Воїни світла й добра є надійним захистом українських дітей, за що їм шана й подяка! Під час війни діти стикаються з тривогами, небезпекою ракетних ударів та іншими викликами. У неділю, 1 червня, в Україні День захисту дітей. «Львівська Пошта» запитала відомих львів’ян, батьків, від чого варто захищати дітей під час війни.
«Місія батьків – захистити дитину від зла зовнішнього світу», – слушно наголошує батько трьох дітей, директор Музею Івана Франка у Львові Богдан Тихолоз.
Співрозмовники медіа акцентують: украй важливими є насамперед любов, довіра, спілкування і безпека. Батьки мають чути дітей, а діти батьків.
Окрім цього, людяність, небайдужість і відповідальність є вагомими в захисті дітей. Добрі стосунки між батьками, коли вони поважають і люблять одне одного, є важливі для дітей.
Актуальною в часі війни є інформаційна гігієна дітей. Батьки мають це пильнувати, розмовляти з дітьми, акцентувати на небезпеках, які криються в соцмережах, говорити про наслідки.
«Батькам із дітьми потрібно постійно спілкуватися. Спілкуватися як із дорослими. Не сюсюкати»
Андрій Жолоб, ветеран, керівник Львівського центру надання послуг учасникам бойових дій:
Виховуємо з дружиною дві донечки-школярки 12-ти і 8-ми років. Дуже люблю своїх донечок. Мріяв про них, тішимося з дружиною, що вони в нас є. Дітям потрібна любов і гармонія в родині. Здорові стосунки між батьками важливі для дітей.
Певен, що батькам із дітьми потрібно постійно спілкуватися. Спілкуватися як із дорослими. Не сюсюкати.
Спілкування важливе і вдома, і в школі. Під час візитів у школи, куди нас, ветеранів, запрошують, завжди дякую батькам, що вони не вивезли дітей з України, не ховають їх від того, що відбувається в рідній країні.
Звісно, ми, ветерани, у школах не розповідаємо про криваві рани війни, їм цього не потрібно знати. Але пояснюємо школярам, що війна – це погана, але водночас і командоутворювальна річ, яка перевіряє людей, додає дуже близьких друзів у дорослому віці, які безпосередньо дбають про твоє життя та здоров’я, ризикують через тебе. Дітям про сміливих людей варто розповідати.
Також багато говоримо з учнями про протезування, людей на протезах. Наш працівник центру ветеран Володя Рудьковський знімає протез і дає його дітям у руки помацати, роздивитися. Все має бути на тактильному рівні. Школярам потрібні не лекцїї, а живе спілкування з реальними ветеранами, які пройшли війну.
Клас моєї донечки приходив до нас на Пекарську у Львівський центр надання послуг учасникам бойових дій. Коли вони виходили, то сказали: «Це найцікавіше, куди ми ходили впродовж року».
Тішуся, що дітям було цікаво. Це була відверта, щира розмова зі школярами. Діти цінують, коли все справжнє.
Важливою є довіра дітей до батьків і батьків до дітей. Можливо, мою старшу доньку трохи дратує, коли я прошу її передзвонити, якщо вона іде кудись у справах. Але така батьківська турбота є нормальною.
Батькам варто дбати про безпеку своїх дітей: де і з ким вони проводять час. Говорити про це з дітьми, акцентувати, що їхня комунікація має бути здоровою.
На мою думку, дітей варто захищати від негативного інформаційного впливу, який зараз дуже потужний, де нівелюється героїзм татів. Це дуже негативний елемент.
Пояснюю своїм дітям, що буде багато тих, хто у формі ЗСУ, але може нашкодити. Бо не всі військовослужбовці й ветерани є ідеальними людьми. Не дуже хорошим людям служба в ЗСУ дає, скажу так, демонські крила. Діти мають це знати й розуміти.
«Дитині потрібні безпека і довіра. Дитина має довіряти батькам»
Уляна Криницька-Березюк, керівниця Центру ментального здоров’я лікарні Cвятого Пантелеймона, лікарка-психіатриня, психоаналітикиня:
Любов, безпека, довіра і спілкування – мій ключовий меседж батькам як мами. Найважливішою, звісно, є всеприймаюча любов, але не можна забувати і про принцип обмежень, завжди обґрунтований.
Любов через безумовне прийняття. Дитину потрібно приймати такою, якою вона є. Дитині потрібна безпека. Дитині потрібна довіра. Дитина має довіряти батькам.
Якщо щось, не дай Боже, стається, щось її турбує, вона завжди може прийти до батьків і буде прийнята ними. Не буде засуджена, не буде покарана.
