Ніл Хасевич, він же Бей-Зот, Левко, Рибалка, 333, Старий, Джміль сьогодні у рубриці «Літтред», в якій «Львівська Пошта» ділиться уривками найновіших книжок. Точніше видання «Історії українських митців. Ніл Хасевич» – друге із серії Projector Publishing, Projector Foundation та Фундації ЗМІН. Його написала дослідниця і шрифтова дизайнерка Марчела Можина. На основі літерацій Ніла Хасевича вона розробила шрифт «Воля», який став частиною нової айдентики ЗСУ. Книгу можна передзамовити до кінця травня на сайті видавництва за зниженою ціною.
Чим важлива ця книжка? Як авторка працювала над нею? Яким вона побачила Ніла Хасевича? Про це та інше я розпитала Марчелу Можину. А Projector Publishing дібрали для нас ексклюзивний уривок для публікації про виставки Хасевича у Львові.
Чому саме Ніл Хасевич
Ніл Хасевич – український художник-графік, який тісно співпрацював з УПА. Його називають її головним дизайнером. Попри складні життєві вибори і трагічні виклики долі, він завжди залишався активним учасником тогочасного мистецького процесу. В книзі «Історії українських митців. Ніл Хасевич» ви побачите йогоне лише як політичного й громадського діяча. А насамперед як талановитого митця, чия художня майстерність у поєднанні з активною громадянською позицією стала голосом українських національних ідей.
Ніл Хасевич (1902-1952) займався громадською і політичною діяльністю: входив до Волинського українського об’єднання, а згодом вступив до ОУН. З квітня 1943 року, коли масово формувалися загони УПА, художник долучився до підпільної роботи. Його обрали до центрального і крайового проводів ОУН. Як член крайової референтури пропаганди Ніл Хачевич працював у редакції журналу «До Зброї». Він готував ілюстрації до сатиричних журналів УПА «Український перець» та «Хрін». Оформляв летючки, листівки, підпільні видання, випустив альбом карикатур.
Також митець розробляв проєкти прапорів, печаток, бланків для повстанців. У 1948-1949 роках Ніл Хасевич виконав знаменитий цикл графічних робіт «Волинь у боротьбі», присвячений героїчній боротьбі УПА. За особливий внесок у розгортання національно-визвольної боротьби його нагородили «Срібним Хрестом Заслуги» та медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах».
У 1951 році графічні твори Ніла Хасевича потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН та іноземних дипломатів. Згодом їх надрукували в альбомі «Графіка в бункерах УПА». Діяльність Ніла Хасевича викликала шалене обурення радянського керівництва з Москви. Проти нього провели масштабну операцію по розшуку та знищенню. 4 березня 1952 року під час штурму криївки Ніл Хасевич застрелився, аби не потрапити до полону. Місце його поховання досі не встановлене.
Чому саме Марчела Можина
Програмна менеджерка Фундації ЗМІН Наталя Паславська каже: «У певний момент стає зрозуміло, що найважливіше – це пам’ятати. І робити пам’ять живою. Серія «Історії українських митців» народилася саме з такого розуміння. Щоб не втратити голоси тих, хто творив сенси. Часто в тиші, часто в темряві. Для нас у Фундації ЗМІН ця серія – як жест вдячності й обов’язку водночас. Вона про тих, хто, попри відстань у часі, виявляється ближчим, ніж здається. Історія Ніла Хасевича – це приклад неймовірної внутрішньої міцності, де мистецтво стає останнім притулком свободи. Його графіка говорить більше, ніж багато текстів, а його життя – це мовчазна відповідь на запитання, що таке гідність».
Я попросила розповісти Марчелу Можину про роботу над книжкою, головним героєм якої став Ніл Хасевич. Цікаво, як і коли виникла ідея написання книжки? Скільки і як авторка над нею працювала? Що цікавого і нового для себе дізналася? Як від шрифту «Воля» за літерацією Хасевича, який продовжує розвивати і доопрацьовувати, дійшла до книги? Читайте!
– То з чого все почалося?
– Все почалося зі «Знадібок». Колекціонуючи та досліджуючи форми української кирилиці, я відкрила для себе величезний культурний спадок. Він був вкрадений та замінений на брехливі радянські наративи. Безліч маловідомих українських графіків, геніальні роботи та складні, часом трагічні долі.
