Українці мають сподівання, що 2026 рік буде переможним для України. Вірять у це, попри все. Щодня дякують воїнам світла і добра, які з 2014-го мужньо стоять на захисті рідної держави. Але щоб Україні вистояти, потрібна й допомога світу зброєю та фінансами.
Українці працюють, навчаються, допомагають волонтерам і фронту, мобілізуються, добровільно йдуть на фронт. Живуть, вірять і сподіваються на мир.
«Львівська Пошта» запитала відомих львів’ян, які в них сподівання на прийдешній 2026 рік, зокрема щодо України і Львова.
«Україні потрібно дотримуватися принципів. Українцям варто ще більше молитися»
фото: УКУ
Мирослав Маринович, громадський діяч, дисидент, політв’язень ГУЛАГу, співзасновник Української Гельсінської групи, радник ректора Українського католицького університету:
Маю сподівання, і це суть моєї молитви, щоб у 2026 році Господь сказав злу «досить». Тобто щоби Він узявся за вирішення того вузла проблем, бо бачу, що люди втрачають здатність їх розв’язувати. Передусім через те, що дуже занепали цінності.
Вражає, наскільки у світі деградують принципи і цінності. Бачимо, скільки є егоїзму, наскільки інтереси почали домінувати, а це завжди закінчується погано. Тому маю сподівання, що за справу візьметься справжній Творець історії. На нього в мене найперша надія.
Певен, що українцям варто ще більше молитися. Настає момент, коли людина має визнати, що їй бракує сил. Це той момент, коли Україна має собі сказати, що потрібно звернутися до Бога, потрібно більше молитися.
Україні потрібно дотримуватися принципів. І це даватиме нам силу вистояти! Принципи – це верховенство права, рівність усіх, справедливість для всіх. І це дає нам віру в те, що ми захищаємо систему, яка варта того.
Схиляю голову перед нашими сміливими й незламними воїнами, які вибороли нам право існувати, вибороли нам можливість замислюватися над тим, як ми живемо, для чого живемо, якою є наша національна стратегія.
Воїни роблять свою справу блискуче. Дякуймо їм за це! Але маємо подбати про Україну, яка чітко розумітиме, на яких принципах вона хоче жити і будувати себе, стати епіцентром творення нового ладу після того, як все на наших очах руйнується.
Ми мусимо бути елементом системи безпеки в майбутньому. Це потребує від нас великої самопосвяти, великої інтелектуальної та духовної спроможності.
Хочу, щоби львів’яни, не потрапляючи в пастку гордині, змогли були гарним прикладом віри в добро, віри в те, що ми вистоїмо. Хочу, щоби на львів’ян дивилися і казали: «О, так має бути в усій Україні». Але наголошу ще раз – без гордині!
Україні важливо вистояти в 2026 році. Будьмо самі собою і вірмо, що, тримаючись Бога, вистоїмо! Кожен має добре, якісно працювати на своєму місці, навчатися, допомагати волонтерам, воїнам і фронту.
«Ветеранам треба працювати із суспільством, з людьми»
Андрій Жолоб, ветеран, заступник міського голови Львова, керівник Львівського центру надання послуг учасникам бойових дій:
Україна в 2026 році продовжить спротив і захист держави. Головне вистояти, і я сподіваюся, що в наступному році ми вистоїмо. Після участі в бойових діях я не є романтиком-оптимістом, мої сподівання реалістичні.
Вірю, що Львів у 2026 році буде, як і цього року, потужним логістичним, медичним, ветеранським, освітнім і культурним хабом.
Сподіваюся, що наші воїни, ветерани, які демобілізувалися, стануть менторами для інших ветеранів, які повертатимуться з фронту. Це моє найбільше сподівання на 2026-й. Нам, ветеранам, треба працювати із суспільством, з людьми.
Вважаю, що в усіх містах України має бути більше ветеранських хабів. Ветерани, повернувшись з фронту, мають розуміти, що потрібно ще попрацювати в цивільному суспільстві, щоб втримати країну у належному стані. Бо в інакше прірва між ветеранами і цивільними буде щораз збільшуватися.
