20 листопада відзначатимемо Всесвітній день дітей, відомий також як День захисту прав дитини. Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну питання масового вивезення, переміщення дітей із тимчасово окупованих територій стало однією з найгостріших гуманітарних і правових проблем війни.
За три роки до 2025-го це явище супроводжували нові свідчення, документи й міжнародні заяви – від окремих випадків «евакуацій» і «табірних програм» до системного централізованого підходу, який українська сторона та міжнародні правозахисні організації називають примусовими переселеннями і насильницькими усиновленнями, або фостеризацією.
Масштаби та офіційні підрахунки
Українські державні органи та правозахисні ініціативи фіксували тисячі випадків: офіційна статистика, оприлюднена українськими відомствами та порталом Діти війни, подавала кількість зафіксованих випадків у межах 19–20 тисяч дітей станом на 2023–2024 роки.
Ці цифри постійно оновлювалися в міру надходження інформації та ставали більшими через нові звернення й розслідування. Окремі дослідницькі групи та аналітики (Yale Humanitarian Research Lab і деякі міжнародні оглядачі) підтвердили існування мережі закладів та програм, де опинялися вивезені діти.
Водночас москва час від часу наводить значно більші числа, стверджуючи, що нібито евакуювала сотні тисяч дітей під приводом їхньої безпеки. Це твердження оскаржують українські й незалежні джерела.
Що робили з дітьми росіяни
Документи й розслідування описують кілька повторюваних схем:
• масова евакуація або вивезення під приводом безпеки й тимчасового розміщення;
• передавання дітей інтернатам, притулкам або спеціальним навчальним центрам під контролем російських органів;
• оформлення документів, реєстрація дітей як громадян рф, а інколи передавання під опіку чи усиновлення російським сім’ям;
• «виховання» і навчання за російськими програмами, військово-патріотичні табори та ідеологічна підготовка. Ці практики описані міжнародними правозахисними організаціями як системні й спрямовані на розрив зв’язку дітей із рідними та українською ідентичністю.
У 2023 році Міжнародний кримінальний суд видав ордери, що стосувалися осіб, пов’язаних зі схемою переміщення дітей. Велика кількість країн і міжнародних організацій (ПАРЄ, ООН, правозахисні центри) закликали росію припинити практики депортацій і сприяти поверненню дітей.
Наслідки для дітей і сімей
Тривалий розрив із батьками, зміна документів і громадянства, психологічний тиск і спроби русифікації – все це має глибокі довгострокові наслідки. Діти втрачають не лише родинний зв’язок, а й доступ до медичної допомоги, освіти рідною мовою, культурні корені. Фахівці ООН і UNICEF попереджають про кричущу дитячу кризу, що вимагає відновлення сімейних зв’язків, психологічної реабілітації та захисту прав на повернення.
Випадки повернення і зусилля щодо репатріації
Були успішні операції повернення. Поодинокі групи дітей вдавалося повернути завдяки посередництву третьої сторони, зусиллям українських органів та окремих держав-помічників.
Програми на зразок Bring Kids Back UA, дипломатичні переговори (зокрема через країни-посередники) і розслідувальні проєкти (наприклад, дослідження Yale HHRL) допомагали ідентифікувати місця перебування дітей і сприяти їх поверненню, але кількість повернень все ще мала порівняно із загалом задокументованими випадками.
Ілля Матвієнко став першою дитиною, звільненою з російської окупації. Хлопчик та його мама в окупованому Маріуполі потрапили під обстріл. Маму поховали в дворі їхнього будинку, а пораненого хлопчика наступного дня повезли до Новоазовська, де з його ноги дістали найбільший уламок. Зі слів Іллі, операцію робили без наркозу.
Після цього його перескерували в Донецьк. «Хотіли відрізати ногу. Я про це дізнався лише в останні дні, як був у Донецьку. Тому що мій лікар сказав, що ми могли тобі відрізати ногу. Просто я поворухнув пальцем, і вони зрозуміли, що нога ще не повністю атрофована», – розповів хлопчик у інтерв’ю «Суспільному».
