Сучасна війна – це дрони, закупівля озброєння і підтримка міжнародних партнерів. Але, попри технологічний прогрес, головним ресурсом армії залишається людина. Боєздатність військовослужбовця тримається на трьох «слонах»: кисні, воді та їжі. І якщо кисень є природним ресурсом, то постачання якісної питної води та харчування є стратегічним завданням держави.
Однак відповідна постанова, яка визначає добову норму калорій і продуктів, необхідних для повноцінного харчування військовослужбовця, містить лише перелік продуктів:
- хліб із суміші борошна житнього і пшеничного – 300 г;
- хліб із борошна пшеничного – 350 г;
- булочка із борошна пшеничного – 70 г;
- борошно пшеничне другого сорту – 15 г;
- крупи – 120 г;
- макаронні вироби – 40 г;
- м’ясо – 250 г;
- риба – 150 г;
- сало-шпик – 20 г;
- мед натуральний або джем – 20 г;
- жири тваринні, маргарин – 15 г;
- олія – 25 г;
- сир сичужний твердий – 20 г;
- масло – 30 г;
- яйця курячі (на тиждень) – 2 шт.;
- цукор – 70 г;
- сіль – 25 г;
- чай – 1,2 г;
- лавровий лист – 0,2 г;
- перець – 0,3 г;
- гірчичний порошок – 0,3 г;
- оцет – 1 г;
- томатна-паста – 6 г;
- картопля і овочі (капуста, буряк, морква, цибуля, огірки, помідори, зелень) – усього 900 г;
- сухофрукти – 20 г або соки – 100 г;
- полівітамінний препарат «Гексавіт» (видається з 15 березня по 15 червня) – 1 упаковка.
Тобто держава чітко знає, скільки калорій має отримувати боєць, проте не створила меню, завдяки якому продукти перетворюються на страви.
За закупівлю й логістику армійських харчів в Україні до 1 січня цього року відповідав Державний оператор тилу. Тепер після об’єднання інституцій цю функцію перейняла Агенція оборонних закупівель (АОЗ), яка забезпечує продуктами військові частини і позиції, ближчі до лінії фронту. Отже, на кінцевому етапі між стравою в тарілці та продуктами на складі відбувається «збій»: продукти є, а централізованого меню нема.
У багатьох підрозділах кухарі – це прості добровольці, що пішли захищати державу. Вони не є кухарями за фахом і просто не знають, як із конкретного набору продуктів приготувати смачну та корисну страву. Саме тому в різних частинах і підрозділах бійців харчують по-різному, хоча й за одною продуктовою нормою.
Також у армії часто бувають випадки, коли в частину привозять продукти від волонтерів, які можуть відрізнятися від переліку в постанові. Враховуючи це, складно звести простий перелік харчів від держави та волонтерів до єдиного стандарту.
Крім того, в постанові № 426 не вказано, як, у кого і за якими цінами держава має закуповувати продукти (цим тепер займається Агенція оборонних закупівель ДОТ через систему Prozorro). Документ лише встановлює жорсткі кількісні норми. Тобто визначає перелік базових продуктів, скільки грамів кожного з них має отримати один військовий на добу. Якщо бійці перебувають у польових умовах, то користуються так званими сухпайками, норми щодо яких також регулює постанова № 426.
Для розв’язання проблеми держава залучила відомого українського шеф-кухаря Євгена Клопотенка. Він брав участь у реформі харчування в школах, тому знає, як працює державна бюрократична машина. Основною ідеєю реформи харчування в армії є створення збірника рецептів та відеоуроків для кухарів, які в мирному житті ними не були.
Новий збірник рецептів, зі слів Клопотенка, має бути адаптований до реальних умов служби – польових і стаціонарних, містити прості переписи страв із зазначенням калорійності, кількість прийомів їжі та зрозумілі інструкції, які не потребують професійної підготовки чи додаткових ресурсів.
Найкраще розповість про сьогоднішню ситуацію з харчуванням у війську колишній кухар бригади, який побажав залишитись анонімним:
«В одній із бригад мене попросили стати кухарем, бо кухня занедбана, треба було її рятувати. А я якраз у 90-х був черговим у військовій їдальні, тож цю кухню знаю. Що стосується реформи, ідея з техкартами непогана, бо на посаду кухаря часто беруть людей без досвіду. А якщо й з досвідом, то ресторанним, які готували одні й ті самі страви з меню. Тому ці техкарти можна підігнати під норми калорій, білків і жирів і заодно створити меню та рецепти для кухарів».
Колишній кухар бригади зазначив, що хлопцям завжди хочеться чогось домашнього, тому варив і солянку, і борщ – те, що можна приготувати в межах добової норми. Загалом військовим часто хочеться якісних солодощів. Зі смачними десертами в армії проблема. Проте забезпечити в усьому війську однакове меню неможливо:
«На мою думку, в армії нереально запровадити ідентичне меню та способи приготування страв, тим паче в тилових частинах і на передовій, бо це різне забезпечення і техобладнання. Готувати на польовій кухні так само, як у тилових частинах, дуже складно. З відеоуроками ідея теж не дуже хороша, враховуючи те, що кухарі, як правило, мають надто мало вільного часу. Кухарям на передовій дивитися відеоуроки взагалі нереально через поганий зв’язок, брак часу й небезпеку для життя».
Співрозмовник вважає, що ті страви, які готували в його частині, непогані, тому змінювати їх не треба. Проте досвід, набутий лише в одній військовій частині, може сильно відрізнятися від досвіду в інших бригадах.
Підбиваючи підсумки, можна сказати, що в Силах оборони варто переходити від простого переліку продуктів у грамах до меню та рецептів конкретних страв. Однак реалізація цього може бути ускладнена як об’єктивними (державна бюрократія), так і суб’єктивними (низька кваліфікація кухарів) причинами.
