Спів птахів, розмай – це не те, чого ми очікуємо в музеях. Але відучора до 24 вересня ви можете насолодитися такою дивовижною атмосферою у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького. Вона доповнює новий виставковий проєкт «Заповідаю любов». Марія Примаченко», який відкрили за участі правнучки винуватиці свята Анастасії. Він зайняв п’ять залів, зібрав понад вісім десятків творів із колекції родини Понамарчуків, яка слугує основою для експозиції. Також тут представлені п’ять робіт зі збірки Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького та експонати від благодійного фонду «Творча спадщина родини Марії Примаченко».
Вчора я пізнавала світ художниці, бачила Марію в її творах, нотатках, чула її голос. А сьогодні ділюся враженнями про побачене й пережите для медіа «Львівська Пошта», аби заохотити й вас пізнати магію та щирість цієї дивовижної жінки.
Повернення Примаченко
Із 2012 року це вже п’ята виставка творів Марії Примаченко в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького. У 2022-му тут представили великий проєкт «Марія Примаченко. «Дарую Україні!», сформований із сотні творів з колекції київського мистецтвознавця, академіка Едуарда Димшиця. Тоді ми шикувалися в чергу, щоб захоплено розглядати її малюнки, вчитуватися в цінні підписи до них.
Після повномасштабного вторгнення роботи мисткині стали одним із символів українського спротиву в російсько-українській війні. Під час ворожого наступу на Київщині увага міжнародної спільноти була прикута до порятунку творів Марії Оксентіївни із охопленої полум’ям будівлі історико-краєзнавчого музею в Іванкові. Це викликало нову хвилю зацікавлення її мистецькою спадщиною, а творчість художниці стала візитною карткою України.
Малярство Марії Примаченко в 2022 році представляли у Львові, Києві, згодом у Венеції, Лондоні, Нью-Йорку, Варшаві. І ось дивовижні сюжети Марії Примаченко знову заворожують погляд у львівському музеї. Що ж, подивимось, у які світи вона попровадить нас цього разу.
Життя-буття і Чорнобиль
У залі, де починається експозиція, кураторки проєкту Любава Собуцька і Людмила Співак представили перший розділ – «Життя-буття». Тут ви можете дізнатися про основні факти з життя мисткині, прочитати концепцію проєкту. На центральному стенді навпроти входу побачите вишиванку пані Марії, яку вперше експонують у музеї.
До слова, вона вишивала впродовж усього життя, відтворюючи красу квітів, рослин і дерев на полотні. 14 картин цього розділу запрошують пізнати середовище, в якому вона жила. На них зображена щоденна праця і свята поліщуків. А ще історія великого кохання Марії Примаченко і Василя Маринчука. Він загинув під час Другої світової війни, так і не побачивши сина Федора.
В наступному залі досить темно. Рівно настільки, щоб можна було подивитися документалістику, яку демонструють на великому екрані. Завдяки «Укркінохроніці» й Центральному державному аудіовізуальному та електронному архіву перед гостями виставки постає Марія Оксентіївна та її єдиний син. Не пошкодуйте часу, вмостіться на одній із лавок і скористайтеся нагодою познайомитись із майстринею, почути її голос.
Тут же представлені роботи «Воіна страшна – звір усе глитає і забирає» та «Чорнобельська беда людям наробил навсігда гора». Марія пережила ці трагедії сповна. Друга світова забрала в неї чоловіка, змусила жити в окупації і стати очевидицею важких боїв на Київщині, а в старості – Чорнобильської трагедії. Та навіть ці жахіття жінка змогла трансформувати в мистецтво, без якого не уявляла свого життя.
Поліський сад і бестіарій
Здавалось би, після пережитого життя вже не буде. На це натякає навіть чорна тканина, якою прикритий вхід у наступну залу. Але варто зробити кілька кроків, і перед очима постає дивовижа, яка переносить нас на обійстя Марії Оксентіївни: просто посеред зали великий квітник – такий, який плекала за життя художниця.
Її любов до рослин пломеніє з кожної із 28 картин, розвішаних на стінах. І ти настільки занурюєшся в це буяння барв, що чуєш спів птахів. Ні, вам не здається, це запис їхнього співу, який доповнює ідилію. Тут так добре, що губишся в часі та просторі. А в реальність повертає хіба сувора працівниця музею, яка наказує не займати квітів.
Однак цей контакт із реальністю нагадує, що пора переходити до сусідньої зали. Там відкривається не менш чарівний світ тварин і чудовиськ. «Бестіарій» містить 19 робіт, із яких на відвідувачів дивиться сотня очей відомих і незвіданих, реальних і фантастичних, лагідних і суворих живих істот, створених уявою та приборканих Марією Примаченко. За моїми спостереженнями саме в цій залі найбільше затримувалися діти, яких батьки привели на відкриття виставки. Думаю, вони надовго запам’ятають цей фантасмагоричний світ, створений мисткинею.
Студії Марії
Закриває виставку розділ «Студії Марії». Я досі подумки в цьому просторі, бо саме тут кожен відвідувач зможе дослідити й зрозуміти природу творчості мисткині. В залі експонують 23 роботи художниці та чотири книжки, які вона ілюструвала. Більше малюнків до книжок можна побачити на двох екранах, розміщених у дальніх кутах зали.
Праворуч від входу бачу великий стіл, довкола якого товчуться діти. Тут є розмальовки за мотивами творчості Примаченко та кольорові олівці, тож можна хоч уже спробувати себе в ролі художника. У вересні на цій локації триватимуть майстерки для дітей та інтегровані уроки для школярів. Про них організатори виставки повідомлять трохи пізніше.
«Відкриті, щирі та наївні композиції художниці завжди захоплювали дітей. Саме найменшим її мистецтво було найбільш зрозуміле. На початку 1960-х років Марія навіть організувала у власній оселі в селі Болотня Вишгородського району на Київщині невеличку художню студію. Залюбки навчала малечу малювати», – пояснює Любава Собуцька.
Але найбільше привертає увагу стенд ліворуч від входу. У його центрі бачу кілька портретів мисткині в різному віці. Довкола них розклеєні кольорові аркушики з нотатками Марії Примаченко, її підписами до робіт. Серце стискається від щемливої туги та спогадів: таким самим несміливим почерком писала моя бабуся Марія, проста сільська жінка з Тернопільщини, яка закінчила три класи…
Вчімося в Примаченко
Я ще повернуся до виставки «Заповідаю любов». Бо ввібрати усе багатство постаті Марії Примаченко за один візит нереально. За дві години огляду я лише доторкнулася до її прекрасного світу. І видалось мені, що саме такого прикладу нам бракує зараз, щоби підлікувати наші зболені душі. Це велика історія любові до світу й документування широкої душі художниці.
Попри трагічну долю Примаченко не зневірилася, творила до останнього, заповіла нам своє вміння любити, бачити прекрасне в звичному. І я щаслива з того, що ми несемо цю любов. Що можемо творити такі фестивалі, як «Фронтера», писати такі книжки, як «Арабески», розвиватись і вчити молодь, як це робить Марта Кузій. Українці воюють, віддають життя, щоб зберегти те і тих, кого люблять. Переконана, що саме це наше вміння любити приведе нас до перемоги.
