Моє знайомство з Богданом Коломійчуком, точніше з його творчістю почалось в 2013-му з дебютного роману «Людвисар. Ігри вельмож», який став переможцем тогорічної «Коронації слова». Чесно кажучи, я навіть не згадаю, чому вирішила тоді купити цю книжку. Може тому, що в літературі і кіно люблю поєднання історії і пригод? Хто зна. Далі був «Моцарт із Лемберга», трохи пригод Адама Вістовича. Плюс підглядання здалеку у фейсбуці за мандрами, красивими замками, фехтуванням і анонсами книжок.
Зовсім іншого Богдана я відкрила собі в 2025-му під час розмови для спецпроєкту рубрики «Літтред» і «Культури на РАЙОНі» на фестивалі «Фронтера». За кілька хвилин після розвіртуалення ми проговорили про все на світі майже годину в прямому ефірі так легко, як можуть спілкуватись лише давні знайомі. І дивувались, як то нас швидше доля не звела у Львові, який для нашого кола такий маленький.
Я досі дуже шкодую, що Богданова збірка есеїв «Хороші передчуття» не втрапила в «Літтред». І сподіваюсь, що публікацією в рубриці його теплого оповідання «Вініл» зі збірки «25 різдвяних історій» хоч трошки виправила ситуацію. Та Коломійчука треба читати і слухати: багато, смачно і неспішно. Бо його карколомні життєві і вигадані історії розкриваються поступово на різних рівнях. І вдумливому читачеві та слухачеві відкриється значно більше, ніж звиклому до кліпового мислення і миттєвого споживання інформації. Вважаю це суперсилою Богдана і тішусь, що нас таких все ще доста в цьому світі.
Але тішитись здалеку мені вже замало. Тому записали з Богданом Коломійчуком – письменником і ветераном (служив у ЗСУ з 2022 по 2025 рік) – бліц. Бо раптом й вам замало лише читати його книжки? Та й нагода з’явилась – 30 січня у Львові буде зустріч із Богданом. Тож анонсуємо її, новий роман про Адама Вістовича, вихід якого запланований на літо 2026-го. А також ділимось рецептом доброї літератури від Коломійчука і говоримо про те, яким героєм він бачить Львів.
Богдан Коломійчук народився 19 лютого 1984 року на Хмельниччині. З 2002 до 2010 працював актором та помічником головного режисера Першого театру у Львові.
В літературі дебютував у 2013 році, отримавши Ґран-прі конкурсу «Коронація слова» за історико-пригодницький роман «Людвисар. Ігри вельмож». В 2017-2018 роках був співзасновником та куратором проекту «Карпатська Літературна Резиденція».
В 2017 році за підтримки Міжнародного фестивалю класичної музики LvivMozArt досліджував біографію композитора Франца Ксавера Моцарта, композитора й педагога, що більшу частину життя провів у Львові. На основі зібраного матеріалу, в 2018 році написав роман «Моцарт із Лемберга», що став кращим романом Форуму Видавців – 2018 у номінації «Місто».
Автор серії історично-кримінальних романів «Готель Пруссія» (2019), «Експрес до Галіції» (2020), «300 миль на схід» (2021), збірки короткої воєнної прози «Хороші передчуття» (2025).
Неодноразовий учасник міжнародних книжкових виставок у Франкфурті та Ляйпцизі.
З 2022 до 2025 року служив у ЗСУ. Учасник російсько-української війни.
– Що змінилось в твоєму житті за пів року, відколи ми востаннє спілкувались (а це було на «Фронтері»)?
– Найважливіше – мабуть, те, що вдалося повернутися до письменницької професії. Не в тому сенсі, що тепер я знову маю домовленості з видавцем і дедлайни. Це радше емоційне повернення: у мене під рукою мій архів, нотатки, рукописи. Письменництво, зрештою, – це для мене найкращий спосіб упорядкувати думки й отриманий досвід.
Принагідно скажу, що дуже вдячний «Фронтері» та іншим фестивалям, що в нас відбуваються попри війну, «Книжковому Арсеналу», «БестселлерФесту», LvivBookforum тощо. Запрошуючи письменників-військових чи ветеранів, вони з одного боку, дають можливість звучати їхнім голосам, а це найактуальніші голоси сьогодення. А з іншого – нагадують таким чином, що літературна спільнота їх не забуває.
– У 2026-му (орієнтовно влітку) чекаємо виходу твого нового ретророману у Видавництві Старого Лева. Чи можна говорити про нього як про таке повернення?
– Так, але знову ж таки швидше ностальгійне. Новий роман – це знову світ старої Галичини, який добре знайомий мені й особливо моїм читачам. Сюжет – це важливо, але ще важливіше відчуття епохи, атмосфери міста, його історії, його мешканців і способу їхнього мислення. І мені важливо знати й дізнаватись, що тішило львів`ян того часу, і що їм боліло. На що вони покладали надії, у чому розчаровувались і з чого кепкували.
– Як змінився твій головний герой Адам Вістович від першого роману?
