День захисника України: віримо, підтримуємо, молимося

Вітаємо всіх захисників і захисниць України зі святом, дякуємо за самовідданість і жертовність, за стійкість і мужність!

У свято Покрову Пресвятої Богородиці, 14 жовтня, Україна пропри всі труднощі та виклики війни відзначатиме День захисника. Звісно, він може бути непростим, ворог може знову завдавати ударів. Але це свято буде напевно більше, аніж у мирний час, бо це не заходи й урочистості, а те, що в душі, те, що для нас є святим, те, у що ми віримо. А нашу віру в наших захисників не похитнуть ні ракетні удари, ні дні без електроенергії та зв’язку. Навпаки, з кожним завданим ударом, з кожним повідомленням про нелюдську й бездумну жорстокість супротивника вона зростатиме й міцнішатиме.

Дякуємо за кожен день

У цей день кожен із нас має кого привітати і кому подякувати. І ці привітання будуть не формальними, а щирими і теплими. Це нагода подякувати кожному і кожній, хто оберігає наш спокій, дає нам можливість працювати і вчитися часом ціною нелюдських зусиль та жертв, адже нерідко ми не наважуємося сказати ці слова вдячності, а вони такі важливі… 
«Коли я був у короткотривалій відпустці у Львові, їдучи в трамваї, говорив по телефону про те, що приїхав на кілька днів, що скоро знову мушу повертатися. Дівчинка років семи сиділа поруч і прислухалася. Спершу якийсь час дивилась на мене, шепталася з мамою. А коли я завершив розмову, несміливо звернулася: «Дякую вам». Це так зворушило, так наповняє силою, наче й не було важких місяців перед тим. У такі моменти розумієш, чому ти там, заради кого, наскільки це важливо. Вірю, що вдячність – одна з тих рис, яка допоможе після нашої перемоги збудувати ту Україну, про яку ми мріємо», – розповідає військовослужбовець Андрій. І каже, наскільки важливими для нього і його побратимів є листи від дітей, їхні малюнки, невеличкі знаки уваги, як-от вкладений у конверт листочок дерева, засушена квітка, синьо-жовта стрічечка, картонна долонька, сердечко... 
«Кілька рядочків дитячим почерком. Але в них стільки щирої вдячності, стільки сили. Це дуже підтримує!» – наголошує він. 
Без сумніву, в ці дні у школах та в позашкіллі було заплановано чимало різноманітних і справді цікавих акцій, під час яких учні мали б нагоду передати воїнам свої побажання і слова вдячності. Наприклад, на гуртку малювання у Міському екологічному центрі вихованці готуються до виставки «Наші котики – ЗСУ». На жаль, цього тижня львівські школярі вчаться дистанційно, проте переконана, що більшість із них вдома напишуть листи, створять малюнки, а дорослі допоможуть передати ці витвори та щирі слова воїнам на передову.
Цей день є доброю нагодою подякувати нашим захисникам не тільки для дітей – дорослі, думаю, теж знайдуть слова вдячності. Не треба соромитися, «Дякую!» завжди доречне, актуальне і важливе. 

Активно підтримуймо

Цей день є також нагадуванням, що ми мусимо активніше долучатися до різноманітних волонтерських ініціатив задля допомоги нашим воїнам. А таких ініціатив у нашому місті чимало. Довідатися, як, чим і де можна долучитися, які саме зараз є потреби, можна із соціальних мереж, було б бажання. Кожен може знайти свій спосіб. Досвідчених і перевірених волонтерів, які допомагають війську, чимало: хтось збирає гроші на автомобілі, хтось на високотехнологічне спорядження, хтось на теплі речі та зимові спальні мішки, хтось на ще щось украй необхідне. 
Нині у Львові працює кілька локацій, де виготовляють окопні свічки. Тут завжди потребують бляшанок малих і середніх розмірів з-під консервів, тож волонтери просять не викидати бляшані банки з-під консервованих овочів, згущеного молока, а навіть пива і рибних консервів. Приносити можна і віск, парафін, залишки старих свічок, а також тих, які освячували на Стрітення. Їх додають як оберіг. Зокрема, такі волонтерські центри діють при церкві Вознесіння на Левандівці (вул. Широка, 81а), при Міському екологічному центрі на вул. Кубанська та інших локаціях. 
Така свічка в малій бляшанці горить три-чотири години, у великій – шість-дев’ять годин. Їх використовують не тільки для освітлення, а й для розігрівання їжі та щоб хоч трохи зігрітися в окопі. 
Також є велика потреба в маскувальних сітках. Матеріалів для них, особливо рук для плетіння, дуже не вистачає. Як розповіла координаторка плетіння сіток при Львівській національній академії мистецтв (вул. Кубійовича, 38) Олеся Дацко, сітки, окрім того що не завжди їх можна забрати з одного місця на друге, що вони швидко зношуються, є сезонною річчю. На кожну пору року потрібна сітка відповідних кольорів. Тож їх потрібно зараз дуже багато, черга на сітки у їхньому центрі зараз на три тижні на осінні і два – на зимові. 
«Щоби військові приїхали і взяли сітку вже і зараз – це майже чудо, хіба хто відмовився або не має змоги забрати. Ліпше, аби сітка була під конкретне замовлення, щоби військові сказали, що саме їм потрібно. Нещодавно один військовий замовив чорну сітку, ми здивувалися. Виявляється, їхній підрозділ дислокується на території яка майже повністю вигоріла. Тож ми сплели сітку майже чорну із вкрапленнями сірого кольору попелу та з кольору пожовклої трави. Зараз дуже потрібні тканини жовтих, червонястих, коричневих кольорів, кольору кори дерев, а також сіро-білих кольорів на зимові сітки. Маємо розуміти, що в наших силах подбати про такий захист наших військових. Тому дуже прошу: приносьте тканини і до нас, і в інші центри, головне приходьте плести сітки! Дуже потрібні ваші руки, бо останнім часом приходить щораз менше людей, а сіток потрібно дуже багато», – каже волонтерка. 
Також можна долучитися до роботи Львівської волонтерської кухні (вул. Просвіти, 4а), яка виготовляє для воїнів сухі страви, збирає і передає інші необхідні речі. Тут потребують рук для оббирання й переробки овочів, зелені та фруктів. Працює кухня щодня з 12:00 до 19:00. Сюди ж можна приносити цукор, приправи, чищені горіхи, сухофрукти, свіжі та сушені овочі, одноразовий посуд тощо. На сторінці організації у фейсбуці можна щодня довідатися про актуальні потреби і дізнатися, у який час можна прийти і чим долучитися.

