Місто Лева має дуже довгу й неоднозначну історію, сповнену таємниць і міфів, бо перебувало аж у 7 державних утвореннях: Австро-Угорщині, Російській імперії (росіяни захопили місто під час Першої світової війни), ЗУНР, УНР, Республіці Польській, СРСР та незалежній Україні.
Усі ці історичні перипетії не могли не позначитися на архітектурі міста. Саме тоді у Львові були збудовані найвідоміші об’єкти,що стали візитівками міста: Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької, будинок Шпрехера (хмарочос на площі Міцкевича), готель «Жорж» та багато іншої сецесійної забудови на вулицях Дорошенка, Чупринки і не тільки.
У Львові близько 2430 пам’яток мистецтва й архітектури. Не меншніж 1500 із них єпам’ятками ХІХ-ХХ століття. Причина проста: під час «Весни народів» 1848 року в Європі активізувалася польська патріотична еліта, а руське населення сформувало власні представницькі органи. Унаслідокцього Відень, якому тоді підпорядковувався Львів, був змушений надати автономію Королівству Галичини і Лодомерії, що започаткувало новий етап розвитку міста. Львів перетворився на осередок українського і польського національно-визвольних рухів, оскільки політичні свободи в Австро-Угорщині були ширшими, ніж у Російській чи Прусській державі, до складу яких входили інші українські та польські землі.
Саме тоді, на початку ХХ століття, Львів став осередком культури й адміністрування, сюди приходили гроші, влада і робітники. Проте тодішній Львів – не тільки про культуру. Цей час можна назвати золотим для фабрики Бачевських, знищеної внаслідок бомбардувань Люфтваффе, а відтак пограбованої більшовиками. До того ж активно розвивалася львівська тютюнова фабрика, фабрика консервів Зигмунта Рукера, страхове товариство «Дністер», Центробанк крайовий, а також різні пивоварні, друкарні, десятки банків, текстильні фабрики й кооперативи.
Львівська історикиня архітектури Тетяна Казанцева в коментарі «Львівській Пошті», розповіла, що саме на кінець ХІХ-початок ХХ століття припав розквіт архітектури у Львові:
«Побачити той довоєнний Львів можна на всій території історичного ареалу. Це не лише площа Ринок і центр, а й великі дільниці, приєднані на початку ХХ століття: Кульпарків, Підзамче, Підголоско, Личаків, Погулянка, Софіївка, Новий Львів. Усі ці території входили до так званого Великого Львова.
На початку ХХ століття за фактично 30 років активного розвитку сформувався унікальний спектр архітектурних стилів: сецесія, як декоративна, так і раціональна, арт-деко з кришталковим стилем, неокласицизм, маєтковий (двірцевий) стиль і функціоналізм, або модерн.
Декоративну сецесію з її рослинними орнаментами найкраще видно на вулиці Академіка Богомольця в роботах архітектора Івана Левинського та його бюро. Серед яскравих прикладів також будівля колишніх залізничних кас на Гнатюка, 20, і будівля на Бандери, 24.
Арт-деко добре представлений у віллових колоніях, зокрема, на вулиці Панаса Мирного або навколо площі Петрушевича, де розташована офіцерська колонія з вулицями Черешнева і Самійленка.
Функціоналізм легко впізнати за круглими вікнами-ілюмінаторами та «палубними» формами. Цілі комплекси цього стилю можна побачити на вулиці Дорошенка, за палацом Сапіг».
Також «Львівська Пошта» поспілкувалася з експертом Віктором Гальчинським, щоб дізнатися, який вигляд мав Львів початку ХІХ століття та що з тогочасного міста можна побачити сьогодні:
«На початку ХХ століття, до Першої світової війни, Львів був так званим королівським столичним містом – адміністративним центром Королівства Галичини і Лодомерії та фактичним центром Галичини. Це був період економічного і культурного розквіту. Саме австрійський період подарував Львову сецесію, новий центр міста та більшість архітектурних шедеврів початку ХХ століття.
Тогочасний Львів був насамперед адміністративно-культурним містом. Промисловість існувала, але не відігравала провідної ролі. Водночас місто мало унікальні для того часу виробництва: фабрика наливок і горілки, газовий завод, будівельна індустрія, зокрема фабрика Івана Левинського.
Найкраще архітектура цього періоду збереглася в сучасному середмісті – на проспектах Свободи і Шевченка, поблизу вулиць Валової, Галицької, біля готелю «Жорж». Серед менш туристично привабливих, але надзвичайно цінних локацій є вулиця Коновальця і район Підзамче. Особливо варто згадати віллову архітектуру, зокрема віллу «Францівка» та віллу Яна Кароля Шульца – це зразки ранньої львівської сецесії».
