Попри війну, труднощі, Львів живе і працює. Львів демонструє певні кроки, які надихають українців. Нова місія Львова – надихати. Інновації, які впроваджуємо у медицину, ветеранську політику, спорт, є взірцевими не лише для українських міст, але й для багатьох країн світу. Завдяки людям, сильним командам нам це вдається. Про це в інтерв’ю «Львівській Пошті» наголосив міський голова Львова Андрій Садовий.
Нагадаємо, що «Львівська Пошта» мала серію інтерв’ю з керівниками фракцій у Львівській міській раді. Сьогодні пропонуємо розмову з очільником міста.
«Сьогодні Львів мені нагадує стиснену пружину»
Скажіть, будь ласка, як змінився Львів у часі великої війни?
Насамперед змінилися всі жителі Львова. І ті, які жили тут до повномасштабного вторгнення, і ті, які вважають Львів своїм рідним домом. Кажу про внутрішньо переміщених осіб.
Фактично кожна львівська родина когось із рідних відправила на війну. Щодня маємо похорони в місті – проводжаємо загиблих воїнів у Гарнізонному храмі. І це дуже великий біль, з яким живемо.
Сьогодні Львів мені нагадує стиснену пружину. Ці емоції, енергія… І ти не до кінця можеш усе висловити… Дай Боже, щоб війна завершилася і можна було вдихнути повітря на повні груди.
Зараз, в часі війни, є дуже багато труднощів, але ми живемо, працюємо. Попри всі проблемні питання, Львів демонструє певні кроки, які надихають українців.
2022 рік показав надпотужну єдність українців. Зараз Львів – єдине ціле?
Нас постійно хитають…
Хто?
Ворожа пропаганда працює щораз більше, зокрема через соціальні мережі та телеграм-канал. Загалом у більшості важливих питань Львів є монолітним.
«Гордістю Львова є екосистема людяності – реабілітаційний центр Unbroken»
Яка роль і місія Львова в часі війни?
Львів сьогодні є найбільшим гуманітарним хабом світу. Від початку великої війни він відіграє важливу роль у медичному та соціальному напрямках.
Наше місто стало найбільшим хабом-прихистком для людей із різних областей України, які постраждали від війни, зокрема для внутрішньо переміщених осіб та поранених воїнів.
Майже п’ять мільйонів українців пройшли через Львів від початку повномасштабного вторгнення. 150 тисяч внутрішньо переміщених осіб живуть у нашому місті зараз.
Щодня ми приймаємо поранених. Задля цього розбудовуємо нашу медичну інфраструктуру. Гордістю Львова є екосистема людяності – Національний реабілітаційний центр «Незламні» (Unbroken).
Загалом у центрі «Незламні» в часі великої війни пролікували майже 20 тисяч поранених українців – цивільних і військових.
У багатьох людей, які під час війни приїздять до Львова, з’являються сльози радості. Багато хто в нашому місті уперше.
Ці люди знаходять тут відчуття, що все буде добре, що врешті-решт війна закінчиться. Львів є носієм цінностей.
Пишаюся, що у Львові добре працює програма «Місто лікує», яку реалізує управління туризму Львівської міськради під керівництвом Христини Лебедь. Ця програма вкрай важлива для воїнів, які проходять лікування в реабілітаційних центрах. Це час відпочити й пізнати Львів.
У програмі «Місто лікує» задіяні львівські театри та музеї. Це також проведення цікавих екскурсій для військових. Воїнам, які на реабілітації, до вподоби пізнавати наш прекрасний Львів, його різні локації, бо це добрі емоції, які їм так потрібні.
Зазначу, що наше місто від початку повномасштабного вторгнення стало тим місцем, де українські родини зустрічаються. Кажу про те, коли чоловіки та жінки, які боронять Україну на фронті, мають зустрічі зі своїми рідними саме у Львові.
Чому? Бо в нашому місті відносно безпечно. Також через це багато міжнародних організацій проводять у нас свої форуми.
У травні 2025-го Львів перетворився на європейську дипломатичну столицю – до міста прибули 35 делегацій з країн ЄС та інших держав. У Ратуші відбулася міжнародна зустріч «Україна-ЄС» за участі міністрів закордонних справ країн Європи.
Обговорювали санкції проти росії, оборонну підтримку та шлях України до ЄС. Також нещодавно місто відвідали міністри із соціальної політики країн Євросоюзу.
