20 лютого в Україні відзначають День Героїв Небесної Сотні. У цей день 2014 року у центрі столиці України загинуло найбільше людей. І щороку цієї пори у різних містах й селах вшановують пам’ять тих, хто виступив проти злочинного режиму й політики, поклавши за це життя. Проте згадувати героїв варто не тільки наприкінці лютого, а й пам’ятати про їхній подвиг завжди. Про приклади меморіалізації та як кожен з нас може до неї долучитися, медіа «Львівська Пошта» поспілкувалося з Андріаною Дигдалович, керівницею Музею гідності у Львові.
Замість кінотеатру – музей
За пам’ятником Степанові Бандери колись було приміщення колишнього кінотеатру «Дзвін». «Планувалося, що музей розташовуватиметься на цій локації. Це підсилило символ боротьби, протистояння. Дуже багато родичів Героїв Небесної Сотні були свого часу репресовані й воювали. Це б показувало оцю тяглість поколінь, і що любов до України та жертовність передається з молоком матері», – зазначає наша співрозмовниця.
У вересні 2024 року будівля згоріла, за попередньою версією це був підпал. Саме тут, на вулиці Шептицьких, 45, мав працювати Музей гідності. Якщо написати назву закладу у пошуковику, то першою випаде саме ця адреса з приміткою «Тимчасово зачинено».
Тимчасово – головне слово, адже на цьому місці планують звести музей новітніх героїв, де облаштують експозиційні зали, укриття, місця для роботи й фондосховища. «Це має бути сучасний музейний комплекс, де розповідатимуть про Революцію гідності та російсько-українську війну», – каже Андріана.
Зараз Музей гідності співпрацює з іншими установами, й керівництво розглядає варіант тимчасового приміщення, а також спільно з міською владою шукають спонсорів, що готові профінансувати будівництво музейного комплексу, аби, додає наша співрозмовниця, ці витрати не лягли на бюджет громади й можна було скерувати більше коштів на потреби війська.
Речі, що вже стали історією
Тож наразі експонати зберігають в офісі музею. Нам показали деякі з них, як-от шоломи активістів, губну гармоніку Юрія Вербицького, щит з дірками від куль. Його передали з Ходорова – саме на ньому несли тіло Героя Небесної Сотні Романа Точина. Якісь речі працівники шукають самі, якісь приносять небайдужі. Це відбувається на умовах повної анонімності.
Також тут можна побачити артефакти часів АТО – деякі учасники Революції гідності стали одними з перших, хто вирушив захищати країну на Схід у 2014 році – та повномасштабного вторгнення.
Окремо є речі з вже далекого 2004 року, наприкінці якого відбулася Помаранчева революція – це і календар з підписом Віктора Ющенка, агітпродукція Партії регіонів, серед яких прапорці й брошури.
Андріана з трепетом розповідає про усі речі й важливість збереження пам’яті, адже її батько, Андрій Дигдалович – Герой Небесної Сотні, який загинув у середмісті Києва, на вулиці Інститутській, від кулі снайпера.
Якою буває меморіалізація
Мабуть, перша асоціація зі словом «меморіалізація» – це пам’ятні комплекси, таблички тощо. У 2019 році у Львові відкрили Меморіал пам’яті Героїв Небесної Сотні. Побачивши проєкт-переможець архітектурного конкурсу, одні не сприйняли вибору матеріалів, з яких його зроблять (мовиться про кортенову сталь, особливістю якої є характерна іржавість), другі ж не до кінця розуміли доцільність оглядових майданчиків на локації.
Андріана каже, що члени родин, які входили до складу комісії, проголосували за інший проєкт. Проте після оприлюднення результатів архітектурного конкурсу вирішили подивитися, як його реалізовуватимуть. До слова, одним з прохань рідних Героїв Небесної Сотні було облаштувати місце, яке б жило: тут проводили екскурсії, акції, різні події. Й побачивши готовий результат, як він працює у просторі та з людьми, змінили свою думку.
«На території меморіалу завжди хтось є. Це місце тиші й переосмислення. Ти ніби в місті, але водночас поза ним. Можеш спостерігати за його життям, людьми, машинами. Тут можна просто стояти й розглядати все це з місця, де час зупиняється. Але все навколо продовжує свій рух», – розповідає співрозмовниця.
Водночас існують й стихійні місця, облаштовані людьми. Як тут не згадати про перший народний меморіал у центрі столиці або ж жовто-блакитне поле з прапорців на Майдані Незалежності, де вшановують пам’ять загиблих у війні. «Ці місця виникають не просто так. Людині потрібне місце де вона може відгорювати. Щодо меморіалу Героям Небесної Сотні у Києві, рідні, які втратили там чоловіка, сина, брата, хочуть прийти безпосередньо до місця, яке присвячено конкретно йому», – каже Андріана Дигдалович.
Й додає, що створення постійного меморіалу у столиці є складним питанням. Адже на цьому місці пролилася кров, й цю жертву необхідно вшанувати гідно.
Щодо того, чому у Львові не прижилася ідея з прапорцями, як у Києві, керівниця Музею гідності міркує так: у середмісті є Личаківський цвинтар, де близькі загиблих можуть залишити свою втрату: «Туди приходять місцеві й туристи, приїздять делегації. Люди розуміють, що їхніх рідних ще хтось ходить, крім них самих».
Що кожен може зробити для вшанування
Андріана Дигдалович каже, що потрібно напрацювати політику меморіалізації на державному й місцевому рівнях. Потрібно визначити людей, яким би платила держава за збереження пам’яті про загиблих. Адже поки ці функції на себе перебрали громадські організації, що мають відповідне фінансування: «Але гроші можуть закінчитися, проєкт закриють. Що далі буде з цими матеріалами? Часто просимо передавати їх в музей на зберігання, гарантуючи їхнє авторське право на ці документи».
Також кожен може робити певні дії в межах своєї відповідальності, зазначає співрозмовниця. І як приклад наводить щоденну хвилину мовчання о 9:00 й додає, що дехто спекулює цією темою у численних дописах у соцмережах, показуючи таким чином свою «свідомість».
Багато чого можна зробити й у своїй «бульбашці»: організовувати вечори пам’яті, зустрічі з побратимами й друзями. А головне, говорити, що за словом «герой» є конкретна людина, що мала свою історію, родину, звички. «Коли є контекст, усвідомлюєш, що це реальне життя, яке зруйнувала Росія», – стверджує Андріана Дигдалович.
Нагадаємо, що у понеділок ввечері, 23 лютого, на полях почесних поховань засвітять промені пам’яті.