Художники, які опинились у еміграції після другої світової війни – Петро Мегик, Петро Андрусів, Петро Холодний, Мирон Левицький, Яків Гніздовський (про якого я писала великий текст тут)…
Ті, хто, залишився в окупованій радянською владою Україні та доживали життя в страшних злиднях, були репресовані або страчені. Як Охрім Судомора, Олексій Маренков, Петро Обаль, Іван Падалка… Про кожного з них життєво важливо згадувати та розповідати. Відновлювати національну памʼять, повертати вкрадене.
– Чому героєм вашої першої книги став саме Ніл Хасевич?
– Постать цього художника стоїть окремо від перших та других. Він не емігрував, проте й в окупації не залишився. Ніл Хасевич обрав шлях боротьби з окупантами в лавах УПА. Його вишукані, деталізовані дереворити народжувались в сутінках холодних вологих підвалів. Там художнику довелось переховуватися майже 10 років, до самої смерті в 1952 році.
В перші дні повномасштабного вторгнення я годинами сиділа в укритті та відчувала непереборну потребу робити хоч щось. Тоді ж згадала про Хасевича. Приклад художника, що творив у темряві, став поштовхом до створення шрифта «Воля». На нього мене надихнули роботи Хасевича для УПА.
З набуттям популярності, а особливо після офіційного затвердження шрифта церемоніальним шрифтом ЗСУ, зросла зацікавленність долею та роботами Хасевича. Як я й на це сподівалась. У відповідь на цей запит, почали зʼявлятися численні статті про життя художника. Та в більшості з них, на жаль, поширювали не підтверджену, часто помилкову інформацію.
Єдина велика монографія про художника видана у 2011 році в серії «Літопис УПА». Це «Життя і творчість Ніла Хасевича» авторства Олександра Іщука, Ігоря Марчука і Дарії Даревич. Це видання висвітлює переважно роки перебування Ніла Хасевича в лавах УПА. І вже стало великою бібліографічною рідкістю.
– Тому ви взялись писати свою книжку…
– Вона народилась з бажання розібратись в складній, втаємниченій біографії митця. А також дослідити маловідомий міжвоєнний період. Робота над книгою «Історії українських митців. Ніл Хасевич» зайняла без малого рік. За цей час в тісній роботі з командою видавництва Projector Publishing та за підтримки Фундації ЗМІН книга неодноразово трансформувалась. Вона доповнювалась новими цікавими фактами, які не інакше, як дивом, часто самі знаходили мене.
Так, вдалося розшукати невідомі екслібриси Ніла Хасевича і навіть рідкісну світлину художника з часів навчання у Варшавській академії мистецтв. Дуже важливі, варті уваги свідчення про родину художника надав односелець Ніла Хасевича – вчитель історії, краєзнавець Олександр Профорук.
Книга «Історії українських митців. Ніл Хасевич» вийшла несподіваною навіть для мене. В ній образ Воїна, Героя, який «боровся різцем та долотом» відступає на другий план. І являється талановитий юнак, який у 1920-1930-х роках опинився в центрі бурі новітніх європейських мистецьких течій. Тут і піднесення української національної ідеї, і складні політичні процеси, і наростаюча загроза війни.
Це розуміння відкриває в героєві нові глибини – не тільки борця, а й учасника й творця культурного руху свого часу. У цьому середовищі визрівав його світогляд. І саме звідти бере початок його шлях до героя. Шлях, народжений не з випадку, а з глибокого внутрішнього покликання.
Виставки у Львові, в яких бере участь Ніл Хасевич
«...Зіп’явшись на щити ґранітні, коло брам,
Там ждуть уперто льви, насуплені і злючі,
Щоб кинутись до віч твоїм майбутнім дням,
Багряним дням, що прийдуть неминуче».
Святослав Гординський,
з вірша «Моє місто»
Протягом 1930-х Ніл Хасевич був відомим не лише у варшавських мистецьких колах і вдома на Волині. Його творчість була також широко представлена у Львові, який у той період був активним центром українського мистецького життя.
Хоч наш герой, за даними біографів, ніколи не жив у Львові, та бажання розглядати постать Ніла Хасевича на тлі львівського культурно-мистецького середовища, на перший погляд, може видатись дивним, для мене факт його присутності у шаленому вихорі мистецького життя львів'ян беззаперечний.
Ніл Хасевич брав участь у Першій і Другій виставках образів УТПМ*, які проходили в приміщенні Наукового товариства ім. Шевченка 1931 та 1932 років.