Також у планах наступні великі форуми. Це також важливо, бо світ бачить Україну не лише через призму трагедії, в якій ми перебуваємо, світ бачить Україну, яка живе, показує свою стійкість і бажання жити! Ми дивуємо світ.
У вас чи не щодня зустрічі з іноземними делегаціями. Наскільки це важливо, потрібно? Чи ці зустрічі є такою місією задля допомоги і розвитку Національного реабілітаційного центру «Незламні»?
Кожен посол, який приїздить до Львова, просить про зустріч, бо згодом має написати звіт, якою є ситуація. З одного боку, вони дивляться, наскільки ми справляємося із ситуацією.
Сьогодні 70% фінансування нашої держави – це кошти партнерів. Зараз Україна не в стані сама себе утримувати, зважаючи на критичну ситуацію в економіці.
З другого боку, коли ти показуєш іноземним делегаціям, що ми робимо в часі війни, в багатьох з’являється бажання допомогти. Бо допомагають тим, хто показує динаміку.
Свого часу один дуже відомий чоловік сказав мені: «Ми приїздимо до Києва, і нам показують презентацію, приїздимо через пів року, і нам демонструють нову презентацію.
А коли ми приїздимо до Львова, ти нам показуєш, що хочеш зробити. Коли ж приїздимо через пів року, показуєш нам уже збудовані об’єкти. Тому в нас є бажання з вами працювати». І це важливо.
Важко переконувати іноземців допомогти Львову?
Запрошуємо і показуємо делегаціям, скажімо, збудовану протезну майстерню, торік її побудували за три з половиною місяці. З деревини. Її потужність – тисяча протезів на рік.
Їх така швидкість будівництва шокує. Чому? Бо такі об’єкти, для прикладу, в Німеччині та Франції будували як мінімум два роки.
Завдяки допомозі німецьких донорів у екосистемі Unbroken навесні 2025-го у Львові запрацював новий Центр ментального здоров’я при лікарні Святого Луки Першого медоб’єднання. Це третій такий центр.
Завдяки місту-побратиму Львова Вюрцбургу, його мерові Крістіану Шухарду та німецькому фонду DAFW маємо сучасний безбар’єрний людиноцентричний простір, де пацієнти отримують професійну допомогу в ментальному відновленні.
За вісім місяців вдалося побудувати центр на 900 метрів квадратних, у якому два великі модулі: стаціонар на 40 ліжок і амбулаторно-поліклінічний блок із кабінетами для індивідуальної та групової терапії.
У поліклініці на вул. Мазепи, 25 з дерев’яних панелей добудували два поверхи, встановили сучасне обладнання і запровадили нові послуги. Тепер на нижніх поверхах – обстеження, діагностика та лікування, а на верхніх – реабілітація для військових та цивільних.
Роботи виконали за підтримки німецьких партнерів: міста-побратима Вюрцбурга та фонду DAFW.
До Львова приїздив відомий японський архітектор Шигеру Бан, який проєктує новий хірургічний корпус центру «Незламні».
Після візиту до Шевченківського гаю він наголосив, що 200 років тому технології з використанням деревини в нас були набагато крутіші, ніж у Японії.
Ви вже згадували реабілітаційний центр «Незламні» (Unbroken). Медицина Львова останніми роками активно розвивається, є прикладом для інших міст та регіонів України. До нас приїздять переймати досвід. Ми, львів’яни, сподіваємося, що й міські поліклініки зміняться на краще. Завдяки чому вдалося зробити медичну революцію: командам, фінансуванню?
Насамперед завдяки якісній менеджерській команді. Я щодня присвячую годину питанням Unbroken. Це наради, зустрічі, конференції, переконання, проєкти.
Невдовзі у Львові на вулиці Замарстинівській відкриємо центр для допомоги людям, які пережили тортури. У червні в нашому місті відбудеться міжнародна конференція, і ми відкриємо цей центр.
Добре кажете, Unbroken є тестовою моделлю, яку потім можна масштабувати на різні міста нашої країни. Пораненим допомога потрібна не завтра, а сьогодні.
Міністерство охорони здоров’я розуміє, що львівський досвід роботи з пораненими, зокрема в ментальному здоров’ї, унікальний, що його можна масштабувати.
І запрошує колег із різних регіонів до Львова на навчальні семінари. Це дає результат. Коли медики приїздять в Unbroken і бачать, як це все працює, спілкуються з лікарями, їм очі розплющуються.
