А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни (Ліна Костенко)
За плечима чотири роки повномасштабного вторгнення, а загалом 12 років війни росії проти України. Україна стійко тримається, стоїть, дає гідну відсіч ворогу, чинить потужний спротив.
Сьогодні на захисті рідної держави перебувають 57 тисяч львів’ян, за що їм шана та подяка! У місті працює 21 рекрутинговий центр, на підтримку фронту в 2025 році Львів спрямував понад мільярд гривень.
Кожен небайдужий львів’янин вносить свою лепту, щоб Україна вистояла і перемогла. На жаль, ми платимо найвищу ціну за незалежність. Щодня маємо пам’ятати ціну свободи і гідно вшановувати Героїв.
Цього тижня, 23 лютого, у місті Лева символічні «Промені пам’яті» засвітили вже над п’ятьма полями почесних поховань…
«Львівська Пошта» запитала відомих львів’ян, завдяки чому українці вистояли і стоять у війні.
«Українці надзвичайно волелюбні, нас не можна поставити на коліна»
Ксенія Клим, журналістка, військовослужбовиця ЗСУ:
Україна вистояла завдяки вірі та силі, які українці черпають у своєму минулому. Ми віками були приречені на боротьбу і спротив. Українці надзвичайно волелюбні, нас не можна поставити на коліна.
Наша незламність, свобода і гідність закладені в наших генах. Українці завжди чинили спротив, коли їх хотіли здолати, зламати. Українці впродовж віків за обставин спротиву ставали ще сильнішими, витривалішими.
Я працювала журналісткою на телебаченні. Була авторкою програми «Історія Героя». Всі в нашій родині були цивільними людьми. Змалечку мене мій батько, а він священник, вчив, що військових потрібно дуже поважати.
Я почала волонтерити в 2014-му. Зараз я військовослужбовиця ЗСУ. Мій старший син Марко на фронті. Молодший син Ілько навчається в ліцеї імені Героїв Крут. Він сам так вирішив, хоче в майбутньому стати льотчиком винищувача. Зараз йому 15 років, а коли розпочалася війна, йому було лише три. Він завжди був зі мною, коли я волонтерила.
Силу під час війни мені дає віра та молитва. Віра в Україну і перемогу. Щодня потрібно молитися. В перші дні повномасштабного вторгнення, коли не було зв’язку із сином, я молилася і просила Бога вберегти мою дитину, вберегти українських воїнів.
Колись казали, що українці – нація хліборобів. Тепер українці – нація воїнів, на яку взорується весь світ. Ми є прикладом.
Всі армії світу на нас дивляться із захопленням завдяки нашій незламності, стійкості та сміливості. Ми вистояли і стоїмо. На жаль, платимо найвищу ціну. Світла пам’ять усім полеглим воїнам за Україну!
«Маємо бути згуртовані та сильні, щоб стояти надалі. Це дасть змогу Україні перемогти»
Марія Петришин, психологиня, волонтерка, керівниця Першого жіночого ветеранського простору Re:Hub:
Наші захисники й захисниці вистояли і стоять у війні росії проти України завдяки потужній силі духу та волі, витривалості та енергії. Україна вистояла завдяки вірі та гідності.
Подяка і шана всім титанам, які на захисті України. Є чимало воїнів, які боронять нашу державу з 2014 року. Світла пам’ять усім, хто віддав життя за державу!
Україна вистояла завдяки небайдужим людям, зокрема й волонтерам. Жінка, яка щодня молиться на вервичці за воїнів і перемогу України, це також про допомогу. Дитина, яка наколядувала під час Різдва і передала кошти для військових, це також про підтримку фронту.
Не важливо, скільки грошей, цінно, наскільки щиро і віддано ти це робиш заради перемоги. Ось так ми й стоїмо. Кожен небайдужий українець вносить свою лепту, щоб Україна вистояла.
Хтось із родини воює на фронті, хтось складає в тилу дрони чи волонтерить для ЗСУ. Кожен на своєму місці має робити якісно те, що вміє і любить, тоді буде результат.
Коли розпочалася велика війна, наша родина точно знала, що ми залишимося в Україні. Ми знали, що маємо і будемо робити. Ми гуртувалися з такими самими небайдужими та свідомими людьми і волонтерили 24/7. Син пішов служити в тероборону. Моя онука Лірочка народилася в часі великої війни тут, у Львові. Все це також про стійкість.
