Мистецьке життя у Львові часто несеться на такій швидкості, що не встигаєш за ним. На щастя, цього разу галеристи пішли назустріч таким поціновувачкам неспішного споглядання, як я. І подарували більше часу для рефлексій над новими експозиціями. А дивитися, відчувати і думати є над чим. У цьому огляді для медіа «Львівська Пошта» я підібрала для вас три виставки, які багатоголоссям творять цілісну картину пошуку і віднайдення світла. Усі три – львівських митців: Лілії Студницької в «Зеленій канапі», Володі Семківа у «Дзизі» та Сергія Савченка в Shum Art Gallery.
Лілія Студницька в «Зеленій канапі»
До 31 березня в артгалереї «Зелена канапа» триватиме виставка Лілії Студницької «Земля, що шукає світло». Саме тут у 2012 році ця львівська художниця провела свою першу персональну виставку «Очима маленького чуда». За рік до цього вона закінчила Львівську національну академію мистецтв і почала готувати виставку, щойно народивши старшу доньку.
Уперше роботи Лілії власниці галереї Олесі Домарадзькій показав чоловік мисткині Іван. Вони одразу вразили галеристку широтою, горизонтами, так званим полоківським набризком: «Моя тактика полягає в тому, щоб мати в галереї асортимент, різних митців – яскравих, ні на кого не подібних. Якщо перша персональна виставка проходить добре, то нам із митцями комфортно співпрацювати, є довіра. Тут багато нюансів: щоб роботи гарно виглядали в залі, щоб були глядачі саме для цього автора. Є такі митці, яким ми раз організували виставку і більше не повторюємо, бо пазл не склався. А тут усе склалося».
Ще в 2021-му після чергової персональної виставки Лілія Студницька забронювала час на наступну – в 2025 році. «Я навіть не дивилася, що вона робить, бо знала, що це буде добре. Ліля знає цей зал. А ще вона надійна, не підведе, не скаже, що передумала, в останній момент. Тож сподіваюся, що після цієї виставки художниця запишеться у нас для проведення наступної», – додає Олеся.
«Земля, що шукає світло»
У експозиції «Земля, що шукає світло» представлені 22 роботи, створені в 2024-му і 2025 роках. Після повномасштабного вторгнення художниця майже не малювала – волонтерила й віддавала роботи на благодійність, на розіграші, щоб зібрати кошти для ЗСУ. 21 роботу з нової виставки можна придбати. А одну – в рожевих тонах – може виграти кожен, хто задонатить 200 гривень на допомогу двом бійцям. Щоб зробити пожертву, треба відсканувати qr-код біля картини. Розіграш відбудеться 30 березня – в останній день виставки.
«Земля, що шукає світло» поєднала динамічні експресивні пейзажі. Це буяння флуоресцентних кольорів і майстерна робота з чорною фарбою, яка для вихованців класичної школи – табу. Яскраві плями, контрасти й тональні експерименти Лілії творять особливі візуальні ефекти, наче на полотнах тут і там виринають сонячні зайчики. Видається, що кожна робота дихає світлом.
Так художниця передає своє сприйняття активного життя природи, її динаміку, рух і ритм. Кожен пейзаж – це пошук світла в ці важкі та похмурі для нас роки. Це не лише спостереження за природою, а й спроба виразити швидкоплинне і на перший погляд незначне, що дарує нам силу йти далі.
У Лілії та Івана дві доньки. Я запитала авторку, чи не було думки виїхати за кордон після вторгнення, як це зробили чимало моїх знайомих. Каже, що не думала і не їхала, бо вважала, що треба бути тут: «У нас було нормальне укриття. Звісно, з дітьми було непросто, але безпечно, наскільки це можливо. Часто чули прольоти над нами, летіло так низько, що в нашому особняку ледь не зривало дах. Ми уже впізнавали, звідки що летить і коли й куди варто спускатися – в нижню майстерню чи в укриття».
Чоловік дуже підтримує художницю в роботі. Лілія вважає його своїм критиком і натхненником, напівжартома називає музом. А Олеся додає: «Навіть та перша виставка була чудом. Зазвичай із маленькими дітьми припиняють будь-яку діяльність, а тут художниця видає цілу персональну виставку. Одразу відчувалося, що є підтримка, розуміння, допомога від чоловіка». Доньки мисткині теж малюють. Мама каже, що в них шалений хід думок і з кожним роком вони малюють краще. Що й не дивно, бо це вже третє покоління художників у родині.