Я б не казав «медична революція», мені імпонують «медичні інновації». Інновації, які ми впроваджуємо в медицину, ветеранську політику, в спорт, є взірцевими не лише для українських міст, а й для багатьох країн світу. Завдяки людям, сильним командам нам це вдається.
Тобто завдяки гендиректору Першого медоб’єднання Львова Олегові Самчуку і команді?
Завдяки Олегові Самчуку, першому заступнику міського голови Андрієві Москаленку, який живе проєктом Unbroken щодня, кожному керівникові напрямків. Якщо говорити про всі нові будови, які є, це на 90% заслуга Андрія Москаленка. Він тримає це у фокусі, постійно має наради, виїзди.
Олега Самчука до Львова запрошували ви чи Олег Березюк?
Я дуже довго шукав керівника для лікарні швидкої допомоги.
Були інші кандидати?
Насправді охочих завжди було багато, а людини, яка б задала динаміку, не було. Я приїхав у Ковель, де познайомився з Олегом Самчуком. Подивився лікарню, де він працював. Побачив, який є підхід до роботи, наскільки процеси відточені.
І відразу після зустрічі зробив йому пропозицію, від якої неможливо було відмовитися. За декілька тижнів він приїхав до Львова. Я представив Олега трудовому колективу, що шокувало всіх працівників лікарні.
Олег Самчук із першого дня активно включився в роботу. До його честі, ми оминули конфліктність. Він зумів налагодити якісний контакт із працівниками.
Щоправда, коли виникали питання до деяких працівників, які мали низьку ефективність і їм пропонували або більше працювати, або шукати інше місце праці, то почалися дзвінки від поважних людей у погонах.
Вони почали дзвонити й переконувати, що, може, варто залишити ту людину… Таким людям казали: «Гаразд, ми його залишаємо, але якщо у вас, вашої родини чи друзів будуть медичні проблеми, то власне цей лікар буде вас лікувати». Після таких слів більше тиску не було.
Ви за якість чи за кількість?
Однозначно за якість, досконалість.
«Я би хотів, щоб атмосфера, яка панує в Першому ТМО, була у всіх поліклініках Львова»
Коли міські поліклініки стануть такими сучасними, як, скажімо, лікарні Першого медоб’єднання Львова?
Поліклініка на вулиці Мазепи, яка є частиною Першого ТМО, вже змінилася на краще. Коли ми розпочали реформу на базі поліклініки на Мазепи, то мали протести, страйки.
Там частина депутатів підбурювала людей… Нам вдалося переконати людей, і вони повірили. Сьогодні бачите результат.
Подібні процеси тривають і в інших поліклініках. Хочемо зробити поліклініки Львова в одній системі координат. Поліклініка, яка працює у складі Першого ТМО, показує доволі високу якість праці – все в одній площині.
Невелике хірургічне втручання можна зробити одразу в поліклініці. Потрібне більш комплексне лікування – пацієнта скеровують до лікарні. Коли все в одній системі, мінімізовані бюрократичні перепони.
Наприкінці літа за новим стандартом запрацюють 4-та поліклініка на Сихові та 5-та поліклініка на вул. Виговського.
Зараз медицина для пересічного львів’янина на високому рівні? Вона безкоштовна чи за все треба платити?
Національна служба здоров’я платить за кожну послугу. Коли приходите на прийом до лікаря, він облікований і за цей прийом лікар отримує гроші від НСЗУ. Сьогодні лікарі отримують доволі непогані зарплати. Зокрема, кажу про поліклініки.
Ми хочемо кардинально змінити ситуацію з погляду умов праці та умов, у яких пацієнти перебувають у поліклініці. Триває ремонт холу в поліклініці на Сихові. Такі самі холи будуть у всіх міських поліклініках у 2025 році.
А поліклініки витримують конкуренцію з приватними медичними центрами?
Нам важлива позитивна динаміка щодо поліклінік. Ми вже починаємо звикати: якщо виникла якась маленька проблема, треба їхати на Миколайчука. Втім ця лікарня вже перевантажена.
Я би хотів, щоб кожна поліклініка Львова стала своєрідним діагностичним центром високої якості з можливістю проведення невеликих операцій.
А нове сучасне медобладнання для цього є? Щоб якісно лікувати, потрібно провести дослідження на доброму, а не старому обладнанні?