Маємо щодня замислюватися, що я можу зробити для військових на фронті та яким сьогодні є мій вклад у перемогу.
Українці мають усвідомити, що дуже важливою є наша єдність. Щоб стояти надалі, маємо бути згуртовані, сильні. Це дасть змогу Україні перемогти.
«Нам належить жити, скільки б небес не впало», – писав письменник Девід Лоуренс. Я ж перефразую: скільки б випробувань у нас не було, маємо рухатися далі і бути стійкими. Війна навчила нас бути стресостійкими.
Стійкість – це загартування нації. Потрібно плекати нашу стійкість, резильєнтність, як кажуть психологи.
Війна триває 12 років. Найважчі роки з 2022-го. Нація стає більш стресостійкою. Україна тримається, стоїть, дає гідну відсіч, чинить потужний спротив. Переконана, що ми вистоїмо!
Українці під час блекаутів і сильних морозів звикли до багатогодинних знеструмлень, вижили, працюють, навчаються, виховують дітей.
Живуть, мріють, вірять, одружуються, народжують. Тішить, що сім’ї не бояться в такі складні часи народжувати дітей. Виховувати їх удома, а не за кордоном. Це також про стійкість, про нашу силу і віру.
Думаю, прийде час, коли на Україну будуть рівнятися всі інші країни. Ми живемо в історичний час. Це наша остання битва, тож маємо в ній перемогти! Українці просто мусять вистояти. Всі громадяни мають це усвідомити. Скласти руки не маємо права.
«Ми стоїмо, бо в Україні є ті, що готові і тілом, і духом стояти за державу»
Андрій Жолоб, ветеран, заступник міського голови Львова:
Ми вистояли, бо самі для себе є непередбачуваними. Ми починаємо, даруйте, жерти одне одного, коли все нормально. Потім організовуємося, об’єднуємося і допомагаємо одні одним, коли біда. Згодом, коли настає певне полегшення, знову негайно кидаємося жерти одне одного.
Щойно ворог кидає пропаганду, українці негайно ведуться і починають її підтримувати. Згодом з’являється твереза думка, і частина українців перекидається туди.
Іншими словами, ми настільки непередбачувані, що стратегічно спланувати, як вчинимо у наступні 10 хвилин, дуже складно. І вистояли ми якраз завдяки цій непередбачуваності.
Україна вистояла завдяки воїнам, волонтерам, усім небайдужим громадянам. Без волонтерів на фронті ніяк. Вони є сильною підтримкою для військових і парамедиків на передовій.
Коли я пішов на фронт, то думав, що негайно потрібно робити свою справу. Завдяки згуртованості, єдності українців у 2022 році ворог не впорався зі своїм завданням. Йому досі це не вдається. І не вдасться. Українці вистояли і не здадуться.
Ми стоїмо, бо в Україні є ті, що готові і тілом, і духом стояти за державу. Але вони майже закінчилися. І є чимало тих, кому байдуже, на жаль.
Єдині, кого можна і потрібно змінювати, це діти. Воїнам і ветеранам потрібно більше спілкуватися з дітьми у школах, студентами у вишах. Дітей і молодь потрібно запалювати.
Під час розмови я насамперед кажу: «Дякую вашим батькам, що вас не вивезли. І Україну ви любите не з-за кордону, а тут, у цих непростих умовах війни». Наголошую дітям і молоді, що саме вони в майбутньому відбудовуватимуть країну. Свідомий, що внутрішнього ворога нам не бракуватиме.
На Сихові невдовзі відкриємо відділення Львівського центру надання послуг учасникам бойових дій. Його робота буде пов’язана з посиленням національно-патріотичного виховання молоді. Багато ветеранів готові долучитися, зокрема мати зустрічі зі школярами.
«Ми живемо в історичний час і не маємо права схибити! Вистоїмо і переможемо»
Роксоляна Шимчук, галеристка, колекціонерка, громадська діячка:
Те, що українці стояли і стоять – це наш феномен. Колись казали, що сидіти в криївках у 50–60 -х роках – марна справа, коли шістдесятники віддавали себе на поталу – говорили аналогічне. Ні, категорично не марна!
