На березі мальовничого озера неподалік Львова поступово руйнується один із найцінніших зразків барокової архітектури в Україні – костел Всіх Святих у селі Годовиця. Пам’ятка є спільним творінням геніальних архітектора Бернарда Меретина і скульптора Йогана Георга Пінзеля, а авторство внутрішнього розпису святині приписують художнику Олександрові Ролінському.
Щоб привернути увагу до стану будівлі храму, 12 вересня біля нього повінчалася молода пара – Марія та Володимир. Наречена розповіла «Львівській Пошті», що на початку повномасштабного вторгнення костел став для неї місцем сили, а згодом – важливою частиною кожної сторінки їхньої історії кохання.
«Про цей храм мені розповіла знайома. Колись я вчилася на реставрації каменю,тож вона порадила поїхати туди. Очевидно, той рік був емоційно складним, через втрату відчуття безпеки я шукала місце, де зможу відновитися душею та фізично. Виявилося, що храм всього за 12 кілометрів від мого дому. Відтоді почала їздити туди щоразу, коли мала поганий день. Брала зі собою їжу, сиділа на березі, дивилася, як заходить сонце», – згадує Марія.
З Володимиром вона познайомилася в тіндері. Після певного періоду спілкування онлайн Марія запропонувала поїхати разом у «Макдональдз». І коли з’ясувалося, що в закладі нема вільних місць, повезла майбутнього чоловіка в свою улюблену місцину.
«Ми сіли за храмом на лавочці та їли те, що купили в «Макдональдзі», потім гуляли навколо озера. І тоді я відчула, що зустріла людину, за яку готова вийти заміж. Йому це місце теж дуже сподобалося, тож на кожну нашу річницю він возив мене туди. Або ж коли у мене був поганий настрій», – веде далі співрозмовниця.
А 29 лютого 2024 року Володимир відтворив сценарій їхнього першого побачення та освідчився Марії.
«Ми дуже довго думали, чи хочемо взагалі брати шлюб саме тепер, сумнівалися, чи доречним буде красиве святкування під час повномасштабного вторгнення. Тож рівно рік тому вирішили, що поки відкладемо весілля та спробуємо народити дитину. На жаль, у нас не виходило, тому ми все ж таки наважилися на план «Б» – одруження. Коли я обирала храм для вінчання, все було не те, розуміла, що хочу саме в Годовиці. За канонами без поважної причини не можна брати шлюб за межами церкви».
Коли Марія звернулася до отця Юрія Цегельського, заручини та побачення біля костелу не були суттєвим аргументом для цього. В цей момент зародилася ідея зробити весілля публічним і привернути увагу до негайної реставрації храму. Так наречена познайомилася з Івоною Лобан – активісткою, яка бореться за цю пам’ятку вже вісім років.
«І після того, як ми отримали дозвіл від владики на церемонію, я завагітніла. Потім пані Івона розповіла мені, що колись цей храм був місцем паломництва, де дуже багато жінок просили саме про настання вагітності. Тоді я зрозуміла, що воно чекало, поки ми дозріємо до тієї місії, яку мали нести», – додає Марія.
Чим цінний храм: загадкові персоналії митців, меценацтво Потоцького та одна пожежа
Костел Всіх Святих у Годовиці зводили впродовж 1751–1758 років. Він створений за принципом італійського архітектора та скульптора Лоренцо Берніні.
«Оскільки його будували не у Львові, творцям вдалося втілити свої найсміливіші фантазії. Там об’єдналися архітектура, скульптура та живопис, чого на наших землях в той час майже не бачили. Ще один важливий принцип Берніні, який відрізняв його від інших геніальних архітекторів і скульпторів: він хотів, щоб його скульптури були ніби одухотворені», – розповідає «Львівській Пошті» Івона Лобан.
Біографія архітектора Бернарда Меретина до моменту його приїзду на західноукраїнські землі невідома. Записи починаються з кінця 1730-х років, коли той оселився у Львові. Серед його знакових проєктів – собор Святого Юра, ратуша в Бучачі, костел Непорочного Зачаття Діви Марії у Городенці та інші.
Храм у Годовиці вважають вінцем творіння архітектора Бернарда Меретина, який також став інженером та основним менеджером проєкту. Всі ідеї належали йому.