Це правда. Тому хочемо закупити якісне обладнання, інвестуємо кошти в якісні ремонти. З фахівцями у Львові, слава Богу, все добре. Маємо дуже крутих спеціалістів.
До Львова в часі війни приїхало дуже багато медиків із різних міст України. Пригадую, ви дали зелене світло цьому.
Так. Я би хотів, щоб атмосфера, яка панує в Першому ТМО, була у всіх поліклініках Львова. Ми зробили приклад через не можу, і все працює.
Які ще амбіційні плани має місто на 2025-й щодо медицини?
До кінця року плануємо відкрити великий центр реабілітації на вулиці Пекарській. Мовиться про об’єкт площею три тисячі метрів квадратних. Це стара будівля, яку нам передали у власність і якуми реконструюємо в співпраці з урядом Тайваню. Це великий гранд на суму п’ять мільйонів доларів.
У квітні заклали капсулу з нагоди початку реконструкції реабілітаційного центру екосистеми Unbroken у Брюховичах. Це буде сучасний простір з новими корпусами для лікування та відновлення для військових та цивільних. Зараз тривають масштабні роботи.
У 2025-ому відкриємо нові корпуси, 25-метровий басейн та спеціально облаштовані зони для спорту, садівництва й творчості. У 2026 році плануємо завершити будівництво інклюзивного парку.
Ми отримаємо не просто місця для лікування, а місця найвищої якості надання медичних послуг. Мовиться і про обладнання, і пропідготовку спеціалістів. Проєкт підтримують уряди Литви та Німеччини, Товариство Червоного Хреста України і Японський Червоний Хрест та GIZ.
До яких лікарів, якщо є потреба, ходите особисто ви, ваша родина? Чи у вас ідеальне здоров’я?
Думаю, ідеального здоров’я не має ніхто. Стараюся нечасто звертатися до лікарів. За час роботи міським головою брав лікарняний, коли був коронавірус, бо занедужав.
Перехворів на ковід після виборів у 2020-му. Ці вибори були доволі складними, відтак були непрості післявиборчі процеси. Депутати проводили різні незрозумілі засідання. Згодом, слава Богу, все владналося.
«Насамперед я чую львів’ян, які є джерелом влади…»
Ви на посаді міського голови Львова працюєте вже четверту каденцію. У 2020-му за вас проголосували 62,25% містян. Ваша четверта каденція розпочалася з грудня 2020-го, і ви назвали її «каденцією особливих викликів». Під час інавгурації ви зазначили: «Побачимо, чи Львів показує приклад єдності та розвитку, чи приклад розбрату і сварки». Зараз 2025-й, то який приклад показує Львів?
Вважаю, що єдності. Такої співпраці, яка є у Львові, такого демократичного підходу немає в більшості міст нашої держави. Депутати Львівської міської ради в часі війни кардинально змінилися. Звичайно, що є дискусії, але ми виходимо на правильні, конструктивні рішення.
Я мала серію інтерв’ю для «Львівської Пошти» з головами фракцій у Львівській міськраді. Запитувала, чи чуєте ви фракції і чи фракції чують вас? Андрію Івановичу, чи чуєте ви депутатський корпус?
Насамперед я чую львів’ян, які є джерелом влади, які вже делегували свої повноваження і міському голові, і міським депутатам. Із кожним депутатом, з кожним керівником фракцій у міськраді ми вибудовуємо конструктивну співпрацю в інтересах громади Львова.
А депутатський корпус вас чує?
Не з першого разу… Деколи потрібно більше часу.
Ви щойно сказали, що є дискусії. Через що найчастіше вони виникають із цією каденцією депутатів? Є відео, де ви навіть гостре словечко можете вжити під час засідань сесій.
Не так часто.
Але вживаєте ж.
По-різномубуває. Міський голова, заступники в робочому процесі щодня з ранку до вечора. За це громада платить намзарплату. Якщо визріває якась думка, в часі війни є бажання досить швидко це імплементувати в рішення. А депутати інколи не розуміють цих процесів.
Для мене це елементарно просто, а депутати потребують часу. Тому деколи ми переносимо питання на інше засідання або ще через раз, потім вони це голосують.
Якщо ти в процесі, то усвідомлюєш: якщо ти поза процесом, потрібно більше часу на розуміння. Тому, на мою думку, депутати мають отримувати зарплатню. Я б зменшив кількість депутатів.
Маємо 64 депутати Львівської міської ради. А ви за яку кількість?
