Вона робить усе, щоб Ірину Фаріон, яка щодня жила українською мовою, пам’ятали за любов до рідної мови та України, дбає про гідне вшанування мами – відомої мовознавиці, активної громадської діячки, професорки Львівської політехніки.
«Мама понад усе любила Україну. І в тилу віддала своє життя за неї. Через українське слово мама доносила любов до мови. Ідеї, цінності та справа Ірини Фаріон живі і житимуть. Державі ж потрібно захищати українську мову, бо як не буде мови, не буде держави», – наголошує в розмові з «Львівською Поштою» 36-річна Софія Особа, донька Ірини Фаріон, дружина полеглого захисника України Василя Особи.
Напередодні Міжнародного дня рідної мови, який відзначаємо сьогодні, 21 лютого, ми зустрілися біля пам’ятника Тарасові Шевченку, а розмову мали у «Віденській кав’ярні». В цій зустрічі і локаціях закладений певний символізм.
Саме у «Віденці» Софія з батьками мала зустріч 18 червня 2024 року – за місяць до вбивства мовознавці у Львові біля її будинку. Ініціаторкою зустрічі була Ірина Фаріон.
«Ми всі разом зустрілися біля пам’ятника Тарасові Шевченку і пішли у «Віденську кав’ярню». Як і ми сьогодні. Тоді я, мама і тато говорили про все на світі. Був теплий сонячний день, ми гарно провели час, наговорилися – вперше за довгий період. Я тішилася, що вони усміхаються, жартують», – каже Софія.
Батьки розлучилися, коли їй був лише рік. «До зустрічі в червні у кав’ярні тата, якого звати Остап, ми не бачили років п’ять. Він був на фронті, отримав поранення. Уже ближче до вечора мама сказала: «Йдемо в Гарнізонний храм». Що ми й зробили. Хто ж міг подумати, що через місяць саме в Гарнізонному храмі люди схилятимуть голови перед Іриною Фаріон… Потім тато провів її на тролейбус. Хвилювався, що вже пізно. Мама ж відповіла: «На все Божа воля»», – згадує співрозмовниця.
«Мама любила «Віденську кав’ярню», любила «Цукерню». З тієї нашої родинної зустрічі в червні 2024-го я тут іще не була. Символічно, що саме тут ми записуємо це інтерв’ю», – каже Софія.
Говорили з донькою мовознавиці, чому важливо стояти на захисті української мови, популяризувати її; що зроблено для вшанування пам’яті Ірини Фаріон, яка так любила Україну, а також що в планах.
Софія Особа розповіла, якою мамою і бабусею була Ірина Дмитрівна для внуків Евуні та Дмитрика, яких так тепло називала своїми скарбиками.
На інтерв’ю Софія принесла мамині світлини, які дуже цінує і які ще не показувала громадськості. На них мама усміхається – в дитинстві, юності, дорослому житті. Розповіла, що батько Ірини Фаріон змалечку вчив її ходити з високо піднятою головою, бути сильною. Такою ми й запам’ятали мовознавицю.
«Ірина Фаріон була символом збереження української мови»
21 лютого – Міжнародний день рідної мови. Чим для вас є цей день? Чому важливо популяризувати українську мову, бути на її захисті, особливо в часі війни?
Міжнародний день рідної мови – це привід ще раз нагадати, що поки всі українці не говоритимуть рідною мовою, доти буде війна. Так казала мама, і я також дотримуюся цієї думки. Бачимо, що ситуація з мовою складна.
Для українців мова – це дім. Бог подарував нам найбільш милозвучну мову в світі, тож маємо це цінувати.
І коли я бачу, що зовсім маленькі діти говорять російською, то це проблема батьків, які досі нічого не зрозуміли. Бо в часі війни ворог хоче забрати фундамент держави – мову, культуру, Церкву. Маємо все це оберігати.
Ірина Фаріон була символом збереження української мови. Ставши на її захист, вона захистила всіх нас. Тож маємо бути вдячні їй, продовжуючи цей шлях, пам’ятаючи про неї.
