В Україні триває прокат історичної драми Тараса Томенка «Будинок «Слово». Нескінчений роман». У центрі сюжету кінострічки історія харківського кооперативного дому письменників, більшість мешканців якого знищив або зламав радянський тоталітарний режим. Цей фільм про духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х і 30-х років XX століття, яке називають Розстріляним відродженням або Червоним ренесансом. Це саме художня історія, базована на реальних подіях, тож не варто сприймати її як освітній матеріал. І «Львівська Пошта» розповідає чому.
Трохи історії
Будинок «Слово» – це житловий будинок у Харкові на вулиці Культури, 9, побудований наприкінці 1920-х років кооперативом літераторів і заселений в 1930 році. Репресії проти мешканців будинку почалися в травні 1933-го з арешту Михайла Ялового. Ця хвиля репресій проти діячів української культури згодом отримає назву «Розстріляне відродження». У той самий час, передчуваючи наближення тотального терору після арешту свого приятеля Ялового, ще один мешканець будинку Микола Хвильовий вчиняє самогубство.
Будинок «Слово» здобуває недобру славу, і незабаром Іван Багряний (арештований у 1932 році) назве його «Крематорій», згодом – БПУ, будинок попереднього ув’язнення. До 1938 року були репресовані мешканці 40 квартир із 66-ти. В деяких арешти відбувалися не один раз. Багато кого розстріляли… Арештовували не лише членів кооперативу «Слово», в багатьох письменників із периферії час від часу виникала потреба відвідати столицю, тож, приїжджаючи до Харкова, вони зупинялися в друзів зі «Слова».
Документальне кіно
Робота над проєктами про харківський будинок «Слово» розпочалася ще до Революції Гідності. Першим у 2017 році вийшов у прокат документальний фільм, над яким Тарас Томенко і поетка Люба Якимчук працювали п’ять років. Він є у вільному доступі і, як на мене, саме з нього варто починати, якщо ви нічого або маже нічого не знаєте про мешканців будинку «Слово».
Для документального проєкту його творці перечитали тисячі листів, доносів, справ і вироків НКВС. У ньому багато маловідомих і ексклюзивних архівних фотографій, відеоматеріалів. А також чимало текстів і висловів Миколи Хвильового, Майка Йогансена, Раїси Троянкер, Наталії Ужвій, Остапа Вишні, Володимира Сосюри, Павла Тичини, Леся Курбаса та багатьох інших, озвучені акторами.
Чимало текстів і фактів з документальної роботи стали акцентами у художньому фільмі «Будинок «Слово». Нескінчений роман», який був завершений у 2021 році. На широкі екрани в Україні прем’єра мала вийти навесні 2022-го, але після 24 лютого того року нам усім стало не до того. Хоча… насправді ця кінострічка змушує задуматися над тим, що нас може чекати повторення минулого. Особливо якщо не сприймемо всерйоз гасло «Геть від Москви!», яке приписують Хвильовому, хоча літературознавці й історики літератури не знайшли документального підтвердження цього.
Товариш Акімов
«Будинок «Слово». Нескінчений роман» вийшов в український прокат аж 9 травня цього року. Інтерес до теми добряче підігрів мюзикл МУРу «Ти [Романтика]», який спричинив неоднозначну реакцію, але таки змусив трохи більше дізнатися про Хвильового, його друзів і колег. Можливо, не просто більше, а достатньо для того, щоби пересічний глядач не шукав у вікіпедії статтю про Володю Акімова, його творчий шлях, здобутки і дату смерті (аж надто схожого нам усім на відомого і не менш карикатурного, але, на жаль, реального Володимира Володимировича).
Тут ми підходимо до найцікавішого. Якщо ви уважний глядач, то звернете увагу, що Акімов з’являється у фільмі від самого початку як герой нового роману, який Микола Хвильовий пише про сучасників. «Залишилося розташувати героїв у часі і просторі. І от один із них прямує просто до будинку «Слово», – промовляє закадровий голос. І після цього Акімов приходить на майданчик перед будинком, де «класики в трусах» перекидають один одному м’яча, і Хвильовий у певний момент просить нового героя його подати.
Не хотілося б спойлерити, але далі персонаж вигаданого поета-початківця Володі Акімова лише «розростатиметься». І наробить чимало біди, поки його не приберуть через «манну небесну» як одне з найбільших зол, на яке не посміє зазіхнути ніхто, окрім простої кухарки.
Історія та персонаж Акімова не подобаються багатьом глядачам і навіть критикам. А я радила б пригледітися до цього товариша уважніше. Бо за фактом він є вигадкою Хвильового і дуже добре демонструє на прикладі цього популярного письменника, як «союзні» ідеї та помисли вбивають тих, котрі в них вірять. І оце розуміння (якщо воно до вас прийшло) дуже лякає. Бо нікому не хочеться покладати відповідальність на людей творчих ані тоді, ані тепер. Простіше звалити всю вину на спецслужби «совітів». А ця відповідальність завжди є, вона приходить разом зі славою й читачами, але не зникає навіть по смерті, в’ївшись у написані слова навіки.
Кінець історії чи початок знайомства
Фактично «Будинок «Слово». Нескінчений роман» дасть вдумливому глядачеві більш ніж достатньо відповідей про історію, психологічний стан мешканців «Слова». Навіть про самогубство Миколи Хвильового. Звісно, кожному з нас напевно хотілося б більше реальних фактів. Знань про тих, що жили в будинку письменників у Харкові. Особливо через те, що вони стали класиками або модними диваками ще до трагічної смерті чи ще трагічнішого згасання нормального життя. Але щоб пізнати цих людей і загалом 1920–1930-ті роки, достатньо відкрити їхню поезію, прозові тексти. У них чорним по білому прямо чи між рядків усе написано.
Якщо ж вам і цього недостатньо – почніть відкривати для себе історію будинку «Слово» і його мешканців. Для прикладу, сайт Рroslovo допоможе дізнатися чимало невідомих фактів та історій про створення цього дому. Він буквально проведе вас квартирами його мешканців. На сайті розміщені фрагменти з листування, старі фото, інтерактивна літературна мапа Харкова і навіть 3D-тур помешканнями.
А відкрити тогочасних авторів, краще зрозуміти їхнє життя і контексти творчості допоможуть тексти літературознавиці, дослідниці авангарду та літератури 1920-х Ярини Цимбал. Вона легко й доступно пише про кохання, побут і про робочі моменти мешканців «Слова».