20 депутатів було б цілком достатньо. Важливо, щоб вони були на роботі і несли персональну відповідальність. Коли депутат не працює в міськраді, але повинен тут проводити багато часу, це створює певний дискомфорт і для нього, і для його родини.
Незрозуміло, хто він – бізнесмен, який має на меті отримання прибутку, заробляння грошей, чи депутат, який має дбати про інтереси міста.
Коли япроводжу зустрічі з молодими політиками, точасто запитую: «Хлопці і дівчата, що ви хочете – слави чи грошей? Якщо хочете слави, то йдіть у владу, аякщо грошей – то йдіть у бізнес».
Вони перепитують: «А якщо ми хочемо і грошей, і слави?». Відповідаю, що це вже корупція.
Із п’яти фракцій, яка, на вашу думку, найбільш ефективна, а яка пасе задніх?
Депутати – це особистості. Є депутати, які дійсно переймаються проблемамиміста з ранку до вечора, а є байдужі.
Кажуть, можлива заміна голови комісії фінансів та планування бюджету міськради Наталії Шелестак, депутатки фракції ВАРТА. Наскільки це відповідає дійсності та чому шириться така інформація?
Я читав це в соціальних мережах, але не можу зрозуміти, хто запускає таку інформацію, кому це потрібно.
Є інформація, начебто можлива заміна на депутата від ЄС Назара Бербеку. Це реально?
У соцмережах про це пишуть… Ви можете про це запитати і в Наталі Шелестак, і в Назара Бербеки. Я доволі демократичний керівник. Коли мовиться про самоорганізацію депутатів, я підтримую їхні ідеї.
«Я підтримую жінок, підтримую молодь»
Навесні «Львівська Пошта» писала про жіноче обличчя влади Львова і політики. Зокрема, 52% жінок є керівницями у виконавчих органах Львівської міської ради. Депутатками міськради є 19 жінок (30%) – найбільше за всі вісім скликань. Зараз п’ять комісій у міськраді з 12-ти очолюють жінки. Наскільки жінки ефективні у владі?
Я за гармонію. В українців жінка має дуже великий вплив і значення, бо вона насамперед мама. Я щасливий, що маю гендерний баланс у міськраді. Подивіться, скільки в нас керівниць районів було і є.
У міській раді працює багато жінок, багато молоді. Я фактично тут один із найстарших за віком. Я підтримую жінок, підтримую молодь.
Під час чотирьох каденцій ви працювали з чотирма секретарями – Володимиром Квуртом, Василем Павлюком, Анатолієм Забарилом і Маркіяном Лопачаком. З ким було найцікавіше, з ким знаходили спільну мову і навпаки?
Я зі всіма знаходив порозуміння. Кожен мав якісь унікальні таланти чи вміння. Дуже шкодую, що Маркіян Лопачак левову частку часу на фронті.
Коли вдається його вирвати хоча б на робоче засідання, це великий плюс. Він дуже активно працює над собою. Я маю повагу до тих людей, які не бояться. А кожен, хто воює, це людина, яка перемогла свій власний страх.
Чи міг би стати Маркіян Лопачак наступним міським головою Львова?
Кожен, хто народився у Львові, має шанс стати міським головою. Навіть були спроби тих, що не народилися у Львові, бути міським головою, але громада їх відкидала.
Ви про Олега Синютку?
Я про принцип.
Чому ви уникаєте прямих відповідей?
Я знаю, щов політикумі є чоловік 20, які мріють бути міським головою Львова. Чому їм усім маю робити рекламу?
«Дасть Бог, буде завершення війни, тоді й говоритимемо про вибори»
Чотири каденції є, а чи буде п’ята? Маєте таку амбіцію? Чи спочатку завершення війни, а тоді розмови про вибори міського голови Львова?
Принципово на такі питання не відповідаю, бо триває війна й невідомо, коли вона закінчиться. Кожен день роботи – складний день.
Не хотів би подавати якісь неправильні імпульси, сигнали як для громади, так і для львівського політикуму. Ми зосереджені на роботі щодня. Дасть Бог, буде завершення війни, тоді й говоритимемо про вибори.
Якими є ваші й вашої команди ключові досягнення за час чотирьох каденцій? Чим найбільше гордитеся? І навпаки – прорахунки та поразки? Першу присягу ви склали навесні 2006-го.
У Львові живуть багато людей, які не пам’ятають, що колись у місті вода була за графіком. Коли япочав працювати, вода була по чотири години вранці та ввечері.
