Не так давно світ облетіла новина про пограбування «Лувру» – 19 жовтня з музею винесли коштовності, збитки оцінили у 88 млн євро. Пізніше показали світлини викрадених дорогоцінних речей. Зокрема, мовиться про оцифровані експонати, які водночас є доказом належності до музейного фонду.
Як львівські музеї оцифровують своє надбання та для чого це потрібно – далі у матеріалі медіа «Львівська Пошта».
Від ідеї до результату
Роман Гук, керівник громадської ініціативи My Future Heritage (ГО «17»), розповідає, що цифровізацією творів мистецтва його команда почала активно займатися у 2018 році. Першим великим проєктом став Pinsel.AR – у різних музеях України оцифрували скульптури Пінзеля у 3D-форматі.
Про послідовність процесу Роман Гук розповідає так: «Спочатку народжується якась ідея, потім триває формування команди та погодження з музеєм. Це один з найскладніших процесів, бо держустанови дуже закриті. І музейні фонди є стратегічними об’єктами, туди нікого не допускають. Згодом підписуємо договір про партнерство і та шукаємо фінансування, подаємося на гранти та радимося зі співробітниками музею щодо пріоритетних напрямків роботи».
Після цього всього, власне, й розпочинають оцифрування. Це може бути фотофіксація або 3D-сканування – все це залежить від конкретного об’єкта. Крім того, наголошує співрозмовник «Львівської Пошти», команда My Future Heritage пропонує науковцям описати об’єкт так, щоб його було однаково цікаво читати як мистецтвознавцям, так і людям, які цікавляться творчістю.
Часто все це пізніше використовують в інклюзивних проєктах. Один з таких, каже Роман Гук, виник органічно: «Ми зрозуміли, що можемо відтворити скульптури Пінзеля на 3D-принтері, який друкує скульптури максимально точно до оригіналу. Люди з порушенням зору можуть їх тактильно оглянути. Власне, згодом з цієї виставки виник аудіогід, в основі якого були саме спрощені тексти. Ці тексти стали основою для тифлокоментарів – опису шрифтом Брайля. Цю експозицію повезли в Національний музей Баварії, що у Мюнхені».
Скульптура чи картина – різниця підходів до оцифрування
Керівник My Future Heritage каже, що визначальним є розмір об’єкта – що більший твір, то складніше з ним працювати: «Наприклад, у фондосховищі Олеського замку є величезні полотна. Їх потрібно фотографувати буквально по шматочках й довго це склеювати. Це можна назвати окремим проєктом».
Зокрема, 3D-сканування має технологічні обмеження, веде далі Роман. До прикладу, не так просто працювати з прозорими чи блискучими об’єктами. Знову ж повертаючись до роботи зі спадщиною Пінзеля, то для оцифрування скульптури висотою два з половиною метри триває добу. До того ж для цього процесу потрібно змонтувати риштовання, облаштувати освітлення тощо.
Плани на майбутнє
Щодо подальшої співпраці з музеями, то, зізнається Роман, що проєкти, якими займається організація, є тривалими й не мають, по суті, визначеного терміну закінчення, бо в музейних фондах зберігають чимало цінних речей. До прикладу, у Львівській національній галереї мистецтв є понад 64 тисячі творів. «Проєкт з Пінзелем досі активний. Приблизно два роки ми нічого не сканували, але ще є скульптури, що чекають свого часу. Про цього скульптора нічого невідомо, він прийшов сюди вже сформованим майстром. Науковці проводять дослідження, й після фіналізації з’являться нові матеріали. Зараз проєкт частково призупинений через воєнні дії – ми займаємося іншими об’єктами», – наголошує Роман.
Також My Future Heritage планують попрацювати з творами українських художників, які у післявоєнні роки переїздили у Німеччину й увесь їхній творчий доробок залишився за кордоном. Крім того, команду проєкту цікавить народна сакральна скульптура Львівщини, Тернопільщини та Івано-Франківщини, яку зберігають у різних фондосховищах. Більшість цих творів ніколи не виставляли, тож це можливість представити їх на широкий загал.
Тарас Демко, керівник Львівського музично-меморіального музею Соломії Крушельницької
Загалом питання і проблематика оцифрування складна й актуальна для українських музеїв. Коли мене запросили до роботи в музей понад рік тому, переді мною постало питання визначити пріоритети діяльності. Проте перед цим потрібно було впорядкувати архіви – а це не тільки експонати, а й вся документація.
Я окреслив дорожню карту роботи музею з колекціями та їхнім оцифруванням. На грантові кошти створили цифрову платформу, в яку мої колеги вносять інформацію про експонати, яких, до слова, в музеї Крушельницької 27 тисяч одиниць збереження. Раніше цю роботу – опис експонатів – робили вручну.
Сканування й завантаження візуальної копії експоната є вершиною айсберга. Але дотримання всіх алгоритмів забезпечують збереження артефактів і можливість професійної роботи з ними.
На мою думку, оцифрування є базовим стандартом роботи будь-якого музею. Також це можливість показати, що такий експонат є в нашому музеї, що це частина української культури. В наш час на територіях, близьких до фронту, викрадають музейні цінності. Й підтвердженням належності експоната до українських музеїв є електронні копії.
Тим паче оцифрування дає можливість поширювати інформацію про фонди. На експозиції представлена невелика частина музейних скарбів, більшість з них зберігають у сховищах. Люди можуть заходити на цифрову платформу і шукати те, що їм буде потрібно, користуватися сайтом музею як базою даних – знаходити експонати, цінні документи. Такі матеріали стають джерелом для написання, наприклад, наукових робіт або художніх книг.
Віктор Мартинюк, головний зберігач фондів Дому Франка
Оцифрування у Домі Франка триває доволі давно. Відколи в музеї з’явилися сканери, колеги почали роботу з найціннішими об’єктами, серед яких є світлини й документи. Проте технічні вимоги до фото змінюються, тож час від часу проводимо повторне оцифрування.
Відколи Дім Франка почав співробітництво з Українським культурним фондом, то фактично кожного року визначаємо, з якою частиною колекції працюватимемо. За грантові кошти музей придбав потрібну техніку, тому певні процеси ми можемо виконувати самостійно, як-от робити скан-копії документів або світлин. Крім того, в межах однієї з грантових заявок фотограф проводив співробітникам Дому Франка майстерку з фотографування музейних предметів. Але якщо мовиться про оцифрування живопису, то ми звертаємося до фахівців.
В музеї зберігають чимало цінних речей. Коли є швидкий доступ до цифрових копій, це впливає на ефективність роботи, адже не потрібно витрачати час на пошук потрібних предметів у сховищах. Та й кожна така маніпуляція може негативно вплинути на стан музейної цінності. Водночас цифрові копії, не захищені авторським правом, ми можемо викладати у вільний доступ. З ними ознайомлюються усі охочі.
Нагадаємо, що в Україні розпочала роботу перша мережа музеїв у віртуальній реальності VR Kolo.
