«Виставка «Тістол. Крим» – це матеріал для роботи зі спогадами. Вона про дорослішання, прийняття речей, які нам важко приймати і признаватися собі в цьому. Так сі стало, що мої спогади – ворожі, бо я народився за Союзу, в Донецьку. Архітектура там радянська, імперська спадщина. А зараз ця виставка дає можливість зробити ревізію в голові, що лишити, а що ні. От терикон варто лишити, най буде, він красивий, хороший. Та багато чого з тих часів хочеться позабувати», – каже Андрій Рибка, куратор виставки «Тістол. Крим» представника українського необароко та одного з лідерів «Нової української хвилі» Олега Тістола. Ще місяць експозицію можна буде оглянути в Палаці культури Гната Хоткевича. Я стала гостею нещодавньої авторсько-кураторської екскурсії нею і ділюся враженнями про побачене й почуте для медіа «Львівська Пошта».
Майже реальна мандрівка в Крим
Експозиція «Тістол. Крим» поєднала майже п’ять десятків робіт, датованих 2007 – 2023 роками. Вони з різних циклів, але найбільше в ній пальм і полотен із серії «Ай-Петрі». Я дуже хотіла потрапити на відкриття цієї виставки. Як таке проґавити, це ж сам Тістол?! Але автор не зміг приїхати на подію, а мені через відрядження до столиці довелося перенести відвідини. Може, це й на краще, інакше я не почула б спогадів, смішних, життєвих і глибоких історій Тістола та Рибки. А ще не побачила б більшої частини робіт у кольоровому сценічному освітленні. «Спонсор» ексклюзиву – погодинні відключення світла «Укренерго» (до слова, плануйте відвідини виставки з урахуванням графіка для групи 2.2, бо така оказія була разовою).
Екскурсія почалася на сцені Палацу Хоткевича. Ми з Олегом зайшли на неї буквально за десять хвилин до знеструмлення, тож я ще встигла побачити 30 робіт із зображенням гори Ай-Петрі звично освітленими. Але коли електрики не стало, а імпровізоване освітлення включили, експозиційний простір змінився майже до невпізнання. Я зрозуміла – ось воно! Під кольоровими променями роботи немов ожили. Атмосферності додали майже двометрова драцена у вазоні посеред сцени і фортеп’ян із книжками на верхній кришці. Раз – і я буквально перенеслася на вечірку в Криму початку двотисячних.
30 робіт, розвішаних по периметру сцени, через специфічне світло немов пливуть у повітрі. Дуже схожі і дуже різні водночас. У верхній частині всіх одна й та сама графічно зображена Ай-Петрі, в нижній – візерунки, перенесені з тюлю за авторською методою художника. «Я мріяв, щоби концептуально це мало якесь майбутнє і розуміння для широкого загалу. Не додумався би так розвісити ці роботи: в просторі, на тлі розбитих стін (ремонт у залі палацу почався, але так і не закінчився через війну). Ти йдеш і дивишся це як кіно. Таке можливо, коли ти відірваний від робочого матеріалу», – захоплено розповідає Олег Тістол про задум куратора «Тістол. Крим».
Живопис як психотерапія
Митець до війни часто їздив у Крим, щоразу намагаючись знайти вигідний ракурс, красиве освітлення. Але роками Ай-Петрі не підкорялася йому, хоча художник працює з темою гір із 1987-го, малював Кавказ, хребти Ісландії. На початку війни Олег Тістол намалював дві майже фотографічно точні Ай- Петрі, але то було не те – люди з Криму її не впізнавали. Тоді він зобразив її більш геометрично, умовно – і образ одразу став пізнаваним. Відтоді художник створив близько 350 робіт розміром 40 на 50 сантиметрів.
«Це був якийсь істеричний процес, мені весь час хотілося їх робити. Це стало своєрідною психотерапією, яка врятувала мене від творчої депресії. Хоча я був готовий до цього, адже війна у нас триває вже 10 років. А після анексії Криму Ай-Петрі перетворилася на міфологічну вершину. Таку, як Арарат: вірмени з Єревана дивляться на нього, а потрапити не можуть, бо він у Туреччині. Коли така сакральна вершина втрачена, то стає набагато ціннішою», – пояснює співрозмовник.
І додає: «Мій сусід Жора з перших днів на війні. Коли він приїхав на ротацію, забіг до мене, бо йому смерділо фарбою. Я перестав «дути», а він питає: «Чому саме гори?». А я йому: «Ну як, Ай- Петрі буде останньою точкою у війні. Коли на ній замайорить наш прапор – все, значить усе гаразд, ми дійшли до потрібної точки». Але коли я робив ці картини, то не думав про це».