Можливо, те, з чим вона прийде, й заслуговує на покарання, але воно має бути обґрунтоване дитині.
Коли дитина змалечку зростає у відчутті любові через безумовне прийняття, тоді, відповідно, довіра формується усталено, а безпеку батьки створюють. Вони повинні показувати приклад дітям своїми добрими стосунками в родині.
Має працювати й принцип обмеження. Це коли дитині батьки посилають меседжі, що не може бути все, що вона хоче. Навіть коли є на це ресурс. Дитина може хотіти багато всього, але…
Батьки мають не просто відмовити, а пояснити, чому вони так вирішили. Скажімо, це може бути шкідливим для здоров’я дитини, для її розвитку. В обмеженнях з’являються нові ресурси, нові навички, які допоможуть адаптуватися в дорослому житті.
Обмеження мають стосуватися й соцмереж, що дуже важливо в часі війни. Батьки про це мусять говорити з дітьми, пояснювати небезпеки й загрози. Діти мають розуміти, чому батьки їх обмежують.
Коли є довіра, діти довіряють батькам і чують їх. Вони не сумніваються, що батьки мають рацію й не хочуть їм зашкодити, а навпаки, попередити про небезпеки.
«Маємо захистити право дітей бути щасливими та розвиватися»
Богдан Тихолоз, директор Музею Івана Франка у Львові, літературознавець:
Наші діти хочуть захисту від цього божевільного світу, який здурів, від тривог, ракет. І подяка нашим Збройним силам України, ППО, які мужньо стоять на захисті України й безпеки дітей!
Є багато інших ризиків. Наші діти мали і мають стільки випробувань, яких ми їм не бажали. Це насамперед пандемія коронавірусу з 2020-го, яка тривала два роки.
Вони були позбавлені нормального спілкування, характерного для дитинства. Багато хто з них не міг бавитися з дітьми на вулиці, спілкуватися з ровесниками. З лютого 2022-го й досі триває повномасштабне вторгнення…
Маємо захистити право дітей бути щасливими, розвиватися. Кожен батько і мати хотіли б, щоби їхня дитина, попри всі труднощі, випробування і ненормальності, мала право на щастя.
Від чого захистити? Від зброї, агресії, насилля. Тут багато що має робити держава. Адже багато що є не лише в компетенції батьків, але й суспільства загалом.
Батькам варто оберігати дітей від інформаційної отрути. Маю на увазі не лише цифрове сміття, яке лине з усіх усюд до свідомості й дитячих сердець. Його багато, і це глобальна проблема всього людства.
Коли ми говоримо про українських дітей, наше завдання і відповідальність захистити їх від російської пропаганди, від російськомовного контенту, який проникає до них з усіх щілин.
Це не лише російська мова, але й стереотипи совкового мислення, які ще досі живі в українській школі, в українських вишах і трохи в українському суспільстві. Ми позбуваємося цього. Жоден із нас не хотів би, щоб його дитина жила в «совку». Тому потрібно позбуватися не лише російських, але й імперських впливів загалом.
Завдання батьків – не просто поставити бар’єри. Бо захистити не означає ізолювати. Ми не закриємо дітей в чотирьох стінах, не маємо їх ув’язнювати. Наше завдання – сформувати імунітет.
Скажімо, захистити дитину від хвороб не означає помістити сина чи доньку в скляну колбу і не пускати туди вірусів. Але запобігти цьому можна.
Варто акцентувати на здоровому способі життя, занятті спортом, корисній їжі. Варто формувати здоровий імунітет. І цей здоровий імунітет формується на здорових зразках батьків.
Здорові діти ростуть тоді, коли в батьків здорові стосунки. Дітям не треба щодня читати лекції, вони бачать добрі стосунки вдома. Якщо дитина споживатиме якісний український контент, дивитиметься якісні українські мультфільми, слухатиме гарну українську музику, ходитиме в українські театри та музеї, то в її голові не буде місця для російської пропаганди.
На жаль, часто батьки відсувають на задній план культуру як чинник захисту дітей. Скажімо, в музей чи театр поведе школа, а наша справа нагодувати дитину й одягнути її. Ні, це стереотип! Наголошу: культурний імунітет насамперед має формуватися в сім’ї!
Якщо в родині немає української книжки, якщо в ній слухають російську попсу, якщо сім’я ніколи разом не йде на культурну подію, то що від дитини хотіти?
Місія батьків – захистити дитину від зла зовнішнього світу, від зла, яке може жити всередині.
Зараз важливо захистити дітей від них самих – від тих демонів, комплексів, травм, які живуть у них. Дуже важливо побачити, що дитину гризе, робить слабкою. Дуже важливо цього не пропустити.
