Євгеній Шваб – доброволець із Житомирщини, який долучився до лав ЗСУ восени 2022 року. Служив у складі 95-ї десантно-штурмової бригади. Був важко поранений на Луганщині, внаслідок чого йому ампутували праву ногу.
Протезований і пройшов реабілітацію в Національному реабілітаційному центрі Unbroken.
Тепер Євгеній Шваб працює інструктором з тактичної медицини та практичним психологом у Центрі національно-патріотичного виховання в Дублянах, навчається на психолога у виші та є капітаном львівської парахокейної команди «Незламні».
Ветеран відданий своїй справі, принциповий, має свою позицію.
«Важливо, щоб ветерани, які на війні втратили здоров’я, знайшли себе після поранення, працювали, розвивалися, займалися спортом, а не деградували», – наголошує він у розмові з «Львівською Поштою».
Євгеній Шваб знайшов себе завдяки силі волі й духу. Здолав непростий шлях після операцій, реанімації, протезування й реабілітації. Все вдалося завдяки власним зусиллям і титанічній праці. «Сила волі й духу важливі як на полі бою, так і в спорті!» – акцентує ветеран.
«Я доброволець. Пройшов бойову підготовку у Великій Британії»
Євгенію, дякуємо вам за захист України! Від початку повномасштабного вторгнення когось мобілізували, хтось виїхав за кордон або переховується. Ви – доброволець. Коли стали на захист держави? Розкажіть, чим тепер займаєтеся?
Так, я доброволець. Долучився до лав Збройних сил України восени 2022 року. Служив у складі 95-ї десантно-штурмової бригади. У 2022-му була більша єдність, ніж у 2025-му. Тоді українці стояли одні за одних.
Я родом з міста Овруч, що на Житомирщині. Закінчив технікум як машиніст автомобільного крана. Працював майстром цеху на виробництві з переробки гранітного каменю.
Пройшов бойову підготовку у Великій Британії, а вже у грудні 2022 року виконував бойове завдання на Луганщині. Саме там потрапив під танковий обстріл, унаслідок якого отримав важке поранення і втратив ногу.
Згодом пройшов протезування й реабілітацію у Львові, де тепер живу.
Працюю в Центрі національно-патріотичного виховання інструктором із тактичної медицини та практичним психологом. Передаю молодому поколінню свої знання та досвід.
Є гравцем львівської команди «Незламні» з парахокею, навчаюся на психолога.
Чому саме десантно-штурмові війська?
Я сам хотів потрапити в ці війська. Восени 202-го ми з побратимами мали 35-денний вишкіл у Великій Британії.
Нас навчали канадські інструктори базових навичок поводження зі зброєю, тактичної медицини. Також на спеціально створеній локації ми штурмували будівлі. У Великій Британії ми багато стріляли.
«Якщо війна затягнеться, підуть воювати всі»
Сила України зараз у боєздатній армії, яка має потужний досвід і є гордістю країни. Тепер українські воїни самі можуть вчити військових з інших країн.
Саме так, ми самі можемо навчати, бо українські воїни вже мають чималий досвід. Наші військові сміливі, витривалі, нескорені, незламні. Ми не маємо права на помилку.
Повномасштабне вторгнення навчило, що ми маємо стояти за нашу державу. Україна має проводити мобілізацію. Мене дуже обурює те, коли кричать, що в нас поганий ТЦК. Певен, якщо не буде ТЦК, то ворог буде на заході.
На вашу думку, чому українці так критикують мобілізацію?
Ті, що бояться йти захищати Україну, ті найбільше критикують мобілізацію. А хто ж боронитиме Україну?!
У ТЦК працюють наші громадяни, які стояли на захисті України, булина передовій. На жаль, ворог проводить різноманітні інформаційні кампанії проти мобілізації. І це впливає на наше суспільство.
Категорично не можна знецінювати роботу ЗСУ, знецінювати все те, що роблять ветерани. Якщо війна затягнеться, підуть воювати всі.
У 2022 році не було зброї, але були люди. А тепер є зброя, але бракує людей… Багато військових, які на фронті, гинуть, багато отримують важкі поранення, тому Україна має проводити мобілізацію. Особисто я вірю в перемогу і вважаю, що вона залежить від кожного з нас.
На яких напрямках ви служили?
Після навчання у Великій Британії ми одразу поїхали на Донеччину, зокрема в Лиман. Наприкінці 2022 року я виконував бойове завдання на Луганщині.