Ми цю ситуацію виправили – вода є. Коли япочав працювати, Львів був без води, із жахливим освітленням, із жахливими дорогами. Це, слава Богу, виправили.
Понад три мільярди гривень скерували на допомогу військовим. Часто мене запитують, чому не робимо ту чи іншу дорогу. Ми не будемо робити дороги зараз – хіба кредитним коштом.
Усі магістральні дороги, які були в жахливому стані, зроблені. Я гордий, що навіть у часі війни Львів виборов право бути молодіжною столицею Європи. Це також велика заслуга Андрія Москаленка.
Молодь – це майбутнє, це двигун нашого міста. Для мене важливі освіта й наука. Країна має право бути успішною, коли як мінімум 10 років упріоритеті буде освіта.
Скільки шкіл і садочків вдалося збудувати за вашої каденції?
Будуємо у Львові школи, зокрема на провесні. На Левандівці буде школа. Відкрили декілька садочків. Коронавірус і війна серйозно змінили наші можливості.
Ті кошти, які можна було бвитратити на базові інвестиції, скеровуємо на допомогу воїнам. І робитимемо це, допоки триває війна.
Сьогодні головне – змінити ситуацію в школі. Те, що шахи є обов’язковими в ній, це дуже круто. Я би хотів, щоб дитина, яка закінчує школу, вільно володіла англійською мовою, вміла грати на музичному інструменті, добре малювала. Якщо добре танцюватиме, то взагалі феноменально. Львівські вчителі мають гідну зарплату.
«Якщо чесно, політика – це сміття»
У 2016-му сталася трагедія на Грибовицькому сміттєзвалищі, його закрили. Чому так довго триває будівництво сміттєпереробного заводу і коли нарешті його відкриють?
А чому в жодному місті України досі не збудували сміттєпереробний завод? Львів має збудувати, а всі інші не мають? Так, Львів пережив сміттєву блокаду, і ця трагедія тривала доволі довго. Із нас знущалися.
Переплелися політика і сміття…
Якщо чесно, політика – це сміття. Зараз маємо фінальну стадію рекультивації полігону – одного з найбільших в Україні.
Полігону біля Грибовичів не буде. Там буде парк, там буде прекрасний простір для відпочинку.
Зараз на Грибовицькому полігоні триває друга фаза рекультивації – мембрану покривають родючим шаром ґрунту. Після цього по всій території висадять багаторічні рослини.
А до кінця року на куполі планують облаштувати перше поле для гри у гольф – спеціально для тренування військових, які лікуються у Львові.
А це безпечно?
Безперечно. Такі кейси є в багатьох країнах світу. Щодо сміттєпереробного заводу, то вже завезли обладнання, необхідне для монтування ліній. Невдовзі розпочнуть його монтаж.
Думаю, до кінця 2025-го є всі шанси, що завод запрацює. Звісно, якщо не буде якихось форс-мажорів. А форс-мажори є щодня…
Хто з вашої команди за чотири каденції був і є найбільш ефективним?
Ірина Маруняк однозначно. Я з нею маю честь працювати всі чотири каденції. Вона починала свою роботу у Львівській міськраді як юристка.
Це також Гелена Пайонкевич, Ірина Кулинич. Андрій Москаленко прийшов у міськраду через стажування. І це стажування довело його до першого заступника міського голови Львова.
Не знаю іншої людини, яка могла б упоратися з таким великим обсягом роботи, яку виконує Андрій. Як казав один віцепрем’єр, «у вашій команді є як мінімум сім-вісім майбутніх міністрів». І Москаленко хоч завтра готовий міністр, і Антон Нікулін, і Андрій Закалюк.
А хто найбільш одіозний, пішов із мерії зі скандалом?
Щодо одіозних, як ви кажете, коли вони працювали у мене, то якісно виконували роботу. Але коли йшли з міськради, до них чіплявся якийсь блуд і вони почали робити неприємні речі. Я маю певний жаль.
Не хочу нікому робити рекламу, все залежить від середовища. Тут є позитивна аура, люди добре поводяться і добре працюють. Виходять в інші світи, потрапляють під інші впливи, і щось з ними робиться…
ОССБ у Львові переважають ЛКП (колишні жеки)? Ви свого часу агітували містян за створення ОСББ. Вони більш ефективні?