У Львівському центрі надання послуг учасникам бойових дій будемо розширювати штат, зокрема юристів і психологів. Це на часі. Будемо також розширювати штат помічників ветеранів у нашому центрі – фахівців супроводу ветеранів.
Будемо розширювати у Львові й діяльність ветеранських спортивних клубів. У 2026 році постійно спілкуватимемося з ветеранською спільнотою: що їй необхідно і чим можемо допомогти.
Ветеранська спільнота Львова буде задіяна в усіх можливих заходах і форумах, зокрема освітніх та культурних.
Як батько сподіваюся, що мої донечки у 2026 році будуть рідше застуджуватися і хворіти, бо здоров’я важливе. Маю сподівання, що нам із родиною вдасться поїхати в Карпати. Дружина запитує, чи я поза роботою. У 2026-му пам’ятатиму, що насамперед сім’я, а відтак робота. Родина – це опора.
«Нам важливо вистояти у 2026 році. Україні потрібна масштабна допомога світу»
фото: ВАРТА
Наталія Шелестак, депутатка Львівської міськради, голова комісії фінансів та планування бюджету:
Маю сподівання, що 2026-й буде переможним для України. Я в надії на це. Війна триває не з 2022-го, а з 2014-го. Втрати дуже великі, і вони торкнулися всіх родин у державі. Хтось втратив рідних, хтось друзів, колег, знайомих. Я не знаю такої родини, яка не втратила б когось на цій війні. Ми як нація зазнали непоправних втрат.
Але Україна показала, що вміє стояти. Нам важливо вистояти у 2026 році. Україні потрібна масштабна допомога світу.
Сподіваюся, що цивілізований світ тиснутиме на росію і ми зможемо зупинити той жах, який називається війною. Як маму двох дітей мене болить, що в українських дітей росія вкрала щасливе дитинство, травмувала їх. Діти дуже бояться, коли над будинком летять ракети і «шахеди». Це дуже страшно. Вони цього ніколи не забудуть.
Як оптимістка вірю в те, що війна закінчиться, що буде можливість для розвитку. Ми сильна країна щодо самоорганізації та єдності. Але, на жаль, маємо корупційні скандали і багато проблем.
Поза тим, вірю у те, що ми швидко вміємо відновлюватися й організовуватися. Вірю в розвиток, щойно наші сусіди перестануть нам заважати і нищити нас як націю.
Маю сподівання, що у Львові буде можливість реалізовувати мирні проєкти. Зараз наше місто є потужним медичним хабом. Продовжимо змінювати медицину на краще й у наступному році.
Є хороший рівень освіти, маємо освітян, які дбайливо навчають дітей. Вважаю, що у 2026-му зможемо продовжити розвиток освіти. Переконана, що зможемо приділяти більше уваги культурі. Маю сподівання, що після війни зможемо зайнятися ЖКГ Львова, яке дуже потребує втручання.
Дуже сподіваюся, що Львову вдасться добудувати сміттєпереробний завод. Переконана, що місто у 2026 році добудує крематорій, завершить інфраструктурні об’єкти, розпочаті в 2025-му.
Сподіваюся, що Львів нарешті розпочне ремонт аварійного моста на вулиці Ковча: дорога на Рясне. ВАРТА на цьому постійно наголошує.
Особисто я сподіваюся, що в 2026 році у мене буде більше часу на родину, на дітей – сина-підлітка і старшого сина з інвалідністю. Цього року я не мала можливості приділяти їм достатньо уваги. Велика подяка чоловіку, мамі та свекрусі – вони є моєю сильною опорою та підтримкою!
«Що здоровіші ми ментально, то стійкіші будемо»
фото: Олег Огородник
Уляна Криницька-Березюк, керівниця Центру ментального здоров’я лікарні Cвятого Пантелеймона, психотерапевтка, психоаналітикиня:
Україні важливо вистояти. Важливою є віра кожної людини. Віра – це потужна сила. Що здоровіші ми ментально, то стійкіші будемо. Нам буде легше вижити й дочекатися закінчення війни.
