57-річний пам’яткоохоронець Андрій Салюк є учасником трьох революцій – Революції на граніті, Помаранчевої революції та Революції Гідності. Свою професійну діяльність у галузі охорони культурної спадщини розпочав у 2000 році, коли був обраний президентом благодійного фонду «Збереження історико-архітектурної спадщини Львова».
З 2014-го й дотепер є волонтером, одним із координаторів відомої волонтерської ініціативи «Львівський Лицар», якій довіряють. Їхній сегмент роботи – технічне оснащення воїнів: прилади, оптика, обладнання.
«Тепер серед найбільш затребуваних на фронті вважаються прилади радіоелектронної боротьби (РЕБи). Крім того, надсилаємо військовим приціли, метеостанції, тепловізори, біноклі, лазерні далекоміри, планшети, компаси», – розповів «Львівській Пошті» волонтер Андрій Салюк.
«Перемога залежить від кожного! Разом – переможемо швидше!»
Із 2014-го гасло волонтерської ініціативи «Львівський Лицар» – «Війна стосується всіх! Перемога залежить від кожного!». Хто його автор чи автори і чому перемога все ж таки залежить від кожного з нас?
Меседж «Війна стосується всіх! Перемога залежить від кожного!» був, є і буде нашим гаслом. Воно для нас має глибокий сенс. Однозначно, що автором є команда «Львівського Лицаря». Що ми хотіли донести цих гаслом? Війна не стосується лише тих, що на фронті, а всіх. І кожен із нас може долучитися до виборювання цієї перемоги.
Ми та частина суспільства, яка з 2014-го займається допомогою військовим. Певен, що допомогою воїнам може, ба більше – зобов’язаний, займатися кожен. Не можна бути осторонь, коли в Україні війна.
«Разом – зможемо більше! Разом – переможемо швидше!» – це ваше нове гасло з 2022-го? Чому разом все ж таки переможемо швидше?
Від початку великої війни це також наше гасло. Коли ми залишаємося самі, то стаємо слабшими. Тому важливим було, є і буде об’єднання. Адже лише разом, об’єднавшись ми дійсно зможемо більше і переможемо швидше. Ми сильні, коли разом.
Чи всі українці розуміють, що лише разом ми переможемо швидше?
Хтось розуміє, а хтось ні.
Чому Україна, на вашу думку, поділена зараз два різні світи?
Так, є два різні світи, і це дуже болить. Я не знаю, чому так, не можу зрозуміти, як люди дотепер не усвідомили, що в Україні роками триває війна! Чомусь люди думають, що війна їх не стосується. А це не так – війна стосується всіх.
Без нашої допомоги фронту, без того, що ми допоможемо воїнам втримати цей фронт, не буде перемоги, не буде держави, не буде нічого. Хочу, щоб люди зрозуміли: якщо не втримаємо фронт, біда буде всім українцям.
А молодь свідома, що в країні війна, що потрібно долучатися до допомоги фронту?
Загалом молодь долучається до різних проєктів, збірок. Хтось допомагає, хтось служить. Коли я в своїй «бульбашці», то здається, що все добре. У мене дві доньки, яких, сподіваюся, я виховав гідно. Старша є реставраторкою творів мистецтва, молодша волонтерить у Києві. Старша каже, що завжди має список, кому мусить задонатити. В неї багато друзів, які зараз служать.
Тепер кожен донат важливий, кожна гривня важлива?
Я вживаю слово «даток», а не «донат». Мені більше це слово подобається. Хтось може дати сто гривень, а хтось тисячу. Якщо мені треба щось купити за 100 тисяч гривень, а є 99 тисяч, то мені тисяча гривень украй важлива. Кожен даток важливий. Зараз надходжень менше…
Чому?
Бо є дуже багато людей, які збирають на потреби війська. Збирають самі воїни, їхні рідні, друзі, знайомі, збирають військові частини. Чи не в кожного українця на фронті рідні, друзі, знайомі.
І тепер вони вже не звертаються до фондів чи волонтерських організацій, а напряму самі збирають, купують і передають на фронт. Не мовиться про те, що люди менше стали жертвувати на потреби війська, а про те, що спектр тих, що збирають, суттєво розширився.
Хто є жертводавцями «Львівського Лицаря»?
Нашими благодійниками є люди. Приватно. Є такі, котрі не хочуть, аби озвучували, що вони допомагають. Є чоловік, який щомісяця переказує нам 10 тисяч гривень. Є бізнесмен, який телефонує, що прийде до нас, аби передати кошти.
У перші роки війни до нас приходили люди і передавали гроші зі словами: «Ви знаєте, що саме потрібне воїнам, а ми не знаємо. Ми можемо допомогти грішми. Купуйте і передавайте».
Тепер у них родичі чи друзі на фронті, тому вони вже самі їм допомагають. Хоча до нас дуже часто звертаються люди, щоби ми порадили, проконсультували, що саме варто придбати. Консультації – це також напрям нашої волонтерської діяльності.
