«Ви втомлені, погано спите, не завжди встигаєте зробити хатні справи та знайти час на себе – і це нормально! Годування грудьми – величезна праця, яка вимагає багато сил і терпіння. Ви робите неймовірну роботу, і кожен момент близькості з вашим малюком безцінний. Пам’ятайте, що ви не самі. Якщо виникають труднощі, зверніться до консультанта з грудного годування – я завжди готова допомогти. Ви неймовірні, ваша любов безмежна», – саме з цього сповненого розуміння допису в блозі dr.kotiyviktoriia почалося моє знайомство з Вікторією Котій. Вона – акушерка-гінекологиня з десятирічним досвідом, сертифікована консультантка з грудного вигодовування (ГВ), яка працює у самбірській Клініці сімейного здоров’я. А ще мама двох чудових донечок, яка подолала непростий шлях до годування грудьми. Тож сьогодні хочу розповісти історію Вікторії Котій для медіа «Львівська Пошта».
Саме труднощі спонукали Вікторію здобути освіту консультантки з ГВ і завести блог, в якому вона ділиться важливою та потрібною інформацією з мамами немовлят. І хоч мої трійко дітей вже зовсім дорослі, я дуже добре пам’ятаю свою історію годування грудьми. Як доводилося відмовлятися від догодовування сумішшю в пологовому. Збирати адекватну інформацію про налагодження ГВ по дрібках. Пам’ятаю і «найдієвіші» поради бабусь: пити чай зі згущеним молоком, сидіти на строгій дієті чи ще краще – дати пляшечку, щоб маля не «висіло» постійно на грудях і нормально спало. Звісно, ситуація з інформуванням про ГВ дещо змінилася за останні 15 років. Але, як каже Вікторія, її все ще недостатньо, і я їй вірю.
Гінекологиня з Бердянська
То що, почнемо знайомство? Вікторія Котій народилась і проживала до весни 2022 року в Бердянську. Здобула освіту в Запорізькому державному медико-фармацевтичному університеті. Інтернатуру проходила в Бердянському пологовому будинку. Три роки відпрацювала в пологовому у Нікополі, куди поїхала за чоловіком, теж лікарем, який мав відпрацювати роки як бюджетник. Та врешті-решт повернулася до рідного міста.
«Від початку війни, з 2014 року, наш пологовий почав приймати ще більше жінок. До нас їхали з Донецька, Луганська, Криму. Тож я мала досить велику практику. Повномасштабне вторгнення ми зустріли в Бердянську. Очікували, що це затягнеться на місяць-два і ми перечекаємо, пересидимо. Та й по Бердянську тоді не били аж так, як по Харкову чи Запоріжжю. Тож ми вирішили залишитися в рідній хаті, де було все наше життя», – розповідає Вікторія Котій.
Але дечого вона з родиною не врахувала: на початку повномасштабного вторгнення жінка була вагітна другою донечкою. Спочатку не надто переживала через це, та невдовзі почалося захоплення Маріуполя… Люди колонами їхали маріупольським коридором до Бердянська 24/7. Їм дозволили їхати або туди, або в Росію (а хто ж туди після такого хотів їхати?).
«В мене досі мороз по шкірі дере, коли згадую це. В місто прибувала величезна кількість людей, серед яких вагітні й ті, що народжували. Вони не мали нічого, навіть документів, часто були в домашніх капцях. Слава Богу, що вибратися вдалось – от що було основним, – згадує вона. – Але коли люди зайшли в Бердянськ, обидві дороги, якими можна виїхати з міста, перекрили. Україна надавала гуманітарну допомогу, великі вантажівки з медикаментами, продуктами харчуваннями. Але їх зупинили на кільці перед Бердянськом і не пускали в місто. Всі запаси, які були (продукти харчування, медикаменти в аптеках, запас у пологовому для екстрених випадків) витратили на тих, що втікали з Маріуполя. Вони потребували нашої допомоги!»
Дорога до Самбора
Після побаченого Вікторія зрозуміла, що варто виїжджати. Перші пологи у неї були надзвичайно важкі, щодо других планувалось оперативне втручання. А в Бердянську навіть фізрозчин дістати було нереально. Співрозмовниця зрозуміла: «Якщо, не дай Боже, щось із дитиною чи зі мною станеться, то навіть залити не буде що. Та й чимало колег уже виїхали з міста. Тож допомогу моїй новонародженій дитині просто не буде кому надати».