З погляду кількості все окей. Утім є питання до якості окремих ОСББ. Цим потрібно займатися професійно, і мешканці не завжди це розуміють. Добрий керівник має отримувати хорошу зарплатню. Це означає, що потрібно більше платити за квартиру.
Плануємо в міськраді відкрити школу для керівників ОСББ, щоб і нових готувати, і тим, що працюють, давати нові навички. Це завдання, яке мипоставили на цей рік.
«Зараз на війні 50 тисяч львів’ян»
Які проблеми вас найбільше турбують?
Війна. Кожна львівська родина в стресі. Все інше – не проблеми. Все можна вирішити! Зараз на війні 50 тисяч львів’ян.
Чи готовий Львів до повернення цих людей із фронту?
Насамперед маємо бути готові до медичної підтримки й реабілітації, тому такий великий акцент робимо на Національний реабілітаційний центр «Незламні» (Unbroken). Як я вже казав, сьогодні Львів нагадує мені стиснуту пружину. І коли ця пружина розтиснеться, невідомо що буде…
Для цього потрібно розвивати й підсилювати наші центри ментального здоров’я. Вже є три такі у Львові. Зокрема, в цих центрах фахівці роблять акцент на мистецтво. Воїни, які на реабілітації, малюють, ліплять із глини. Плануємо збудувати великий артцентр у Львові.
Дуже важливою є тема пошуку роботи для ветеранів. Багато людей після війни хочуть змінити своє життя, свою роботу. Тішуся, що місто підтримує ветеранський бізнес – дає гранти ветеранам.
Львів робить усе першим завдяки якісним управлінцям, які працюють у міськраді. До нас приїздять з інших міст і надихаються тим, що нам вдається. Нова місія Львова – надихати.
А щоб надихати, потрібно багато працювати. Гулі набили?
Звісно. Буває й непорозуміння зцентральними органами влади.
На вашому звітуванні в січні 2025-го був присутній керівник Львівщини Максим Козицький. У попередні роки не пригадую присутності керівників Львівщини. Які у вас стосунки з головою Львівської ОВА?
Без якісної координації нічого не буде. З Максимом Зіновійовичем у нас достатньо рівні, хороші робочі взаємини. Ми фактично щотижня бачимося, обговорюємо ті чи інші проблемні питання.
Він свого часу балотувався від «Самопомочі»…
Було таке. Всі йшли від «Самопомочі»…
Львів – доступне, безбар’єрне місто порівняно з іншими містами України? Що вже якісного зроблено? Чи бізнес підтримує ініціативи, чи, навпаки, перешкоджає? Хто є прикладом: заклади, локації?
Думаю, ми зробили лише п’ять відсотків… Безбар’єрність у голові. Збираю власників ресторанів і запитую, чи зможе у ваш заклад заїхати Герой на колісномукріслі. Відповідають, що допоможуть.
Питаю далі: ««А якщо людина захоче в туалет, чи є умови?». І тут виникає проблема… Якби це було на початку війни в 2014-му, ще можна зрозуміти.
Надворі 2025-й! Як так, що ви досі не змогли зробити в закладі туалет для людей з інвалідністю? Так, багато хто з бізнесу робить, але деякі ігнорують, на жаль. Бо треба буде забрати один столик і зробити ширший туалет, а столик приносить гроші щодня.
Але ж це питання насамперед людяності й поваги!
Ви небайдужа людина і розумієтеце, а для деяких пріоритетом є гроші.
Головне – бажання змінити ситуацію.
Львів колись буде без МАФів? І якщо так, то коли? Підприємці заберуться самі?
Ті МАФи, які порушують, мають бути закриті. Серед порушень продаж алкоголю. Є чітка схема праці тих, які не порушують. Є ті, які баламутять… Думаю, сотня-дві МАФів таки зникне.
Зараз є понад тисяча МАФів. Я за якість продуктів і комфорт мешканців. Якщо є крамниця, а поруч три МАФи, які не сплачують податків і торгують продукцією сумнівної якості, це погано.
Паркування: чи вдалося владі міста впорядкувати це питання? Який дохід від паркування за день чи місяць отримує місто? Чи братимуть гроші за паркування в спальних районах? Чи будуть у Львові підземні паркінги, скажімо, на Петрушевича?
У Львові є можливість паркуватися, заплативши гроші. І є недостатня кількість місць, але вона балансує. Ще до великої війни планували декілька великих інвестиційних проєктів, та,на жаль, війна внесла корективи.