Завдяки боротьбі, сміливим тодішнім діям, незламності є сьогодні ми. Є і боремося. Наша незламність і рішучість була, є і буде.
Весь світ дивувався, як під час Майдану не було вандалізму. Весь світ дивувався потужній самоорганізації та взаємодопомозі українців. Для нас це природно – стояти за Україну й допомагати одні одним. Так було століттями. Це закладене з діда-прадіда.
Колись у селах під час жнив справою честі було першим допомогти вдові чи сироті. Така підтримка передавалася з покоління в покоління. Так чинив дід, батько і так чиниш ти. Так є тепер у часі війни. Коли приходить біда, українці самоорганізовуються.
Війна триває століттями. Ця війна триває 12 років. За чотири роки великої війни ми воюємо, виборюємо, гуртуємося, підтримуємо, жертвуємо, втрачаємо, знищуємо, відбудовуємо, здобуваємо, бережемо і віримо.
Україна вистояла завдяки мужнім воїнам ЗСУ, добровольцям, які пішли в тероборону, волонтерам, медикам, енергетикам, всім українцям. Наш народ гідно вистояв!
Світ давав нам декілька днів, але ми не лише вистояли, ми стоїмо. Ми маємо підтримку світу, розбудовуємо свою армію, мріємо про сильну й квітучу Україну. Ми живемо в історичний час і не маємо права схибити!
Наші воїни – найкращі, найсміливіші. Дякую кожному і кожній, хто поруч у час війни. Дякую за ваше світло і любов, гідність і звитягу, гідну пам’яті предків. Ми будуємо свою державу, в більшості людей змінилося розуміння мови і культури. Ми вистоїмо і переможемо.
«Вистояти – це й обов’язок матерів України, які, попри тривоги, дбають, щоб доньки і сини мали дитинство»
Устина Слободян, переможниця конкурсу «Освітня премія Львова –2025» у номінації найкраща вихователька міста, музична керівниця дитячого садка №179:
Завдяки вірі, силі духу й витривалості українці вистояли у війні росії проти України. Обов’язок українців –стояти, як би важко не було.
Вистояти – це й обов’язок матерів України, які, попри страшні реалії, тривоги та обстріли, дбають, щоб доньки і сини мали дитинство. Моя відповідальність як мами трьох дітей – дбати в часі війни про їхній розвиток, здоров’я і добрі емоції.
Ми та родина, що не покинула Україну на початку великої війни. Ми навіть цього питання не розглядали. Богу дякувати, ми не тривожні батьки. Переконана, що якщо мама і тато тривожні, то й діти такими будуть, адже вони копіюють батьків. Якщо мама спокійна, врівноважена, то й діти такі.
Ми ті батьки, які працюють задля рідної держави в Україні. Кожен українець має виконувати якісно та професійно свою роботу, допомагати воїнам.
Бути педагогом у дитсадку вчасі війни – це і виклик, і велика відповідальність за маленьких дітей. І виховувати їх маємо добре, щоб вони мали дитинство, розвивалися.
Ящодня працюю з дитячими емоціями, голосом, рухом. Для мене важливим є не лише навчити дітей рухатися і співати, але й відчувати себе. Моє завдання – бути поруч з дитиною за потреби, підтриматиїї.
У дитсадку під час тривоги ми в сховищі з дітьми співаємо пісні, спілкуємося, а не мовчимо. Під час свята супергероїв говоримо про сміливих воїнів, які стоять на захисті України. Говоримо й про милосердя, підтримку людей, які потребують допомоги: голодного треба нагодувати.
Українські жінки сміливі, коли народжують дітей під час війни. Це дуже відповідально! Моя третя дитина, донечка, народилася під час повномасштабного вторгнення.
В середньої донечки 24 лютого день народження. У той день, коли почалася велика війна, їй виповнився рочок. Сьогодні старшому синові Тадею сім років, Гафії – п’ять, Лукії – два.
Звісно, про мужніх воїнів-супергероїв говорю і зі своїми дітьми. Щовечора ми молимося, зокрема і за воїнів, які є нашими родичами. Важливими є збори для військових у школі й дитсадку. Наша родина є їх активною учасницею. Все це про стійкість у часі війни.