На початку квітня Вікторія зі старшою донькою виїжджала з окупації. Чоловік залишався з її батьками в місті. 200 кілометрів до Запоріжжя долали 12 годин. Дороги були заміновані. Жінка згадує: «Нас не знімали з буса, прямо в ньому й допитували. Питання були просто безглузді. Ми проїхали багато блокпостів, останній – Оріхів – був дуже важкий. Нашого водія – молодого хлопця – не хотіли відпускати. Стріляли по колонах, щоправда, не з далекобійної зброї, а з автоматів, але все одно було страшно. Нарешті ми добралися до Запоріжжя, а наступного дня поїхали до Львова».
Чому Вікторія Котій вирішила оселитися в Самборі? Бо її батьки родом з цих країв: тато з Росохів, мама з Хирова. Родичі в Самборі прихистили, на початках підтримували морально й матеріально, давали все, що могли. Чоловік виїхав із Бердянська в червні 2022-го.
«Кажу, що його життя вартує 20 тисяч гривень. Саме стільки заплатив водій, щоб чоловіка не застрелили. Ледь впросив тих військових, – крізь сльози розповідає лікарка. – А вже у липні я народила другу донечку у Львівському перинатальному центрі. Ми мали партнерські пологи. Пообіцяла собі, що зроблю все, щоб народити без операції. Хіба що за нагальної потреби. Пологами задоволена, все пройшло чудово, на третю добу нас виписали. Я була дуже щаслива, але, як і з першою донькою, мала проблеми з грудним вигодовуванням. Відтоді й почалася історія створення мого блогу».
Від самодопомоги до допомоги іншим
Майже одразу після народження першої доньки Софії Вікторія Котій пішла в інтернатуру. ГВ налагодити не вдалося, тож після двох місяців годувала малу сумішами. Але з другою дитиною жінка вирішила докласти максимум зусиль і таки досягти бажаного. Ще в окупації лікарка мала колегу Євгенію, теж вагітну на той час. У неї непроста доля: її чоловік – захисник «Азовсталі» – досі в полоні.
«Вона народила швидше і скидала мені цікаві джерела щодо ГВ, я з них черпала інформацію. Згодом натрапила на піврічні курси з грудного вигодовування. Проходила їх передусім для себе. Здобула дуже багато знань, і мені розплющились очі: я зрозуміла, який мізер нам давали в університеті! Я ж працювала з жінками після пологів, консультувала щодо прикладання до грудей, зціджування молока. Помилки, які допускала я та інші лікарі, жахливі, – признається акушерка-гінекологиня. – Тому після курсів та іспиту вирішила вести блог, щоби допомагати жінкам налагоджувати ГВ. Щоб розповідати, що воно дається практично всім. Лише 2% з різних причин зовсім не можуть годувати. Та й то є нюанси. Наприклад, коли жінка ВІЛ-інфікована, ми забороняємо ГВ. Але якщо доступу до суміші нема (а таке можливе в тій самій окупації), треба годувати грудьми, бо це питання виживання дитини».
Вікторія наголошує, що зараз в Україну з гуманітаркою привозять дуже багато сумішей. В кожному пологовому їх дають безкоштовно, навіть якщо в цьому нема потреби. Але це дуже шкодить ГВ. «Доньці в пологовому дали суміш, бо вона кричала. Не тому, що хотіла суміші, на те були інші причини, але з ними не розбираються. Тому жінки виходять після пологів додому з сумішами, накладками, пляшечками і дурниками, які пригнічують лактацію, особливо в перші місяці. Коли виписувалася з другою донькою з пологового, консультантка запропонувала мені накладки. Але лише після курсів я зрозуміла, що вони мені були ні до чого», – переконана співрозмовниця.
