Чому ми «вирішуємо» боротися, коли здається, вже немає шансів? Заради чого ми contra spem spero продовжуємо воювати за справедливіший світ і опиратися глобальним викликам? І якщо сталося так, що ми опинилися всередині повної антиутопії, то якою є наша Утопія? Відповіді на ці питання намагалась дати культурна менеджерка Євгенія Нестерович, формуючи культурну програму XI LMF.
Я розпитала Євгенію для медіа «Львівська Пошта», як воно було – курувати програму і творити її для таких різних людей. Як вона працювала з авторами і де ще можна буде побачити ці роботи. Вона розповіла, як через представлені проєкти українські митці та мисткині в свій спосіб промовляють. Про уявне, примарне, для когось безповоротно втрачене ідеалістичне майбутнє, мрія про яке рухає нами у наших рішеннях і виборах. А відповідальність за це майбутнє змушує нас до чину.
LMF і раніше мав культурні події, але другий рік поспіль виділив їх в окрему культурну програму. Як це було, коли тобі запропонували її курувати?
Для мене це був цікавий виклик – попрацювати з культурною програмою у рамках міжнародної події, яка не є профільно-культурною, а орієнтована на широке коло медіапрофесіоналів з усього світу. Важливо, що це люди, які цікавляться Україною, розповідають про неї своїм аудиторіям у різних країнах. І в рамках короткого приїзду на LMF ми можемо показати їм трошки культурного контексту сучасної України.
Цього року я вже краще розуміла формат події, її насиченість, і те, як можна вмонтовувати культурну програму у такий формат. Бо насправді, з огляду на розклад основної програми форуму, слотів для цього було не так багато.
Як змінився твій підхід після попереднього року і чому?
Я думаю, основна відмінність від 2024 року – це підхід до вечірньої програми. З огляду на попередній досвід, мені хотілося зробити ці вечори, основна мета яких – це спілкування, знайомства, нетворкінг – теплими і затишними, неформальними, може навіть домашніми. Тому ми запросили до партнерства інституції, які хотіли показати нашим гостям – Суспільне і Львівський скансен. Це справді створило відчуття гостинності «як вдома».
У скансені це враження посилили чудові домашні страви трьох львівських господинь з трьох локальних кухонь – кримськотатарської, єврейської і галицької. У оновлених просторах Суспільного настрій створював авторський живий музичний сет від саундартистки Ані Хвиль. Вона опиралася у ньому на добре впізнавану, вже рідну для нас, українську естраду 70-80-х. І водночас поєднала її з олдскульним house та garage того ж часу.
А в перший вечір, коли LMF традиційно збирає гостей у себе «вдома», на KIVSH, наш плейлист діджей T-One збирав на основі треків, надісланих самими учасниками форуму. Ми запросили усіх охочих поділитися музикою, що підсилює і надихає. Щоб люди мали нагоду передати одне одному дещицю доброї енергії у такий спосіб.
Чим ти керувалась, коли формувала програму? Як обирала роботи і активності?
Як і минулого року, я намагалась запропонувати концепцію культурної програми у діалозі з темою форуму. Щоб через виставки, інсталяції та події дати змогу гостям поглянути на тези дискусій під іншим кутом – через відчуття, а не тільки через раціо. У конференції є чіткий формат, і культурна програми має бути інтегрована у нього.
Тому ми міркували одразу крізь призму простору, у якому відбувається подія. На Lviv Tech City ми презентували виставку фотографій про Аккерманську фортецю Олександра Населенка і дві інсталяції – звуково-просторову «Ланівщину» Принца Буби та «Під стіною» Терези Барабаш.
Коли я думала, кого би варто було запросити до участі у культурній програмі цьогорічного LMF, я орієнтувалася водночас на художні форми, з якими працюють автори та авторки. А також на ідеї, міркування, які вони провадять у своїй творчості. І мені видається, цього року вдалося дуже влучно добрати твори. Вони не ілюстрували, не прикрашали, а вели свою власну розмову з публікою – глибоку і мовчазну.
Мені було дуже важливо показати у культурній програмі ту глибоку ніжність, відповідальність і любов до своєї культури, країни, спадщини. Я бачу її навколо, у роботах сучасних українських митців та мисткинь. Вона підтримує нас усіх у нашій нерівній і виснажливій боротьбі за самозбереження.
Як ти співпрацювала з авторами?
Я пропонувала запрошеним авторам і авторкам свою концепцію культурної програми як вступну тезу до діалогу, яку вони могли продовжити, заперечити, розвинути. І далі ми з ними говорили про те, що саме з їхньої творчої практики було би найбільш влучним до такої програми.
Деякі роботи були створені спеціально для LMF, як-от «Ланівщина». Деякі вже встигли побачити світ, як інсталяція Терези Барабаш. Серія про Аккерманську фортецю все ще work-in-progress. І це теж цікаво було – показати, що українське мистецтво твориться тут і тепер, не зважаючи на геть несприятливі для цього обставини.
Чи зможуть побачити/почути щось із культурної програми люди поза LMF і коли?
Я сподіваюся, що восени ми ще раз, у ширшому форматі зможемо показати «Ланівщину», бо вона того варта. Те, що ця робота створена автором в умовах активної участі безпосередньо у бойових діях, теж надзвичайно цінно для мене як кураторки і глядачки.
Робота Терези Барабаш продовжує мандрувати світом, і на жаль, поки нема підстав, аби кількість квітів, що символізують загиблих під час війни українських дітей, припинила зростати.
Олександр Населенко продовжує працювати над серією про Аккерманську фортецю, і я мрію побачити цей проєкт у розгорнутому форматі безпосередньо у Білгород-Дністровському. Бо для мене це історія про те, яку безцінну спадщину європейської цивілізації ми маємо в Україні. І як ми часом самі не бачимо її як багатство не тільки наше, але і цілого світу.
Що для тебе особисто означає наявність окремої культурної програми на LMF і схожих подіях?
Мені видається, це про те, як ми позиціонуємо себе у світі – як і в який спосіб ми говоримо про свій світогляд, свою точку зору на усе те, що відбувається. Мова мистецтва оперує іншими, тоншими інструментами, аніж мова міжнародної дипломатії чи ЗМІ.
Я вважаю, що присутність, репрезентація українських авторів і авторок на міжнародних подіях (не тільки присвячених Україні, а якраз навпаки – на глобальних форумах) – це дуже важлива складова нашої суб’єктності у світі.
Більше про культурну програму LMF можна дізнатис з текстів «Як мистецтво допомагає висловити невисловлене. Якою була культурна програма LMF» і «Смаки культури. Яким був гастровечір XI Львівського медіафоруму». Також раджу прочитати і подивитися розмову з керівницею Львівського медіафоруму Олею Мирович.