На зустрічах я кажу: «Можна передивитися «Ген українців», перечитати цитати Ірини Фаріон, можна подивитися програми, які вона записувала. Але все потрібно робити щиро».
І саме в Міжнародний день рідної мови варто бодай 20–30 хвилин присвятити Ірині Фаріон. Державі треба захищати мову, бо як не буде мови, не буде держави.
Чи всі це розуміють?
На жаль, ні. Бояться або не хочуть… У 2000-х мама разом зі студентами малювала мовні плакати. І тоді був плакат студентки Юлії Пецух «Не знаєш? Не розумієш? Не шануєш?», намальований потяг і стрілка в бік росії.
Нагадаю, що тоді намагалися порушити кримінальну справу, мовляв, цей плакат розпалює національну ворожнечу. Тепер він сприймається по-іншому.
Мама завжди казала, що на 20 років випереджає час. На жаль, люди не до кінця її розуміли. Насправді нічого різкого вона не казала. Наголошувала: говорити українською мовою – означає панувати у себе вдома!
Багато хто збагнув акценти Ірини Фаріон, коли її вже не стало. Зараз більше людей її розуміють, почули, підтримують. Дзвонять, пишуть, поширюють дописи мами. Коли я приходжу на її могилу, бачу листівки, вірші-присвяти, море квітів. Дякую за це!
Похорон Ірини Фаріон став маніфестом нації щодо боротьби за рідну мову і великою шаною до неї як до національної постаті України. Однак людей потрібно цінувати за життя. Дякувати, жити ідеями, які доносила людина. А не тоді, коли її вже немає.
На похорон 22 липня 2024-го прийшло дуже багато людей, а коли треба було маму захистити, їх, на жаль, не було… Кажу, зокрема, про звільнення з Львівської політехніки.
Мама не раз говорила, що ми любимо поховати, провести, але не завжди шанувати за життя. Хоча, коли останній рік вона їздила з презентацією своєї книги «Англізми і протианглізми» по всій Україні, то відчувала багато підтримки.
Мама завжди багато працювала. Робила перерву на каву з медом, яку так любила.
Наскільки Міжнародний день рідної мови був важливим для мовознавиці Ірини Фаріон? Свого часу вона організовувала мовні акції на підтримку мовної самобутності України.
Мама впродовж усього життя жила українською мовою. 21 лютого – Міжнародний день рідної мови – є ще одним нагадуванням тим, що забули про мову. В Ірини Фаріон 365 днів у році були днями рідної мови.
Коли свято Валентина – все у сердечках, коли Великдень – все у пасках і писанках. І це чудово. А як міста України підготувалися до Міжнародного дня рідної мови? Чи готувалися взагалі? Чи подякують тим, що віддали життя за українську мову?
24 лютого 2021 року мама записала для програми «Ген українців» відео під назвою «Вбиті за мову», у якому мовиться про Юрія Поправку, Юрія Дяковського, Артема Мірошниченка, котрі активно захищали українську мову та загинули за Україну.
Цитати мами, які слугують дороговказом
«Мова – це те, що тримає націю. Якщо втратимо мову, втратимо державу», «Мова – це зброя!» – наголошувала Ірина Дмитрівна. А які цитати мами вам найбільше до душі, слугують дороговказом?
Саме так – дороговказом.«Бажаю вам сили волі, бо той світ не зважає на слабких. А якщо вас дістають, то треба вище літати». Потрібно бути сильними, дбати про себе, зокрема в часі війни. Потрібно нести пам’ять про тих, що віддали життя за Україну, але не забувати про себе.
Наші хлопці воюють не за те, щоб ми опускали руки, а щоб ми жили. Потрібно жити це життя і бути сильними.
Ще одна цитата Ірини Фаріон: «У цій війні переможе не лише зброя, а передусім характер: витривалість, невідступність і мужність».Переконана,що якщо ми впевнено йтимемо до якоїсь мети, то досягнемо її. Притім маємо мати характер і витривалість. Якщо будемо слабкі, завжди сумніватимемося, нічого доброго з цього не буде.
