Як усе могло б скластися, якби можна було повернутися в минуле і піти іншою життєвою дорогою? Ми часто думаємо про це. А художниця Олеся Казнох (творчий псевдонім Олесі Домарадзької) не просто подумала, а провела чимале дослідження про природу творчості в контексті історії та біографії митців і намалювала результат. У серії «Художник в історії», яку до 26 травня демонструватимуть у артгалереї «Зелена канапа», Олеся показує, що було б, якби її герої зробили інший вибір у житті. Доєднаємося з «Львівською Поштою» до неї в грі «Якбитологія», зупинившись на історіях, так чи інакше пов’язаних із нашим містом.
Яків Гніздовський у «Нектарі»
Львівщина присутня в п’яти роботах-історіях Олесі Казнох прямо чи опосередковано. Один із героїв проєкту – Яків Гніздовський виїхав зі Львова на навчання в 1938 році, а повернувся сюди аж по смерті: в 2005 році його прах перепоховали на Личаківському цвинтарі. Про життя і творчість Гніздовського я розповідала в тексті про виставку в Shum Art Gallery, яка нещодавно завершилася.
Гніздовському вдалося побудувати надзвичайну кар’єру графіка в США. Та Олеся Казнох вирішила залишити художника у Львові й уявити, яким би було його життя тут. «Мабуть, він був би знайомий з плеядою львівських графіків, працював би на графічному комбінаті. Ходив би на каву в «Нектар» (вул. Саксаганського, 11), де в 1970–1980 роках збиралися творчі люди. Біля цього кафе я його й зобразила за бесідою з Ярославом Качмаром, Наталею Кумановською та Олександром Аксініним. Надихнулась архівною фотокарткою цих художників», – пояснює авторка серії «Художник в історії».
Марґіт Сельська в Парижі
Життя Марґіт Сельської тісно пов’язане зі Львовом. Тут вона здобула освіту в приватній «Вільній академії», Львівській художньо-промисловій школі (тепер Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша). В 1920-х продовжила навчання в майстерні Фернана Леже. У Парижі Марґіт відвідувала виставки модерністів, захопилася кінематографом і фотографією. У 1926-му взяла участь у виставці «Салону незалежних», рік по тому мала персональну виставку у Львові. Багато мандрувала, але таки вирішила повернутися до нашого міста.
Тут талановита малярка будувала своє життя з Романом Сельським, співзаснувала мистецьке об’єднання Аrtes, долучилася до ще кількох мистецьких спільнот. Але в 1942-му як єврейку її ув’язнили в Янівському концтаборі. «Чоловік із друзями підкуповують когось, і їй допомагають утекти з концтабору, ледь не виштовхуючи звідти, бо від хвилювання художниці відняло ноги і вона не могла сама йти», – каже творчиня виставки «Художник в історії».
Ховаючись від арешту, Сельська втекла до Варшави і за кілька місяців знову повернулася до Львова. З 1943 року жила тут до смерті і, попри надскладні умови, не переставала творити. Брала участь в багатьох мистецьких виставках, однак персональну змогла провести аж у 1978 році в Львівській картинній галереї. За два роки померла і була похована на Личаківському цвинтарі.
«Я зобразила Марґіт в майстерні Фернана Леже. Якби вона залишилася в Парижі, то зробила б там кар’єру. Багато хто вважає її сильнішою за чоловіка художницею. Але вона повернулася до Львова, і це для нас щасливий збіг обставин. Важко переоцінити вплив Сельських на львівське середовище. В їхньому домі був творчий осередок, митці тут навчалися, переймали досвід у Марґіт. Вона не змогла реалізуватися як художниця, але виконала велику місію», – вважає Олеся Казнох.
Зустріч Модеста Сосенка та Олександра Мурашка
Модеста Сосенка поєднав із Львовом Митрополит Андрей Шептицький, зацікавившись творчістю молодого художника. Завдяки підтримці благодійника маляр навчався у Мюнхенській і Паризькій академіях мистецтв у кращих викладачів. Митрополит розгледів талант Сосенка, покладав на нього чималі надії у відновленні українського сакрального мистецтва і не прогадав.
Сосенко виконав розписи й іконостаси в 20 храмах Галичини, витворивши власний стиль: поєднав візантійські традиції, західноєвропейські здобутки і багату національну орнаментику. Його монументальне новаторське малярство не завжди розуміли громади, які замовляли розпис церков. Однак Модестові Сосенку вдавалося відстоювати своє бачення, ба більше, привчати людей до нового.
Митець малював портрети Андрея Шептицького, з яким мав приятельські стосунки. Жив у Львові, працював реставратором у Національному музеї, де й досі зберігається найбільша частина його творчого спадку. Багато подорожував… А потім почалася Перша світова війна, і Сосенка мобілізували до австро-угорської армії. Та навіть на фронті він творив мініатюрні пейзажі. Останні роки життя митець провів у митрополичій резиденції при соборі Святого Юра. Помер у 1920 році, похований на Янівському цвинтарі.
На полотні із серії «Художник в історії» Олеся Казнох зобразила зустріч Модеста Сосенка і Олександра Мурашка в паризькій майстерні другого. Вони навчалися в один час у цьому місті, але чи зустрічалися там колись – невідомо. «Мені дуже допомогла праця київської дослідниці творчості Мурашка. Вона поїхала в Париж і зняла місце, де була та майстерня з великими вікнами, які виходили на сад. Я побачила це фото і вирішила намалювати молодого Сосенка, який прийшов у гості до колеги. Це омаж до роботи Мурашка «Благовіщення», створеної в 1909 році», – розповідає авторка виставки.
