За результатами дослідження ГО «Детектор медіа», Telegram є найпопулярнішим джерелом суспільно-політичних новин серед українців: близько 60% громадян читають їх саме в цьому месенджері. Анонімність більшості новинних каналів і брак регулювання їхньої діяльності дозволяє публікувати будь-що – від інформації з інших сумнівних джерел до відвертих маніпуляцій.
«Львівська Пошта» поспілкувалася з Любов’ю Найдьоновою, докторкою психологічних наук, заступницею директора з наукової роботи Інституту соціальної та політичної психології НАПН України. Тож пропонуємо розібратися, як саме телеграм-канали маніпулюють нашими страхами в умовах війни та чому це працює.
Фактчекінгу недостатньо – потрібно знати свої вразливості
Якими «гачками» користуються телеграм-канали, щоб втримати/залучити читачів? Чому це працює?
Ці «гачки» існують уже дуже давно, мабуть, понад сотню років. Медіа змінюються, проте засоби залишаються ті самі. Вони апелюють до наших вразливостей, базових потреб і особливостей психіки.
Соціальні мережі стали одним із головних джерел інформації. І навіть попри те, що порівняно з початком повномасштабного вторгнення люди проводять у них менше часу, психологічні тригери нікуди не зникли.
Насамперед це те, що стосується безпеки. Якщо джерело обіцяє оперативну й точну інформацію, яка допоможе убезпечити себе та близьких, це формує прив’язаність. Навіть якщо згодом там з’являється маніпулятивний або хибний контент, він не завжди одразу розпізнається. Особливо коли неправда подається впереміш із правдивою та справді корисною інформацією.
Класичні «гачки» пов’язані з базовими цінностями: безпекою, турботою, здоров’ям, сексуальністю, фінансовим благополуччям. Наприклад, під час знеструмлень канали, які оперативно публікують графіки, швидко нарощують авдиторію. Раніше медіа боролися здебільшого за увагу, тобто за час користувача. Сьогодні мовиться вже про боротьбу за прив’язаність: щоб людина обрала саме це джерело серед десятків інших.
Тому так важливо знати свої зони вразливості: що для тебе важливо і на чому можна зіграти. Недостатньо знати про способи перевірки інформації. Якщо ви розумієте свої слабкі місця, то можете передбачити, де варто бути особливо уважними і як свідоміше вибудовувати взаємодію з інформаційним простором.
Чому телеграм-канали ідалі працюютьз рекламою на зразок «Дивіться, де летять ракети у реальному часі» та «Шок! Перші кадри з місця влучання»? Чи справді такі клікбейти досі працюють та чому?
Тому що в людей чимало психологічних проблем, пов’язаних з війною. Ми відчуваємо потребу швидко отримати інформацію. І навіть попри те, що є якась критичність, все одно це підкуповує.
Багато хто хоче знати, чи не летить це над моїм будинком, чи не загрожує це моїм рідним. Потреба в безпеці тепер дуже гостра. До того ж людині загалом властиво прагнути контролю над життям і часом. Будь-яке повідомлення «якщо зараз щось зробиш, то встигнеш» активує відчуття терміновості та спонукає до дії.
Цим користуються не тільки телеграм-канали, а й інші соцмережі. Так влаштовані їхні показники ефективності. Що більше вони мають охоплень, то краща монетизація.
І це не тільки про те, куди летить ракета. Оскільки в нашому суспільстві існує велика фінансова потреба, цим теж користуються: «Якщо зайдете на цей сайт, це замінить 10 годин вашої роботи» тощо.
«Ми наче дитина, яка шкребе вавку, щоб зрозуміти, чи вона загоїлася»
Як телеграм-канали катастрофізують інфоприводи та нарощують паніку всуспільстві, педалюючи тему ядерної загрози, обстрілів тощо?
Страх – це те, що має найбільшу віральність. Як певний вірус, бо якщо щось лякає, в людини виникає бажання це перевірити: порадитися з кимось, запитати, що варто робити. Сам цей ажіотаж першої реакції і є механізмом поширення.
Проблема в тому, що ми часто не перевіряємо інформації самостійно, а шукаємо підтвердження в інших. Публікуємо, пересилаємо, запитуємо, щоб отримати відповідь і зняти тривогу. Так вона починає поширюватися.
Страх і невизначеність підсилюють нашу потребу в інформації – що сильнішими є емоції, то вона більша. Коли ми дізнаємося подробиці, це допомагає нам опановувати тривогу. Ми знаємо, що нам загрожує, як поводитися: виникає відчуття контролю, повертається здатність виконувати рутинну роботу та радіти дрібницям. Наприклад, зібрана тривожна валіза або наплічник, у якому є ліки та йод, дозволяють опанувати тривогу, хоча з досвіду Хіросіми й Нагасакі знаємо, що при прямому влучанні це не допоможе.
Тобто ми йдемо за інформацією, щоб заспокоїти себе, а отримуємо ще більше емоцій. А інформаційний простір користується цим та може підігрівати ще більше.
Тема ТЦК у телеграм-каналах також доволі популярна. Навіщо вони поширюютьце (навіть у випадках, коли канал важко звинуватити вчастому поширенніросійських фейків/пропаганди)?
Не вся людська діяльність регулюється свідомо. Річ у тім, що на нас впливають не лише раціональні рішення, а й приховані, неусвідомлені регулятори.