Були сильні штурми, ворог не жалів ні особового складу, ні снарядів. Не було такого, щоб бодай на декілька годин стихав обстріл. Ворог постійно нас обстрілював.
20 грудня в селі Червонопопівка на Луганщині я потрапив під танковий обстріл. Унаслідок цього був важко поранений у праву ногу, також мав осколкові поранення спини й живота. Евакуації довелося чекати декілька годин, бо ворог ще більше почав гатити по нас… Дочекався і вижив.
«Реабілітацію проходив під наставництвом фізичної терапевтки центру Unbroken Роксоляни Шміло»
У скількох лікарнях ви побували, скільки операцій пережили?
Спочатку мене привезли в лікарню у Краматорську, де стабілізували. Згодом доправили у Дніпро. Відтак гелікоптером перевезли до Києва, бо я був у важкому стані.
В столиці пробув декілька діб, і мене доправили в лікарню до Львова. Саме тут мені ампутували праву ногу.
Лікарі розповідали, що я тричі перебував у комі, був 40 днів у реанімації. Відверто скажу, що не пам’ятаю, скільки пережив операцій після поранення на Луганщині.
У лютому 2023-го мене перевели в хірургію. Згодом розпочалася реабілітація, яка тривала майже рік. Були сильно атрофовані м’язи.
Реабілітацію проходив під наставництвом фізичної терапевтки Національного реабілітаційного центру Unbroken Роксоляни Шміло.
Спочатку було колісне крісло, відтак – милиці. Потім один протез, який встановили у центрі Unbroken, відтак – другий, придбаний футбольним клубом «Шахтар». Його також встановили в центрі Unbroken.
Ми з Роксоляною Шміло здолали великий шлях. Вдячний їй за це, зокрема за віру в мене! Вона професіоналка. Радію, що ми стали хорошими друзями.
Роксоляна заснувала благодійний фонд ROXY для допомоги й підтримки воїнів під час реабілітації та відновлення. Тепер ми разом проводимо тренінги.
«Працюю як інструктор із тактичної медицини та практичний психолог у школі в Дублянах»
У якому саме Центрі національно-патріотичного виховання ви працюєте? В чому полягає ваша робота?
У Львівській громаді є 16 Центрів національно-патріотичного виховання. Я працюю як інструктор із тактичної медицини та практичний психолог у школі в Дублянах. У наш Центр ще приїздять діти з двох шкіл – Грибовичів та Зашкова.
Працюю з учнями трьох шкіл уже другий рік поспіль. Маю 10–11-ті класи.
Завжди наголошую школярам, що в нас не монолог, а діалог, бо добра комунікація важлива.
Вчимося накладати турнікети, такі навички в часі війни актуальні. Пояснюю, чому Україна воює, чому росія – наш ворог, як потрібно комунікувати з ветеранами, чому важлива реінтеграція ветеранів. Також говоримо про безбар’єрність, тепер це також актуально.
Після закінчення навчання в університеті планую працювати практичним психологом. Вступив у виш вже після поранення й протезування.
Навчаюся як платник на третьому курсі у Львівському державному університеті безпеки і життєдіяльності.
Коли вступав у виш, моєю метою була допомога пораненим. Як кажуть, щоб діяв принцип «рівний – рівному». Вважаю, що психолог має вміти слухати людей.
«Капітан має мотивувати, підтримувати й згуртовувати всіх гравців команди»
Ви є капітаном львівської команди з парахокею «Незламні». Чому цей вид спорту? Серед гравців є ветеран-«азовець» Олександр Жавненко, про якого писала «Львівська Пошта».
Так, я капітан команди, що дуже відповідально. Капітан завжди має мотивувати, підтримувати й згуртовувати всіх гравців. Я був одним із перших гравців команди.
Мені зателефонувала Галина Кривко, яка тепер є віцепрезиденткою нашого парахокейного клубу, і запросила в команду. Звісно, я пристав на таку гарну пропозицію, хоча свого часу любив футбол. Однак парахокей – це новий і цікавий досвід.
Він мені одразу сподобався. Пам’ятаю, як уперше сів у следж. Почав тренуватися в Новояворівську, тричі на тиждень. Після роботи в Центрі національно-патріотичного виховання сідав у машину і їхав у Новояворівськ.
Так, у складі львівської команди з парахокею «Незламні» єветеран, доброволець Олександр Жавненко. Ми обидва проходили реабілітацію та протезування в Unbroken. З Олександром постійно граємо в парі, розуміємо один одного.
Добре, що у Львові, в Сихівському районі, буде спеціальна інклюзивна арена для тренування нашої команди з парахокею. Її мають відкрити до кінця року.
