Нещодавно у Першій Львівській Медіатеці відбулася дискусійна презентація книжки Тамари Марценюк «Безстрашні. Історія українського фемінізму в інтерв’ю». Уривок з цієї книжки для медіа «Львівська Пошта» ми публікували в рубриці «Літтред».
Героїні книжки, дослідниці й активістки Оксана Кісь і Богдана Стельмах та фотографка Оксана Боровець згадували як це – стояти біля витоків фемінізму в країні, яка щойно здобула незалежність. Розповіли про виклики, з якими стикаються сучасні українки, і про видимі зміни, які маємо вже сьогодні. Модерувала зустріч письменниця, виконавча директорка й співзасновниця видавництва Creative Women Publishing Слава Світова.
Також гості події ознайомились з виставкою «140 слів про жінок» про жіночу силу і покликання. Авторкою мистецького проєкту є фотографка Оксана Боровець.
Оксана Кісь: «Розповіді, які є в цій книжці – найкраща версія, яка взагалі могла існувати у такому жанрі»
Книжка Тамари Марценюк «Безстрашні. Історія українського фемінізму в інтерв’ю» об’єднує 23 інтерв’ю з українками, лідерками феміністичного руху початку 90-их років в Україні. Це перша книжка серії «СВОЄ: український фемінізм» першого українського феміністичного видавництва Creative Women Publishing, в якій йдеться про поставання нового етапу українського жіночого руху від першої особи – голосами його творчинь.
Яскраве помаранчеве видання привертає увагу завдяки креативним додатком – сантиметром фемінізму «140 років – 140 кроків». А також витисненими силуетами фігур, що нагадують стилізовані жіночі постаті або шахові фігури.
«Я прийшла до фемінізму на початку 90-их, тоді це був рух наосліп. Не було тих, з ким можна було порадитися щодо цього, не кажучи вже про книжки, які би щось пояснили. Це було інтуїтивне дослідження. Коли я почала застосовувати феміністські теорії в своїх етнографічних матеріалах, це викликало величезний супротив в академічному середовищі. Колеги обурювалися деякими моїми висновками, особливо тими, що підважували застарілі патріархальні традиції. Жити за шаблонами та стереотипами завжди простіше. Зміни вимагають зусиль, але насамперед – визнання того, що щось негаразд, а це часто некомфортно», – каже Оксана Кісь.
Варто додати, що книжка Тамари Марценюк – це не лише про захопливі розповіді про розвиток фемінізму, а й унікальне задокументоване свідчення живої історії жіночого активізму, інструмент розуміння сучасних викликів, з якими стикаються жінки в Україні.
«Як історикиня, я думаю, що зараз ми можемо навіть не усвідомлювати цінності цієї книжки. Ці задокументовані голоси, історії, розказані учасницями становлення фемінізму, дозволяють нам знати більше про тих, хто прокладав дорогу сучасницям. У цій книжці, на жаль, немає Соломії Павличко, яка пішла від нас ще у 1999 році. Тоді я вважала, що український фемінізм на ній закінчиться, адже це була дуже потужна особистість, надзвичайно відважна жінка, справжній двигун. Тому розповіді, які є в цій книжці – найкраща версія, яка взагалі могла існувати у такому жанрі. Зробити таку роботу – справжній подвиг», – додає Оксана Кісь.
Богдана Стельмах: «Суспільство стало сміливішим»
Богдана Стельмах – приклад того, як фемінізм може і має працювати на практиці. Вона не лише говорить про зміни, а й активно їх втілює. У 2017 році разом з Оксаною Ярош започаткувала ініціативу, що має на меті зробити українську журналістику гендерночутливою. Її діяльність – це системна робота з медіа: проведення консультацій, просування вживання фемінітивів зокрема. Завдяки таким зусиллям феміністичні ідеї поступово вкорінюються в публічному просторі. Як зазначає активістка, зміни вже видно.
«Ми з командою проводили моніторинг. Якщо у 2020 році фемінітиви використовували 50% медіа, то зараз середній показник близько 90%. Отже, більшість медійного середовища вживають фемінітиви. За останні шість років відбулося багато змін. До прикладу, прийняли Стамбульську конвенцію, внесли зміни до закону про рекламу та кримінального кодексу, де чітко прописали покарання за зґвалтування. У громадському середовищі зʼявилися прогресивні ініціативи, спрямовані на підтримку жінок і їхній розвиток. Про фемінізм стало безпечніше говорити, але ще не повністю.Також з газет зникли недоречні анекдоти про жінок. Звісно, що фокус зараз змістився на висвітлення війни, але ми бачимо зміни. Навіть те, як реагує суспільство на домагання в освітніх закладах – це великий крок. Суспільство стало сміливішим», – порівнює Богдана Стельмах.
Проєкт «140 слів про жінок», створений до 140-річчя жіночого руху в Україні
Літературний захід доповнив мистецький проєкт Оксани Боровець «140 слів про жінок». Це візуальна історія про те, як українські жінки відчувають своє покликання, у чому вбачають сенс життя та яким словом його описують. Мисткиня заглиблюється у те, як жінки розуміють і відчувають свою силу – не як зовнішню категорію, а як внутрішнє джерело. Авторка ретранслює це через фотографію. Проєкт, створений до 140-річчя жіночого руху в Україні, триватиме рік та охопить 12 тематичних кіл.
«У книжці «Безстрашні. Історія українського фемінізму в інтервʼю» Тамара Марценюк пише, що всі ми стоїмо на плечах наших попередниць. І саме для того, щоб віддати належне цим жінкам, зробити їхні імена більше видимими, я розпочала цей проєкт. Перше коло жінок – феміністки, які розвивають жіночий рух в незалежній Україні. Я питала в учасниць, яка українка з минулого їх надихає, як вони відчувають своє покликання, у чому вбачають сенс життя та яким словом його описують, відтак робила на це слово фото. У ході цього проєкту я зрозуміла, як багато українок насправді применшують свій досвід. Вони можуть робити надзвичайні речі, але вважають, що це не варто уваги чи визнання», – розповіла Оксана Боровець.
Текст: Вікторія Дребот для медіа «Львівська Пошта», фото: Надія Марченко
