а ми пропонуємо уривок з видання про «правило трусиків».
На запитання підлітків відповідає фікус
У книжці «Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків. З життя одного фікуса» про усе, що важливо знати під час дорослішання, розповідає фікус Бенджамін. Роками він жив у кабінеті медсестри. А тепер переїхав до шкільної роздягальні, підслуховує безліч розмов і просто мріє дати пораду підліткам навколо.
Чому з дорослішанням тіло змінюються? Чому груди, вульви й пеніси у всіх такі різні? Навіщо росте волосся на тілі й чому з’являються розтяжки? Що варто знати перед першим сексом? Як безпечно спілкуватися в інтернеті? Що робити, щоб презерватив не порвався і що робити, якщо він все ж таки порвався?
Відповіді на всі ці питання фікус Бенджамін добре знає. Десять безтурботних років він провів на підвіконні в кабінеті шкільної медсестри. А потім опинився в роздягальні спортивної зали, де дівчата та хлопці, перевдягаючись, не рідко діляться своїми переживаннями та секретами.
«Ох, свідком яких подій я став! Скільки відповідей на запитання міг би дати, скільки міфів та стереотипів зруйнувати, скільки порад запропонувати! Виявляється так багато людей (навіть дорослих) не знають важливих речей про своє тіло, про фізичне та ментальне здоров’я. Що ж, розповісти про це все – обов’язок кожного освіченого фікуса!» – пише авторка від імені Бенджаміна.
Книжка для підлітків і дорослих
«Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків. З життя одного фікуса» допоможе підліткам розібратися зі змінами у власному тілі, сексуальним здоров’ям та безпечними стосунками. Книжку в легкій та гумористичній формі написала Анастасія Забела. Вона психологиня і авторка блогу-мільйонника «У Трусах» (1,2 млн підписників у TikTok та 106 000 – в Instagram). Анастасія працює над підвищенням обізнаності молоді про сексуальну освіту та зуміла створити безпечний простір для важливих розмов.
«Ця книга про підлітків і для підлітків, хоча дорослі теж знайдуть там щось цінне й важливе для себе. Чому саме підлітки? Бо це період, коли тіло змінюється настільки швидко, що іноді не встигаєш усвідомити всі процеси, які в ньому відбуваються. Це час, коли з’являються нові переживання та почуття, постають нові виклики та потреби», – пояснює психологиня.
І додає: «А ще це час, коли щоразу виникає питання: «А зі мною точно все окей?». Історії від Фікуса якраз для того щоб розібратися де «окей», а де не зовсім, щоб розвінчати міфи, поставити під сумнів стереотипи та сформувати навичку піклуватися про себе».
Генеральна директорка Vivat Юлія Орлова переконана: «Нонфікшн для підлітків особливо важливий, адже в цей тендітний вік закладається фундамент усього життя. Треба розвивати здорове ставлення до власного тіла, формувати уявлення про здорові стосунки, культуру згоди, межі та взаємоповагу в романтичних і дружніх стосунках. Нещодавно ми видали книжку про психологічне здоров’я підлітків «Я іду до психолога» Катерини Гольцберг. Думаю, такий комплект є ідеальним подарунком. Ми б хотіли отримати такий, коли були підлітками».
Сексуальне насильство
Здавалося від історії Юрка в роздягальні стало прохолодніше, в якийсь момент усі мої листочки затремтіли.
Це хоч і тяжка, але дуже важлива тема. Сексуальним насильством є не тільки зґвалтування, що передбачає проникнення (оральне, анальне, вагінальне) в тіло людини без її згоди, а взагалі будь-які дії сексуального характеру щодо людини без її добровільної, свідомої згоди. Коли людину примушують помастурбувати собі чи комусь, коли за нею підглядають у громадському туалеті чи лазні, коли об її тіло намагаються потертись статевими органами в переповненому транспорті, коли її груди чи сідниці обмацують, коли її оголене тіло без дозволу фотографують чи знімають на відео – все це сексуальне насильство.