Наприкінці 1750-х років він замовив Йогану Георгу Пінзелю виконання оздоблювальних робіт. Вони встигли завершити храм у 1758 році, а вже на початку 1759 року Меретина не стало.
«Біографію Пінзеля вважають однією з наймістичніших серед митців. П’ять країн хотіли б назвати його своїм. Ми не знаємо, звідки він походить, де навчався та де його ранні роботи. Перші бачимо тільки в 1750-х роках у Бучачі. Це одна з найгарніших ратуш України, яка збереглася донині», – додає Івона.
Із життя скульптора відомі всього чотири дати. Перша – 13 травня 1751 року в Бучачі «вівтарний скульптор шляхетний Іоанн Георгій Пінзель» одружився на вдові Маріанні Єлизаветі Кейтовій з роду Маєвських.
«У цьому є підказка щодо його походження: 300 років тому шлюб між людьми різних класів був неможливий. Аристократка не могла вийти заміж за простолюдина, а це означає, що Пінзель також був шляхетного роду», – вважає активістка.
Друга – це дата народження їхнього сина Бернарда, якого назвали на честь Бернарда Меретина (до речі, він став його хрещеним батьком). Третя – дата хрещення ще одного сина, Антона. Помер Пінзель у 1761 році, а в 1762-му Маріанна втретє вийшла заміж.
Загалом шляхи Меретина і Пінзеля постійно перетиналися – вони працювали разом переважно під меценатством Миколи Потоцького. На той час він був одним із трьох найбагатших людей України. Попри свою багатогранність і скандальність, Потоцький долучив до української спадщини чимало архітектурних творів. Цю трійцю об’єднала творчість митців і фантастичні можливості благодійника.
У 1974 році в костелі Всіх Святих сталася пожежа, через яку повністю вигорів дах. Однією з версій є підпал. Годовицею ходить легенда, пов’язана з цим: нібито вогонь здійнявся через те, що хтось намагався зрізати хрест на храмі.
«До того часу радянська влада відкрила всі костели, і Борисові Григоровичу Возницькому, великому Герою України, вдалося врятувати унікальний вівтар авторства Пінзеля. На сьогодні він є окрасою і презентацією України на культурному та дипломатичному рівнях. У 2012 році відбулася виставка в Луврі, відтак – в інших світових музеях. У 2023-му, зовсім нещодавно, була організована чудова експозиційна виставка у королівському замку Вавель, що в Кракові», – пояснює Івона Лобан.
Чому костел занепадає та як його врятувати
Зі слів Івони, до неї порятунком цього храму займалося чимало людей. Було багато обіцянок щодо фінансування. Наприклад, від Франції та Польщі.
«Пізніше нам також дуже багато обіцяли, ми йшли тими шляхами, але, на превеликий жаль, усе зривалося. Про цю пам’ятку знають і в міністерстві, але храм донині не має власника», – додає вона.
Багато років активісти вважали, що проблема в реставрації. Проте згодом виявилося, що після розпаду Радянського Союзу Львівська область не взяла костел на баланс. Через це пам’ятка не має власника. Правонаступником будівлі храму є Львівська обласна військова адміністрація, проте там його досі не оформили, бо не знають, кому передати далі.
Для привернення уваги до проблеми за ініціативи Івони Лобан біля храму проводили безліч подій: симфонічні концерти, велопробіги, покази мод, виставки тощо.
«Формат щоразу був іншим для залучення різної публіки. Ми хотіли, щоб ці люди стали з нами пліч-о-пліч або підказали ідею, як урятувати цю пам’ятку», – каже активістка.
«Львівська Пошта» звернулася по коментар до Сокільницької громади. І нам пояснили, чому раніше не було вжито заходів для збереження костелу:
«Сокільницька сільська рада не є власником цієї пам’ятки, тож, відповідно, не має повноважень здійснювати пам’яткоохоронні чи реставраційні заходи. Реставраційні роботи не проводять через відсутність завершеної проєктно-кошторисної документації, аварійний стан споруди та нестачу фінансування, яке має забезпечити державний або обласний бюджет. Ми зі свого боку готові сприяти в межах своєї компетенції збереженню цього унікального об’єкта культурної спадщини».
Ми зверталися по коментар і до Львівської ОВА, але відповіді поки що не отримали.
«Львівська Пошта» стежитиме за новинами щодо збереження костелу Всіх Святих у Годовиці та інформуватиме читачів.
