Нарешті це сталося! Сьогодні я разом із «Львівською Поштою» розповім вам про найбільш очікувану прем’єру цього сезону в театрі Заньковецької – виставу «Червона рута», яку демонструватимуть у Львові 24, 25 і 26 травня. На момент, коли я писала цей огляд, у продажу залишалося тільки два (!) квитки на ці покази. Воно й не дивно, бо Максим Голенко анонсував цю постановку на пресконференції після офіційного представлення його як виконувача обов’язків директора-художнього керівника театру. Не певна, що «Червону руту» можна вважати magnum opus цього режисера. А от літописом і навіть трохи притчею про Володимира Івасюка, 75-річчя від дня народження якого відзначаємо цього року, точно.
Театр Заньковецької вписаний в «Червону руту»
До створення вистави про найвідомішого українського автора пісень, чиї хіти стали народними, Голенка підштовхнула робота Наталки Ворожбит. Спільних «дітищ» у режисера і драматургині доста – «Зерносховище», «Вій 2.0», «Кайдаші 2.0.», «Саша, винеси сміття», «Зелені коридори». Прочитавши кіносценарій «Червоної рути», Голенко загорівся ідеєю здійснити постановку за ним саме в театрі Заньковецької. І я розумію чому.
Не мені вам розповідати, як сильно Івасюк пов’язаний із Львовом. Львів’яни, можна сказати, присвоїли собі цього буковинця, і не знаю, чи хтось би наважився оспорити його приналежність до нашого міста. Івасюк прожив тут непросте життя, написав більшість своїх пісень. Театр Заньковецької вписаний у біографію композитора дуже важкою працею над «Прапороносцями», яка його неабияк виснажила. Але Івасюкові вдалося створити для вистави, яка могла б стати радянською агіткою, надзвичайно душевну музику. Особливо актори і глядачі підхопили та полюбили пісню «Я завтра їду на Вкраїну».
Чоловік, творець, культурний герой
Максим Голенко окреслює свою «Червону руту» як майже біографічний майже мюзикл. Здавалося б, така характеристика вистави свідчить про надмірну обережність. Але ніт! Історія, розказана в цій тригодинній постановці, об’ємна, жива, багатошарова. Ані Ворожбит, яка адаптувала кіносценарій для театру, ані Голенко не згладжують гострих кутів. Хоча й не про все говорять, як мені акцентувала після перегляду вистави колега. Але, може, так і треба, щоби про певні факти колись розповіли саме ті, які застали їх за свого життя.
Ця ж «Червона рута» розкриває нам світ Івасюка, його дорогу від юного хлопчиська до загнаного, але не зломленого творця. Через усі злети, які додають сили ще не зміцнілим крилам, і штучно створені перешкоди, які надламали, але не знищили його талант. Вона показує передусім людину з її переживаннями, закоханостями, пристрастями, згубними звичками, а не постамент чи культову особу.
Вистава кінематографічна, яскрава й глибоко психологічна. Голенко допомагає глядачам побачити Володю очима Володі, залізти йому під шкіру, пережити його сумніви, біль, муки і виснаження. Співати й плакати з ним. Відчути тиск системи, життя в сірому й несправедливому світі.
«Червона рута» показує, як Івасюкові вдалося розфарбувати яскравими кольорами цю сіру монументальність Союзу. Як своїми піснями він розбивав його мури і пов’язував Україну із сучасним вільним світом, сплітаючи трендові ритми, автентику та лірику. Голенкова постановка розказує історію про культурного героя в непростий час. Його вбиває система, але навіть смерть не може зупинити української ідентичності й прагнення до свободи, які Івасюк вкладає в серця мільйонів своїми піснями.
Нельвів’яни у Львові
Як я вже казала, «Червона рута» багатошарова. Але окремо хочу розповісти про історію нельвів’ян у Львові, яка видається мені зовсім не випадковою в цій постановці. Думаю, більшість із нас розуміє, якими ми буваємо претензійними й надміру критичними. І хоча Львів завжди поєднував різні культури й традиції, нельвів’янам тут ой як непросто.
Івасюк, який віддав нашому місту більшість свого творчого життя, саме тут пережив несприняття його як композитора. Особливо тими, котрі, здавалося б, мали, навпаки, розвинути його талант, натомість заздрили його популярності. Цікаво, що й Голенко від часу приходу в театр Заньковецької отримав свою порцію невдоволення ним як «чужинцем», бо ж, мовляв, таку класичну установу з давніми традиціями мав би очолити хтось із наших.
Режисер пішов ще далі та ризикнув узяти на роль Івасюка хмельничанина Марка Дробота. Якщо відверто, я й сама сумнівалася, чи це рішення вдале, бо знала актора хіба за серіалами. Який же з нього Івасюк після «Хазяйки» та «Кріпосної»? Але яким було моє зачудування грою Дробота, його вживанням у персонажа, проживанням долі культурного феномена на сцені!
Якщо дивитися ще ширше, то вловлюється й дуже сучасна історія тисяч людей, які стають львів’янами в часі війни. Нагадування, як їм непросто будувати нове життя тут, вписуватися в наші правила, традиції та звички. Для мене це ще й прохання, щоби ми, львів’яни, були поблажливіші та менш критичні до тих, які готові вкласти свої сили й таланти в наше місто.
Від вистави до сорочки
«Червона рута» вийшла видовищною та відвертою. Це величезна праця усієї команди театру: у виставі задіяний майже весь акторський склад, оркестр. Постановка не стала б такою без викладання на повну всіх – від режисера до технічних працівників, які творять магію театру.
Головна художниця театру Юлія Заулична подарувала «Червоній руті» особливий сценічний простір, який втілив метаморфози від тоталітарної держави до барвистого світу Івасюка. Її костюми передають дух того часу, намагання бути модними навіть у союзній сірості. Хореографія балетмейстера театру Олексія Буська оживляє виставу, дозволяючи нам перенестися в часі у минуле й на власні очі побачити виступ у Сопоті. А завдяки праці хормейстерки Оксани Явдошин чуємо дуже професійне виконання як основних хітів Івасюка, так і менш знаних його пісень.
Окремо хотіла б відзначити роботу з мерчем до цієї вистави. До прем’єри «Червоної рути» підготували не тільки звичні сувеніри, стикерпак. Програмка до вистави – це книжечка, з якої ви не лише можете дізнатися цікаві історії з життя композитора. Вона допоможе побачити його життя з різною оптикою і обрати свою. Команда театру заморочилася настільки, що спільно з українським брендом SVARGA розробила чоловічу вишиту сорочку. Її орнамент відтворений із вишиванки Володимира Івасюка за фото з його родинного архіву.
Насправді описувати роботу всіх творців проєкту «Червона рута» можна дуже довго. Та я й не подужаю розповісти про всі контексти, ідеї, наративи й деталі вистави. Хочу лише акцентувати на тому, що ви маєте побачити й пережити цю історію самі! Бо саме зараз час для того, щоби поговорити про нас, нашу культуру, про те, як ми всі у неї вкладаємося, який світ творимо і залишимо по собі.