За статистикою сексуального насильства частіше зазнають жінки. Однак постраждати може людина будь-якої статі, сексуальної орієнтації, віку, професії, соціального статусу тощо.
Варто пам’ятати, що відповідальність за вчинене сексуальне насильство лежить не на жертві, а на кривдникові – людині, що скоїла цей злочин. Зовнішній вигляд, одяг, макіяж, поведінка постраждалої людини не виправдовують насильницьких дій щодо неї.
У нашому медичному кабінеті до ремонту висіла пам’ятка з так званими «правилами трусиків», якою користувались під час занять із безпеки для молодших школярів. Хоча, як на мене, ці правила є не менш важливими й для старших учнів і навіть для дорослих.
Чому «правило трусиків»? Бо в англійському варіанті звучання ці правила складають абревіатуру PANTS, що перекладається як «трусики» або «штани». Певно, ви вже чули ці правила або вони можуть здаватися очевидними, але давайте я все ж розповім про них не так, як для малечі.
1. Privates are private. Інтимні частини тіла є приватними.
У нашій культурі інтимними частинами тіла, які заведено прикривати одягом, традиційно вважають статеві органи, сідниці та жіночі груди. Тож стягувати з когось труси заради жарту чи задирати спідницю – неприпустимо.
2. Always remember your body belongs to you. Пам’ятай, що твоє тіло належить тільки тобі. Ніхто не має права робити щось із тілом людини без її згоди, навіть якщо це просто дотик до руки чи ноги, а не до інтимних частин тіла. Так, дотики можуть бути випадковими, наприклад коли хтось торкається плечем чужого плеча у транспорті, можуть бути приємними, коли люди обіймаються або закохані тримаються за руки, але бувають і неприємні дотики.
Якщо дії чи дотики іншої людини викликають дискомфорт, ніяковість, відразу, невдоволення, варто про це сказати й попросити людину припинити. Навіть якщо це ніби випадкові дотики або дотики знайомої чи близької людини. Важливо пам’ятати й про кордони інших людей.
Якщо виникає бажання когось обійняти чи поцілувати, то краще запитати дозволу, навіть якщо йдеться про друга чи подругу. Адже не всі люблять обійматись або комусь може просто не хотітися цього зараз.
3. No means no. Ні означає ні. Людина може відмовитись від сексу, від пестощів, від поцілунків, від обіймів – це її тіло й ніхто не має права робити щось без її згоди. Іноді досить складно відмовити в чомусь, особливо якщо людина близька для нас, ми боїмося її втратити, розчарувати, засмутити, відчуваємо провину. Однак усі ці штуки (секс, пестощі, поцілунки, обійми) мають приносити задоволення всім учасникам, а не лише одному. При цьому людина може погодитись на поцілунки, але не погоджуватись на секс – це її вибір і право.
На жаль, досі є люди, для яких «ні» не є достатнім аргументом для того, щоб зупинитись. Варто пам’ятати: будь-які дії, що порушують особисті кордони людини, жести чи висловлювання, що змушують людину почуватися некомфортно, викликають почуття страху чи приниження – є сексуальними домаганнями.
4. Talk about secrets that upset you. Розкажи про секрети, які тебе засмучують. Люди, що скоюють сексуальне насильство чи сексуальні домагання, бояться, що про їхні дії стане відомо, а їх притягнуть до відповідальності, тож намагаються залякати чи підкупити свою жертву. Вони можуть погрожувати постраждалій людині, говорити, що їй ніхто не повірить, звинувачувати або ж пропонувати якусь винагороду за мовчання. Однак дуже важливо говорити про такі ситуації саме для того, щоб кривдники були покарані.