– Вістович стає стриманішим. Він менше говорить і більше спостерігає. Мені важливо, щоб герой не був функцією сюжету, а живою присутністю в місті. Він змінюється разом із простором, у якому перебуває, і разом із досвідом, який накопичує. Але ці зміни не завжди проговорюються вголос – іноді вони відбуваються між рядками
У «Готелі Велика Пруссія» ми переносимось в 1905 рік. Кар’єра одного з кращих слідчих Галичини, львівського комісара Адама Вістовича, йде вгору. Щоб допомогти молодшому колезі, ад’юнктові Самковському, комісар береться за нібито тривіальну справу. Однак з’ясовується, що нитки її тягнуться далеко за межі Львова і навіть за межі імперії.
В «Експресі до Ґаліції» навесні 1906 року під час відпустки у Швейцарії комісар львівської поліції Адам Вістович несподівано втягується у небезпечну шпигунську гру, в якій на карту поставлено не лише людські життя, але й долі імперій. Розшифрувавши секретний документ, Вістович дізнається занадто багато, як на звичайного детектива з далекого австрійського Львова.
Дія «300 миль на схід» розгортається у Відні. В Австрії післявоєнна економічна та політична криза. Вулиці щоразу спалахують комуністичними демонстраціями. Директорові віденської поліції надходить повідомлення про те, що одночасно дві молоді держави, Польська Республіка і Радянська Росія вимагають видачі такого собі Адама Вістовича, оберкомісара, що походить з галицького Лемберґа. Чому скромний поліціянт зацікавив найвищі дипломатичні кола? Чи вдасться уникнути міжнародного конфлікту? І що врешті комісарові приготувала доля і буремний початок ХХ століття?
– Ти багато працюєш із давньою львівською пресою. Що тебе в ній приваблює?
– Стара преса – це не архів у сухому сенсі слова. Це жива тканина міста. Вона фіксує не лише події, а й інтонації, звички й навіть страхи людей, що жили в нашому місті 100 років тому. Читаючи такі матеріали, починаєш краще розуміти, як мислили люди і як місто формувало їхній світогляд.
– Саме з цієї теми виростає літературний вечір у кав’ярні «Штука», який заплановано на 30 січня о 18:30 у кав’ярні «Штука» (вул. Котлярська, 8)?
– Так. Цей вечір – не презентація в класичному розумінні. Радше розмова про Львів між рядками: про те, що лишається в старих текстах, і про те, як ці інтонації відгукуються сьогодні. Там будуть і читання, і розмова про мою збірку есеїв «Хороші передчуття», і трохи музики. Камерна зустріч для тих, хто любить слухати і читати повільно.
– Розкажи про найнесподіваніші знахідки у пресі, які тебе здивували.
– Я достатньо давно досліджую стару галицьку (і не лише галицьку) пресу, то ж здивувати мене важко. У старих виданнях, проте, є речі, які я ніколи не оминаю, і вони надзвичайно гріють душу. Це «дрібнички», як-от реклама сніданкового локалю чи ресторації, нові ціни на проїзд у трамваї, прогноз погоди у Галичині або репертуари театрів. І звісно ж, строката кримінальна хроніка того часу.
– «Хороші передчуття» – книжка зовсім іншої інтонації, ніж твої романи. Як ти відчуваєш її сьогодні?
«Хороші передчуття» — це збірка короткої прози, яку Богдан Коломійчук написав у період 2022–2025 років під час своєї служби в ЗСУ та участі в російсько-українській війні. Його тексти — про досвід цивільної людини, письменника, котрому довелося побачити війну зсередини. Без пафосу, але щиро про те, як війна змінює і травмує людський характер, наповнює життя невизначеністю і навіть стирає спогади. А проте — не здатна знищити віру в хороше.
Послухати книгу в аудіоформаті у застосунку АБУК можна тут.
– Нічого не змінилось. В анонсі до цієї збірки я писав, що вона для мене – це спосіб чесної і спокійної бесіди. Ніби сидиш за столиком улюбленої кнайпи, слухаєш притишений джаз і замовляєш добру каву чи випивку. Ці тексти – про найважчий період мого життя, про пережите на фронті і втрачених друзів. І ще – це відверта розмова з нашим суспільством. Так воно і є досі.
– Наостанок поговоримо про Львів. Якби Львів був окремим героєм твоєї книжки, яким би він був?
– Львів для мене – місто з дуже складною пам’яттю. Він не любить гучних слів і простих визначень. Якби він був героєм книжки, то це був би персонаж, який багато бачив, але говорить лише тоді, коли справді має що сказати. Це, до речі, також і рецепт доброї літератури. Спокій, стриманість і найголовніші сенси – поміж рядків.
І наостанок не можу не поділитись тією нашою з розмовою з «Фронтери» (яка цього року відбудеться 25-26 липня уже вшосте), бо поговорили ж файно. Дивіться, читайте і підтримуйте українське – за нас цього ніхто не зробить!