Вікторія Котій пояснює, що коли маля плаче, кричить, мама дає дурника, суміш, щоб дитинка заспокоїлася. А після місяця їх використання звертається до неї з питаннями: «Чому дитина не набирає вагу? Чому в мене так мало молока?». Та тому, що замість прикладання до грудей на вимогу даєш соски і пляшечки. Через це лактація знижується, вже треба догодовувати, і жінка намагається дотягти грудне вигодовування бодай до пів року.
Блог – це підтримка і спосіб заробітку
Наприкінці липня 2023-го Вікторія Котій запустила блог dr.kotiyviktoriia. Каже, що це її допомога жінкам: «Коли вони приїжджають із пологового і стикаються з проблемами, то шукають допомоги. Так, зараз є консультанти, до яких можна звернутись, якщо є фінанси. Але також можна знайти потрібні відповіді на dr.kotiyviktoriia. Я пишу і розповідаю так, щоб жінка могла зрозуміти, що взагалі відбувається з нею, її молочними залозами, дитиною. Допомога у вигляді моїх консультацій доступна саме тоді, коли її потребують. А хто краще зрозуміє і підтримає, аніж така сама мама, яка теж проходила всі ці моменти? Для цього й створений цей блог».
Часто і без того розгублених матерів засипають непроханими порадами бабусі. Якщо у вас є дитина, ви точно чули щось на кшталт «не бери часто на руки, бо звикне», «не давай часто груди – дитя має спати», «після суміші мале три години спить, а з грудьми за годину знову їсти хоче». Це тягнеться з покоління в покоління. Але чому?
Консультантка з ГВ переконує: «Раніше в родинах було п’ятеро-шестеро дітей, старші бачили, як мама годує грудьми менших. Для них це було нормально, вони вчились. А зараз у сім’ях переважно одна-дві дитини. Вони виростають і не бачать, як дитина годується. Тому не розуміють, чому маля плаче або кричить уночі. Жінки не розуміють, що дитину треба годувати на вимогу. Вони слухають лікарів у пологовому і педіатрів, але їм дуже мало розповідали про грудне вигодовування. Їх вчили, що робити при маститі, а от як запобігти лактостазу – ні. Вони не знають, що робити спочатку, при набряканні молочних залоз, щоб потім не лікувати це антибіотиками. Тож якщо вам розповідають якусь маячню – не слухайте, шукайте інформацію».
Вікторія Котій признається, що блог для неї – це ще й самореклама для заробітку. Щоб у Самборі і не тільки про неї як фахову консультантку з ГВ дізнавалося більше людей. Бо треба заробляти, забезпечувати майбутнє собі і дітям. У Бердянську кожен із подружжя працював на двох роботах, «стояли» досить непогано. Порівняно з тим життям сім’я не має майже нічого: мешкає у квартирі, яку винаймає. Вікторія ще в декреті з меншою донечкою. «Чоловік – сімейний лікар. Влаштувався на роботу, але до переселенців-лікарів ніхто не хоче йти. Мовляв, витут побудете і поїдете, то нащо з вами підписувати декларацію? А від кількості задекларованих залежить зарплата. Через отаке сприйняття за два роки він має мінімум пацієнтів, хоч у Бердянську мав до трьох тисяч, його знали як спеціаліста», – гірко мовить співрозмовниця.
Робота в Клініці сімейного здоров’я
Нещодавно Вікторія Котій долучилася до колективу самбірської Клініки сімейного здоров’я. Обрала амбулаторну роботу попри любов до акушерства – наразі не може ходити на добові чергування в пологовому. Пішла працювати в приватну клініку, бо переконана, що це зручно насамперед жінкам. Вони отримують якісну допомогу й необхідні призначення саме тоді, коли їм це потрібно.
«Я не призначаю БАДи чи якісь непотрібні вітаміни як лікування, як це буває в державних амбулаторіях чи клініках. І не маю «відкатів» за таке – ви ж знаєте про такі ситуації, будьмо відверті? Я роблю собі ім’я, тому призначаю пацієнткам саме те лікування, яке необхідне, яке працює. Дякую керівнику Андрієві Степановичу, що погодився мене взяти, облаштував для мене кабінет, купив кольпоскоп. Дуже пішов мені назустріч, навіть не очікувала. Торік я отримала грант від організації «SOS Крим», яка допомагає підвищити кваліфікацію чи перекваліфікуватися. За отримані кошти пройшла курси кольпоскопії і тепер можу надавати такі послуги жінкам. Паралельно з маркетологинею розвиваємо блог клініки, я знімаю матеріали, пишу», – розповідає акушерка-гінекологиня.