Що робити? Варто спілкуватися з дитиною, говорити, питати, з’ясовувати, що її турбує. Потрібно спілкуватися, щоб уникнути певних речей.
Ми з дружиною виховуємо трьох дітей – сина і двох доньок. Синові уже 15 років, старшій доньці 12-ть, молодшій сім років. Ми постійно спілкуємося зі своїми дітьми.
Якщо бачимо, що їх щось непокоїть, сідаємо і говоримо. Головне спілкуватися і чути одне одного. Між дітьми та батьками не може бути стіни, бо батьки – це підтримка й допомога.
Дітей потрібно любити, захищати від нелюбові, ненависті, дарувати їм любов.
Школа – це пів життя дитини. Це не просто місце, де вона проводить час, це середовище, в якому вона формується. Наші діти ходять до однієї школи – Винниківського наукового ліцею імені Івана Огієнка, який очолює Лілія Свистович. Це золота директорка!
Певен, що багато залежить від атмосфери, яка панує в школі. Мене цікавить, чи мої діти почуваються в ній психологічно комфортно, чи почуваються там захищеними. В нашій школі є відчуття сімейного затишку і любові до дітей.
Школа – не інкубатор для вирощування бройлерів. Батьки вчителям довіряють найдорожче, що в них є. І коли я як батько бачу від учителів любов, повагу до дитини, це цінно, я за це вдячний.
Зараз, коли діти ростуть поміж повітряних тривог, ракетних загроз, роль учителя, який залишається з дитиною в укритті, дуже важлива. Це велика відповідальність.
Якщо наші діти з тих укриттів виходять психологічно здоровими, без травм, якщо вони й далі вірять у життя, в те, що воно може бути чудовим, вдячний педагогам за цю місію!
«Батьки мають розмовляти з дітьми, слухати і чути їх, звертати увагу на ймовірні небезпеки»
Наталія Блажко-Нікуліна, засновниця клубу черлідингу Lviv Angels, президентка Львівської обласної федерації черлідингу:
Дітей інколи потрібно захищати від самих дорослих. Дорослі мають себе виховувати і постійно розвиватися. Батькам варто себе контролювати.
Приклад стосунків батьків дуже важливий незалежно від того, чи вони разом, чи розлучені. Діти копіюють батьків і згодом свою поведінку сприймають за норму. Скажімо, коли в дитини є якась агресія, це, звісно, недобре. Про це варто наголошувати батькам.
Дуже важливо передавати дітям любов, ніжність і тепло. Важливою та цінною є людяність. Батьки мають говорити про це з дітьми.
Я мама двох дітей, маю доньку і сина. Дітей змалечку треба обіймати, говорити, що мама і тато їх люблять. Це так приємно, коли дитина каже «мамо, я тебе люблю».
Актуальною в часі війни є інформаційна гігієна дітей. Батьки мають це пильнувати, розмовляти з дітьми, акцентувати на небезпеках, які зараз є, говорити про наслідки. Довіра між дітьми та батьками дуже важлива!
Дівчат потрібно вчити відстоювати себе, коли хлопець, скажімо, в школі ображає. Це міф, що коли хлопець смикає дівчинку за коси – вона йому подобається. Коли хтось подобається, потрібно ображати? Категорично ні. Про того, який подобається, будуть дбати, а не ображати.
Про це варто говорити з дітьми. Батьки мають розмовляти з дітьми, слухати і чути їх, звертати увагу на ймовірні небезпеки.
Важливо, щоб і вчителі мали час та бажання вислухати дітей, чули їх, розмовляли з ними. Особливо в часі війни.
«Що більше часу батьки проводитимуть з дітьми, то більше вони зростатимуть у любові й почуватимуться в безпеці»
Тарас Михальчук, настоятель Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла:
Важливо, щоб вільний простір дітей наповнювали люблячі батьки. Батьки залишили дітей на соцмережі, але це недобре. Що більше батьки проводитимуть часу з дітьми, то більше вони зростатимуть у любові й почуватимуться в безпеці, тим паче в часі війни.
Батькам варто більше спілкуватися з дітьми. Важливі й спільні прогулянки, поїздки, мандри, обговорення книг. Найбільше, чого бракує українським дітям, це живого спілкування.
Коли діти зайняті, скажімо, ходять на гуртки, спортивні секції, то не мають часу на погане товариство. Батьки повинні знати, де і з ким діти є, чи не мають згубних звичок. Завжди цікавлюся, де мої діти, з ким спілкуються.