Наші благодійники – люди різних професій, різного віку. Нещодавно до нас завітала знана львів’янка, колишня викладачка «Львівської політехніки». Зараз вона пенсіонерка. Розповіла, що ставила пам’ятник на кладовищі чоловікові, майстер узяв з неї менше за роботу, і ось цю різницю в грошах, як сама сказала, «від чоловіка Ігоря на фронт» вона принесла до «Львівського Лицаря». Цей даток мене справді розчулив.
Кожен із нас має емоції. А хто ще із благодійників розчулив вас?
Це правда, ми живі люди, тож емоції нам не чужі. Розчулюють пенсіонери, школярі. Скажімо, дідусь нашого волонтера Марка назбирав гроші і прийшов до нас, приніс даток із пенсії. Це цінно, що пенсіонер долучається до допомоги воїнам. Приходять батьки з маленькими дітьми. Це їхня ініціатива. Щира їм подяка!
Долучилися й учні з Дублян. Завжди обговорюємо зі школярами, на що конкретно буде витрачена фінансова допомога. Таким чином вони відчувають свою причетність. Коли надіслав їм фото, де хлопці на фронті тримають РЕБ, на який вони допомогли зібрати гроші, це викликало в них неймовірні емоції.
«Перший тепловізор ми придбали в квітні 2014 року»
Коли у 2022 році почалася велика війна, які завдання постали перед командою волонтерської ініціативи?
Україна на першому місці! Варто й надалі робити все задля перемоги. Я був учасником Революції на граніті, учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності. Ми невипадково з нашими однодумцями почали голодування у Києві як учасниками Студентського братства Львова.
Я невипадково поїхав на Помаранчеву революцію чи Революцію Гідності – хотів, щоб Україна була. Усіх моїх родичів і по батьковій і по маминій лінії вивезли. Діда за українськість розстрілювали… Тому ми допомагали й допомагатимемо нашим військовим технічним оснащенням: приладами, оптикою, обладнанням. Це наш, можна сказати, сегмент із 2014-го.
Чи всі потреби воїнів вашій волонтерській ініціативі вдається задовольнити?
На жаль, ні. Бракує фінансового ресурсу. Ми займаємося технічним оснащенням, не допомагаємо одягом і харчами. Надсилаємо на фронт приціли, тепловізори, лазерні далекоміри, генератори, планшети, компаси, біноклі.
Є речі, які стараємося тримати про запас, коли комусь щось терміново знадобиться. Скажімо, запас біноклів, бо вони потрібні завжди, різних видів – для розвідників і для артилеристів. Важливо, що саме передавати і кому.
Які прилади найчастіше передавали військовим із 2014-го і які тепер?
Серед найбільш затребуваних – прилади радіоелектронної боротьби (РЕБ). Потрібні, звісно, і приціли, метеостанції, біноклі, але РЕБи передусім. Один військовий розповідав, що РЕБ дуже потрібен, бо лише за пів дня одну позицію атакували 15 (!) ворожих дронів.
Як ви, пам’яткоохоронець, стали знавцем технічного оснащення військових? Самі все вивчали чи зверталися з цього приводу до бійців?
Пригадую, як у 2016 році прийшов на Форум видавців. Дівчина на одному зі стендів мене впізнала і запропонувала нові книги. «Мені прикро, але за останні два роки я не прочитав жодної художньої книжки», – сказав я. Неподалік стояв чоловік і кинув фразу: «Як можна за два роки не прочитати жодної книжки?». Нічого йому не відповів…
Я навчався у Львівській політехніці і є, як кажуть, технарем. З 2014-го читав огляди, інструкції, описи, рекомендації щодо технічного оснащення воїнів. Звісно, багато вчився у військових. Коли вони приходили до нашого офісу, завжди розпитував, що це, для чого, характеристики. Так і навчився.
Перший тепловізор для потреб війська ми придбали і привезли у квітні 2014-го. Відтак почали купувати приціли, прилади нічного бачення, біноклі. Від початку великої війни почали купувати РЕБи. Ясна річ, вивчав усе пов’язане з ними.
«Наша допомога – це врятовані життя бійців»
У вашому офісі дуже багато грамот від різних бойових бригад. Це подяки за титанічну працю вашої команди, за що вам щира подяка! Якщо рахувати з 2014-го, яку кількість допомоги від «Львівського Лицаря» отримало військо? Певно, на десятки мільйонів…
Дякуємо! Дійсно, це багато праці. Ми все, звісно, рахуємо, але не наголошуємо на цифрах. Так, це дуже великі суми. Якби я мав можливість збирати такі гроші на реставрацію пам’яток архітектури, то був би щасливий. На жаль, маємо збирати гроші на війну, такі реалії…
Коли заходиш у ваш офіс, то одразу бачиш велику кількість шевронів на прапорах. Наче музей шевронів. А з якою кількістю підрозділів ви співпрацюєте?