Перша світова війна внесла свої корективи: Галичина стала чи не найгарячішою точкою воєнного зіткнення центральних держав та Російської імперії. Львів тоді на якийсь час опинився в руках росіян, проте довго тримати його, як і свій вплив усередині імперії, вони не змогли. Тоді ж і почався бурхливий період 1917–1919 років. Цей етап політичної нестабільності закінчився захопленням Львова поляками. І вже у 1923 році Рада послів Антанти офіційно визнала Східну Галичину і Львів частиною Польщі.
У часи Польської Республіки у Львові також відбулося багато історичних змін: почало працювати львівське радіо, реконструювали будинок Головної пошти, деякі корпуси Львівської політехніки, звели низку адміністративних будівель. Проте Польська Республіка проіснувала відносно недовго: 1 вересня 1939 року на Польщу із заходу напала нацистська Німеччина, ачерез17 днів – СРСР зі сходу. Львів потрапив під радянську окупацію спочатку на два роки. У 1941-му союзники стали ворогами – німці захопили Львів, а вже у 1944-му Червона армія знову зайняла місто.
Повоєнний період у Львові, примусові депортації, чистки та репресії на Галичині та в Україні загалом варті окремого великого тексту. А нині пропонуємо дізнатися, чим і як жило місто в період радянської окупації (1945–1991).
Віктор Гальчинський розповів, як радянський період змінив Львів:
«У радянський період влада зробила ставку на індустріалізацію Львова. Тоді розвивалися промислові підприємства, а разом із ними житлові масиви для працівників. Саме тоді сформувалися великі райони, зокрема Сихів, а Шевченківський район став осередком важкої промисловості.
У Шевченківському районі працювали нафтопереробні, м’ясопереробні, шкіряні, взуттєві, скляні та інструментальні заводи. Більшості з них уже немає: виробництва закриті після розпаду СРСР, а на їхньому місці постала житлова забудова. Район поступово переходить у постіндустріальну фазу.
Одним із головних підприємств радянського Львова був Львівський автобусний завод. Він працював у межах планової економіки та забезпечував автобусами практично весь СРСР. Потужною була й електронна промисловість – заводи з виробництва телевізорів, кінескопів, радіоапаратури. У 1970–1980-х роках львівські телевізори вважалися одними з найкращих, щоб їх купити, треба було стати в чергу. Водночас Львів мав давні традиції харчової промисловості, зокрема кондитерські та пивоваріння.
З австрійського культурного міста Львів у радянський час перетворився на індустріальний центр і залишався таким до середини 1990-х років. Згодом місто ввійшло в постіндустріальну фазу з акцентом на туризм, культуру та ІТ-технології.
Сьогодні індустріалізація повертається, але в іншому форматі: замість гігантських заводів – компактні сучасні виробництва, орієнтовані на реальний ринок. Львів знову шукає баланс між культурною, сервісною та промисловою функціями міста».
Проте радянський період приніс Львову й цікаві архітектурні рішення, про які докладніше розповіла Тетяна Казанцева:
«Старий термінал львівського аеропорту – дуже вдалий приклад радянської архітектури. Він має якісні інтер’єри з колонами та сходами і водночас не є надмірно помпезним. Ще один об’єкт, який легко побачити, це головний корпус університету ветеринарної медицини. Його проєктували з урахуванням львівського ландшафту.
Радянський період, зокрема так званий радянський конструктивізм, це не тільки хрущовки. Варто згадати корпуси Львівської політехніки, палац спорту на Виговського та львівський автовокзал. У цих об’єктах цінна не лише архітектура, але й дизайн.
Серед важливих архітекторів цього періоду був Анатолій Консулов, автор 5-го корпусу Політехніки та готелю «Львів». Його спадщину нині активно досліджують: архіви передані до Центру міської історії, тож ми поступово відкриваємо особливості його творчості.
Ще одна цікава постать – Ярослав Новаківський, син художника Олекси Новаківського. Йому належить житловий будинок на вулиці Самчука, що біля виходу зі Стрийського парку.
Загалом я не вважаю, що міжвоєнний період був розквітом, а радянський занепадом. Це радше різні фази розвитку міста. Радянський період був складним і обмеженим, але його переживали живі, творчі люди, які в цих умовах намагалися працювати й створювати архітектуру. Називаючи це занепадом, ми несправедливо знецінюємо їхню працю».
Тож якщо львів’яни чи гості міста хочуть побачити Львів початку ХХ століття, раджу прогулятися проспектами Шевченка і Свободи, вулицею Коперника, пройтися площею Міцкевича, навпроти готелю «Жорж», тазнайти півгодини на спокійну прогулянку Підзамчем. Можливо, ви побачите Львів, якого не знали, бо місто не перестає дивувати.
