За даними департаменту гуманітарної політики ЛМР, у Львові живуть понад 22 тисячі людей з інвалідністю першої та другої груп. Хоч місто активно розвиває такий напрям, як безбар’єрність, найчастіше ми чуємо про покращення простору та закладів для маломобільних категорій населення. Це надважливий крок для підтримки людей з інвалідністю, проте безбар’єрність – не тільки про безперешкодне пересування. Пропонуємо ознайомитися з трьома ініціативами, які охоплюють різні потреби містян.
Театр Лесі – адаптація вистав для людей з порушенням зору
Ініціатива виникла у 2025 році, коли театр співпрацював з Фундацією ЗМІN у межах проєкту «Більше чуття». Тоді для працівників театрів організували курс з адаптації вистав для людей з порушенням зору. Працівниця Театру Лесі також пройшла навчання, а у колективі зрозуміли, що мають всі необхідні засоби для цього.
Наразі у репертуарі театру є три вистави з аудіодискрипцією – ерополітична драма за мотивами «Камінного господаря» Лесі Українки «Жага», «Плейлист подорожнього» та «Клуб «Зневіра».
Як пояснила керівниця PR-відділу Анна Гетманова, послуга доступна завжди, а не на вимогу, оскільки адміністрація не може знати, хто саме купив квиток. Людина з порушенням зору може прийти на будь-який показ цих постановок та отримати все необхідне.
«Для цього під час вистав працюють окремі актори та акторки, які займаються звукоописом наживо – вони описують повністю виставу, людей на сцені, їхні костюми, декорації, зміни у постановці тощо. Для цього ми видаємо спеціальні навушники, в яких можна регулювати гучність», – пояснила Анна Гетманова.
Послуга є безплатною та входить у вартість квитка.
«Це можливість для людини з порушенням зору бути на рівні з іншими глядачами та глядачками. Ми робимо все для того, щоб всі могли безбар’єрно відвідувати театр», – додала Анна.
Театр тіней «Крила» для людей з розладами аутичного спектра
«Крила» заснували у 2005 році, коли організатори пройшли тренінг у Польщі щодо підходів для людей з інвалідністю у театрах.
«Засновник Михайло Становський запропонував формат театру тіней, оскільки у нас діти здебільшого не розмовляють. Їм краще було висловлювати свої емоції через рухи тіла. Він також подарував нам проєктор, завдяки якому ми виводимо тіні на екран», – розповіла голова організації Оксана Олексина.
Участь беруть не тільки діти, а й їхні мами. Присутність одного з батьків є обов’язковою вимогою, додає Оксана, оскільки вони краще знають потреби дитини. Загалом театр є сімейним – всі сценарії, костюми та декорації роблять самостійно, а також власним коштом.
Колектив налічує 14 учасників: серед них п’ять дітей з розладами аутичного спектра (РАС), одна дівчина з синдромом Дауна, ще одна – з ДЦП. Також у театрі грає один нейротиповий хлопець. Голова театру пояснила, що його мама – психолог, тож він зацікавився та залишається у колективі.
«У них з’явилася впевненість в собі та своїх силах, що вони щось можуть і демонструють це людям. Це дуже важливо для дітей, водночас вони вчаться працювати в команді, спілкуватися одне з одним», – додала вона.
Наразі театр не набирає нових акторів, оскільки з такою кількістю людей складно залучити всіх – призначити ролі та разом з тим врахувати вимоги фестивалів, на яких виступає колектив.
«Візити турботи»: комунікації забагато не буває
У межах «Візитів турботи» соціальні працівники Львова відвідують людей з інвалідністю у їхніх оселях і консультують щодо корисних для них програм та ініціатив. А також додатково дізнаються про їхні нагальні потреби.
«Дуже часто це люди, які рідко залишають своє помешкання. Якщо й виходять, то зазвичай недалеко від дому, не відвідують заклади і є доволі відокремленими від загального життя міста. Тож і доступ до інформації для них є досить обмеженим», – розповіла керівниця департаменту гуманітарної політики ЛМР Валентина Бартошик.
Ініціатива стартувала влітку 2025 року і створена з метою налагодження якісної комунікації з людьми з інвалідністю. Перші зустрічі відбулися з родинами ветеранів. Щоб бути послідовними, пріоритет віддали людям з першою групою інвалідності, а вже потім – з другою. Пізніше послугу почали надавати й цивільним.
Спочатку особисто зустрілися з охочими у кожному районі міста, аби зрозуміти запит та налагодити контакт. Для цього обрали приміщення з повною безбар’єрністю, тобто оснащені ліфтами й широкими проходами.
«Ми ініціювали візити, оскільки не чекали, коли люди самі зателефонують і поставлять запитання. Це про те, щоб ми самі прийшли, запитали, запропонували. А коли є зацікавленість у чомусь, долучили необхідних фахівців або працівників, які зможуть закрити потребу», – пояснила Валентина Бартошик.
І, додала вона, такі потреби є дуже різними, на що «Візити турботи» радо відгукуються. Наприклад, для одного з мешканців Львова спільно з управлінням культури організували виставку картин його авторства. А напередодні Різдва ініціатива отримала запит на коляду від людей, які не мають близьких та родин – до цього залучили місцеві колективи.
Надзвичайно важливо, щоб насамперед кожен також мав невелику ініціативу у собі – розумів потреби людей з інвалідністю та не забував, що вони є окремими особистостями та рівноцінними членами суспільства.
Це далеко не вичерпний перелік ініціатив, тож «Львівська Пошта» започатковує тематичний цикл матеріалів на цю тему.
