Для нас завжди у житті є і будуть важливими й дорогими батьки, бабусі, дідусі, а також наші вчителі. Перша вчителька в молодшій школі та класна керівничка у старшій школі. Це наші дороговкази у житті. Вдячна, що так склалося й у моєму житті!
Сьогодні гостею рубрики «Особистості, які змінюють Львів» є найкраща вчителька Львова – 26-річна Галина Чепак, вчителька початкових класів. Вона класна керівничка 29 учнів 3-Б класу середньої загальноосвітньої школи №86 м. Львова, що на Сихові. Співрозмовниця «Львівської Пошти» – переможниця конкурсу «Освітня премія Львова».
Як писала «Львівська Пошта», гостями рубрики «Особистості, які змінюють Львів» були ветеран Андрій Жолоб, керівник Львівського центру надання послуг учасникам бойових дій та отець Тарас Михальчук, настоятель Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла.
Нагадаємо, що на конкурс «Освітня премія Львова» у 2024-му подали 420 заявок. Це найбільша кількість за всі 10 років цієї програми. Троє переможців конкурсу – Галина Чепак, Олена Бущак і Тарас Олексин отримали від міста по 100 тисяч гривень.
Поспілкувавшись із Галиною Чепак, розумієш: вона вчителька від Бога, живе професією і любить її щиро, цікаво навчає, цінує та поважає своїх учнів і стовідсотково стане для них дороговказом у житті.
Співрозмовниця шість років працює в сихівській школі, є випускницею цього навчального закладу. Закінчила механіко-математичний факультет Франкового вишу та Дрогобицький педагогічний університет.
«Учитель має любити те, що робить. Я люблю свою професію. Щоб дітям було цікаво у школі, навчання має бути яскравим, інтерактивним і практичним. З учнями завжди потрібно бути щирою, чесною, бути генератором ідей, щодня цікавою. Важливо орієнтуватися на учнів і для учнів. «Поговорімо», – завжди кажу учням. Окрім викладання предмета, зі своїм класом розмовляю про все, що є в житті. Всі теми потрібно обговорювати. Дякую своїм учням і батькам за чесність та повагу!» – наголошує Галина Чепак.
Золоті слова освітянки: «Важливо створити таке середовище, в якому дитина розквітне». Вона на своєму місці. Бути вчителькою – її справжня місія.
«Люблю свій 3-Б клас! Учні дуже для мене рідні. Вони мені віддають свою любов, а я їм свою. Ми хороша команда», – каже співрозмовниця.
«Учні вірили в мене: ви потренувалися і переможете!»
Галино, вітаю з нагородою! Це велика відповідальність бути «Найкращим вчителем Львова». Знаю, що на конкурс ви подалися вдруге. Цього разу мали на меті перемогти в конкурсі «Освітня премія Львова»?
Дякую за вітання! Так, це відповідально. Справді, на освітянський конкурс я подалася вдруге. Минулого разу конкурс мав назву «Успішний педагог». Чи на своєму я місці, чи корисна я дітям, питала себе тоді.
Я завжди ретельно готуюся до уроків, вчуся, щоби потім навчати дітей. На минулому конкурсі була в трійці лідерів, тому досвід участі в конкурсі мала.
Цього разу податися на конкурс «Освітня премія Львова» мене підштовхнули адміністрація школи, мій 3-Б клас і чоловік. Із нашої школи на конкурс подалися троє вчителів. Я єдина серед учителів початкових класів.
Коли вийшла від директорки школи, учні питали, де я затрималася. Кажу, що була в директора, розповідаю про конкурс. Учні: «Класно! Йдіть, щоб бути першою!». Після попереднього конкурсу казала їм, що не стала першою, але це не страшно.
У другому класі вони важко сприймали поразку, скажімо, під час змагань з карате або гімнастики. Після конкурсу я наголошувала учням: «Нічого страшного. Не перемогла, але потренуюся і наступного разу буде краще!».
Тепер вони мені кажуть: «Ви потренувалися і переможете!». Вірили в мене. Вірив у мене і мій чоловік. Вдячна за віру в мене.
Конкурс складався з трьох етапів. Учні на всіх етапах вболівали за мене, міцно обіймали, зичили успіху. Це неймовірна енергетика від дітей.
У мотиваційному відео про себе треба було розкрити всю палітру професії вчителя. Розкрила добре і пройшла на другий етап. Пройшла і на третій етап, де фіналісти презентували свою освітню ідею, і перемогла.
