У невеличкому містечку жила собі дівчина на ім’я Варя. Була вона юною мрійницею – хотіла стати шефинею у престижному ресторані та готувати вишукані страви. Але ті, для кого вона готувала і на кого працювала, не розуміли її дивакуватих прагнень. Тож дівчина покинула все і вирушила підкорювати кулінарний світ, тобто, як вона вважала, його столицю – Львів. Так можна було б описати зав’язку романтично-кулінарної кінострічки «Смак свободи», яка стартувала у прокаті 7 березня, якби вона була казкою. А вона і є казкою, кіноказкою, щоправда, приправленою реальними українськими історіями. Чому варто подивитися цей фільм, розповідає «Львівська Пошта».
Американська мрія з гастроприсмаком
«Кожен із нас – президент». Ви точно пам’ятаєте цей вислів з інавгураційної промови Зеленського, яким він описує своєрідне втілення «американської мрії» для себе особисто і можливість персонального дива для кожного з нас. Хтось хоче стати президентом, а хтось шеф-кухарем, як Варя (Ірина Кудашова). Бо, як каже історик Ярослав Грицак, по-простому «американська мрія» – це віра в те, що кожен новоприбулець може досягти вершків суспільства при достатній мірі працьовитості, таланту і впертості». І «Смак свободи» впродовж двох годин розкриває історію втілення «американської мрії» героїні.
Юнка, яка закінчила кулінарні курси, втілює бажане за місяць-два. Звісно, в реальному житті таке було б неможливим! Бо навіть вигадка у резюме про роботу з її кумиром – шефом Алексом Якутовим, відомим пересічному глядачеві завдяки телепроєкту «Пекельна кухня» (ви його побачите у фільмі, а ще цими днями він відкрив ресторан «М’ясо» в Emils Resort), не допомогла б і генію стрімко побудувати кар’єру в гастроіндустрії та розробити авторське меню в престижному ресторані. Але ж це казка, а в казці можливе все.
Фея Ольга Франко
Та навіть у казці без чарівної підтримки вищих сил дива не сталося б. Тож втомленій відмовами у багатьох закладах Львова Варі приходить на допомогу дух Ольги Франко (про неї можна дізнатися з матеріалу «Її всесвіт – кухня. Ольга-Марія Франко в спогадах онуки»). На орендованій квартирі дівчина знаходить книгу галицької кулінарки і дивується, бо «вона там цілу філософію життя виклала». Героїня Ірми Вітовської (акторка дуже «смачно» втілила роль авторки видання), попри спротив впертого дівчиська, настановляє Варю на шлях істинний, з мудрістю досвідченої жінки скеровує до мети і підказує реальні кроки до її досягнення. Вона говорить справді пророчі слова: «Кухня – це твій унікальний спадок. В час, коли навколо все однакове, це твоя неповторність. Це те, ким ти є».
Завдяки Ользі Франко, яка стає для юної кулінарки такою собі феєю-хрещеною, дівча починає цікавитися переписами страв української кухні. І хоча спершу вважає їх надто народними для модного «Ресторану #1», в якому їй вдалося «зачепитися», все ж переосмислює деякі смаколики. Вони у подаванні Варі вражають гостей закладу, зокрема й саму Джамалу (новоспечена лауреатка Шевченківської премії у фільмі «Смак свободи» виконує роль самої себе). Ба більше, після епічного провалу пані Ольга підказує своїй підопічній, як досягти бажаного, «аби шеф був диригентом, а не другою скрипкою».
Допомагають всі!
Казковості кіно «Смак свободи» додає й надзвичайна підтримка багатьох персонажів. Бо, окрім духу Ольги Франко, на різних етапах Варю підтримують ледь не всі герої фільму. Сусід Тарас закохується в героїню, терпить її зацикленість на роботі і в розв’язці навіть відмовляється від омріяного заради втілення марень дівчини. Буркотлива сусідка під час «борщової дуелі» ділиться секретами справжнього галицького борщу («борщ без квасу – як краля без прикраси») з вушками. Перукарка і блогерка-мільйонниця, з якою юнка випадково знайомиться, рекламує в своїй «інсті» Варін кулінарний винахід. Власник «Ресторану #1» на догоду клієнтам вводить цю новинку в меню, дає кулінарці карт-бланш – можливість підготувати своє меню для презентації кліпу Джамали і навіть пропонує очолити його заклад.
Голодним не дивитися!
Переглядаючи «Смак свободи», ви не дізнаєтеся жодного перепису страв. Але впродовж фільму наслухаєтеся стільки назв наїдків із «Першої української загально-практичної кухні», надивитеся на таку кількість гарно поданих страв, що в животі бурчатиме від голоду. До кулінарної сторони кінострічки творці підійшли дуже серйозно. Над «смачною» картинкою працювали троє фудстилістів і троє шеф-кухарів. Щоб герої-кухарі на екрані мали за роботою реалістичний вигляд, актори, які зіграли команду «Ресторану #1», відвідували кулінарні майстерки від одного з шефів.