Мій головний меседж львів’янам – не боятися звертатися до фахівців. Що стійкішим і здоровішим буде кожен, то швидше зможе допомогти своїй мамі, татові, чоловікові, дружині, дитині. Поговорити з психотерапевтом, відкритися – це не про слабкість, це про спроможність і відкриття в собі чогось нового, чого не було раніше.
У Львові працюють декілька центрів ментального здоров’я. Працюють якісно і фахово. А оскільки з 2026 року 2-га поліклініка (на Симоненка), 6-та (на Медової Печери), 4-та на Сихові приєднаються до Першого медоб’єднання, нам важливо вибудувати єдину схему лікування й надання послуг пацієнтам.
Будемо ділитися якісним досвідом нашого Центру з цими поліклініками, зокрема й закордонним. Будемо разом навчатися, разом думати, разом вдосконалюватися.
Маємо випрацювати єдиний напрямок у наданні послуг, зокрема ветеранам та їхнім родинам, внутрішньо переміщеним особам, цивільним.
Хочемо, щоб більше людей у 2026-му дбало про своє ментальне здоров’я. Пацієнтам важлива якісна послуга, бо вони довіряють інституції.
У 2026 році я і моя родина будемо якісно виконувати роботу, яку любимо. Жити, вчитися, розвиватися, дбати про тих, що поруч. Жити, вірити і любити.
«Очікую миру. Вірю в мудрість політичних діячів і українців»
фото: Олег Огородник
Любов Янків-Вітковська, вчена-астрофізикиня, науковиця кафедри вищої геодезії та астрономії Інституту геодезії Нацуніверситету «Львівська політехніка:
Вірю в краще майбутнє України та очікую миру. Вірю в мудрість політичних діячів, мудрість українців. Вірила і вірю в різдвяне диво. Я є віруючою науковицею, тому вірю, що Творець не може давати випробування, яких ми не зможемо подолати. Для покращення й очищення мусимо пройти різні стадії випробувань.
Вірю, що Львів у 2026 році буде ще кращим, ще шляхетнішим. Дуже люблю Львів. Наше місто з кожним роком змінюється на краще. Якою гарною після реконструкції стала вулиця Бандери, де розташований Нацуніверситет «Львівська політехніка».
Ось яке ще диво сталося: тепер я мешкаю на вулиці свого вчителя Ігоря Рафаїловича Юхновського. Свого часу ми називали його Таточком. Він товаришував із моїм чоловіком.
Ба більше, Львівська політехніка має нову керівницю, тому сподіваємося на якісні, позитивні зміни у виші в 2026-му.
Мені імпонує, що в науці триває омолодження кадрів. Молодь у нас розумна, мислить глобально і робить акцент на силі науки в часі війни. Вірю в науковий прорив у 2026 році в Україні, бо для цього є підстави.
Найбільш очікувані родинні сподівання – це успіхи онуків. Старший 11-річний онук Назар почав грати на електрогітарі, має успіхи, займається спортом. Менший, Давид, якому п’ять з половиною років, співає, танцює, готується до школи. Тішуся з його знання мов, а ще він уміє рахувати до 20-ти українською, англійською, польською і болгарською.
Тримаю кулаки за успіхи доньок і зятів. Вони багато працюють, тож нехай всі їхні плани реалізуються. Маю сподівання й на успіхи чоловіка, який працює не покладаючи рук, надихає й мене на працю. Він викладає не лише в Україні, але й у Євросоюзі. Несе мудре дипломатично-економічне слово для студентів.
«У 2026-му українці ще ближче пізнають Бога та ідейно зміняться»
фото: Олег Огородник
отець Тарас Михальчук, настоятель Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла:
Я щиро вірю і надіюся, що в Україні настане справедливий мир. Справедливий у сенсі того, що для нас це буде переможний момент. Дуже сподіваюся, що ми, українці, ніколи не дозволимо собі забути про тих, котрі віддали життя за нас, за Україну.