У Клініці сімейного здоров’я Вікторія Котій проводить профілактичні й гінекологічні огляди, обов’язковий огляд молочних залоз відвідувачок, консультації, бере мазки. Також робить кольпоскопію – один із методів дослідження шийки матки. Але лише за умови конкретних показань до цього. Попередньо треба здати ПАП-тест, рідинну цитологію і тест на папіломавірус. Якщо дослідження виявляє атипові клітини, це показання до проведення кольпоскопії.
«Вірус папіломи людини – високоонкогенний. Від нього рекомендують вакцинувати дівчат і хлопців від 9 до 14 років. Можна вакцинуватись і дорослим до 45 років. Дітей вакцинують двома дозами, дорослих трьома. Цей вірус спричиняє рак шийки матки, верхньої губи, рак яєчок у хлопчиків. Тому у всіх європейських країнах ця вакцинація є в календарі обов’язкових щеплень. В Україні це наразі рекомендоване щеплення – вакцинація платна, її роблять на бажання, – інформує лікарка. – На жаль, на профілактику люди не завжди готові витрачати кошти. А от коли вже є тривожні сигнали – ладні віддати все. Тож радимо вакцинуватися, щоб уберегтися від раку шийки матки, який дуже поширений в Україні. Я про цю можливість розповідаю всім пацієнткам. Дай Боже, щоб це давало результат».
Плани та мрії
Зупинятись на досягнутому Вікторія не збирається. У вересні проходить навчання на курсах урогінекології про ендометріоз, болі при ньому, випадіння стінок піхви і що з цим робити. Вирішила вчитися, бо має пацієнток з проблемами після багатьох пологів, важкої фізичної праці Це, зокрема, нетримання сечі, опущення стінок піхви, болі внизу живота, які через ендометріоз можуть бути постійними. Лікарка переконана: «Ми можемо на це вплинути, полегшити стан жінки певними вправами. Якщо використовувати фізіотерапію і медикаменти в комплексі, це дає добрі результати. Але не кожен лікар знає про це, бо під час навчання нам дають ази. А про фізіотерапію, вправи, які можуть допомогти полегшити той чи інший стан, ніхто не розказує. Та й не всі готові давати кошти на додаткове платне навчання».
Ще з Бердянська співрозмовниця мріє запровадити в школах сексуальну освіту. З класу шостого розповідати дітям, як функціонує чоловічий і жіночий організм, як вони взаємодіють. Вікторія Котій каже, що в інстаграмі до неї часто приватно звертаються 14–15-річні підлітки, які вже живуть статевим життям. Дівчата хотіли б прийти на прийом, здати мазок. Але за українським законодавством вони ще діти і без згоди батьків вона як акушерка-гінекологиня для дорослих не має права їх оглядати. А мамам дівчата бояться сказати, що вже живуть статевим життям.
Лікарка стверджує: «Зараз наші діти дорослішають, вступають у сексуальні контакти набагато раніше, аніж ми. Волію пояснювати їм і дорослим необхідну інформацію. Щоб за якихось проблем через виділення чи незаплановану вагітність діти не боялися спілкуватись із дорослими. Моя Софія зараз в шостому класі, і в них нема такого інформування. Купила їй книжку про статеве виховання, відкрито спілкуємося на цю тему. Вона приходить і питає: «Подружки розповіли мені про це ось так. А що це взагалі?». І я їй пояснюю. Я б навіть сама провадила такі бесіди, пішла б у класи говорити з дітьми».
Наостанок я не стрималася й запитала Вікторію, чи не розглядає вона з родиною можливість переїзду. Жінка чесно відповіла: хіба повернеться в Бердянськ, та й то, коли закінчиться війна. «Але там скрізь все заміноване. Наскільки це буде безпечно? Батьки досі в Бердянську, живі-здорові, слава Богу. Наше житло вціліло. Але що довше триває війна, то більше ми з дітьми вкорінюємося у Самборі, влаштовуємо своє життя тут».