Саме тому може бути таке: інформаційний канал повністю проукраїнський, але щось із зовнішнього простору все ж проникає всередину. І лише під час подальшого аналізу стає зрозуміло: ага, це зачепило ось за що – за турботу про близьких, за страх втрати, за страх смерті, за тривогу через війну. А війна – це те, що болить майже всім. І саме на цих «гачках» дуже ефективно працює пропаганда.
Сьогодні прораховується не лише загальна статистика – умовні «стільки-то відсотків людей хвилюються через те чи інше». Завдяки алгоритмам, аналізу великих даних і сучасним технологіям стало можливо профілювати окрему людину: на що вона реагує, а що ігнорує. Я переконана, що стосовно активних користувачів інфопростору таке профілювання давно робиться.
Знаючи вразливі точки конкретних груп або навіть окремих людей, інформацію можна подавати дуже прицільно. На масовому рівні ще донедавна це було складно і дорого, але зараз, коли цим займаються не люди, а алгоритми та штучний інтелект, вартість таких технологій суттєво знизилася.
Тому важливо розуміти: навіть якщо ти сам не усвідомлюєш свої вразливі місця, хтось інший може їх прорахувати і бити тільки по них. Саме тому сьогодні критично важливо знати свої больові точки.
Наприклад, ти переживаєш за свого сина, який дорослішає, і в цей момент у твій інформаційний простір «прилітає» контент про «звірства ТЦК». Часто це не відповідає дійсності або є штучно сконструйованою маніпулятивною інформацією. Але вона потрапляє точно в емоційно вразливе місце.
«З окремих випадків створюється узагальнений образ – “усі там такі”»
Так, проблеми існують, люди різні. Є військові командири, які надзвичайно цінують кожного свого бійця. Є й такі, що не цінують. Але цією правдою дуже легко маніпулювати, особливо якщо людина вже емоційно чутлива до теми. Тоді з окремих випадків створюється узагальнений образ – «усі там такі».
Тому важливо розуміти дві речі. По-перше, свої вразливі точки – де саме в тебе можуть уп’ястися «гачки». По-друге, свідомо захищатися від контенту, який б’є саме по цих болючих місцях. Встановлювати власні фільтри: «ні, цей контент я не споживаю». Якщо інформація емоційно перенасичена, майже напевно вона намагається обійти твої раціональні фільтри й зіграти на емоціях, які в умовах хронічного стресу і так важко контролювати.
Тому важливо вчитися диференціювати контент ще до того, як він на тебе подіє. Свідомо «навчати» алгоритми своїх соцмереж власними виборами – що ти дивишся, що ігноруєш, що блокуєш. Тоді з часом стрічка буде такою, яка тебе підтримує, а не стає додатковим тригером травми.
Чому люди не перестають читати канали із сумнівною репутацією?
Є певні прив’язаності, які вже сформувалися. До того ж через постійне стресове навантаження людина ніби німіє. Емоції притуплюються. Виникає стан внутрішнього «замороження». І тоді наче дитина, яка дряпає ранку, щоб перевірити, чи вона загоїлася, ми іноді починаємо «дряпати» себе інформаційним контентом, щоб хоч щось відчути.
Цим процесом можна керувати свідомо. Якщо хочеться поплакати – можна ввімкнути музику, дозволити собі прожити емоцію, скинути напругу через відреагування. Це здоровий спосіб контакту з почуттями. Але річ у тім, що цим механізмом можуть маніпулювати.
Коли людина відчуває емоційне замороження, в неї виникає потреба «розморозитися». І тоді вона тягнеться до емоційного, шокувального контенту. Тут важливо розуміти, що це може перетворюватися на нову форму залежності. Можна назвати її адреналіновою, можна – залежністю від сильних емоцій, які провокує певний контент.
Якщо ви відчуваєте, що вже не можете з цим упоратися, варто зробити паузу. Подумати про інформаційний детокс: вимкнути, обмежити, відволіктися на щось потенційно корисніше, аніж безконечне зливання часу в соцмережах.
Якщо ж ви отримуєте з певного каналу психологічну вигоду – умовно кажучи, дряпаєте свою ранку – це потрібно робити усвідомлено й регульовано. Бо інакше контент почне контролювати вас.
Проста порада: якщо є канали, які підтримують вас у стабільному емоційному стані, залишайте їх у своєму полі. Але водночас запитайте себе, чи можна викликати ці стани іншим, здоровішим способом. Тоді ви збережете контроль і зменшите ризик залежності.
Важливо час від часу зупинятися й рефлексувати: що зі мною відбувається? Скільки часу я тут проводжу? Навіщо? Чи це мій вибір?
Свідомо регулювати час, який ви приділяєте інформаційному простору. Свідомо ухвалювати рішення: я роблю це зараз, бо так вирішив(ла), а не тому що мене потягнуло. Тоді ви не почуватиметеся жертвою, навіть якщо робите те, чого від вас очікують.
А якщо ви робите щось лише для того, щоб знову відчути тягар, біль або перебування на «гачку» – варто це чесно визнати. І повернути собі контроль.
В умовах війни інформація стала не лише ресурсом, а й джерелом емоційного навантаження. З огляду на це закликаємо довіряти класичним медіа, які відповідальніше фільтрують те, що пропонують читачам.
