«Він завжди був першим і ніколи не показував страху»

На війні загинув громадський активіст, розвідник 93-ої бригади «Холодний Яр» Роман Ратушний

Учора, 14 червня, стало відомо, що 9 червня в бою поблизу Ізюма на Харківщині від рук російських окупантів загинув Роман Ратушний – відомий громадський активіст, патріот України і рідного міста Київ, голова організації «Захистимо Протасів Яр» і розвідник 93-ої бригади «Холодний Яр». 5 липня йому мало виповнитися всього лише 25 років…
Киянин Роман Ратушний – син активіста руху «Збережи старий Київ» Тараса Ратушного та письменниці Світлани Поваляєвої. З дитинства він був активним, небайдужим, патріотом. У 2013 році брав участь у акціях Євромайдану і разом з іншими студентами постраждав від атаки «Беркуту» в ніч на 30 листопада. В 2018-ому очолив ініціативу «Захистимо Протасів Яр», а за рік – однойменну громадську організацію, яка націлена на збереження зеленої зони у Протасовому Яру в центрі Києва і недопущення її забудови. Через це активіст отримував погрози і навіть звертався до президента і генпрокурора, проте кримінальне провадження так і не відкрили.
Після повномасштабного вторгнення рф Ратушний записався добровольцем до лав Сил оборони України, створив підрозділ «Протасового Яру». Спершу захищав Київ, брав участь у деокупації населених пунктів області. З початку квітня став розвідником, звільняв Тростянець, воював на Сумщині і у Харківській області, зокрема в Ізюмському районі, у розвідувальному взводі 2-го мотопіхотного батальйону 93-ої окремої механізованої бригади ЗСУ «Холодний Яр». Загинув 9 червня під час виконання бойового завдання на окупованій території – у розвіддозорі в складі бойової групи. 
«Що більше росіян ми вб’ємо зараз, то менше росіян доведеться вбивати нашим дітям», – так говорив Роман друзям, просив пам’ятати і поширювати цю тезу. 
Товариші з ініціативи «Захистимо Протасів Яр» твердять: «Ромчик був кращим із нас, відчайдухом, який завжди був першим у будь-якому бою і ніколи не показував страху. Так сталося, що в останньому бою він був у розвіддозорі в складі бойової групи і загинув під час виконання бойового завдання».
Наприкінці квітня на своїй сторінці у фейсбуці Роман Ратушний додав такий допис, який важливо процитувати повністю:
«Дві поради. Знімайте рожеві окуляри. Не намагайтеся врятувати свою картинку світу і зону комфорту, загортаючи реальність у фентезійний «Володар перснів» або слова арестовіча.
Ви 8 років ховалися за рожевими окулярами від реальності, дружили з хорошими росіянами, підсилювали російське поле, і це вам допомогло? Ні. 24 лютого ви виявилися неготовими стикнутися з реальністю. 
Зараз ви намагаєтеся знайти будь-які нові елементи до вашого старого світогляду, аби він знову запрацював і ви знали, як орієнтуватися в просторі. Від надій на ліберальних росіян до перекладання відповідальності лише на керівництво росії чи спроб націоналізувати російську субкультуру.
У вас нічого не вийде. Ваша система сприйняття світу початково неправильна. Її неможливо відновити так, аби ви могли жити в реаліях війни.
Ось вам проста модель: є орда, яка рухається зі сходу за багатствами заходу. Вона буде туди рухатися незалежно від вашого бажання і хуйні, яку ви прочитали в Харарі. Просто раніше це були монголи, тепер росіяни, а за ними будуть китайці. Ми або тримаємося форпостом західної цивілізації, або орда нас приєднує до себе і робить нас своїм «гарматним м’ясом» знову.
Тому друга порада:
Випалюйте в собі усю російську субкультуру. Випалюйте в собі усі спогади з дитинства, пов’язані з російським-радянським. Випалюйте в собі стосунки з родичами чи друзями по той бік, з усіма, хто є носієм російської субкультури. Інакше це все випалить вас. Ви можете у це не вірити, думати, що це пропаганда тощо. Але ви, вибачте, те ж саме казали 9 років тому. Ви вважали маргіналами тих, що давали вам панацею. А тепер повторюєте за ними кожне слово».
Час і місце похорону Романа Ратушного повідомлять згодом.
Карта матері для допомоги:  4149609012655017 Поваляєва Світлана Вадимівна.