Так, шевронів маємо багато. Скільки саме – ніколи не рахував. До повномасштабної війни ми працювали з усіма підрозділами, які були в Україні. На початку великої війни були створені багато нових підрозділів. Не можу сказати, що ми з усіма працювали.
З усіма львівськими бригадами працюємо на сто відсотків. Нас знають, до нас звертаються по допомогу. Чим можемо, тим помагаємо. Принаймні стараємося допомогти. Із 24-ю та 80-ю бригадами працюємо з 2014-го. Працюємо з бійцями Сил спеціальних операцій, розвідниками, штурмовиками, снайперами, артилеристами, пілотами дронів, саперами, морпіхами, вертолітниками. Тобто з усіма.
Знаємо, що та територія є нашою, де стоїть нога українського піхотинця. Знаємо, що піхоті потрібна підтримка артилерії, артилерії – розвідка. Потрібна взаємодія всіх родів військ, відповідно, всім потрібна допомога і підтримка.
Які нагороди, одержані за час війни, найцінніші для вас?
Шеврони підрозділів. Я свідомий того, що наша допомога – це врятовані життя бійців. Розуміємо, що ми з командою робимо важливу справу. Одного разу надійшло повідомлення: «Добрий день, пане Андрію! Декілька місяців тому ви передали нам бінокль. Дуже дякуємо! Кілька днів тому він урятував нам усім життя». Військовий обіцяв розповісти подробиці, коли приїде до Львова.
Що для вас стане повноцінною перемогою України?
Я вірю в перемогу. Питання тільки, якою ціною. Я побачу тільки перемогу, поразки не зможу побачити. Я воюватиму або тут, або в іншому місці, або забезпечуватиму військових обладнанням, або сам візьму зброю до рук.
Я не хотів би, щоб ми цю війну передали дітям. Зараз уперше за 300 років маємо ситуацію, коли можемо здобути перемогу! Вперше за 300 років маємо світову підтримку! Вперше за 300 років маємо своє сильне і незламне військо!
Натомість, якщо ми підпишемо мирні угоди, це означатиме, що ми передаємо війну наступним поколінням, дітям, онукам. Навіщо росіянам якісь мирні угоди? Щоб накопичити ще більше зброї та війська. Це небезпечно. Вони будуть із нами воювати доти, доки московія існуватиме як держава. Вона має бути знищена!
«Україну тримають ті люди, які мають її в серці»
Україна здивувала світ сміливістю, незламністю та згуртованістю громадян. У чому сила України тепер?
Ми зможемо перемогти, якщо Україна буде в нашому серці! Не в кишені, а в серці. Ті люди, які приходять до влади, Україну оцінюють як ТзОВ. Що ми бачимо у владних кабінетах? Стараються вкрасти якнайбільше, бо не планують, що їхні діти житимуть тут. Вони дивляться на Україну як на місце заробітку, аби потім виїхати за кордон. Вони себе вважають королями життя.
А Україну тримають ті люди, які мають її в серці. В цих людях сила України. Ті, що мають Україну в серці, зараз на фронті або допомагають як волонтери військовим. Це також люди, які з-за кордону своїми грішми допомагають Україні перемогти.
Найбільше болить, що ті, котрі мають велике серце, яке любить Україну, гинуть. На жаль, гине цвіт нації, гинуть найкращі. Це розриває до болю…
Ви і команда роками збираєте кошти на потреби воїнів, гривня до гривні, збірка за збіркою. Водночас бачимо, що є люди, які збагачуються завдяки бюджетним коштам. Кажу, зокрема, про резонансні кримінальні справи. Хтось долучається до збірок, а хтось краде мільйони з бюджету… Чому, на вашу думку, певні українці в часі війни так вчиняють?
Вони – не українці, вони – просто злодії. Це інший вид живих створінь, які не мають нічого спільного ні з державою, ні з людяністю. Певен, що росіяни – це не люди, а істоти, які не мають нічого людського. На жаль, Україна за ці 300 років була інфікована ними. Це певні особи, які живуть на території України, але є ворогами України.
Кому хотіли б подякувати в часі війни?
Тим, із котрими пліч-о-пліч усі ці роки, тобто команді «Львівського Лицаря», а також усім благодійникам, які долучалися і долучаються до допомоги нашій волонтерській ініціативі. Хтось підтримує коштами, а хтось організаційними питаннями.
Безмежно вдячний усім небайдужим, школярам, пенсіонерам, тим, що допомагають з-за кордону, іноземцям. Одне слово, всім, хто допомагає нам допомагати нашим воякам!
Подяка й дружині Славі за багаторічну підтримку і розуміння, що праця команди «Львівського Лицаря» важлива, що ми допомагаємо бійцям, рятуємо їм життя і здоров’я.
Реквізити, хто готовий підтримати ініціативу «Львівський Лицар»
PayPal:
волонтерські карти ПриватБанку:
5363542092944454
4246001003921503
фото: Олег Огородник («Львівська Пошта»), волонтерська ініціатива «Львівський Лицар»