Кажу про Героїв Небесної Сотні, які загинули на Майдані, і воїнів, які загинули за Україну з 2014-го, тобто з початку війни. Маємо пам’ятати, що наші Герої, добровольці є велетами духу.
Думаю, що в 2026 році українці ідейно зміняться. Чомусь ми звикли думати, і це напевно зумовлене ще радянською номенклатурою, що ми беззбройні, мирні, беззахисні, немов жертва.
Наші воїни, наші рідні, які пішли на фронт, зокрема і мій рідний брат, який є добровольцем, довели, що гасло їхнього життя – воля або смерть! Сьогодні це гідне подиву для всього світу.
Думаю, що у 2026 році ми ще ближче пізнаємо Бога. Це наша особиста зустріч з Богом, який Всемогутній, з Богом, який надихав і давав силу нам пережити всі випробування і стояти за правду, ніколи не здаватися. Зокрема, й нашим предкам, тим, хто був у Сибіру, хто не зрадив Україну.
Вірю в те, що ми будемо дуже стійкими, що не будемо піддаватися на якісь маргінальні речі, як-от корупція чи якась вигода, а будемо стояти до кінця у правді.
Щодо сподівань для Львова, то я особисто не хотів би чути в нашому місті російської мови у 2026-му. Хотів би, щоб це змінилося кардинально. Тут не може бути компромісів, бо російська – це мова окупанта.
Думаю, що Львів ще більше стане прикладом поваги до наших воїнів. Кажу насамперед про їхню реабілітацію. Львів був і є прикладом для наслідування для інших міст. Львів є душею України.
Хотів би, коли здобудемо перемогу, щоб кожен львів’ян придбав цеглину, і ми у Львові звели собор перемоги, щоб цей храм завжди був заповнений людьми у молитві. Маємо гарний приклад литовців: вони на знак вдячності Богові за незалежність збудували храм.
Мої особисті сподівання на 2026 рік стосуються дітей і закінчення війни. Щоб вони жили без тривог і ракетних обстрілів, мали щасливе дитинство, могли спокійно навчатися і не покидати країну через війну.
«Сподіваюся, що в 2026 році народжуватиметься багато українців»
Марія Малачинська, керівниця Львівського обласного перинатального центру:
2026 рік для мене – це передусім рік сподівань. Дуже особистих і водночас спільних з усією Україною. Сподіваюся, що в 2026 році народжуватиметься багато українців. Демографія – це не абстрактні цифри, а питання майбутнього нашої країни.
Від початку повномасштабної війни у Львівському перинатальному центрі народилося майже 20 тисяч дітей.
Пропонуємо нашим пацієнтам скористатися можливостями репродуктивної медицини: працюємо з непліддям у межах Програми медичних гарантій, супроводжуємо складні випадки, впроваджуємо сучасні діагностичні та лікувальні підходи, щоб якнайбільше сімей могли стати батьками.
Мені важливо, щоб перинатальний центр розвивався й модернізувався. Сподіваюся, що в 2026 році нам вдасться упровадити ще більше нових підходів і рішень у діагностиці, лікуванні та організації допомоги для жінок і дітей.
Усе це в комплексі дозволяє зберігати довіру пацієнтів і бути надійною опорою для родин у відповідальні моменти життя.
У Львівському перинатальному центрі супроводжуємо маленьких пацієнтів від перших митей життя, щоб навіть передчасно народжені діти вагою від 500 грамів отримували належну медичну підтримку на кожному етапі розвитку і мали всі шанси на здорове майбутнє.
Як мама мрію, щоб наші діти росли в безпеці, під мирним небом, були здоровими.
У час різдвяних свят і перед новим роком бажаю всім українським родинам здоров’я, наснаги та незламної віри в Перемогу. Нехай народжуються бажані діти, а кожен новий день приносить надію, силу і впевненість, що в наших дітей попереду світле майбутнє.
«Дуже важливо в житті робити якісно те, що любиш!»
