Стрільба з лука – один із найкращих видів спорту для реабілітації ветеранів. Під час тренування працюють м’язи спини та рук. Реабілітація спортом – це найкоротший шлях до одужання. І це бачимо по тих ветеранах, які тренуються або ж повернулися з Ігор Нескорених.
Дуже добре, коли учасники Invictus Games приходять в центри і розповідають побратимам, які проходять реабілітацію, про свій життєвий шлях, як розпочали займатися спортом, чому важливо зробити зусилля над собою.
У 2017 році, коли Україна вперше взяла участь в Іграх Нескорених, львів’янка Леся Шах почала працювати з ветеранами. Вона була тренеркою зі стрільби з лука Національної збірної України на Invictus Games – 2023.
Співрозмовниця «Львівської Пошти» Леся Шах – майстерка спорту України міжнародного класу зі стрільби з лука, багаторазова чемпіонка та призерка чемпіонатів та Кубків України.
«Впродовж 22 – 23 серпня відбувся VI Кубок Воїна, започаткований Дмитром Сидоруком, з яким тримали оборону на одному напрямку. Насичені вихідні емоційно, психологічно і не менше фізично. Вперше була практика стрільби з лука в дощ, але це круто… Тренерка знає, що сказати коли «косячиш». Що сказати, коли все добре та знаходить правильні слова, коли втрачаєш емоційний спокій. Вона знає, як зібрати твої пазли, що розпались в голові», – так про Лесю Шах говорить ветеран, лучник Олександр Катаула.
«У ветеранів, які залишаються у спорті, бачимо помітний прогрес»
Пані Лесю, чому важлива реабілітація з допомогою спорту для ветеранів і ветеранок?
Спорт – це потужна фізична та психологічна реабілітація. Це найкоротший шлях до одужання, такий потужний порятунок для них після поранень! І це бачимо по тих ветеранах, які займаються спортом, учасниках Ігор Нескорених.
Вони стають зразком для своїх побратимів. У ветеранів, які залишаються у спорті, бачимо помітний прогрес.
Рятуючи тіло, вони водночас рятують й голову. Говорю насамперед про ментальне здоров’я, про яке потрібно дбати.
Дуже добре, коли учасники Ігор Нескорених приходять в госпіталі та реабілітаційні центри розповідати ветеранам про свій життєвий шлях, як розпочали займатися спортом, чому важливо зробити зусилля над собою.
«Спорт – це рух, а рух – це життя»
Про роль занять спортом ветеранам потрібно розповідати у госпіталях чи вже в реабілітаційних центрах? Скажімо, з чого ветерану варто починати, який вид спорту обирати?
У госпіталях. Можна згодом ветерану сісти вдома і нічого не робити, але займатися потрібно.
Перше – має бути бажання змінити себе, власне життя після поранення. Зараз у хлопців і дівчат такі міцні протези.
Друге – це сила духу і волі. Піднятися, шукати і стукати у двері. Ветерани, наполягайте, аби в громадах для вас створили умови для занять спортом.
Гуртуйтеся разом із побратимами у спільноти. Займайтеся, спілкуйтеся – це надзвичайно важливо. Почніть із настільного тенісу, шашок, шахів, дартсу.
Третє – важлива підтримка, віра та допомога сім’ї ветерана. Місія дружин полягає в тому, щоб стимулювати, виводити, вивозити чоловіка у світ, пропонувати йому заняття спортом, щоб він себе знайшов.
Жінки мають залучати чоловіків до спорту. До речі, половина на Ігри Нескорених подалися завдяки дружинам, мамам чи сестрам. Знаю багато випадків, коли дружини реєстрували своїх чоловіків на Invictus Games.
А обирати варто те, що найбільше подобається. Пробувати і ще раз пробувати. Звісно, не всі будуть стріляти з лука.
Важливо, аби ветерану це подобалося і він кайфував від цього. Головне, аби вони себе знайшли у тому чи тому виді спорту.
Тішить, що батьки тренуються, тож їхнім дітям також стає цікаво займатися спортом. Це ж так добре. Спорт – це рух, а рух – це життя.
Певна, що зараз ветеранам Львова та області є куди звернутися задля заняття спортом. Можливості є.І немало.Було б бажання.
Також важливим є залученість та активність об’єднаних територіальних громад щодо створення умов для занять спортом.