Потрібно жити, якісно працювати і вірити в перемогу.
І ще одна цитата, яка мені до серця: «Якщо Небо дарує внуків, тоді Господь поцілував тебе і явив Чудо». Це дуже гарна цитата, присвячена внукам Евуні та Дмитрику – моїм дітям. Мама дуже їх любила.
«За любов до мови та національну позицію Ірину Фаріон шанували. В цьому була її сила»
У чому була і є сила Ірини Фаріон?
У родині мами були основні цінності – релігійні та національні.Це любов до Бога та любов до України. Чим Ірина Фаріон подобалася українцям? Тим, що понад усе любила Україну. Вона віддала своє життя за Україну, її було показово вбито.
Мама завжди стояла на сторожі своєї правди – правди захисту української мови і держави. За любов до мови та національну позицію її шанували. В цьому була сила мовознавиці.
Однак були й ті, що боялися, бояться й досі. Коли ми відкривали вулицю її імені, маму порівнювали зі Степаном Бандерою. А Бандеру вороги досі бояться. Ірину Фаріон також бояться. Її вбивство на це вказує.
Маму вбили фізично, але її ідеї та цінності живуть серед всіх свідомих українців. У цьому її сила. Її справа жива і житиме. Люди неодноразово казали, що якби всі так любили Україну, так боролися за мову, відстоювали її, то, можливо, не було б війни.
«У 2025 році я побувала в 17 містах України. Брала участь у заходах «Мова – це зброя» пам’яті Ірини Фаріон»
Чи багато українців мають такі самі ідеї та цінності, що були в Ірини Фаріон?
Думаю, в часі великої війни таких людей стало більше. Та це ще не 100%. Що людям ще потрібно довести? Щоб вони в Україні говорили українською?
Я не хочу, щоб мій син Дмитрик чув російську мову. А коли чує, то одразу каже, що не розуміє: «А це що, москаль? А він що, з росії?».
На жаль, у Львові зараз багато російської. Пройдіться площею Ринок, скажімо. Це жахливо в часі війни: люди говорять мовою окупанта в Україні.
Вдома з дітьми ми говоримо про важливість української мови. Батьки мають зрозуміти, що все залежить від родини. Це підвалини.
У 2025 році я побувала в 17 містах України. Брала участь у заходах «Мова – це зброя» пам’яті Ірини Фаріон: Київ, Чернігів, Одеса, Кривий Ріг, Ніжин та інші міста. Розповідала про маму, її життєвий шлях. Людей цікавило її дитинство, якою вона була мамою і бабусею.
На зустрічі приходили різні люди, але всі говорили українською. Присутні наголошували, що готові допомогти, щоб більше громадян говорило українською.
Казали, що дивляться програми Ірини Фаріон, читають її праці, що це їх надихає. Дякували мовознавиці за її любов до України та мови.
Також допомагаємо бригаді мого чоловіка Василя Особи, який загинув у жовтні 2024-го. Він був нацгвардійцем, служив у бригаді «Рубіж».
Після його загибелі я вирішила, що розповідатиму і про маму, і про Василя під час заходів «Мова – це зброя». Зараз це моя місія.
Що зроблено для вшанування пам’яті мовознавиці
Як продовжуєте справу мами? Що вдалося втілити в життя, зокрема з того, що планувала Ірина Фаріон? У жовтні 2025-го вийшла книга «Мова і мовознавці: утвердження норми» авторства Ірини Фаріон та її найближчої подруги та колеги по Львівській політехніці Оксани Микитюк.
Презентація цієї книги відбулася у Львівській політехніці – виші, де мама викладала 30 років. Це був масштабний захід. Мама працювала над цією книгою до останніх днів життя.
