У Львові не менш ніж 15 ринків, які пропонують різноманітну продукцію. Проте чи не найбільш колоритним для жителів і гостей міста був і є «Вернісаж», розташований на площі Вічевій, у самому серці міста Лева. Цей ринок сувенірів з’явився тут у 1980–1990-х роках. Спочатку на ньому свої роботи продавали тільки художники. З часом до них приєдналися ремісники й колекціонери антикваріату. В статусі офіційного «Вернісаж» працює з 2013-го.
Тут можна знайти традиційний одяг, картини, вишиванки, біжутерію, сувеніри здеревини та шкіри, вироби зі скла, гравюри й антикварні речі, навіть дитячі іграшки. Проте не кожен виріб можна назвати автентичним чи унікальним. Іноді на ринку продають товари сумнівної якості.
«Львівська Пошта» відвідала «Вернісаж», щоб дізнатися, чим живе ринок, і запитати у продавців, яким вони бачать його майбутнє, якої якості товари на ньому. Більшість продавців відмовилися від коментаря, але двох співрозмовників ми все-таки знайшли.
Першим погодився коментувати Іван Іванович, який торгує вишитими сорочками:
«Працюю тут з 2002-го – більш ніж двадцять років. Для мене цей ринок є важливою культурною точкою, чимось на кшталт візитки Львова. Але боляче дивитися, що його так і не облагородили. Ніхто не сприяє, щоб зробити це місце більш культурним, доступним, щоб воно мало вигляд, гідний центру міста. Ми вже не раз намагалися щось змінити, вкладали сили, час, але нічого з того не вийшло. Майбутнє цього місця бачу зовсім іншим. Хочу, щоб його привели до європейського рівня, щоб було красиво, охайно, зручні робочі місця, бо тут працюють багато людей, деякі цілими поколіннями. Є династії, які все життя займаються якимсь ремеслом. Тому вважаю, що влада мала б допомогти нам у цьому, підтримати розвиток такого важливого простору».
Чоловік каже, що зараз якихось проблем із владою немає, можливо, через війну. Але колись перед кожними виборами продавців намагалися звідси вигнати: «Ми страйкували, боролися, відстоювали своє право працювати».
Попит на товари різний і залежить від сезону. Сувеніри й кераміка – класика, яка продається завжди. Люди приїжджають з різних регіонів, у кожного свої вподобання, тому є попит на все потроху:
«Виторг знизився не через якість товарів, а через туристів. Іноземців зараз дуже мало, і це відчувається найбільше. Якість товарів, як на мене, залишилася на тому самому рівні, що й була. Є художники, які продають свої роботи, є майстри, які роблять речі власноруч. Але, звісно, багато товару привозять з Карпат, інших областей. Колись я часто їздив на Сорочинський ярмарок. Брав там вироби майстрів зі всієї України. У мене навіть було кілька магазинчиків на території «Вернісажу», але їх закрили, тому мого товару поменшало. Попри це, зв’язки з майстрами збереглися, частину продукції привожу. Все змінюється, весь цей обмін товарами між різними регіонами є природним процесом».
Також коментар «Львівській Пошті» дала пані Світлана, яка продає біжутерію. Їй 88 років, каже, що робота на «Вернісажі» для неї як відпочинок:
«Я тут працюю багато років. Для мене «Вернісаж» – це місце, де я оживаю. Я люблю центр Львова, люблю рух, людей, спілкування. Це мені потрібно – свіже повітря і спілкування з людьми. Усе, що тут продаю, роблю власноруч. У мене нема жодної фабричної речі, тільки ручна робота. Син привозить мені деталі, і я це все складаю».
На думку пані Світлани, ринок міг би мати кращий вигляд, але є й більш нагальні потреби:
«У нас на складі постійно зникають речі, не тільки мої, а й інших продавців. Я пропонувала зібрати гроші й купити детектор брехні, щоб знайти, хто краде. Проте начальству цього не треба».
Пані Світлана закінчила інститут фізичної культури, медичний університет, захистила кандидатську, була доценткою. Працювала в медуніверситеті. У підсумку має пенсію 6,5 тисячі. Писала наукові роботи, коли доглядала хворого чоловіка, тому цей час не ввійшов у трудовий стаж. У пенсійному фонді її «втішили»: «Проживете ще 11 років – матимете 17 тисяч».
«Те, що я сьогодні роблю своїми руками, мене рятує. Людина приходить, я раджу, що саме їй пасуватиме. Є чесні люди тут, а є не дуже. Загалом торгівля тепер не надто жвава через зменшення потоку туристів. Але я все одно сюди приходжу, бо це моє життя».
Михайло Дідух, депутат Львівської міської ради, так прокоментував «Львівській Пошті» можливість розвитку ринку і контроль якості товарів, які продають на ньому:
«Можу сказати як пересічний львів’янин: центральна частина міста має бути гарно організована, і там точно не місце «шанхайському» ринку. Це має бути щось на кшталт ринку в Кракові або інших європейських містах. Ринок, окрім того що повинен вписуватись у архітектурний ансамбль, має давати змогу туристам купувати потрібні їм речі. Люди їдуть до Львова по емоції. Що стосується товарів, то, оскільки дозволи на розміщення літніх майданчиків або на місця тимчасового продажу видає місто, на це годі вплинути. «Вернісаж» нагадує тимчасовий ярмарок, тому на ньому можна затвердити певний перелік товарів, що мало б зробити місто. Тоді люди отримували б у міськраді дозволи на торгівлю й конкретизували асортимент. Також варто підтверджувати походження товару – чи це не контрабанда. Але цим мають займатися інші органи, не Львівська міськрада».
Варто зазначити, що виконком ЛМР свого часу ухвалив рішення про заборону торгівлі російською та радянською літературою біля пам’ятника Федоровичу. Отже, міськрада може висувати певні торговельні умови, давати продавцям рекомендації щодо переліку і якості товарів. У співпраці з правоохоронними органами можна легко привозити й продавати в середмісті автентичну, безпечну й оригінальну українську продукцію, а не товари сумнівної якості й походження. Однак, щоб розв’язати проблему, спочатку її треба визнати.
Попри все, ринок «Вернісаж» як одна з туристичних принад Львова потребує ремонту і кращої організації робочих місць хоча б тому, що тут продають свої роботи цілі покоління митців і ремісників.