Все залежить від голови громади. Якщо хтось з рідних воює, повернувся з фронту чи, не дай Боже, загинув, то він зробить все задля ветеранів.
Якщо він сина відправив за кордон, то не зрозуміє воїнів. Багато залежить і від самих бійців, їхньої активності.
Натомість байдужість є неприпустимою. Суспільство зобов’язане допомагати ветеранам, які нас і нашу країну захищали на передовій.
«Мрія Дмитра Сидорука дала великий поштовх спільноті ветеранського спорту»
На вашу думку, обласний департамент спорту чує ветеранів, допомагає?
Керівник департаменту молоді, спорту та туризму Львівської ОВА Роман Хім’як та його команда дуже багато роблять і дослухаються до ветеранів. Радію, що обласний департамент спорту активно займається створенням умов для занять спортом, проведенням різноманітних змагань і заходів. Вони – молодці і приклад.
Була прекрасна організація шостого Кубка Воїнів, який відбувся 22 – 23 серпня у Львові на стадіоні СКА. Цей традиційний для Львівщини турнір із адаптивної стрільби з лука серед ветеранів і військових започаткував срібний призер Ігор Нескорених Дмитро Сидорук. Справа ветерана, тренера, лучника, який загинув у 2022-ому, живе і буде жити.
Маленька мрія Дмитра Сидорука дала великий поштовх спільноті ветеранського спорту. Все розпочалося з Кубка зі стрільби з лука. Першим був Дмитро. Світла йому пам’ять.
Загалом Кубок Воїнів зі стрільби з лука серед ветеранів та ветеранок зібрав близько пів сотні учасників зі Львівської, Закарпатської, Київської, Херсонської, Харківської, Чернігівської, Чернівецької, Черкаської, Вінницької, Одеської, Запорізької областей та Києва. Також участь у змаганнях брали й новачки.
Прекрасно, що департамент молоді, спорту та туризму Львівської ОВА організовує для ветеранів походи в гори, різноманітні забіги. І такі заходи проводять регулярно.
«Роблю те, що вмію і люблю! Вдячна ветеранам за їхню працю»
Працювати з воїнами та ветеранами – для вас це робота чи місія в часі великої війни?
Це шана й повага мужнім і сміливим захисникам України. У 2017 році, коли Україна готувалася до перших Ігор Нескорених, як тренерка почала працювати з ветеранами й займаюся цим досі.
Респект принцу Гаррі, що започаткував Invictus Games. Це потужні змагання, потрапити на них – честь для ветеранів і ветеранок.
На тренуваннях вчу стріляти з лука, ми спілкуємося, жартуємо. Хтось багато про себе розповідає, хтось, навпаки, небагатослівний. Є такі, що впевнено кажуть: «Стрільба з лука – це моє».
Вони приходять на тренування після лікування, реабілітації, роботи. Є такі, які позаймаються один-два рази й більше не повертаються.
Треную ветеранів, які згодом здобувають медалі. Це тішить моє серце. Радію, коли їм подобається сам процес тренувань, коли вони щасливі, що перемогли на тих чи тих змаганнях.
Працювати з ветеранами – це і моя відповідальна місія у житті. Роблю те, що вмію і люблю! Вдячна ветеранам за їхню працю.
«Ветеран Олександр Катаула – особистість і приклад. Мені за честь працювати з ним»
Ви сувора тренерка?
Та ні. Я радше вимоглива – задля доброго результату. Люблю, шаную і ціную ветеранів, з якими проводжу тренування.
Завжди підтримаю їх добрим словом. Кажу, що вони круті. Важливо, аби ветерани повірили в себе і свої сили. Зневіра – це зле.
Скажімо, ветеран Олександр Катаула, мій учень, двічі на Кубках Воїнів посів четверте місце. На Кубку Воїна у Львові команда, яку він представляв, здобула перемогу, але в індивідуальних змаганнях він був четвертий.
А Кубок Прикарпаття, на який їздили місяць тому, він виграв і тоді обійшов спортсменів, які зараз «обстріляли» його у Львові.
Олександр Катаула родом з Кіровоградщини, навчався свого часу у Львівській політехніці. Одружився, народився син, сім’я зараз живе у Львові.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, чоловік добровільно долучився до війська. Отримав поранення, втратив ногу. Лікувався, протезувався. Його зацікавив ветеранський спорт, зокрема стріляє з лука.