Володя Семків у «Дзизі»
У галереї «Дзиґа» до 11 квітня можна подивитися і подумати над проєктом «Ілюзія» Володі Семківа. 16 березня о 17:00 там буде зустріч з автором. Нещодавно я згадувала його роботу в огляді першої виставки в новому мистецькому просторі Zenyk Art Gallery. Його «Маленький принц» вразив мене чи не найбільше з-поміж представлених робіт. Навіть не сподівалася, що незадовго розповідатиму про новий проєкт скульптора, який знову так сильно зачепить.
Співзасновник мистецького об’єднання «Дзиґа», артдиректор галереї Влодко Кауфман каже, що проєкт «Ілюзія» – це не історія виставки і не презентація однієї скульптури. «Це хороша спроба складної ідеї для нашої галереї. Володя робить у Львові всіма пізнавану скульптуру. Цього разу вона ускладнюється інсталяцією в несподівані матеріали, тому прочитується абсолютно по-іншому: стає не просто скульптурою, а матеріалом для несподіваних ходів, про які він ще сам не знає, бо вони в його творчості попереду», – пояснює артдиректор.
Володя Семків признається, що «Дзиґа» для нього завжди була святим місцем, бо вона і «Лялька» формували його, як і багатьох із нас (зокрема й мене): «Я був учнем школи перформансу в межах Тижня перформансу. Він мене згодом і наштовхнув на ідею, з якої я створив дуже важливий для мене меморіал «Стіна Небесної Сотні» (його відкрили в 2016 році у Івано-Франківську). Тому мені важливо і приємно щось робити в «Дзизі».
«Ілюзія»
Проєкт «Ілюзія» митець творив спеціально під цей простір. Коли у Володі виникає якась ідея, він ходить по галереях і уявляє, як би в них виглядало втілення цієї ідеї. До «Дзиґи» скульптор подумки приміряв дуже багато проєктів. Спочатку створив ескіз для «Ілюзії». Та це один із тих проєктів, коли автор ще до кінця не знає, яким він буде.
Скульптуру без рук і голови, яка енергійно «крокує» вперед, митець завершив давніше. Зараз вона стоїть майже біля входу до експозиційної зали. А другу половину інсталяції з бітуму доробляв у останні два дні перед відкриттям. Це довга тінь-тулуб, що тягнеться через всю галерею до дальньої стіни, піднімається по ній, завершуючись головою та піднятими руками.
Володя Семків відомий ще й тим, що не зрізує дерев для своїх робіт і пам’ятає історію кожного. Ось що каже про матеріал для цього проєкту: «Якщо не помиляюсь, для «Ілюзії» я використав лісову липу. Її зрізали, коли зачищали ділянку в лісовому господарстві. Ця липа пролежала в лісі два чи три роки. Знайомий лісник сказав батькові: «Та липа там гниє. Хочете – забирайте». Ми й взяли з неї кілька колод».
Скульптор переконаний, що не вміє описувати словами те, що вдається робити мовою скульптури, об’єктами. Понад те, не знає, чи потрібно це описувати. «Цей проєкт про ілюзію, наші ілюзії. Доцільні вони чи ні? Тримають нас, ведуть куди треба чи не туди? Тут багато думок про наш час. Певно, кожен дозволить собі знайти свою ілюзію, якщо захоче її побачити. В мене завжди більше запитань, аніж відповідей. Ставлю їх собі і глядачам. Якщо проєкт вас торкає і ви ставите собі питання, значить я свою роботу зробив добре», – пояснює митець.
Із ним погоджується Влодко Кауфман: «Автору завжди цікаво послухати, що про його роботу думають споглядачі. Тут художник має нагоду довіритися їм. Як на мене, проєкт лаконічний, напружений, актуальний. В цій інсталяції дуже багато розкодувань. Ми два дні його інсталювали, і щоразу він мене дивує, прочитую його по-іншому, часто геть несподівано».