Наталя Блажко-Нікуліна, засновниця клубу черлідингу Lviv Angels, президентка Львівської обласної федерації черлідингу:
Дуже вірю, що війна нарешті завершиться. Це головне сподівання моє і українців на 2026 рік. Я не ставлю високих цілей та планок, важливо просто вистояти в цьому буремному часі війни і робити те, що любиш.
Актуальними зараз є цінності. І ми – клуб черлідингу Lviv Angels – маємо свої цінності. Мусимо спиратися на любов, турботу, повагу до дитини.
Ми мали зустріч з тренерами нашого клубу і говорили про три тези, з якими йдемо у 2026 рік. Я наголошувала, що ці тези в роботі й родині мають нас тримати.
Перша: світ стає кращим не через примус, а через людей на своєму місці. Це слова Григорія Сковороди. Друга: сади квіти – і на них обов’язково прилетять найгарніші метелики. Третя: бери вершину – і матимеш середину.
Квіти й метелики – це про професіоналізм, стосунки в роботі, в родині. Вершина і середина – це про те, що потрібно робити максимум. Всі ці три тези про те, що кожен на своєму місці може зробити, щоб Україна вистояла. Бути якісною людиною – це жити і працювати.
Думаю, завжди, що б ми не робили, маємо думати, чи ми на своєму місці, чи робимо те, що нам подобається, а не з примусу. Дуже важливо робити в житті те, що любиш, і любити те, що робиш!
Наголошую тренерам: якщо будете добре робити свою справу, будете її любити, то й хороший результат не забариться.
Мені подобається, як Львів змінюється. Вірю, що в 2026 році він зміниться на краще ще більше. Маємо багато класних, працьовитих, сучасних, енергійних людей, які хочуть змінювати місто і беруть на себе цю відповідальність, очолюючи ті чи інші управління.
Це так класно, коли людина щиро живе справою, яку робить. Кожен на своєму місті може робити якісний вклад у працю по максимуму.
Якщо говорити про особисте, то тут головне, щоб у родині всі були здорові, діти зростали патріотами України, берегли старі традиції та створювали свої сімейні.
«Сподіваюся на програму реінтеграції ветеранів та їхніх родин»
Євгеній Шваб, ветеран, капітан львівської парахокейної команди «Незламні», інструктор з тактичної медицини та психолог у Центрі національно-патріотичного виховання в Дублянах:
Сподіваюся на завершення війни. Україні потрібна масштабна допомога союзників зброєю. Кажу про США, Європу, зокрема й Велику Британію.
Сподіваюся на масштабну програму реінтеграції ветеранів та їхніх родин. Це дуже на часі. Кожен ветеран проходить реабілітацію, але потрібно пам’ятати, дбати і про його сім’ю, його другу половинку. Важливо, щоб реінтеграція відбувалася разом із родиною. ПТСР буває не лише у ветеранів, але й у родин. Вони разом мають долати всі етапи.
Що стосується Львова, то дуже сподіваюся, хочу, щоб у місті не було заторів на дорогах, бо це дуже виснажує.
Також маю сподівання, що у Львові буде більше паркувальних місць для людей з інвалідністю. Вважаю, що їх замало. Ветеранів, які мають інвалідність, стає більше. Скажімо, їм майже нереально поставити авто поблизу площі Ринок.
Ми з ветераном, заступником міського голови Львова Андрієм Жолобом говорили на цю тему: що варто зробити та змінити в місті. Цього за день не зміниш, але намагатися зробити це в 2026 році можна.
Щодо стосується парахокею, то продовжимо активно тренуватися, щоб на міжнародному рівні команда «Незламні» виборола призове місце. Чекаємо у лютому-березні 2026-го на відкриття льодового майданчика «Гаківка» на Сихові, щоб тренуватися у Львові.
Сподіваюся, що в 2026 році активно розвиватиметься парахокей в Україні, буде створено більше команд, відбуватимуться всеукраїнські турніри. Пишаємося, що команда «Незламні» є першопрохідцями в парахокеї.
У наступному році особисто я сподіваюся на стабільність, щоб можна було займатися справою, яку люблю.
