Здавна єврейська громада була невіддільною частиною Львова. Як вказано на порталі центру «Яд Вашем», євреї проживали у місті зі середини XIII століття й перед Другою світовою війною львівська єврейська спільнота була третьою за чисельністю у тогочасній Польщі.
Після окупації міста спочатку нацистами, а потім радянським режимом, єврейські пам’ятки стирали з обличчя міста, як-от давній цвинтар, на місці якого нині розташований Краківський ринок. А могильні плити – мацеви – використовували часто як будівельний матеріал.
Про те, як знаходять й відновлюють, зокрема, надгробки у Львові та області, «Львівська Пошта» поговорила з Олександром Назаром, головою Товариства єврейської культури ім. Шолом-Алейхема.
Відновити пам’ять
З Олександром ми зустрілися в єврейському благодійному фонді «Хесед Ар’є», де проводять різноманітні культурні заходи, функціонують освітні й дитячі програми, навчають комп’ютерній грамотності, допомагають людям старшого віку, яким потрібна підтримка.
Чоловік раніше працював у одній з львівських аптек, а з 2010 року він очолює Товариство єврейської культури, що розташоване в приміщенні старої синагоги «Янкель Янцер Шуль», що на вул. Вугільна. Вона є однією з пам’яток, що вціліли у час буремного XX століття.
«Після того, євреїв знищили під час Голокосту, такі об’єкти, як цвинтарі й синагоги, не мали належного догляду. Пізніше радянська влада, зокрема після Шестиденної війни 1967 року, почала тотально нищити вцілілі єврейські кладовища», – каже Олександр.
Активісти займаються відновленням спадщини не тільки у Львові, а й в області – Добромилі, Старому Самборі, Бродах тощо. Чоловік розповідає, що синагоги були багатофункціональними: «Синагога для євреїв – це більше ніж просто дім для молитви. Тут збиралася громада, діяла бібліотека, могли зібрати суд. Й великих синагог, як на Вугільній, у місті було приблизно 40».
«У більшості людей є розуміння, що їм не потрібні цвинтарні плити»
Олександр пригадує, що вперше долучився до знаходження єврейських надгробків у 2008 році: «У ще зовсім новій на той час соцмережі «Фейсбук» натрапив на допис, в якому мовилося про те, що на вулиці Квітневій ремонтували кабель під землею та помітили п’ять чи сім мацев. Місцевий бізнесмен зголосився допомогти й ці надгробки перевезли у дворик біля колишньої синагоги «Золота Роза». Пізніше на цій вулиці волонтери викопали ще понад сотню мацев.
Взагалі найбільше знахідок є в районі вулиць Мельника, Квітневої, Ганни Барвінок. На час нацистської окупації Львова там проживали військові з Люфтваффе, СС тощо. В їхніх оселях були покоївки – жінки з гетто, а чоловіки виконували фізичну роботу, зокрема, мостили вулиці й зводили паркани, використовуючи мацеви як будматеріал. У радянський час існувала схожа практика – дорога до меморіалу радянському воїну, що поблизу Радехова, зроблена з єврейських надгробних плит, розповідає Олександр.
Згодом були знахідки зі старого єврейського цвинтаря, який існував на місці теперішнього Краківського ринку, та відкриття Стіни пам’яті у Добромилі. Цей меморіал створили з більш ніж 150 мацев, які відкопали у місцевому дворі.
Олександр Назар каже, що люди переважно просять забрати з території надгробки, які виявили під час ремонту осель чи перепланування території: «У більшості є розуміння, що їм не потрібні цвинтарні плити. Добре, що це повертають, бо раніше їх викидали просто на смітник».
Однак не завжди вдається у таких справах досягнути компромісу. Як зазначив співрозмовник «Львівської Пошти», неподалік Франківської райадміністрації є цілий паркан з єврейських надгробків, й жителі цього будинку не хочуть його віддавати: «Коли представляєшся членом єврейської організації, люди чомусь думають, що ти мільйонер. До прикладу, ми пропонували замінити цей паркан, скажімо, на бетонний, жителі просили зробити його з білої цегли. А у нас просто немає на це фінансів».
Онлайн-база віднайдених надгробків
У лютому цього року у Львові створили електронну базу, в якій вказані відомості про знайдені єврейські надгробки. До створення сайту долучилося Марла та Джей Осборни – подружжя зі США. Наразі вдалося завантажити світлини понад 200 мацев або їхніх фрагментів. Інформацію у базі можна шукати українською, івритом або англійською.
Олександр каже, що через те, що плити часто виготовляли з досить крихких матеріалів – теребовлянського каменю або білого піщаника, які вразливі до вологи, надписи нищаться. Також на самому надгробку може бути підказка, хто під ним був похований. Наприклад, якщо первосвященник – то складені руки, жінка – п’ятисвічник, людина, що померла молодою – зламане дерево. Знайдені мацеви зберігають на території Янівського цвинтаря.
Нагадаємо, що у рубриці «Літтред» «Львівська Пошта» поділилася уривком з роману «Золота Роза, або Львівський путівник», авторкою якого є львівська гідеса Тетяна Казанцева. У ньому мовиться, зокрема, про трьох дівчат з різних епох, проте їх об’єднувало одне – синагога «Золота Роза».