Непотріб чи культурний пласт
Історія використання тюлю в цих роботах дуже цікава. «Я народився у Врадіївці, ріс у Миколаєві та Києві, потім жив у Львові, повернувся до столиці… І всюди завжди на вікнах був тюль. Навіть у «общазі» на Кримській, 30. Відколи туди заселився, щороку знімав цей тюль – це ж кіч, страшно незручна штука. Через нього ти погано бачиш, що за вікном, а от тебе ззовні якраз добре видно. Вважав тюль фігнею, поки вперше не використав його у роботі», – пояснює митець. Цією технологією він послуговується з 1980-х років. На підклад накладає тканину, «задуває» її фарбою в спреї кілька разів до досягнення потрібного результату, переносячи візерунок на полотно.
Лише з роками Олег Тістол зрозумів, що за кожним візерунком криється величезний культурний пласт. «Увесь тюль наче однаковий, але візерунки на одному нагадують мені про епоху Відродження, на другому – роботи Ботічеллі, Рембрандта. Є тюль, який друг-колекціонер спеціально в Карпатах замовляв, там бачу шкрібляки, – веде далі він. – Моя майстерня в підвалі, зараз там бомбосховище, де сусіди ховаються під час тривоги. Якось сусідка принесла альбом «Московський тюль» із десятком взірців кацапського тюлю. Це таке гівно! Нічого культурного. Один із них я таки взяв у роботу. Довелося багато разів «передувати». Там якийсь місяць, сніжок. Який культурний код, про що це взагалі?»
У кожного своя Ай-Петрі
До розмови долучається куратор Андрій Рибка, який і вибрав локацію для виставки «Тістол. Крим». Йому було важливо, щоб це було біля підніжжя львівської «Ай-Петрі» – Високого замку. «Пам’ятаєте часи розвалу «совка»? Їсти було нічого, в магазинах мало що продавалося. По телевізору крутили «Рабиню Ізауру», і всі прагнули купити собі дачу, щоб вирощувати там огірки, інші овочі та якось годувати родину. Дачі ці називали фазендами, а себе – фазендейрами. Але радше були рабами на тих дачах. Ми з мамою по вихідних їхали на дачу повз терикон шахти Горького в центрі Донецька. Це була моя перша «Ай-Петрі», і до 16 років я думав, що то найбільша гора в світі. А в 20-ть побачив справжню Ай-Петрі…» – згадує куратор.
Він переконаний, що ця виставка про цінність землі, про ревізію спогадів і те, що в кожного своя Ай-Петрі, свій цикл розвитку. В когось – п’ять років, а в когось – 10-ть. Але ми постійно дорослішаємо, і критерієм цього є визнання своїх помилок. «Коли я вперше побачив цю серію, то подумав, що у Європі, тій самій Німеччині, тюль майже не використовують. Там ти через вікно бачиш перспективу. Що бачиш, так і живеш, правда? А ми дивимося на тюль, відкладаючи важливу перспективу. Як у Гайдеггера: все життя зайняті пранням білизни, а на життя часу трошки не вистачає. Звісно, художник у ці роботи вкладав щось своє. Але я думав: «Це ж треба, через ці хрестики-дірочки розглядаєш Ай-Петрі, як у замкову щілину», – веде далі Андрій Рибка.
Окрім виставки «Тістол. Крим», на Львівщині триває ще одна виставка, курирувана Рибкою, – «Нацпром. Підгірці» у Підгорецькому замку. Обидві покликані допомогти роті «Гонор» і батальйону «Вовки Да Вінчі». «Ці проєкти мене врятували. Я пішов із Львівської національної галереї мистецтв, це було складно. Але виставка «Тістол. Крим» зроблена уже під брендом Андрія Рибки (Олег Тістол і Микола Маценко запросили його в програму «Нацпром», у якій творять ось уже три десятиріччя). Дуже вдячний Роману Черепасі, який дав гроші на те, щоб вона відбулася. І хлопцям, які сьогодні в окопах і дають можливість нам тут стояти!» – додає він.
Сучасний літопис і скарби дитинства
Виходимо зі сцени. Одразу навпроти входу на стіні коридору розтягнуті два банерні полотна. На них зображені пальми, а тканина рясніє різними написами. «Тут є фломастери. Можете залишити на цих роботах, яким уже 12 років, щось від себе. Це такий сучасний літопис. Тут є автограф Ліни Костенко, доклали руку й мої студенти з Миргородського фахового коледжу імені Миколи Гоголя», – пояснює Рибка.
