Демографічна проблема в Україні сильно загострилася після початку повномасштабного вторгнення. Мільйони людей виїхали за кордон, сотні тисяч військовослужбовців боронять Україну на фронті і щомісяця з тилових міст на фронт мобілізують десятки тисяч чоловіків, що, звісно, позначається на економіці.
У суспільстві дотепер часто побутує думка про «чоловічі» роботи, де статистично працювало більше чоловіків, ніж жінок. Цю статистику з ніг на голову поставила війна – жінки стають водійками громадського транспорту, військовослужбовицями, барменками, барберками, таксистками і так далі. Це однозначно рятує економічну ситуацію, бо жінки допомагають створювати додаткову вартість товару, з якої заробляє населення і країна, відкривають нові робочі місця та щораз активніше залучаються в ті самі «чоловічі» професії.
Розглянемо статистику: в 2025 році 61% нових ФОПів створили жінки, повідомляє Опендатабот. Для прикладу, в 2021-му за цим показником перевага була в жінок всього на два відсотки: 51% жінок проти 49% чоловіків.
Якщо брати в кількісному значенні, то станом на листопад 2025 року в Україні на жінок зареєстровані 153 тисячі ФОПів, а на чоловіків 99 тисяч (у 2021-му – 121 тисяча та 116 тисяч відповідно). До слова, на Львівщині жінки відкрили понад 11 тисяч ФОПів, за цим показником наша область займає п’яту сходинку після Києва, Дніпропетровщини, Одещини та Київської області.
Український ринок вимушений пристосовуватися до нової реальності, проте в суспільстві часто можна побачити зневагу до жінок, навіть до військовослужбовиць. «Львівська Пошта» поговорила з жінками, що працюють на «суто чоловічих» роботах.
Лілія, військовослужбовиця
Рішення долучитися до війська ухвалила швидко: на зважування всіх за і проти знадобилося близько тижня:
«Рішення піти на військову службу виходило з чистого бажання не залишатися осторонь, не бути далеко від дому, у який прийшла війна, а знайти своє місце тут і зараз, робити якусь свою справу, яка наблизить нас до перемоги над злом, до викорінення всього російського з нашої свідомості, до відокремлення нас як нації та культури й до усвідомлення нашої унікальності».
Співрозмовниця не думала над питанням, навіщо йти у військо, що там робити, а радше над тим, як можна не піти у військо.
Ще в березні 2025 року Міноборони повідомило, що в лавах української армії проходять службу понад 70 тисяч жінок, з яких більш ніж 5500 перебувають безпосередньо на передовій. Жінки в армії також мають додаткові соціальні гарантії:
- окремі житлові приміщення;
- заборона небезпечних робіт;
- обмеження навантаження;
- право на звільнення;
- можливі додаткові відпустки.
Хоч жінок у війську багато і їхня кількість невпинно зростає, Лілія не раз стикалася з дискримінацією з боку чоловіків. З її слів, це хвороба, яку не вдасться швидко вилікувати. Лілія розповіла історію, яка, на жаль, не є поодиноким випадком у армії:
«Мене не підвищували у званні в попередній частині, не давали їхати у відрядження, на позиціях працювати або їхати навчатися керувати технікою. Аргументували це з посмішкою, кажучи «це не для жінок», «це не для тебе», «ти необучаєма».
Військовослужбовиця вважає, що у цій професії в жінки має бути чітке розуміння того, що потрібно буде торувати собі шлях самій, мати психологічну стійкість перед маніпуляціями та знеціненням з боку чоловіків:
«Не всюди так, проте мені «щастило» потрапляти саме в такі ситуації. Тепер я перевелася в частину, де ставлення до військовослужбовиць дуже непогане в розумінні реалізації, навчання і роботи. І хоч цей досвід я запам’ятала на все життя, він мене не зламав, я стала лише сильнішою і впевненішою, як би банально це не звучало».