«Дякую чоловіку за потужну підтримку в конкурсі!»
Скільки часу минуло від подання заявки на конкурс і перемоги? Хвилювалися?
Місяць. Мала радше стрес. Конкурстривав, але головнішимбуло навчання з 3-Б класом. Це був приємний стрес. Закінчувався навчальний семестр, закінчувався рік, попереду зимові канікули, коляда, пампухи…
Потрібно було нелише якісно завершити начальний семестр, але й гідно представити себе і школу на конкурсі. Тішуся, що все вдалося.
Дякую чоловіку за потужну підтримку! Він також педагог, ми однокурсники. Навчалися на механіко-математичному факультеті Франкового вишу. В школі чоловікпрацював учителем математики, мав класне керівництво. Тепер працює в іншій сфері.
Тобто поруч із вами однодумець, який був мегапідтримкою в конкурсі?
Саме так, мегапідтримкою. Чоловік є моєю підтримкою, опорою, він завжди поруч.
«Освітня премія Львова» – це і про престиж професії: вчителі відіграють важливу роль у житті кожної людини»
Що для вас найцінніше в перемозі у конкурсі? Ви любите свою роботу, тепер є прикладом для інших учителів.
Це насамперед моя внутрішня перемога, що я змогла. Доказ того, що я на своєму місці, працюю й надалі буду в професії, якою живу, люблю і віддана їй.
Приємно чути думки батьків мого 3-Б класу, що вони були впевнені у мені, щиро вболівали. А найголовніше, що про професію вчителя почули, про професію вчителя говорили.
Я свідома, що маю й надалі якісно працювати, щоб діти хотіли йти до школи, хотіли вчитися. З учнями завжди потрібно бути щирою, бути генератором ідей, бути для них щодня цікавою.
Після перемоги в конкурсі у колі друзів почуваюся впевненіше. Свого часу були насмішки, мовляв, професія вчителя не є престижною… Тішуся, що моя бабуся і мій хресний дуже пишаються, що я вчителька.
На вашу думку, бути вчителем престижно?
Насамперед відповідально. Вчителів не вистачає, молодь не хоче йти працювати в школу. Серед моїх одногрупників лише троє працюють учителями… із 30-ти. Молодь, якщо і приходить, то надовго не зостається.
Чому? Бо це відповідальність, навантаження, невелика зарплатня?
Все те, що ви кажете, впливає. Конкурс «Освітня премія Львова» – це і про престиж професії вчителя: що вчителі важливі, відіграють важливу роль у житті кожної людини.
Свого часу я запитала свою класну керівничку, вчительку математики Наталію Миколаївну, де вона навчалася. Відповіла, що на механіко-математичному факультеті Франкового вишу. І я також пішла на цей факультет.
«Вчитель – це той, хто робить тебе людиною»
Вона була вашим дороговказом у житті?
Так, за що їй щиро вдячна! Коли я одержала премію, то зрозуміла, що вчитель – це той, хто робить тебе людиною. І Наталія Миколаївна, і моя вчителька початкових класів Наталія Іванівна – люди з великими серцями. Вони виховували нас бути людьми.
«Треба бути людиною!» – наголошував владика Любомир Гузар. Не кожному в житті дано бути людиною…
Мені ось ця настанова моїх учителів про те, що треба бути людиною, дуже закарбувалася. Наталія Миколаївна й Наталія Іванівна – ті, з яких я брала і беру приклад, які надихнули бути вчителькою. Подяка їм за такий дороговказ!
І я вчу своїх учнів бути людиною, вчу цінувати все, що є в житті, цінувати працю інших. Вчу, що кожна людина важлива. Думаю, важливо створити таке середовище, в якому дитина розкриється.
На що витратили чи маєте намір витратити 100 тисяч премії?
Частину – як донат для військових, які стоять на захисті України. Дякую воїнам світла і добра, що мої учні сидять за партами в школі! Частину – на розвиток своєї англійської.
«У час війни бути вчителькою – ось моя місія»
Для вас професія вчителя є покликанням, місією чи роботою?
У час війни бути вчителькою – ось моя місія. Місія виховувати патріотів України.
Дуже радію, коли мої учні кажуть, що хочуть бути поліціянтами, щоб захищати українців, хочуть бути медиками, щоб допомагати українцям, хочуть бути військовими, щоби більше ніхто й ніколи на Україну не нападав, хочуть бути винахідниками, щоби про Україну знали в світі.
