«Страшенно голосно і неймовірно близько». Як на мене, саме ця фраза, яка є назвою роману Джонатана Фоера, найбільш вдало описує мої враження від мюзиклу «МУР. Ти [Романтика] в кіно». Відверто кажучи, не мала жодного бажання писати про нього, бо альбом, з якого виріс мюзикл та зафільмована версія, переслухала відразу після прем’єри (вже висловилася про нього у розмові з Галиною Крук). Як на мене, він досить слабкий – надто пафосний, з надлишком візуального шуму. Але як треба, то треба. Тому ділюся своїми далеко не компліментарними враженнями про кіноспешли «МУР. Ти [Романтика] в кіно», який вийшов в прокат з 10 квітня, для медіа «Львівська Пошта».
«У мене є мрія»
Не переповідатиму всієї історії цього проєкту, бо «Львівська Пошта» висвітлювала її ледь не покроково. Від виходів альбому, мюзиклу, кіноверсії до літературного рейву, лекції від творців і навіть мобілізації техскладу проєкту МУР. Лише пораджу уважно переглянути, переслухати й перечитати «попередні серії» епопеї «МУР. Ти [Романтика]» з усіма перипетіями довкола текстів, героїв і творців. Зокрема, й щодо захоплення російською літературою Олександра Хоменка, який є автором текстів, режисером, сценаристом і актором у цьому проєкті.
Із повномасштабним вторгненням молодий чоловік відкрив для себе тексти українських авангардистів і літературу 1920-х. То й Богу дякувати. Трохи побув у російській окупації, і йому відкрились очі (бодай так). За шкільною партою не зміг оцінити таланту письменників Розстріляного відродження: каже, що викладали укрліт нудно, нецікаво. Та й «навіщо, якщо існувала російська література?» (най буде). І батько-історик чомусь не підказав звернути на тексти цього періоду увагу (і таке буває). Як і більшість неофітів, Сашко загорівся ідеєю поділитися щойно відкритими знаннями з іншими. З цього й виріс проєкт, результат якого – «МУР. Ти [Романтика] в кіно» – описую нині.
Та перед тим, як перейти до вражень від переглянутого, додам ще одну важливу деталь. В одному із інтерв’ю Олександр Хоменко розповів, що в дитинстві неодноразово дивився зафільмований бродвейський мюзикл «Гамільтон» про одного з батьків-засновників США. Побачивши постановку наживо, він навіть дещо розчарувався, бо кіноходи з крупними планами й динамічною зйомкою подарували йому значно більше екшну і вражень. Думаю, саме завдяки цьому Сашко прийшов до проєкту «МУР. Ти [Романтика] в кіно». Що ж, втілювати дитячі мрії не гріх. Принаймні це чоловікові вдалося, адже, як сам каже, його мюзикл і кіноспешл уже «компліментарно порівнюють із «Гамільтоном».
Страшенно голосно і неймовірно близько
А тепер про сам спешл «МУР. Ти [Романтика] в кіно». Кіноверсію творці проєкту профінансували за гроші з показів мюзиклу (оце справді круто). Він створений спільно з FILM.UA і зафільмований на 12 професійних камер впродовж кількох днів у Жовтневому палаці. На львівському допрем’єрному показі Олександр Хоменко наголосив, що саме в цій будівлі у 1936 році розстріляли Михайля Семенка, який є героєм мюзиклу, та інших представників української інтелігенції. Що ж, важливий, хоч і відомий факт, який глядачі кіноспешлу також відкриють для себе на початку перегляду.
Як і інші факти, які можна було б почерпнути зі шкільного курсу літератури. Але якщо ви також протирали в школі штани, замість учитися, то справді дізнаєтесь багато нового. Тон усій цій історії задає початковий діалог Володимира Сосюри і Миколи Хвильового. Сюжет веде глядача від новини про створення будинку «Слово» через шлях Павла Тичини до репресій. Тут вам «свіжі» спостереження про циклічність історії, старе і нове Розстріляне відродження. Є любов, боротьба зі страхами та компроміси. Одне слово, більш ніж достатньо, щоби втримати увагу глядача.
«МУР. Ти [Романтика] в кіно» начебто бореться із забронзовілістю постатей-пам’ятників. Намагається показати письменників, які мешкали в будинку «Слово», звичайними людьми, у кожного з яких трагічна доля. Це, звісно, похвально, але аж ніяк не нове. Бо значно краще й достовірніше з цим упоралися документальний і художній фільми «Будинок «Слово» Тараса Томенка (мою рецензію на останній можете прочитати тут). Не кажу вже про роботу Ярини Цимбал та її серію текстів про наші 1920-ті. Ось там і невигадані пристрасті, і неприкрита правда життя.