Переходимо в сусідній зал – «ХотАртХол». Тут представлені 20 різноформатних робіт Олега Тістола з різних серій. Погляд чіпляється за напис «2018» на одному з експонатів, прикріпленому до скляної перегородки. Куратор виставки каже, що це найулюбленіша робота, бо повертає його в дитинство. «Ви ж також зберігали різні коробочки й етикеточки як артефакти? Для мене таким скарбом була коробка з-під кубинських сигар, із нею й асоціюється ця робота. Тепер речі більш функціональні, ми не зберігаємо таких коробочок. Коли наводиш лад, викидаєш непотріб, то наче до психолога сходив. Те саме маємо робити зі спогадами. Пам’ятаю, як ходив із батьком на демонстрацію. Це потрібно? Ні! А спогади про найсмачніші абрикоси в Донецьку? Щось треба лишити, а щось забути. Це про дорослішання», – тлумачить він.
Ця скляна перегородка відділяє мене та інших глядачів від іншої роботи. На ній мали б бути дві пальми – впізнаю це за фрагментами листочків. Але це все, що від них залишилося, бо художник вирізав дерева із зображення. На їхньому місці лише чорні плями, які повторюють силует пальм. «Це одна з останніх робіт, вона експонується вдруге. Впізнаваний фасад ялтинської набережної, з якого вирізані пальми, бо в нас нема можливості бачити їх зараз. Та й Крим ми можемо бачити хіба що в гуглі, зведенні новин на «Крим. Реалії» або на своїх старих фотографіях», – веде далі Рибка.
Вони навіть пальми понищили
Проходимо ближче до головного входу в залу. Тут теж роботи з пальмами. «Оця нова, біля вивіски «Київстару» – ностальгійна інтерпретація. Тільки-но я її зробив, і «Київстар» накрився, – жартує Тістол. – До мене під час тривоги прибігають дві жінки – донька і мама, які втекли з Криму. Вони впізнали цю пальму, дуже жваво обговорювали роботу». Виявляється, на всіх роботах зображені справжні пальми, які досі ростуть у Криму. Художник замальовував їх багато років.
«Якось, уже під час анексії Криму, мій племінник поїхав туди до батьків, які не могли виїхати звідти. Він пройшовся Гурзуфом, Ялтою, сфотографував усі мої пальми в цікавих ракурсах. Я створив цю серію у 2016–2017 роках. Також племінник знімав відео і транслював його в режимі реального часу. Художник Юрій Пікуль, знавець пальм, тоді був шокований, до чого кацапи їх довели», – додає митець.
До експозиції «Тістол. Крим» увійшло кілька замальовок з перших поїздок на «Гурзуфські сезони» в 2007 і 2008 роках. Є й пожовклі, як пергамент, роботи з обробленими фото пальм, надрукованими на малюнках художника. Поміж них одна, створена на аркуші шкільного зошита доньки Тістола. «Поки тато їздив у Крим, дитина ходила в школу. То були досить примітивні емоції, але війна все змінила. Рибка створив у цьому просторі своєрідний меморіал. Я навіть віддав йому улюблений автопортрет», – пояснює Олег Тістол.
Наведімо лад у головах!
«Насправді ця виставка про культурний шар. І мені дуже приємно, що вона відбувається саме тут, на Підзамчі, саме в цьому Палаці культури. Маю про нього свої історії з часів, коли вчився у Львові. А вже Рибка мені розказав історію його побудови. Кожна особливість дизайну чи архітектурного елемента відображена в експозиції. Тож хочу похвалити Андрія Рибку за унікальну історичну місію, яку він виконує!» – резюмує художник.
Але насправді виставка «Тістол. Крим» не лише про історії одного конкретного художника чи куратора. Вона про кожного з нас, про спогади, які ми бережемо в найпотаємніших закутках пам’яті. І про те, що в голові маємо наводити лад так само, як і в своєму помешканні. Інакше непотріб таки засипле нас і не дасть розвиватися, рости, рухатися далі. «З цим мотлохом в голові треба щось робити. Або ти сказишся через нього в поважному віці, або поставишся до цього з іронією. Я використав Тістола для такого прибирання. Він став моїм другом і зробив цей зсув у моїй голові», – каже Андрій Рибка.
А я, окрім виставки «Тістол. Крим», раджу побачити проєкт «Моя територія» у Центрі інтелектуального мистецтва «Меркурій» (до 10 серпня) і виставку «Барокові інспірації» Ганни Криволап у палаці Потоцьких. У Підгорецькому замку до кінця серпня ще триватимуть виставки «Вода точить» Миколи Лукіна і «Травить мідь» Василя Дмитрика. А навести лад у голові допоможе перша розмова з мого відеопроєкту «Культура на РАЙОНІ» та її тезовий виклад для медіа «Львівська Пошта».