Чуючи це, розумію, що я на своєму місці, що це моя місія. В нашій сім’ї завжди була повага і любов до України, всього українського: вишиванки, традицій, музики. Цього й навчаю своїх учнів.
Чому вчителі важливі в нашому житті?
Бути дороговказом, як я вже казала – одна з ролей учителя. Мама любить свою дитину материнською любов’ю, а я – вчительською.
Завдання вчителя – підказати батькам, де дитина може розвиватися краще: чи в малюванні, чи в спорті. Тоді дитина стає впевненішою у собі. Вчитель відкриває дітям любов до навколишнього світу, природи, подорожей.
«Завжди підбадьорюю учнів: «Ви зможете!». Завдання батьків і вчителів підтримувати дітей»
Ви вимоглива чи демократична?
Демократична. «Поговорімо», – завжди кажу учням. Ми говоримо на різні теми. Завше наголошую учням: в любові, з любов’ю, для любові! Важливо любити людину, любити ближнього, любити природу. Роблю акцент на впевненості. Завжди підбадьорюю учнів: «Ви зможете!». Завдання батьків і вчителів підтримувати дітей.
Галино, у вас стільки світла й любові. Лише світла людина зможе щиро наповнювати учнів любов’ю до людей, природи, своєї справи.
Люблю свій 3-Б. Вони мені віддають свою любов, а я їм. Це від виховання залежить, адже мама і бабуся вкладали у мене дуже багато любові. Вчили любити життя, людей, свою працю, природу, те, що є цінним у житті.
Вчу учнів бути сміливими, впевненими, комунікувати між собою. Дитина буде вчитися тоді, коли їй безпечно, коли вона може себе відкрити й реалізувати. Вчу їх не боятися: якщо щось не знаєш – не біда, зможеш.
Говоримо про все, що нас хвилює. Добра комунікація важлива. Мої учні – щирі, уважні, як щось цікавить, завжди запитують.
Свого часу моя класна керівничка казала: «Учні схожі на свого класного керівника, як діти схожі на своїх батьків». Це правда. Що мені подобається, те і їм до вподоби.
Тішуся, що вони люблять математику, плавання, малювання. Хоча малювати не любили. Як зацікавила? Малюю з ними, і їм це подобається.
Часто від батьків можна почути нарікання, що діти не хочуть іти до школи. Учні вашого 3-Б хочуть іти до вас на уроки?
Зайшовши до класу, мої учні дарують мені усмішки, кажуть, що сумували, коли їх не було на уроках. Коли ходили до лікаря чи були відсутні через певні сімейні обставини. Дуже хочу, щоби мої учні хотіли приходити до мене на уроки. Вони для мене як рідні.
Перший клас я взяла у перший рік великої війни. Було непросто, але ми з усім впоралися. Перший рік війни був дуже тривожним. Ми називали себе тигренятками, щоб додати учням впевненості. «Тигренятка» перший раз так плакали у сховищі, але ми й це подолали.
Ми сміливі, ми дорослі. Їм довелося стати дорослими в першому класі. Бути вчителькою в часі війни дуже відповідально. Тут важлива психологія.
«Сильний учитель – сильний клас»
Певна, що виховання дитини – це комплексна праця і батьків, і школи, зокрема вчителів. Яка ваша думка?
Звісно, що комплексна праця. Завжди наголошую, коли триває хвилина мовчання, що ми всі разом у нашій державі: Львів, Київ, Одеса, Харків. Дітям варто говорити про важливість єдності, вчити їх цього. Хвилина мовчання – це культура пам’яті про українців, які загинули за Україну.
У нашому класі є учні, батьки яких стоять на захисті України. Говоримо про те, що татусі – супергерої. Дуже пишаюся, що в дитячих серцях є любов до України. Вони є патріотами змалку.
Говоримо також про важливість поваги до сміливих і незламних воїнів, про толерантність, інклюзивність. Це на часі. Учні так тішаться, коли їхні татусі приїжджають додому з фронту. Це таке щастя і радість для дитини!
Які виклики стоять перед учителями сьогодні?
Був коронавірус, згодом почалася повномасштабна війна. Але діти попри все вчаться. Педагог має бути сам у ресурсі, щоб якісно працювати з учнями. Сильний учитель – сильний клас.