Ми з дружиною виховуємо четверо дітей-школярів: трьох доньок і сина. Найстаршій 16 років, середущій 14-ть, молодшій доньці 11-ть, а синові 7 років.
Найважливіше у вихованні дітей, коли батьки поважають і люблять одне одного. Коли діти це бачать, то відчувають, що зростають в емоційній зоні комфорту. Приклад стосунків батьків важливий для дітей.
Особливо в часі війни маємо пильнувати інформаційну гігієну дітей. Як батько знаю, в яких соцмережах присутні мої діти, який контент вони дивляться. Двох старших донечок цікавить музика, бо вони нею займаються.
Школа є важливим середовищем у вихованні дітей. На мою думку, українській школі потрібна реформа. Статус учителя варто підняти на вищі щаблі в суспільстві. Школа переживає дуже велику кризу.
Школа якоюсь мірою мала б компенсувати моменти сім’ї, бо не у всіх є повні родини. Тепер багато розлучень. На дитину, яка зростає в розлученій сім’ї, школа мала б звертати увагу.
Важливо, щоби школа виховала добру людину. Не фахівця з математики чи з іншої дисципліни, а повноцінну людину. Щоби дитина почувалася щасливою, любленою, потрібною.
Тоді дитина матиме мотивацію і потенціал до саморозвитку. Сімейні цінності мали б плекатися в школі. Цього, на мою думку, не вистачає.
У Гарнізонному храмі понад рік діє простір, створений для дітей загиблих захисників. На жаль, у Львові маємо багато таких дітей. Наше завдання – організація дозвілля цих дітей, наповнення його християнським змістом, цікавими заняттями.
У просторі працює соціальний педагог, психолог, є священник. Діти знають, що тут їх чекають із 14:00 до 19:00. Організовуємо різноманітні майстерки. Влітку матимемо табори та виїзди, плануємо закордонні поїздки для дітей полеглих воїнів.
«Людяність, небайдужість та активність украй важливі в захисті дітей»
Оксана Дащаківська, керівниця офісу Міжнародного фонду «Відродження», представниця Координаційного центру з розвитку сімейних форм та догляду дітей в Україні:
Українських дітей потрібно захищати від стереотипів. А їх у нас дуже багато. Мовиться про стереотипи щодо дітей з інвалідністю, з різними нейротипами. Є стереотип щодо гендеру. Є стереотип, яким має бути вибір професії. Є стереотип щодо села і міста.
У часі війни діти живуть серед викликів. Поза тим, кожна дитина має отримувати право на розвиток. І стереотипи можуть цьому перешкоджати. Тому дуже важливо, щоби стереотипів, які визначатимуть долю дитини, ставало менше.
Дитина, яка росте в родині, має більше шансів на самозарадність, розвиток, реалізацію і щастя. Дітей потрібно захищати від байдужості та безвідповідальності, зокрема від байдужості сусідів. Вони знають, що чоловік на фронті, а жінка сама виховує трьох дітей, і ніхто не запитає цю жінку, як і чим їй можна допомогти, щоб вона відпочила. Чомусь так прийнято, що маєш давати раду сама…
Або ж коли сусіди бачать, що чоловік демобілізувався з фронту і має наркозалежність, а мама сама тягне родину. Ніхто не запитає жінку, як і чим їй можна допомогти…
Що в таких ситуаціях робити? Розвивати в суспільстві культуру співучасті й підтримки. Намагатися бути уважними, розвивати соціальні послуги в громадах, більше довіряти працівникам, які за це відповідають.
Важливо, щоб соціальні працівники, представники поліції, служби у справах дітей, медики, освітяни були людяними, розуміли, хто і чим може допомогти в тій чи іншій ситуації.
Не можна закривати очі, мовляв, якось минеться, а проявляти емпатію, цікавитися станом справ у родинах, допомагати. Отже, людяність, небайдужість та активність людей украй важливі в захисті дітей. Скажімо, цькування в школі спричинене байдужістю.
Інформаційна гігієна в часі війни особливо важлива, і батьки мають звертати на це увагу. Я особисто як мама трьох дітей багато говорю з ними про це. Старшому синові 16 років, доньці 14-ть, молодшому синові 11 років.
Спілкуватися про це мають і батьки, і школа. Тут потрібна системна робота, а не на відчіпного. З дітьми потрібно говорити доступною мовою, акцентувати на небезпеках і загрозах. Багато працювати системно. Це стосується і медіагігієни, і булінгу.
Також важливо, щоби заклади медицини й освіти були дружні до дітей. Добре, що у Львові в цьому є зрушення.
Також батькам важливо наголошувати дітям про здоровий спосіб життя, здорову їжу.
