Сьогодні відзначаємо День захисників і захисниць України. «Львівська пошта» поспілкувалася з військовими про те, чому вони вирішили піти воювати та що можуть сказати людям, які ще зволікають із ухваленням такого рішення.
Армія сьогодні – це соціальний зріз людей із різних верств населення з несхожим життєвим шляхом. Саме тому ми говорили з різними Героями, щоб показати, що захищати Україну може кожен.
Рустам Гівазович:
Я 12 років пропрацював за барною стійкою. З них десять в Одесі, потім переїхав у Львів. І коли почалося повномасштабне вторгнення, вирішив, що, напевно, барменів зараз треба трошки менше, аніж солдатів. Щастя, здоров’я, і довгих років життя людям, які сумніваються, долучатися до війська чи ні, щоб вони побачили, до чого призведуть їх сумніви. Мій побратим Віктор Біщук, з яким ми разом служили, сказав фразу, яка мені дуже запала в душу: «Ми мали бути першими, а не єдиними».
Ігор Шолтис:
Уперше в 17-річному віці я взяв участь у Революції Гідності. І звідти воно якось поїхало по сьогоднішній день. Для мене не було питанням вибору, хочу я йти чи не хочу. Для мене це було якимось елементом обов’язку, тож, відповідно, я до цього так і поставився. Дуже багато насправді було розмов з приводу мобілізації, і я розумію, що інстинкт самозбереження, особиста свобода в багатьох людей превалюють над відчуттям доброчесності, бажанням і принципами захищати щось спільне. Кожен має вміти захищатися і захищати своїх рідних. Порадив би людям готуватися, бо в будь-якому разі, можливо, не в лави Збройних сил чи Сил оборони, а загалом у якісь лави стати таки доведеться.
Уляна Кузик:
З 2014-го я займаюся благодійною діяльністю, маю свій фонд. Постійно їздила на фронт до хлопців. Була в добровольчому українському корпусі. Давно хотіла доєднатися до лав Збройних сил України, але мої побратими завжди казали, що я потрібна в тилу. І, в принципі, я слухала їх, вчилася і сиділа в тилу з бажанням все одно рано чи пізно підписати контракт. І ось у 2024-му ця моя мрія здійснилася – служу вже рік.
Людям, які сумніваються, порадила б брати приклад із тих, хто вже пішов, хто наважився, особливо з дівчат, бо до нас дуже багато дівчат іде. У нас чимало дівчат у бригаді. І якщо вже дівчата йдуть, то хлопці взагалі мали б не думати, а просто йти. Це ж наш обов’язок. Є дуже багато тилових посад, пілотів бракує, тому, як на мене, усім охочим служити знайдемо хорошу посаду, всі знайдуть своє місце і допомагатимуть Україні, щоб швидше перемогти.
Сашко Боїм:
До повномасштабного вторгнення я займався підприємництвом і гумором. Мобілізувався до Сил оборони, бо розумів, що вже близько підходить черга. Багато людей із мого оточення або самі вирішили йти, або їх на вулиці перестріли і «запросили» до війська. Хотілося якось трошки там до того всього діла готуватися. І я почав думати про це в середині 2024-го. Думати про те, якби я там передавав свої справи і ті завдання, що зав’язані на мені. Бо сумнівався, чи можна у війську щось поєднувати, чи ні. Але поки передавав справи, мене перестріли хлопці на вулиці, сказавши: «Ходімо, пройдеш ВЛК, це пів години, і підеш собі далі у справах».
Якщо ви займаєтеся чимось важливим для економіки країни, для країни в цілому і маєте до цього талант, маєте можливість бронювання, будь ласка, бронюйтеся в межах законодавства. Якщо ж такої можливості, як бронювання чи отримання відстрочки законним шляхом, немає, шукайте собі підрозділ, де ваші навички будуть розкриті максимально ефективно. Як це є, наприклад, у нашому підрозділі, де кожен робить те, що вміє найкраще, а якщо чогось не вміє, то навчиться. Загалом не раджу залишатися осторонь боротьби, тому що така вже доля українського народу, кожного українця – боротьба. Вона супроводжує нас упродовж усієї нашої історії.