Сергій Стерненко,
громадський діяч, блогер:
– Війна забирає кращих із нас. Роман Ратушний, друже, нам дуже тебе не вистачатиме. Не вистачатиме Україні. Бо вся країна втратила не просто Героя, а Громадянина, який міг і змінював усю країну на краще. Ті виродки, що тебе вбили, палатимуть у пеклі. Всі. І кращим пам’ятником тобі стане наша подальша боротьба. Боротьба за Україну, під час захисту якої ти загинув. Ми помстимося та зробимо все, щоб тобі там, на небі, за нас не було соромно.

Олена Рибка,
провідна редакторка видавництва Vivat:
– Боюся переглядати стрічку новин. Боляче фізично від того, скількох світлих людей ми втрачаємо. Молишся за всіх і за кожного, а потім так раз – і ще одна новина, від якої повітря гусне, і ти не можеш якийсь час дихати, не хочеш вірити.
Роман Ратушний, «Сенека», безкомпромісний, чесний і сильний. Господи, це безмежно боляче. Господи, врятуй Україну!

Марія Бурмака,
співачка:
– Загинув Роман Ратушний. Я не знаю, як передати цей біль, я пам’ятаю, як цей хлопчик щойно народився, ми тоді працювали всі разом. Він був із тих найкращих синів українських, на яких майбутня Україна мала б триматися. Буквально днями Світлана писала, що в неї був нервовий зрив. А це серце мами відчувало. Я не знаю, як це пережити батькам, як це пережити всім. І скільки це ще бути тривати, цей жах, коли кращих українських дітей вбивають росіяни. 
Вічна пам’ять тобі чесний, принциповий, розумецький, відважний Романе. Найкращий син свого народу, який, не вагаючись, пішов захищати свою Батьківщину. І віддав життя за неї. Вічна Тобі пам’ять і Царства небесного...

Ірма Вітовська-Ванца,
акторка:
– Загинув далеко від тебе, Києве, але загинув за тебе... Роман Ратушний – постійний в принципах, гідності та сильний Духом. Хай Господь і архангел Михаїл зустрінуть у любові тебе.
Співчуття рідним, друзям. Світлано Поваляєва, ти виростила Велику людину. Обіймаю Тебе та в скорботі разом… Назавжди в серці.

Ірина Цілик,
режисерка:
– Роман – один із тих, про кого я безкінечно думала ці місяці: тільки не він, тільки не він, це було б занадто... Такий шок і таке страшне горе від звістки про його загибель на фронті. Немає слів, якими можна було б зараз підтримати його маму і тата. Всі слова взагалі безсилі! Вони не захищають від російських куль і ракет найкращих, найсвітліших, найсміливіших, найперспективніших. Це горе від втрат наших найкращих людей якесь бездонне, від нього нікуди не сховаєшся, хочеться вити і гризти зубами землю. А потім я знову і знову думаю про маму Роми, і мені ще більше перехоплює дух. 
Я пам’ятаю їх у Криму 16 років тому: засмаглі мама і двоє хлопчаків на каменях Сімеїза. Де цей Крим, де ці молоді безтурботні ми? Війна і не думає завершуватися, наші діти ростуть, воюють, деякі гинуть як герої. Ні, це неможливо прийняти. 
Світла пам’ять Роману. Сміливий воїн, розумний красивий молодий чоловік, киянин, активний захисник Протасового Яру, син Світлани Поваляєвої і Тараса Ратушного. 24 роки... Не пробачу ніколи. Хай Росія здохне в страшних муках!

Вікторія Наріжна,
перекладачка, письменниця:
– Війна забрала Романа Ратушного. Я знала Ромку ще малим. Він завжди був особливим. Він був у списку тих людей на фронті, за яких я особливо сильно боялася і в якому донині доля всіх берегла. Тепер мене душить містичне моторошне відчуття, що смерть піде по моєму списку. Плачу і нічого не можу з тим зробити. Так хотілося не втратити саме тебе. Вічна тобі пам’ять, світлий і надзвичайний. Нехай і перемога, і відбудова стануться і будуть на твою честь, інакше марнота цієї смерті просто розчавить нас усіх.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7972 / 1.61MB / SQL:{query_count}