У Донецьку місцеві тележурналісти зняли сюжет про Іллю, і саме завдяки цим кадрам його бабуся Олена Матвієнко змогла його розшукати. Жінка проживає в Ужгороді і на момент перегляду відео вже тиждень не мала жодних новин про доньку й онука.
Дорога до Донецька зайняла в неї сім днів. Жінка перетнула чотири кордони, щоб забрати Іллю та відвезти до Києва. В ОХМАТДИТі хлопцеві зробили операцію, видаливши ще чотири великі уламки. Однак 11 дрібніших залишаються в його тілі.
Мережа порятунку Save Ukraine провела пресконференцію, під час якої представила докази злочинів росії проти українських дітей. У ній взяли участь 15-річна жителька Херсонщини Аліна Ковальова, яку вдалося повернути з російської депортації, разом із матір’ю.
Юристка організації продемонструвала російські документи, оформлені на дівчину: їй видали свідоцтво про народження російського зразка та зняли відбитки пальців, що вказує на підготовку до набуття російського громадянства.
Аліну депортували восени 2022 року за кілька днів до деокупації її села. До депортації вона мешкала в своєму селі та проводила час із дітьми місцевої жительки Євгенії Кучеренко, яка виховує п’ятьох дітей і була вагітна шостою. Зі слів матері Аліни, Кучеренко взаємодіяла з російськими військовими: готувала їжу і прала одяг.
Залякавши Аліну твердженнями, що «після повернення українських військових вбиватимуть усіх, хто контактував з росіянами або брав гуманітарку», в жовтні 2022 року Кучеренко разом зі своєю родиною переконала дівчину втекти до росії. Аліна, забравши копію свого свідоцтва, поїхала з ними.
У росії Кучеренко оформила тимчасову опіку над дівчиною та записала її до місцевої школи. В листопаді Аліну внесли до російської системи соціального обліку, а в грудні взяли відбитки пальців, що також вказувало на процедуру набуття громадянства.
Невдовзі після вивезення її населений пункт звільнили українські військові. Мати Аліни майже шість місяців не знала, де перебуває донька. Дівчину вдалося розшукати, коли знайшли профіль Євгенії Кучеренко у Facebook.
Після встановлення контакту Світлана почала спілкуватися з Аліною та звернулася до мережі Save Ukraine, яка в квітні 2023 року допомогла їй поїхати до росії, щоб забрати доньку.
Бар’єри для правосуддя і документування
Документування злочинів у зонах окупації – надскладне завдання: обмежений доступ незалежних слідчих, небажання або заперечення з боку рф, розпорошеність свідчень, а також політичні й дипломатичні складнощі в разі міжнародних переговорів. Разом із тим академічні лабораторії, НУО та українські структури збирають доказову базу і готують досьє для міжнародних судів.
Контакти й ініціативи
Основні організації та їхні контакти, куди можуть звернутися родини, правозахисники або медіа, щоби більше дізнатися або допомагати в поверненні дітей:
• Bring Kids Back UA – президентська ініціатива, головна в боротьбі за повернення дітей.
• Save Ukraine – благодійна організація, яка активно евакуює та повертає дітей; має досвід документування, свідчень, юридичної підтримки.
• Омбудсмен України з прав дитини (Верховна Рада) – звернення через офіс Уповноваженого з прав людини.
• UN UNICEF – працює з дітьми, які постраждали внаслідок конфлікту, як також повернення.
• Міжнародний Червоний Хрест / Червоний Півмісяць – допомагає в питаннях сімейних зв’язків, репатріації, маючи гуманітарні канали.
Повернення дітей є складним процесом, який потребує дипломатичного, правового і психологічного підходу. Мовиться не про переселення, а про долі дітей, які опинилися в чужому середовищі, втративши контакт із родинами, мовою та культурою.
Документування, дипломатія і місцева підтримка – ось три напрямки, без яких неможливе відновлення справедливості. Міжнародна спільнота, українські установи та громадські ініціативи вже працюють над цим, але масштаби проблеми потребують уваги, фінансування і політичної волі до цілковитого повернення усіх дітей на батьківщину.