Лілія, барменка
Уже вісім років працює за барною стійкою у львівському закладі. Згадує про початок роботи так:
«За моїми плечима 8 років роботи в барі, для мене це ніколи не було просто тимчасовим заробітком. Це справа життя. Все почалося у 16 років, коли я годинами могла спостерігати за роботою професіоналів. Мене захоплювало не саме змішування напоїв, а те, як бартендер керує атмосферою, настроєм і всією вечіркою лише за допомогою усмішки та вчасно початої розмови».
Однак, оскільки робота бармена вже багатьма не сприймається як «суто чоловіча», приховану зверхність можна бачити, як це не дивно, від інших жінок:
«Звісно, я стикалася з дискримінацією. Вона буває ледь помітною, але вона є. Іноді гості, найчастіше дівчата, можуть кинути: «Покличте хлопця-бармена!». Ще складніше на співбесідах щодо керівних посад. Інколи чую від роботодавців: «Як ти керуватимеш командою, ти ж дівчина, а в нас працюють хлопці?». І це притім, що в моєму кейсі є досвід роботи бар-менеджеркою, амбасадорство і перемоги в професійних конкурсах. Але я навчилася ставитися до цього по-філософськи: якщо власник каже «ти ж дівчина», я розумію, що в цьому закладі навряд чи буде адекватне ставлення до персоналу, і просто йду шукати «свій» бар».
Лілія вважає, що упередження зазвичай мають люди, які не знають індустрії. Вони думають, що в барах працюють люди без освіти або що це несерйозна робота. Але щодо фінансів чи кар’єрного зростання – тут утисків наша співрозмовниця ніколи не відчувала. Якщо ти профі, твій шлях кар’єрними щаблями відкритий.
Проте в роботі бармена є кілька підводних каменів, контроль за якими має бути постійний:
- спокуса алкоголем: коли він завжди поруч, є ризик почати сприймати роботу як нескінченний відпочинок;
- фізичне навантаження: зміни по 10–14 годин на ногах (Лілія рятується спортом і бігом, щоби підтримувати здоров’я);
- емоційний контроль: що б не відбувалося вдома, на роботі маєш бути в хорошому настрої.
Та все ж переваг у такій роботі більше: цікаві знайомства, винахідливість (треба бути кухарем і хіміком водночас), а також привітне ком’юніті.
Ярина, барберка
Потребу в стрижці мають всі, проте саме барбершопи сприймаються як територія суто чоловічої стрижки. Ярина пригадує, як кілька років тому у київські барбершопи просто не брали жінок:
«У барбершопах зараз дуже багато дівчат, як барберок так і адміністраторок. Зазвичай адміністраторами й були жінки, та, для прикладу, в Києві була така політика, що не брали майстринь-жінок. Тепер ситуація змінилася: жінки працюють без проблем. І це в деяких моментах навіть на краще, бо є клієнти, які обирають саме дівчину, в якої дещо інша концепція стрижки».
У львівських чоловічих перукарнях ставлення до жінок було більш нейтральним. Часи, коли їх принципово не брали на роботу, минули. Тепер працювати барберкою можна всюди без проблем. Зі слів фахівчині, араби, турки, приміром, частіше обирають майстрів-чоловіків, але це може бути пов’язане з їхньою релігією.
«Нині професія барбера не є суто чоловічою, ми відійшли від цього. Дискримінації за статевою ознакою в ній немає, колектив дружній, хороший», – запевняє співрозмовниця.
Тож, підбиваючи підсумки, можна сказати, що суспільство долає непростий шлях до невизнання існування «суто чоловічих професій», але цей шлях ще до кінця не пройдений. Навіть у війську трапляються випадки дискримінації за статтю. Проблема не вирішиться моментально і є складним симбіозом культурно-виховного сприйняття. А якщо говорити загалом про перевиховання або зміну сталих поглядів, то такий процес ніколи не був швидким.