Респект ветерану, вашому учню Олександру Катаулі!
Так, він молодець! Олександр вже два роки тренується в мене. Він все встигає – і працювати, і тренуватися.
Крім того, він також грає за львівську ветеранську команду з баскетболу на візках. Двічі на тиждень займається баскетболом, два дні – стріляє з лука. Він робить те, що йому до душі.
Олександра дуже поважають ветерани. Я також його дуже поважаю. Він – особистість і приклад. Працьовитий, врівноважений та вихований. Тішуся і горджуся, що маю такого учня. Мені за честь працювати з ним.
Знаю, що ви спільно з донькою тренуєте ветеранів.
Так. У нас гарний тандем. Маю дві доньки. Молодша, лучниця Соломія Трапезнікова, є моєю асистенткою. Є такі ветерани, які ходять саме до Соломії. Однолітки ж. Донька працює з ними більше як психолог. Військові спілкуються з нею з великим задоволенням.
«У Канаді Сергія і його доньку персонально вітав президент корпорації «Боїнг»! Це так потужно»
Яка з історій вам закарбувалася найбільше і чому?
Ми поїхали з ветераном, десантником, чемпіоном Ігор Нескорених Сергієм Калитюком, який пересувається на кріслі колісному, у військовий госпіталь, аби розповісти про стрільбу з лука і запросити згодом на тренування. Пішли в те відділення, де він свого часу лікувався.
Зайшли в одну з палат і зустрілися з ветераном Сергієм, які лежав на ліжку після поранення. Поруч була дружина. Ніколи не забуду його розпачливий погляд.
Сергій Калитюк йому каже: «Дивись, я також тут колись лежав. У мене все нормально. Займаюся, граю в теніс, стріляю з лука». До слова, зараз Сергій Калитюк ще й тренує ветеранів у тирі «Стрільниця».
Я також зауважила: «Він зміг, і ти зможеш. У Сергія є фото, де він тренується. Його спина – наче крила птаха». І тут ветеран емоційно запитав: «Це ж твоя фотографія на коридорі госпіталю висить?!». Сергій відповідає, що так.
І враз вираз обличчя змінився. Це був зовсім інший погляд, ніж ще декілька хвилин тому.
Запропонувала йому зареєструватися на національний відбір Ігор Нескорених, який має відбутися через декілька місяців. Запросила до себе на тренування.
Вони поїхали з дружиною додому, ветеран був не зі Львова. Дружина таки зареєструвала чоловіка на національний відбір Ігор Нескорених. Родина приїхала до Києва на нацвідбір, де ми й зустрілися.
Згодом Сергій потрапляє у збірну України, яка була учасницею Ігор Нескорених – 2025 у Канаді. Тоді були зимові види спорту і командні.
Пригадую, як дивилася пряму трансляцію, коли оголошували учасників національної збірної: Сергій був у списку. Телефоную йому і вітаю: «Ти молодець, красеню. Потяг рухається. Вітаю, Сергію!». Кажу йому, що він у збірній і їде в Канаду на змагання! До слова, у той день у ветерана був день народження.
Коли він приїхав на збори, дякує мені і ветерану Сергію Калитюку, що свого часу ми зайшли до нього в палату і розповідали про важливість заняття спортом задля реабілітації.
У Канаду на змагання ветеран їде з дружиною та дитиною. На лижних перегонах виграє змагання. Персонально Сергія і його доньку вітав президент корпорації «Боїнг»! Це так потужно.
Немає нічого випадкового у житті. Ми зі Сергієм Калитюком зайшли у потрібний момент у ту палату, зацікавили, дружина почула і потяг поїхав. Ба більше, він свого часу грав у футбол, був воротарем. Тобто для нього спорт не був чужим.
Життя ветерана Сергія змінилося кардинально. Тішуся, що він частина моєї гордості, хоч і не стріляє з лука. Але радію, що ми зі Сергієм Калитюком підштовхнули його до занять спортом після поранення. І ще раз подяка дружині ветерана, що нас почула.
Ветерани пам’ятайте, що спорт дає цікаве та насичене життя! Думайте, обирайте і тренуйтеся, бо рух – це життя!
фото: Департамент спорту, молоді та туризму Львівської ОВА, Навчально-спортивна база літніх видів спорту МОУ – СКА Львів