Війна впливає на фізичний та психологічний розвиток дитини. Здоров’я учнів дуже важливе. Важливим, як я вже наголошувала, є патріотичне виховання. Важливо скеровувати дітей, робити правильні акценти.
Ви є ініціаторкою проєктів «День з екоторбинкою», озеленення шкільного подвір’я, «Здоровий перекус», благодійних акцій. Чому акцентуєте саме на цьому?
Бо це життєво. Важливо передати дітям те, що в житті важливе. Всі ці ініціативи йдуть від дітей. Один із учнів прийшов і розповів, що бачив у інтернеті випалені землі Донеччини…
Ми говорили, що можемо зробити тут. Озеленювали шкільне подвір’я. Діти запам’ятають це на все життя. Ми робимо світ навколо нас гарнішим, головне, що їм це подобається.
Ініціатива «Здоровий перекус» також на часі, бо важливо дбати про здоров’я змалечку. Тішуся, що мене батьки підтримують. Наголошую, що важливо пити воду. Розповідаю про користь фруктів, овочів, сухофруктів. Розповідаю, що люблю їсти курагу й журавлину між перервами.
Ви вчите дітей любові до природи, квітів. Любите, коли вам дарують квіти?
Дуже люблю і ціную зроблені ними власноруч браслети, листівки, малюнки, які надихають. Наголошую, що найцінніший подарунок той, який не зможу купити, тобто все те, що вони зроблять власноруч. Це основа. Ці подарунки учнів залишаться зі мною назавжди.
Звісно, приємно, коли учні дарують квіти на День учителя чи Свято весни. Мені подобається, коли квіти дарує мій чоловік. Для мене важливою є підтримка батьків і повага. Зокрема, підтримка ідеї мандрувати з класом.
«Важливою є добра комунікація з батьками»
Мандри – це завжди добрі, позитивні емоції, пізнання рідного краю, якщо це мандрівка Львівщиною. У чому цінність мандрів?
Ми любимо мандрувати. Це дійсно такі позитивні емоції. Мандрівки – це формування світогляду, пізнання і любов до рідного краю. Вміння комунікувати з іншими людьми, тобто з інших областей.
Українці єдині, але кожен край має свої перлини, свою унікальність. У кожній мандрівці ми дізнаємося щось нове та цікаве. А як приємно згадувати, куди ми мандрували і що нам сподобалося.
У вас дуже гарний і затишний клас. Яка ситуація з батьківськими внесками? У школі має бути благодійний фонд?
Ми пишаємося нашим класом. У нас є благодійний фонд школи. Вигляд нашої класної кімнати – це праця двох класів. Першого мого випуску і цього, який я зараз навчаю. Це праця й ініціатива двох батьківських громад, школи і моя. Дякую за працю батьківській команді класу! Про все потрібно говорити. Важливою є добра комунікація з батьками.
Знаю, що ви мрієте створити у школі куточок, де вчителі могли б перезавантажитись, зарядитися і відновитися. Що вам дає силу та енергію в житті?
Так, особливо на третій рік великої війни це актуально. Відновлення важливе кожній людині. А енергію мені дає випічка. Це медитація. Дякую своїй мамусі за це! Люблю пекти.
Також люблю вишивати і люблю природу, особливо енергетику лісу. Люблю театри. Віра в Бога теж дає силу. В церкві відчуваю тепло і спокій. Дуже люблю час свят, зокрема коляду.
«Через 10 років хочу залишатися закоханою в професію вчителя»
Галина Чепак через 10 років. Думаєте про це?
Однозначно житиму в Україні. Це мій рідний дім. Люблю Україну і наш Львів. Роблю те, що люблю, і люблю те, що роблю. Бачу себе в освіті. Вважаю себе щасливою людиною.
Тішуся зі всього доброго, позитивного і світлого в житті. Через 10 років хочу залишатися закоханою в професію вчителя. У часі війни маємо працювати кожен якнайкраще на своєму місці і вірити в перемогу України.
Що, на вашу думку, велика війна навчила українців цінувати найбільше?
Цінувати Україну і все українське – землю, традиції. Війна навчила нас цінувати себе як українців. «Я – українець!» – звучить гордо. Мої учні пишаються тим, що вони українці, що живуть у прекрасній і незламній країні.
Ми сильна нація, талановита в усьому – науці, медицині, спорті, музиці. Україна сильна людьми. В наше майбутнє потрібно вкладати, плекати, підтримувати й цінувати своє.