Як уже писала «Львівська Пошта», «Незламні» мають амбіційну мету – ввійти до складу Національної збірної, яка представлятиме Україну на чемпіонаті світу з парахокею в 2026 році.
Так, маємо такі амбіції і все робимо задля цього. Сподіваюся, нам це вдасться. Наша львівська команда є першою в Україні командою зі следж-хокею – адаптивного хокею. Це добре, що у Львові активно розвивається і парахокей, і ампфутбол.
Вважаю, що адаптивний хокей успішно розвиватиметься в Україні. Потрібно проводити якнайбільше турнірів, щоб ветерани були поінформовані про парахокей в Україні.
Буде більше команд, тоді можна проводити чемпіонат України зі следж-хокею. Подяка президентові нашої команди «Незламні» Романові Гапачилу, що розвиває цей вид спорту. Подяка нашому тренеру Сергію Швецю, що нас навчає, вірить у нас.
«Парахокей – стовідсотково моє, радію, що зайнявся ним»
Чим для вас є парахокей – реабілітацією, драйвом, мотивацією?
Це ментальний відпочинок і адреналін. Коли я вперше сів у следж, то кайфував, насолоджувався процесом. Хоча до цього ніколи не бачив і не сидів у следжі.
Коли більш активно почав займатися парахокеєм, коли почала формуватися команда, це вже стало звичною справою. Парахокей для мене є і драйвом, і реабілітацією, і мотивацією.
Сьогодні в нашій команді 14 гравців. Серед них – підопічні центру Unbroken.
Сила волі й духу важливі як на полі бою, так і в спорті. Будемо розвивати парахокей в Україні і як вид спорту, і як осередок реабілітації ветеранів після поранень.
Реабілітація спортом надважлива для ветеранів. Коли людина займається спортом, це й добре ментальне відновлення. Ветерани, пам’ятайте про це!
Про те, що спорт – це потужна фізична та психологічна реабілітація для ветеранів, «Львівській Пошті» наголошувала знана тренерка зі стрільби з лука Леся Шах.
До речі, першим видом спорту, яким япробував займатися після поранення, була стрільба з лука в тренера Школьного. Але це не моє.
Парахокей – стовідсотково моє, радію, що зайнявся ним. Це більш активний вид спорту.
«Спорт допомагає ветеранам відновитися і морально, і фізично»
Ви пройшли непростий шлях: операції, реанімація, протезування, реабілітація. Ви знайшли себе завдяки силі волі й духу. Які поради дасте ветеранам, зокрема щодо спорту?
Перше, що порадив би, це працювати з психотерапевтом.
Важливо, щоб ветерани, які на війні втратили своє здоров’я, знайшли себе після поранення, працювали, розвивалися, займалися спортом, а не деградували. Сила волі й духу важливі як на полі бою, так і в спорті.
Спорт допомагає ветеранам відновитися і морально, і фізично. Спорт – це фізична активність.
Якщо є фізичне навантаження, то й тривожність знижується. Ветеран має обрати той вид спорту, який йому найбільше подобається. Поставте собі мету і йдіть до неї. Пробуйте різні види спорту і знайдіть свій.
Ви були підопічним центру Unbroken. Яка роль і місія Львова в часі війни?
Львів від початку великої війни відіграє важливу роль, зокрема в медичному, соціальному, волонтерському напрямках. Насамперед важливою є медична місія.
Львів надає допомогу і цивільним, і військовим. Кажу про лікування та якісну реабілітацію воїнів. Тут працюють два потужні реабілітаційні центри – Unbroken і Superhumans Center. Це одні з найкращих реабілітаційних центрів у Європі!
До теми
Парахокей (відомий як следж-хокей) – це адаптований варіант хокею з шайбою для людей, які мають травми чи ампутації нижніх кінцівок. Його правила майже ідентичні традиційному хокею, але гравці пересуваються по льоду на спеціальних санях із двома лезами, використовуючи короткі ключки з загостреними кінцями для відштовхування та контролю шайби.
Следж-хокей заснували в 60-х роках XX століття у Швеції. А вже у 80-х роках цей вид спорту набув популярності у Великій Британії, Канаді, потім у США, Естонії та Японії.
Парахокей входить до програми зимових Паралімпійських ігор і тепер розвивається в Україні з ініціативи ветеранів та спортивних організацій.
Заняття следж-хокеєм сприяють швидшій адаптації до життя після травм чи ампутацій, відкривають нові можливості для особистісного розвитку та формують нові соціальні зв’язки.