Свою частину планувала закінчити на морі, куди ми разом із дітьми збиралися поїхати в липні 2024-го, але сталося вбивство…
Оксана Микитюк розповідає, що над цією книгою вони з мамою працювали впродовж 30 років дружби. Всі мамині матеріали, які вона встигла написати, додані в книгу. Це дуже цінна праця.
Оксана Романівна, яка присвятила передмову зі словами «Світлій пам’яти Ірини Фаріон, національній постаті України», розповідає, як мама любила своїх студентів, і вони її також.
Зараз продовжуємо те, що не встигла зробити Ірина Фаріон. Оксана Микитюк знає про всі наукові плани, які хотіла реалізувати мама. Це скарб. Вона над цим працює, за що їй дуже вдячна.
Оксана Романівна взяла на себе наукову спадщину Ірини Фаріон. Про наукові речі мама зі мною не говорила. Ми говорили про дітей, про Василя.
Зазначу, що до вбивства мами та загибелі Василя на фронті я була зовсім не публічна. Працювала у Львівській міськраді. Тепер змінилася, стала публічною, більш упевненою. Мама і чоловік із небес дають мені силу. Тепер вони мої ангели-охоронці.
На 2026 рік ми видали календар пам’яти Ірини Фаріон з її цитатами. Цей календар видавництва «Свічадо» покликаний допомогти 4-му батальйону «Сила свободи» бригади наступу Нацгвардії України «Рубіж». Саме тут служив мій чоловік. Скласти пожертву можна на картку Приватбанку: 4246001004285585.
Про любов до Бога та України
Ви наголосили, що для Ірини Фаріон важливими були любов до Бога і любов до України.
Любов до Бога – це завдяки маминій мамі, тобто моїй бабусі Славі. В маминій хаті, коли вона була маленькою, підпільно звершували греко-католицьку службу Божу. Мама зі своїм рідним братом стояла і чемно молилася. Саме тоді в дитинстві й були закладені ці підвалини любові до Бога.
Любов до України – це цінності, які були в родині. Моя бабуся працювала в бібліотеці. Мама завжди приходила читати книжки. Так і сформувалася на українських виданнях.
Коли мама не вступила з першого разу у Франковий виш на українську філологію (не добрала одного бала), то пішла працювати до своєї мами в бібліотеку. Там за рік начиталася, набралася знань і при другій спробі легко вступила.
Вона дуже хотіла навчатися на філології. Була старостою групи, успішною студенткою. Пишаюся, що мовознавиця Ірина Фаріон внесена в Книгу слави Франкового вишу. Це символічно.
Коли я виходила заміж, бабця запитувала, чи мій майбутній чоловік є релігійним, національно свідомим, порядним. Саме таким і був мій Василь, з яким я познайомилася на одному заході біля пам’ятника Шевченку у Львові 9 березня. Бог відвів нам 11 років спільного життя…
Про плани на 2026 рік
1 січня 2025-го у Львові урочисто відкрили вулицю, перейменовану на честь Ірини Фаріон (колишня Технічна). Це особливе місце, бо науковиця працювала у Львівській політехніці, яка поруч, і навчалася у Франковому виші. Що плануєте робити в 2026-му, щоб Ірину Фаріон пам’ятали?
Важливо, що місто підтримує ініціативи із вшанування мами. Це добре, що у Львові є вулиця Ірини Фаріон. Це ідея депутатів фракції ВО «Свобода». А відкрити її саме на день народження Степана Бандери було ідеєю депутата міськради Любомира Мельничука. Це символічно.
Пам’ятаю той день. Важко було усвідомлювати, що вже не побачу маму…
Пам’яті Ірини Фаріон організували конкурс мовних плакатів «Мальована мова». На день народження мами, 29 квітня, плануємо у Львівській політехніці презентацію і виставку плакатів. Хочемо зробити й вечір пам’яті.
Є задум відкрити в 2026-му екскурсійний маршрут пам’яті Ірини Фаріон. Торік я мала зустрічі з гідами Львова, організували дві екскурсії. Ми говорили не лише про Ірину Фаріон, але й про відомих людей, похованих на Личаківському цвинтарі. Мовиться про тих особистостей, про яких мама записувала «Ген українців»: Скорик, Івасюк. Білозір.