Андрій Ментух. Присвята татові
Андрій Ментух до 15 років жив на Сокальщині. В 1944-му після приходу «совітів» у Галичину втік на польську територію Закерзоння. А в 1947-му внаслідок операції «Вісла» був переселений на Ольштинщину, однак не зрікся українських коренів. На своїх роботах Андрій Ментух, якому зараз 94 роки, завжди зображає людей, бо «людина, її свідомість є в центрі світу». Особливістю його полотен є спрощене та уніфіковане зображення багатьох людей – живих потоків, які символізують великі переселення, народи, тяжкі долі, збереження і втрату ідентичності. Серед цього потоку Олеся Казнох і намалювала митця для серії «Художник в історії».
«Тепер багато наших людей мігрують через війну. Частина з них назавжди залишиться з відчуттям втрати рідної землі, частина розчиниться в потоці інших емігрантів, а частина, такі як Андрій Ментух, ніколи не втратить своєї українськості», – пояснює авторка.
Вона присвятила цей портрет своєму татові, батьки якого також стали переселенцями через операцію «Вісла», дуже важко це пережили, позбулися всього, що мали. Але взяли зі собою в дорогу камінь для притискання квашеної капусти, бо не знали, де врешті-решт опиняться. «Поселили їх на березі Дністра, де було дуже багато каміння. Прабабуся померла від туги, а бабуся казала: «Мене зробили рабинею в колгоспі». Отака трагічна сторінка нашої історії», – розповідає Олеся Казнох.
Соня Делоне з колядниками
У роботі-історії, на якій зображена художниця та дизайнерка Соня Делоне, Львів присутній не так явно. Здавалось би, що поєднує її з нашим містом. Вона – одеситка єврейського походження, виховувалась у Санкт-Петербурзі, вчилась у Німеччині та Парижі, який став її містом аж до смерті в 1979 році. Делоне співзаснувала течію орфізм у живописі та моді. Вдягала голлівудських дів, її дизайн прикрашав обкладинку Vogue. Була першою художницею, яка відкрила персональну виставку в Луврі за життя. Нагороджена Орденом Почесного легіону.
«Я люблю чисті, яскраві кольори мого дитинства, України. Пам’ятаю селянські весілля моєї країни, де червоні та зелені сукні, прикрашені численними бантиками, літали у танці… Пам’ятаю, як ростуть кавуни та дині; помідори оперізують червоним хати, великі соняшники – жовті з чорною серцевиною – сяють у легкому, дуже високому блакитному небі», – написала Соня Делоне у своїй книзі спогадів «Ми йдемо до сонця».
Росіяни старанно творили міф, що Делоне – російська художниця. І це після того, як знищили її брата після 15 років ув’язнення на Соловках, як її мама доживала останні роки у безгрошів’ї, попри підтримку дітей, як націоналізували будинок у Санкт-Петербурзі, отриманий в спадщину від родичів. Її місце народження залишалося невідомим аж до 2010 року, коли знайшли копію свідоцтва про народження художниці. Місцем народження у ньому зазначена Одеса.
Саме Одеса стала початковою точкою у фантазіях Олесі Казнох: «Уявімо собі, що Україна здобула незалежність до Другої світової і успішна паризька художниця Соня Делоне повертається на батьківщину на свята». Референсом до роботи, представленої на виставці «Художник в історії», стала картина мисткині, фотокартка Соні в одязі власного дизайну та світлина кінця ХІХ століття, на якій зображені колядники на Волині. Зображений там і одеський музей, який росіяни обстріляли в день, коли Олеся намалювала це полотно.
«Я не знала, чи коректно зображати єврейку з колядниками. Поки шукала відповідь, потрапила на виставку в «Територію терору». Перший же архівний запис, який я там почула, виявився спогадом єврея, що жив у Львові до Другої світової війни. Він розповідав: «Ми жили дружно з дітьми інших національностей. Ходили з польськими хлопцями колядувати, і нам давали за то гроші». Так я отримала буквальну відповідь».
Замість епілогу
Олеся Казнох розпочала роботу над серією полотен в лютому 2021 року, щоб дослідити, як час і місце вплинули на творчу реалізацію, славу та роль митців у історії. Героями її робіт, окрім згаданих, стали: Луїза Невельсон, Олександра Екстер, Аршиль Горкі, Катерина Білокур, Тарас Шевченко, Олександр Богомазов, Олександр Архипенко, Лі Краснер, Федір Кричевський, Олександр Мурашко, Марія Синякова, Марія Башкирцева. А закінчила цю серію художниця своїм 15-м полотном у 2023 році, дивлячись на роботи вже іншими очима.
«Чи могла я колись подумати, що ми всі житимемо в підручнику з історії? Що страждання від російського імперіалізму, геноцид, еміграція, самовизначення і самоусвідомлення своєї національної ідентичності будуть такими актуальними темами в моїй країні, як і в часи, коли жили герої моїх портретів?» Думаю, відповідь на ці запитання мисткині ми вже всі знаємо.
Цей проєкт порушує чимало болісних тем. Зокрема, висвітлює причини реалізації, чи радше нереалізації, художниць, вплив воєн і «совітів» на життя митців, демонструє страшне повторення варварства ХХ століття у ХХІ. Тож не змарнуйте нагоди розібратися і зрозуміти, чому все склалося так, як є. Виставку можна оглянути до 26 травня щодня, окрім понеділків, із 12:00 до 19:00. А 16 травня з 18:00 авторка проведе кураторську екскурсію експозицією.