Інколи такі люди роблять щось наперед, наприклад дарують дорогі подарунки, а згодом роблять неприйнятну для іншої людини пропозицію, розраховуючи викликати почуття провини й незручності, ніби за подарунок потрібно віддячити. Тут можна повернутись до попередніх правил і пригадати, що «ні» – означає «ні» й тіло людини належить тільки їй.
5. Speak up, someone can help. Говори, хтось зможе тобі допомогти. Круто, коли нас оточують люди, готові підтримати в будь-якій ситуації та прийти на допомогу, але в житті бувають різні обставини. Трапляється, що потрібної людини немає поруч або вона не може допомогти, буває й так, що постраждалій людині не вірять або ігнорують її звернення. Важливо не зупинятись і шукати допомоги в інших місцях.
Якщо сталась якась біда, але поговорити з батьками – не варіант, можна піти до іншої людини, котрій ви довіряєте. Якщо таких немає – можна звернутись до організацій, що надають різну допомогу підліткам. Якщо ж щось відбувається в громадському місці, а оточення не звертає уваги – краще звертатись адресно до конкретної людини, на кшталт: «Гей, пані в червоному светрі, допоможіть мені!»
В одному документальному фільмі, що дивилася медсестра, пролунав вислів, який мені дуже відгукнувся: «Насильство любить тишу, та коли ми починаємо говорити про нього, воно зникає».
Є історії, про які аж ніяк не хочеться говорити, а навпаки – швидше їх забути й ніколи не згадувати. Однак щоб насильства ставало менше, кривдники отримували покарання, а постраждалі – якісну допомогу, ми маємо говорити про це.
Тож, незважаючи на пригнічення, яке викликала в мене почута історія, я пишався Юрком, який наважився розповісти про те, що з ним сталося, другові, а потім мамі й правоохоронцям. Це сміливий і важливий крок.
Бібліотечка «Літтреду»
У останніх випусках рубрики ми пропонували уривки із новинок «Мрія» Євгена Положія і Vivat, «Дреди, батли і «стіли» Дарії Анцибор і «Це вам не естрада» Філа Пухарєва від «Лабораторії», «Пан. Роман про Євгена Чикаленка» Степана Процюка і Discursus, «У пошуках Єви. Історія про чуму, війну та еміграцію» Максима Беспалова і «Локальної історії» «Жмур. Історії з бліндажу, де стерлася межа між життям та смертю» Олександра Ябчанки і видавництва «Колесо Життя».
До цього «Літтред» публікував уривки книг «Українець Джонатан і двадцять сім мерців» Віктора Шепелєва від «Видавництва 21», «Безстрашні. Історія українського фемінізму в інтерв’ю» Тамари Марценюк від Creative Women Publishing, Марини Стародубської «Як зрозуміти українців: кроскультурний погляд» від Vivat, видання Юрія Рокецького «Всьо чотко. Сергій Кузьмінський і «Брати Гадюкіни» від «Нашого Формату».
В цій рубриці ви знайдете уривки збірки оповідань «Арабески» Сергія Жадана від Meridian Czernowitz, книги «Залізний генерал. Уроки людяності» Людмили Долгоновської від Vivat, спогадів «Жити переможно: школа Патріарха Йосифа Сліпого» Бориса Ґудзяка від видавництва УКУ, збірки Валерія Пузіка «Мисливці за щастям. Якщо треба буде помирати я тебе розбуджу» від Vivat, видання «Сила опору. Українці в радянських таборах» від «Локальної історії», збірки короткої прози в жанрі фантастики від українських письменниць «Мотанка», книг Артема Чеха «Пісня відкритого шляху», Павла «Паштета» Белянського «Битись не можна відступити».
А починався «Літтред» з уривків роману Юлії Чернінької «Спадок на кістках», видання Олександра Кучерука, Юрія Черченка і Михайла Ковальчука «Євген Коновалець. Історія нерозкритого вбивства», книг Тетяни Рубан «Тимчасово переселені» і Олени Чернінької «Лемберґ: мамцю, ну не плач».