Має жити і ютуб-канал Ірини Фаріон, потрібно його перезапустити. Оксана Микитюк запише про маму «Ген українців».
У ваших планах було видання книги спогадів різних людей про Ірину Дмитрівну. На якому етапі ця робота?
На етапі збирання спогадів. Усе в процесі, книга буде. Вже більш ніж сотня людей хочуть долучитися. Це буде різне середовище, теплі спогади, спільні світлини. Тішуся, що це молодь. Кажу про маминих студентів. Обов’язково будуть і спогади внуків.
«Мама ніжно називала мене «птася», «моє золотко», а внуків Евуню та Дмитрика – скарбиками»
Ми пам’ятаємо Ірину Фаріон як працьовиту, харизматичну жінку з позицією, розумну, інтелігентну, завжди стильну. А якою мамою вона була? Якою бабусею для внуків, яких так тепло називала своїми скарбиками?
Дякую за теплі слова про маму! Вона мене виховувала сама. У садочок я не ходила – була з бабусями. Коли була зовсім малою, мама працювала на трьох роботах. Ми щороку їздили на море. «Дитина влітку має бути на морі», – казала вона і дбала про це. То дуже теплі спогади.
Мама дала мені щиру любов, тепло і ніжно називала «птася», «моє золотко». У мене ніколи не було такого, що я боялася їй щось сказати, бо довіряла. Ми були як подруги.
Скарбиками для бабусі були її внуки. Евуні зараз вісім років, вона навчається в третьому класі, Дмитрику – шість, він у першому. Назвати донечку Евою запропонувала мама. Це ім’я означає «дар життя».
Дмитрика ми з чоловіком назвали на честь дідусів. Мама дуже любила внуків, а вони її.
Вона завжди допомагала мені з дітьми, гуляла з ними, багато спілкувалася. Завжди купувала їм іграшки. Навчила Евцю читати. Донечка багато чого успадкувала від бабусі, навіть характер. Вони обидві весняні.
Після її вбивства мої діти швидко подорослішали, стали більш самостійними. Вони зараз моя опора та найбільша підтримка. Діти дають мені силу і натхнення, люблю робити уроки з ними, читати казки.
Як діти пережили втрату бабусі, яку так любили? Судячи з фото та відео, трималися на похороні стійко, не плакали.
Їхня стійкість і сила в генах. Їм боляче, вони дуже сумують за бабусею. Пам’ятають її любов, голос, усмішку, обійми. Це такі цінні моменти для них.
19 липня був звичайним днем, ми готувалися їхати на море. Переписувалися з мамою. Ввечері ми з дітьми пішли у магазин. Коли я дізналася, що в маму стріляли, діти бачили, в якому я була стані. Сказала їм: «У бабусю стріляли, ми не їдемо не море». Ева і Дмитрик подорослішали в моменті.
Я відвезла дітей додому і поїхала в лікарню. На жаль, через певний час мами не стало. Наступного дня вранці Дмитрик запитав, як там бабуся. Я відповіла, що бабуся тепер ангел і оберігатиме нас із небес. Син дуже плакав. Сказала і Еві, вона одразу не показала свого болю. Я запитала дітей, чи хочуть вони бути на похороні бабусі, чи нестимуть її портрети. Діти відповіли ствердно.
Я не очікувала такої великої кількості людей на похороні. Це був масштаб і шана Ірині Фаріон, за що дякую всім людям. Дякую місту за організацію похорону, за вшанування мами, за те, як Львів гідно її провів.
Пишаюся, що живу у Львові. Наше місто гідно вшановує Героїв. Це приклад для всіх міст України. Дякую місту й за допомогу в організації похорону мого чоловіка Василя Особи.