Якщо про першу виставку відомостей майже не збереглося, другу можна уявити так, ніби ви самі там побували. Експозицію розмістили в чотирьох залах. У першій широко представили твори колишніх «новаківців» групи «РУБ». Другу залу зайняли роботи самого Олекси Новаківського. У третій кімнаті розмістили картини Северина Борачка. І лише в четвертій залі найбільш терплячі могли порозглядати роботи Петра Мегика та Ніла Хасевича.
Відгуки на виставку у пресі різнилися. Мистецтвознавець Микола Голубець писав, що виставка залишила в нього «почуття пересічності і... нудьги». Не оминув він і робіт Ніла Хасевича: «З членів варшавського “Спокою” виступили за своїми справді “спокійними” картинами мистці Петро Мегик та Ніл Хасевич. Програмовий квієтизм при безпрограмному підгляданню варшавських мірної, затирає індивідуальні грані тих як не як культурних мистців».
Натомість письменник Михайло Островерха називає Хасевича, поруч із Зонею Зарицькою, «майстром композиції» і наголошує, що він «...і кольоритом приковує увагу глядача». На жаль, у наш час ми не в змозі оцінити «кольорит» утрачених та знищених радянською владою картин Хасевича, а отже, такі згадки надзвичайно цінні.
З каталогу виставки* ми дізнаємося, що Хасевич «приковував увагу глядача» до олій «Коти» та «Ляльки». Також на виставці експонувалися «Композиція» (темпера) і низка дереворитів.
На вшанування 30-річчя Національного музею у Львові 1935 року СПНМ** вирішив організувати «Ретроспективну виставу українського мистецтва за останні ХXХ літ». Ніл Хасевич представив там натюрморт (темпера), дереворит «Пастушка» (інша назва — «Дівчинка») та екслібриси.
Відомо, що Ніл Хасевич і члени гуртка «Спокій» належали до найпотужнішого мистецького об'єднання у Львові — Асоціації Незалежних Українських Мистців (АНУМ). Протягом грудня 1933 — січня 1934 роботи Ніла Хасевича представили на Четвертій виставці АНУМ. Усього на збірній виставці показали 141 експонат, зі «спокійців» у виставці також взяли участь Петро Мегик та Олекса Шатківський.
Як і попередні, ця виставка пройшла у Львові з величезним успіхом. «Мистецтвом дорівнюємо Заходові, а в дечім навіть його перевисшуємо», — писали у львівських газетах. Д-р філософії та мистецтвознавець Михайло Драган, часто нещадний у своїх критичних рецензіях, надзвичайно схвально оцінив дереворити Ніла Хасевича, називаючи його найкращим з представлених на львівській виставці варшавських мистців.
Згодом члени «Спокою» та АНУМ навіть планували спільно організувати з'їзд мистців. Павло Ковжун опублікував про це статтю, де наголосив на необхідності «обміркувати та впорядкувати цілу низку професійно-економічних справ». Проте це була зовсім не суха інформативна публікація, а крик душі втомленої людини. Доклавши стільки сил на об'єднання українських мистців у Львові, організацію виставок та й саме мистецтво, власне, Ковжун пише, що українські мистці «порозкидані майже по всіх більших центрах світу», «не мають змоги влаштувати вистави», старовинні церкви гинуть, а в нових поліхромії малюють «так жахливо, що аж кричати треба з болю».
Однак трагічні обставини не дали змоги реалізувати задумане. Уже за місяць, у травні 1939-го, Ковжун помирає, а невдовзі починається Друга світова війна. З’їзд так і не відбувся — ще один нереалізований порив до об’єднання та дії.
Про «Історії українських митців»
«Історії українських митців» – серія книг про життя та творчість українських митців і мисткинь ХХ століття. Кожна книга розкриває їх як особистостей, схожих на нас: зі своїми талантами і творчими пошуками, внутрішніми ваганнями та сміливими рішеннями. Цей проєкт спонукає українців і українок до самопізнання, вивчення своєї культури. Його ідея народилася та втілюється спільно командами Projector Publishing, Projector Foundation та Фундацією ЗМІН.
Про першу книгу серії «Історії українських митців. Олександра Екстер» Анни Лодигіної я писала в «Літтреді». Також ми публікували її уривок тут. На скільки мені відомо, серія складатиметься з п’яти видань. Сподіваюсь, що й три наступних ми також презентуватимемо в цій рубриці.