Сергій Савченко в Shum Art Gallery
А в Shum Art Gallery до 13 квітня експонуватимуть виставку живопису і скульптури Сергія Савченка «Незворотна перспектива». Співвласник галереї Костик Шумський каже, що в цього художника напевно виставки частіше за кордоном, аніж в Україні. Так митець виконує місію промоції крутого українського мистецтва в глобальному вимірі.
Професор, доктор мистецтвознавства, завідувач кафедри художньої кераміки Львівської національної академії мистецтв Орест Голубець відгукується про винуватця події так: «Сергій Савченко – помітна постать на видноколі львівського і українського мистецтва. Він виразний експресіоніст. Цей експресіонізм охоплює не лише його творчість, але й повсякденний спосіб життя. Якби Сергій не малював і не виплескував через це свою енергію, то напевно би вибухнув. Те, що він виносить на свої полотна, надзвичайно потужне. Більшість його робіт – немов результати перформансу. Він працює надзвичайно динамічно, експресивно, і ми бачимо цей результат в такій потужній енергетичній формі».
Коли вперше бачиш роботи, представлені на виставці «Незворотна перспектива», то відчуваєш, що вони немов спеціально створені для світлого простору Shum Art Gallery. Сонячні промені, які падають на полотна крізь великі вікна галереї, стають ідеальним освітленням, що підкреслює особливі техніки, використані митцем.
Світло немов іскриться, заповнюючи кожну тріщинку на полотні. Воно творить особливе, майже магічне сяйво, в якому поступово розчиняються лінії і кольорові переходи незворотної перспективи Савченка. А грубі мазки, численні шари фарби стають такими об’ємними й магнетичними, що їх нестримно волієш відчути на дотик.
«Знаю, що багатьом відвідувачам хочеться доторкнутися до культури, до живопису. Цього разу я зробив певні нововведення, якими сподіваюся послуговуватись у майбутньому. Тому вперше на виставці кажу: «Торкайтеся робіт, якщо хочете. Їм нічого не буде!» – наголошує художник, немов читаючи мої думки.
Савченко вважає Shum Art Gallery одним із найестетичніших галерейних просторів у Львові. Готував для нього відповідну виставку. Довго думав, що може показати в такому «чистому, делікатному, майже сакральному просторі». Тому, як і кожен художник, почав із того, як відчував цей час. Сергій майже дослівно повторив слова Володі Семківа про те, що візуальне мистецтво висловлює невимовне.
«Незворотна перспектива»
«Думаю, всі ви відчуваєте, як стрімко пришвидшується час, якими динамічними стають події. Ми немов потрапили в тунель, який постійно звужується. Війна і наше життя загалом є таким тунелем. Ця динамічність – наче стовпчики в перспективі: спочатку відстань між ними велика, але поступово скорочується. Отак і часові відстані між подіями стають щораз меншими. З таким відчуттям я формував ідею виставки, тому вона й називається «Незворотна перспектива». Сподіваюся, ви матимете власні рефлексії, якими поділитеся», – зауважує митець.
До експозиції «Незворотна перспектива» ввійшли найновіші роботи, які Сергій Савченко створив за два останні місяці у Львові. Є й твори з минулих років, що вже були представлені в Берліні та на двох виставках у Гданську. Окрім живопису, в «Шумі» можна побачити скульптури й кераміку митця. Сергій каже, що вже років десять намагається зайти в зовсім новий для себе світ скульптури: «Вдячний Оресту Дзиндрі за безцінні поради. Скульптури, які я називаю елементарними частинками живопису, це склеєний і помальований камінь».
А Орест Голубець наголошує, що в митця надзвичайне відчуття матеріалу: «Недавно він почав робити кераміку. Не хочу перехвалити, але мені вона асоціюється з роботами Пабло Пікассо. Це дуже цікаві й оригінальні твори. Думаю, внутрішня енергія Савченка дасть ще багато цікавих творчих результатів. Він готує нам ще багато несподіванок, бо активно і вільно рухається в креативному полі».
Наостанок художник додає: «Перспектива – це те, що несеться вперед. Бажаю, щоби ми в цьому русі вперед змогли перебороти те, що постійно тягне нас назад. Цей маразм – тягнути світ назад – ненатуральний. Вірю, що ми йдемо вперед, бо це незворотно, як і ця перспектива процесів. Що ми всі витримаємо, увіруємо і від того станемо ще сильнішими. Нам усім це дуже потрібно».