Так, кіноспешл «МУР. Ти [Романтика] в кіно» додає постановці динаміки, хоча її й у мюзиклі не бракує. Крупні плани, зміни ракурсів, фокусування на деталях допомагають не тільки тримати увагу глядача з кліповим мисленням (будьмо відверті, саме на цю цільову аудиторію розрахований увесь проєкт). Завдяки ним режисер Олександр Хоменко докручує саме свій варіант історії та її бачення. Що він і підтверджує на допрем’єрному показі у Львові, зокрема, кажучи: «В момент обіймів Хвильового і Тичини ми не чуємо, що перший сказав другому. Так значно краще, бо глядача не відпускає питання, що ж він йому сказав. А у виставі є невеличкий діалог».
Карикатурність героїв і нудотна контрастність
Окрім Хвильового і Сосюри (Олександр Заїка), героями кіноспешлу «МУР. Ти [Романтика] в кіно» є Павло Тичина (Олесь Артюх і Борис Книженко), Лесь Курбас (Валерій Величко), Остап Вишня (Віктор Ткаченко), Михайль Семенко (Андрій Подлєсний, який до цього працював барменом у Львові), чекіст Топоров (Микола Шмундир), журналістка (Марія О’Райлі). Тичина тут справляє враження тюхтія та скиглія – що молодий, що вже міністр. Курбас – самозакоханого і зацикленого на роботі задля роботи. Семенко – епатажного вискочки, слабкого на передок. Вишня – взагалі відразливий слизняк, якому лиш би домовлятися.
Жінок, окрім журналістки, серед героїв вистави нема, хіба що танцівниці (хореографія і робота танцівників мені сподобалися!). Але й для неї обрали доволі-таки мерзенну роль. У реальності журналіст наче таким і був. Але чому його втілює жінка?.. А от чекіст Топоров – красава, правдивий непростий образ антагоніста. Особливо його монолог про письменників і те, чи люди готові відмовитися від зручного, красивого життя задля того, щоб літератори пописували свої опуси.
Цілком розумію, чому Хоменко залишив собі роль Хвильового. В кіноспешлі «МУР. Ти [Романтика] в кіно» він – негласний лідер, саме довкола нього крутиться все, що б творець проєкту не казав про Тичину. Як і Топоров, Хвильовий тут принаймні не карикатурний. Але за сюжетом не зовсім зрозуміло, чому він застрелився. Як і ще багато рішень, дій, мотивації героїв. Якби я не знала історії, то невідомо, як би зрозуміла й потрактувала побачене. Що вже казати про непідготовленого глядача, на якого розрахований проєкт.
Сашко пояснює свій вибір героя так: «Мені зрезонувала фраза Хвильового перед самогубством: «Я сам наврочив комуну загірну, що нас ковтнула». Я захоплювався російською культурою, як Хвильовий комунізмом, більшовизмом. Але я не біограф свого минулого». А от на питання, чи не асоціює він себе з Тичиною, відповів так: «Поки що характер у мене трішки міцніший, та й друзів я не зрадив. Чи заслуговує Тичина на пам’ятник? Навряд чи. А на клеймо зрадника? Абсолютно ні».
І наостанок
Звісно, сам прецедент кіноспешлу постановки, який вийшов на великі екрани, є плюсом. Але до Хоменка з компанією в Україні і мюзикли ставили, і вистави фільмували не просто загальним планом. Тож у цьому нема жодної новації, окрім майже істеричного попиту на квитки. Хоча й тут «МУР. Ти [Романтика] в кіно», як і сам мюзикл, не перші: ви й без мене знаєте, як важко дістати квитки на «Конотопську відьму» Уривського, деякі вистави Держипільського чи заньківчан.
У кіноспешлі мені, звичній до перегляду театральних постановок, було забагато… всього. Він наче фото, на яке боляче дивитися через невдалу спробу зробити його гарнішим, «перекручене» в графічному редакторі. Надто вже контрастне, яскраве, перенасичене аж до шумів. Таке, що ми називаємо «по-богатому», як пшонка-стайл. Для мене це несмак, а ви вже після перегляду оцінюйте самі.
У підсумку весь цей проєкт – вдало комерціалізоване втілення амбіцій його юних творців. Але в мене після перегляду залишився посмак недотягнутої аматорської постановки. Над нею треба було ще працювати і працювати, від текстів до роботи з персонажами. Та цього ніхто не збирався робити, бо «і так поймут». Саме тому «МУР. Ти [Романтика] в кіно» для мене так і залишиться всього-на-всього втіленням дитячої мрії новонаверненого.
