У неділю, 2 березня, у Театрі ім. Марії Заньковецької відбувся «Тлум&Крам», девіз якого – «Вінтаж. Весна. Антракт». Хоча на цій локації його провели вперше, проте за ліком це вже 40 захід. «Тлум&Крам» – це не тільки ярмарок, де можна придбати вінтажні речі. Там проводять лекції, читання віршів, екскурсії тощо.
Крім того, подія, як і попередні, є благодійною. Цього разу спільно з волонтерською організацією «Львівський Лицар» збирають кошти на засоби РЕБ для Сил оборони. «Частину прибутку ми віддаємо на потреби військових. Цього разу ми поставили мету зібрати 200 300 гривень. Це пов’язано з датою – друге число третього місяця», – каже Катерина Ковалюк, одна зі сестер-співзасновниць «Тлуму&Краму».
Напередодні події «Львівська Пошта» розповідала, яким буде ювілейний «Тлум&Крам», а у цьому матеріалі поділимося свіжими враженнями від події.
Ярмарок вінтажу посеред театру
Хоч у неділю погода не тішила львів’ян сонцем й теплом, всередині Театру ім. Марії Заньковецької було по-весняному затишно. На вінтажному ярмарку була всяка всячина: прикраси, аксесуари, платівки, артбуки, посуд, ляльки. А на стійках висів різноманітний одяг, серед якого можна було знайти жакет Giorgio Armani або ж краватки Hermes.
Дарія Бурко, яка спільно з сестрою Катериною заснувала «Тлум&Крам», каже, що учасників на захід обирають прискіпливо й що вже за кілька десятків подій мають напрацьовану анкету, за якою й визначають тих, хто братиме у них участь. «Враховуючи, що наші заходи популярні, до них багато хто прагне долучитися: майстри, митці тощо. Але нам завжди напрочуд важливо зберігати чистоту формату. Тобто, якщо вінтаж, то вінтаж. Якщо мистецтво, то мистецтво. Якщо крафт, то крафт», – зізнається наша співрозмовниця.
На локації працювала авторка інстаграм-блогу Street Style Hunter, вишукуючи стильно одягнених гостей події. Водночас за вінтажем полював телеведучий, етнограф і блогер Леонід Мартинчик. Нам він розповів, що ж йому пощастило знайти для своєї колекції: «Це і дивовижна васильківська керамічна скульптура тваринки, годинник зі змінними кольоровими циферблатами, п’ять тарілок. Дуже круто, що такі події проводять у подібних місцях. Потрапляєш на ярмарок і водночас й у театр, вивчаєш його. За один день відвідуєш лекції, екскурсії, купуєш щось у свою колекцію, знайомишся з новими людьми. Це унікальне поєднання».
Екскурсія театральними залаштунками, лекція про сестринство та поетичні читання
Цьогорічний «Тлум&Крам» присвячений темі сестринства й силі жінок. Зокрема, на лекції «Сестринство «Першого вінка» Соломія Трильовська, гідеса й дослідниця жіночої історії Львова, розповіла про роль й долю авторок в українській літературі та як вони опинилися у «Першому вінку» – літературному феміністичному альманаху 1887 року, який своїм коштом видали письменниці та громадські діячки Олена Пчілка і Наталія Кобринська.
«Я пізно почала дивитися серіал «Оповідь служниці». Але саме так жили жінки в XIX сторіччі, незважаючи на свої здібності, можливості й навіть бувши достатньо заможними», – зазначила Соломія Трильовська. А Оксана Стринадюк, акторка й режисерка, яка також знана за творчим псевдонімом Гуцулка Ксеня, читала вірші авторок, які видали у «Першому вінку». Перед слухачами також виступила харків’янка Дар’я Лісіч, блогерка й авторка двох віршованих збірок. Як сказала Катерина Ковалюк, її дуже тішить, що на лекторії та поетичні читання прийшло багато людей.
Крім того, в межах події у Театрі Заньковецької вперше провели екскурсію для тих, хто відкрив допоміжні «банки» на засоби РЕБ. Тетяна Батицька, театрознавиця, керівниця літературно-драматургічної частини, ділилася історією будівлі, яка раніше була знана як театр Скарбека: «Споруда величезна. Раніше тут були готель, лікарня, територія для панства й слуг, місця для труп, що приїздили на гастролі, заклади, казино. Скарбек так заробляв, бо й у ті часи прибутки від діяльності театру були не такими вже й високими».
Кожна локація залаштунків підкріплювала історію театру: майстерні, де виготовляють декорації, зберігають перуки й костюми.
Ба більше, ми навіть опинилися на сцені, де якраз готувалися до вистави «Червона рута». Цікаве відчуття, коли багато разів приходив у театр Заньковецької, але ніколи не був по той бік глядацької зали. Тетяна Батицька розповідала, що, за театральною легендою, Марія Заньковецька перед виставою визирала з-за куліс, примовляючи «Ви всі мої, ви всі мої», ніби приворожувала глядачів.
Якщо побували на сцені, то й саме час спуститися вниз й побачити механізм, який її обертає.
Ця екскурсія залаштунками театру була тестовою, проте заньківчани мають намір розвивати це напрям.
«Наші сподівання, що така локація, як театр Заньковецької, спрацює, збулися. Ми бачимо цей жвавий вулик, усміхнених й заклопотаних естетичним шопінгом людей. Єдине, про що мріємо – скласти, так би мовити, екзамен в театрі, тому що ми все-таки тут у гостях. Що все буде добре. Сподіваємося, що нас пустять сюди знову», – ділиться планами на майбутнє Катерина Ковалюк.