Коли внуки на похороні Ірини Фаріон несли її портрети, я дуже хвилювалася, щоб вони їм з рук не випали. Було б тоді що писати і про що говорити… Та діти міцно тримали портрети бабусі у своїх руках.
На похороні вони не плакали, трималися стійко. Внуки й надалі гідно вшановуватимуть свою бабусю.
Зараз, коли ми з Евою говоримо про бабусю, вона починає плакати. Вона дуже емоційна, але під час заходів завжди мене підтримує. Попри те що діти пережили, у навчанні вони старанні. Вимагаю від них багато читати і вивчати англійську.
«У Львівській міськраді займаюся справою, яку люблю»
Розкажіть трохи більше про себе, про освіту й роботу у Львівській міськраді. Ви очолюєте відділ організації подій департаменту «Секретаріат ради» Львівської міськради. Про які саме заходи мовиться?
Я навчалася у Франковому виші на українській філології. Свого часу проходила практику в школі №62, що біля Гарнізонного храму. Після закінчення університету пішла працювати у Львівську міськраду. Вже 11 років тут.
Я завжди щось хотіла організовувати. Мама дуже тішилася, що я стала керівницею відділу. «Це твоє, ти вмієш організовувати», – казала вона.
Я організовую заходи для дітей захисників і захисниць, дітей внутрішньо переміщених осіб. Спільно з «Видавництвом «Старого Лева» й депутатками міськради проводила книжкові читання для дітей.
А для дітей воїнів, які на фронті, і родин полеглих Героїв організовуємо різноманітні майстерки. Ці родини, цих дітей варто підтримати в часі війни.
Моя робота, зайнятість допомагають мені пережити втрату мами і чоловіка. Час не лікує. Біль був і є, але я не опускаю рук.
У міськраді займаюся справою, яку люблю. Мені важливо, що своїми заходами ми можемо підтримати дітей воїнів, подарувати їм добрі емоції.
Я роблю і робитиму все, щоб Ірину Фаріон пам’ятали за її любов до української мови і України. Дбаю про гідне вшанування мами.
«Мама була дуже доброю, світлою людиною»
Який ваш найтепліший і найсвітліший спогад про маму? Які дороговкази мами вас тримають і дають силу жити, виховувати дітей, працювати?
Найсвітліший спогад – це її усмішка і тепло. Пам’ятаю, як мама приходила до нас, пам’ятаю стукіт її каблучків. Ми завжди її так чекали… Пам’ятаю мамині обійми. Я би її обійняла і подякувала за все.
Мама була дуже доброю, світлою людиною. На жаль, їй створювали негативні образи, які зовсім не відповідали дійсності. Комусь це було вигідно.
Мамині дороговкази – ніколи не показувати слабкості та бути сильною; любити те, що робиш, і робити те, що любиш; оточувати себе своїми людьми, які цінують і поважають, людьми, для яких цінності, любов до української мови і любов до України є пріоритетом – справді мені допомагають.
Мама завжди казала, що я добре виховую дітей, тож робитиму це й надалі.
Чи маєтеі які мрії?
Моя найбільша мрія, як і в кожного громадянина, це перемога України. Я вірю в перемогу. Але вона виборюється ціною великих втрат. Війна забрала в моїх дітей люблячого батька, який спочиває на Полі почесних поховань Личаківського цвинтаря.
Для родин, які зазнали втрати, ця перемога буде зі сльозами на очах. Воїни віддали своє життя, щоб ми жили в Україні, працювали, навчалися, говорили українською і шанували свою державу. Діти мають жити в незалежній Україні.
Є особиста мрія – хочу знову полюбити море. Дітям потрібне море для оздоровлення. Наразі асоціюю море з днем убивства мами.
Про загибель чоловіка я теж дізналася на морі. 5 жовтня ми з дітьми поїхали на море, а 6 жовтня нас повідомили про смерть Василя… Сподіваюся знову полюбити море заради дітей і їхнього дитинства.
фото: Тетяна Штифурко, зі сімейного архіву Софії Особи, Олег Огородник