Молимося

Дуже важливою для наших захисників є молитва. Не важливо, чи це якась особлива молитва за військо, чи молитва псалмами або акафістами, чи одне «Отче наш», чи «Богородице Діво», чи навіть «Господи, помилуй», чи коротка молитва своїми словами – важливо, щоби вона була щирою.
«Певність, що за тебе моляться, що хтось там далеко постійно жертвує за тебе на Службу Божу, додає певності та внутрішнього спокою. Іноді, коли нема зв’язку, саме під час молитви (а ми домовилися з мамою хоч би що молитися в певний час) виникає відчуття, наче побував біля неї. До речі, до війни я ставився до таких речей доволі скептично, і коли мама, відпроваджуючи мене, дала хрестик і обіцяла молитися, вважав, що це радше для неї. А от коли до нас вперше прицільно «прилетіло» і дивом усе обійшлося кількома легкими контузіями, я дуже виразно відчув силу її молитви, наче почув, як вона її тихенько промовляє. З того часу наша молитва у певний час є нашим перебуванням разом, хоч і за сотні кілометрів, бо ми разом стоїмо перед Богом, і я відчуваю себе в Його опіці. Прошу маму про молитву за своїх побратимів, бо навіть ті, що вважають себе атеїстами, просять молитися за них. Це так важливо знати, що за тебе хтось молиться», – розповідає 24-річний Роман. 
У львів’янки Ірини зараз на сході країни воюють чоловік і син. Окрім приватної молитви, вона молиться з молитовною групою у вайбері «Квіти любові», яка виникла кілька років тому, ще в часи АТО, на Бібреччині. Нині її учасниками є матері, дружини, рідні військових із різних міст та сіл Львівщини. 
«Щодня двічі на день ми маємо спільну молитву. На спільний виклик усі учасники групи за змоги долучаються до молитви на вервиці. Так само збираємо групу на молитву, якщо в когось тяжка ситуація. Наприклад, мені було дуже неспокійно, бо мої хлопці не виходили на зв’язок кілька днів. Помолилися – і моя тривога минула, а за пів години написав син, що в нього все добре. Буває, що хлопці нас просять про молитву в якійсь складній ситуації. Мій син ніколи не нарікає, не каже, що важко, іноді може десь обмовитися про те, які були труднощі. Але одного разу попередив, що чотири дні може не бути на зв’язку, і просив помолитися за нього та побратимів. Я зрозуміла, що справді щось серйозне, дуже переживала, молилася за них і з групою, і сама. На другий день син надіслав звістку, щоби я не переживала. А за чотири дні подзвонив, подякував за молитву і сказав, що дуже її відчував на завданні», – признається жінка.
Звісно, триває молитва за воїнів і в наших храмах. Особливим місцем молитви за наших захисників став Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла.
«Молитва – це наріжний камінь, на якому тримається дух наших воїнів, бо серед лихоліття війни, серед усього жаху, який їм доводиться бачити і переживати, це те, що їх підтримує. З перших днів повномасштабного вторгнення воїни просять про молитву. Дуже часто ми отримували від них подяку за молитву, бо завдяки їй вони пережили ті речі, які по-людськи не поясниш. Зокрема, коли зберігали своє життя в дуже важких ситуаціях і відчували, що в надприродний спосіб Господь був із ними», – каже настоятель цього храму отець Тарас Михальчук.
Щодня під час літургій у храмі згадують українське військо, всіх захисників, їхні сім’ї, родини. Дуже багато людей вписують імена воїнів, за яких моляться і просять про молитву Церкви. Також щомісяця тут відбуваються зустрічі з родинами полеглих воїнів. 
«Віра, надія, любов, молитва допомагають нам усім сьогодні мужньо долати нашого ворога і пережити цей час. Молитва – це те, про що просять наші захисники, а ми як священники, як військові капелани просимо людей, щоб вони тримали у своїх молитвах тих, хто тримає над нами мирне небо!» – наголошує отець Тарас.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8384 / 1.63MB / SQL:{query_count}