Гастроконсультанткою проєкту була Маріанна Душар (її буряковий квас можна вважати одним із другорядних героїв цієї кіноісторії). І ось тут невеличкий інсайт: як розповіла авторка сценарію і креативна продюсерка фільму Олена Моренцова, дослідниця галицької кухні разом із Видавництвом Старого Лева готує перевидання ще однієї книги Ольги Франко – «Всенародна кухня».
Однак українську кухню, якої Варя з певного моменту перестає соромитися і використовує як шанс для досягнення успіху, її колега Сашко (Віктор Строженко) вважає кар’єрним самогубством. Бо ж, мовляв, ресторан спеціалізується на європейській кухні. Дозволю собі ліричний відступ: реальна Ольга Франко для «Практичної кухні» адаптувала не лише українські страви, а й чимало європейських. Готуючи їх щоденно для своєї родини, дбала про вишуканість смаку і подавання як справжній шеф-кухар. Тож насправді Варі є з кого брати приклад.
Хоча герої фільму вважають українські страви недостатньо вишуканими для ресторану, юна кулінарка переосмислює вичитані у віднайденій книзі переписи і презентує їх у сучасному подаванні так, що це викликає фурор. Зокрема, своїм бітрут-шотом – буряковим соком із льодом, поданим у склянці та із закускою на шпажці (слайси редиски, огірка, листочок мангольду і вушко з грибами).
Реальні локації кіношного Львова
Окремим і дуже важливим персонажем кіноісторії «Смак свободи» є безпосередньо Львів. У фільмі, який знімали в 2021 році, тобто ще до великої війни, реальні панорами і локації подані так майстерно, що ви дивитиметесь на них очима юної Варі, тобто захоплено, зачудовано. Квартиру дівчини фільмували в одному з реальних помешкань на Івана Огієнка, 20. В дворі цього дому також зіграли кілька ключових сцен. А ще, вже у реальності, саме в одній із квартир згаданого будинку, щоправда, в сусідньому під’їзді, живе правнучка Ольги Франко Марта Гуменецька. Її з донькою ви зможете побачити у фіналі кінострічки.
Закладів харчування у фільмі з десяток – «Кабінет», re:bro, «Театр пива «Правда», «Копальня кави», «Гасова лямпа», кав’ярня-пекарня «Родинна ковбаска», «Рудий кіт». У парадному вході «Ресторану #1» львів’яни впізнають вхід до готелю «Асторія», а чорний вхід до закладу знімали на вулиці Остапа Нижанківського. Скуштувати наливок і потусити після роботи колектив кухарів ходив до ресторації «Атляс». Щоправда, дещо дивно виглядають танці на літньому майданчику закладу, але чого ж не зробиш заради фільму? Під час першого побачення Тарас і Варвара гуляють уночі проїздом Крива Липа. Також у фільмі є кадри, зняті довкола ратуші, на вулиці Руській, краєвид на Личаківську і навіть поїздка львівським трамваєм. А втілення всіх мрій і старань Варі відбулося на площі Ринок, 3.
Післясмак історії
Звісно, якщо не брати до уваги казковість фільму, його є за що критикувати. Навіть за невеличкі недогляди. Для прикладу, як Варя могла у маленькому наплічнику привезти до Львова досить великий гардероб? За що дівчина, яка витратила майже всі свої заощадження на винайм помешкання, робить укладку в модному… барбершопі?
Та, як на мене, «Смак свободи» – цікаве та легке кіно для сімейного перегляду, яке нічим не поступається середньостатистичним голлівудським чи нетфліксівським аналогам. Воно повертає нас у час перед великою війною, показує красиве туристичне місто і пересічних людей із юнацькими мріями. Так, інколи здається, що зображений на екрані тогочасний Львів і наше життя у ньому залишилися в минулому, особливо коли в колезі головної героїні Філі впізнаєш Пашу Лі, для якого цей фільм став одним із останніх (актор загинув від рук російських солдатів 6 березня 2022 року в Ірпені).
Однак ця історія, попри фантастичність та наївність, спонукає брати приклад з Варі. Тобто знову повірити у власні сили і йти до мрії. Невидимою ниткою крізь усю оповідь пролягає підтримка юної дівчини більш досвідченими жінками – сила сестринства. А ще «Смак свободи» можна вважати популяризаторським фільмом, як би це попсово не звучало. Бо після його перегляду хочеться відкривати для себе українську кухню. Та більше дізнаватися про Ольгу Франко, постать якої заслуговує на якісний байопік.