Щодо підземного паркінгу на Петрушевича, думаю, що до кінця року фінально через конкурс визначимо, хто має його будувати. Кошти потрібні й на перехоплювальні паркінги.
Я за те, щоби дитячі майданчики використовували як дитячі майданчики, а не як місця для паркування машин.
Ви на роботу з дому їздите на авто чи ходите пішки?
Здебільшого ходжу пішки. Мені 25 хвилин іти пішки з дому до міськради. Деколи можу ровером їхати. Якщо робочий день починаю на Сихові, службове авто підвозить.
Ваша дружина Катерина часто йде пішки Львовом.
Вона є соціальною працівницею реабілітаційного центру «Незламні» (Unbroken). Працює на чверть ставки.
Допомагає ветеранам, котрі на реабілітації, у керунку відвідин театрів, музеїв, концертів.
Я про це дізнався постфактум. Вона молодець, це круто! Катерина завжди займалася соціально важливими речами. Тут вона допомагає ветеранам.
Електротранспорт у Львові: львівські трамваї і тролейбуси чи таки закордонні й чому?
Я за нашого рідного виробника, але це дорого. Якщо можемо використовувати швейцарські трамваї, за які платимо невеликі гроші, будемо церобити. Це тимчасовий варіант. Я за те, щоб у перспективі в державі робили акцент на виробництво громадського транспорту.
Щодо автобусів, то левова частка перевезень належить містові – АТП-1. Є на ринку йприватні перевізники, в транспортіяких колеса відлітають. Таких будемо виганяти з ринку. Наша філософія така: будуємо завод з виробництва біогазу і паралельно запускаємо автобус на біогазі. Це наша мета. Львів має електронний квиток. І це добре.
Вулиця Залізнична дуже чекає на ремонт. Його, нарешті, запланували на 2025-й…
Якщо зможемо зробитийого за кредитні гроші, то зробимо. Це потрібно було робити ще тоді, коли ремонтували вулицю Шевченка.
Чи вам подобається, як забудовують Львів? Роблять це за планом чи хаотично?
Вважаю, що у Львові забудова більш-менш врегульована. Забудовники приділяють велику увагу якості будівництва, естетичному вигляду.
Забудовники, які працюють у межах чинного законодавства, до них питань нема. До тих, що порушують закон, є і буде жорстке ставлення, бо це неповага до громади.
Держава Україна має таке законодавство, що надає пріоритет не жителям, а компаніям-забудовникам. Багато повноважень від міст забрали, і це велика проблема.
Бачимо це на прикладі малих громад, де є обман: беруть дозвіл на будівництво маленького сімейного будиночка, а з’являється чотириповерхова будівля. Винних знайти неможливо. І держава це знає, і нічого не робить. Це корупція.
Чи є якісь речі, за які вам соромно?
Соромно за те, що міг би більше і краще працювати, але ті чи інші обставини відволікали мою увагу. Я дуже самокритичний.
«Це добре, що мене критикують. Отже, я живий. Деколи на це виділяють дуже великі бюджети»
Чому вас так часто критикують у соцмережах?
Це добре, що мене критикують. Отже, я живий. Деколи на це виділяють дуже великі бюджети.
Тобто воюють із вами?
Звичайно.
А хто?
Львів – доволі успішне місто з великою кількістю нерухомості та майна. І багато хто на це дивиться як на ласий шматок. Я не планував працювати так довго міським головою, але так склалися обставини.
Яким має бути міський голова?
Небайдужим, мати хорошу репутацію. Можна багато займатися критиканством. Мене критикують, але я критику поважаю.
А про критиканство маю нехорошу думку. Чому? Бо багато речей, про які чую, є абсурдними. Однак я не звертаю на це уваги і виконую свою роботу.
Чи може бути жінка міським головою?
Якщо у Львівській політехніці жінка стала ректоркою, то чом би й ні?
Який ваш меседж до містян в часі війни?
Дякую львів’янам за те, що вони є, що об’єдналися, що прихистили людей. Велика подяка кожному містянинові й містянці за підтримку Збройних сил України. Подяка кожному, хто воює на передовій. Подяка і шана кожній родині, яка віддала найцінніше, що мала!
Це найскладніший період у нашому житті. Я гордий, що ми долаємо всі випробування з великою честю. Певен, що станемо лише сильнішими.
Вірю, що перед нами роки успіху. Для мене найвища честь служити громаді Львова! Львів’яни – прекрасні, міський голова – недосконалий…
