Ігри у миротворців

Жорсткий тиск колективного Заходу може зупинити Росію від повторення військового нападу на Україну. Та коли одні союзники надають нам зброю, інші не припиняють спроб сподобатися Путіну

Ніхто, окрім нас самих, не може вирішувати наше майбутнє. Тому усі нинішні перемовини колективного Заходу з Росією щодо деескалації ситуації на наших кордонах мали б погоджуватися з позицією України. Нам цього дуже хочеться, однак потрібно розуміти, що в кожної держави свої інтереси і, мабуть, в жодної з розвинутих західних країн не має інтересу воювати із Росією. Тож не треба дивуватися, коли деякі наші західні «союзники» роблять все можливе для того, щоб не дратувати Кремль. От як це було з візитами французького президента Еммануеля Макрона до Москви і до Києва цього тижня. Він начебто й Україну підтримав, але більш показовими були його реверанси у бік Путіна.

Один за всіх чи всі за одного?

Заяви Макрона про можливість «фінляндизації» України, про які повідомила низка ЗМІ, несуть величезну небезпеку для нашої держави. Сам Макрон зрештою спростовував, що вживав такий термін часів Холодної війни, але і без цього його риторика і у Москві, і у Києві свідчить про те, що Путін, якщо вже не використовує французького президента для тиску на Україну, то принаймні має всі шанси це зробити. 
Еммануель Макрон у Києві 8 лютого, говорячи про необхідність виконання мінських домовленостей і підготовку до зустрічі радників лідерів країн «нормандської четвірки» (яка має відбутися 10 лютого у Берліні) заявив: «Важливо, щоб всі сторони виконували свої зобов’язання. Франція та Німеччина готові підтримувати ці зусилля. Цей процес повинен іти незалежно від того тиску, який сьогодні є на кордонах України».
Звучить дуже дивно. Хіба Макрон прилетів би зараз в Україну, якби не ситуація з брязканням Кремлем зброєю на наших кордонах? Хіба без цього прилітали б в Україну лідери інших держав, як це відбувалося впродовж останніх тижнів? Хіба Велика Британія та США надавали б зараз летальну зброю без загострення небезпеки повторного військового нападу Росії на Україну? Ні! А французький президент фактично пропонує далі обговорювати забаганки Путіна щодо політичних поступок України, начебто нічого і не змінилося.

Та зараз постає найважливіше питання: «миротворче турне» Макрона і його підхід до перемовин з Росією – це його окрема позиція чи узгоджений процес із тими ж США та Британією? У разі першого варіанту на перемовини Макрона з Путіним можна й не звертати надто багато уваги. Це чергова безрезультатна спроба вести дипломатичний діалог із «гопником-диктатором». Але якщо правдивим буде другий варіант, то проблем для України буде вже набагато більше. Бо насправді, загадана «фінляндизація» України певною мірою вигідна усім сторонам, окрім України. Йдеться про вимушений позаблоковий статус для нашої держави, тобто неможливість вступу до НАТО, і залежність від Росії у разі формального збереження самостійності. Буде доступ до західних грошей, але догоджання Москві стане єдиною можливою політикою для влади у Києві в такому разі. Ймовірність такого сценарію ще із 2014-го обговорювали експерти на Заході та в Україні. Але з того часу багато чого змінилося. Наша армія стала сильнішою, і курс на євроатлантичну інтеграцію тепер закріплений в нашій Конституції. Тож ідея «фінляндизації» України є неприпустимою для нас, і будь-які спроби її реалізації означатимуть лише поразку України. Тому хочеться вірити, що у Вашингтоні й Лондоні не лише грають на публіку, присилаючи в Україну зброю і погрожуючи Кремлю новими жорсткими санкціями, але й насправді розуміють справжній рівень небезпеки від Росії для усього європейського континенту.

Домовленості, які неможливо виконати

Звернімо увагу на важливий нюанс. Еммануель Макрон 8 лютого на спільній пресконференції з українським президентом Володимиром Зеленським прокоментував важливість виконання мінських домовленостей: «26 січня на зустрічі радників Україна підтвердила, що готова просуватися шляхом цих угод. Я обговорював ці питання з президентом Путіним учора, і він підтвердив свої наміри продовжувати виконання Мінських угод. Також я почув сьогодні від вас, що ви також готові виконувати ці угоди. Це єдиний шлях, що дозволить встановити мир, єдиний шлях для політичного рішення. На основі цього подвійного залучення, Росії та України, ми можемо зрушити з місця ці перемовини».
А це заява держсекретаря США Ентоні Блінкен на брифінгу з главою дипломатії ЄС Жозепом Боррелем у Вашингтоні 8 лютого: «США та Україна єдині в тому, що Мінськ – це шлях вперед, щоб розв’язати конфлікт на Донбасі, створений російським вторгненням у 2014 році. І це найкращий шлях, щоб відновити український суверенітет. Україна останніми роками постійно просувається в імплементації Мінських угод. Якщо ви подивитеся на прописані умови, то чесно буде сказати, що України їх виконала ледь не усі, водночас Росія не виконала жодних своїх зобов’язань. Загальна картина з 2014 року показує, що Україна виконує зобов’язання, а Росія – ні. Якщо Росія серйозно налаштована виконати Мінськ, я думаю, що вона знайде сильного партнера в особі України, а Франція та Німеччина готові допомагати в межах «нормандського формату». Найближчими тижнями відбудеться нова зустріч, і я сподіваюсь, що Росія продемонструє серйозне ставлення».
Здавалося б, дуже схожі заяви. Але Блінкен чіткіше ставить вимогу Росії, щоб вона виконувала мінські домовленості. А першими пунктами цих домовленостей є, власне, безпекові питання. Чи готова Росія до виведення усіх своїх військ з Донбасу та повного роззброєння своїх терористів? Ні, бо Росії це невигідно. У Кремлі лише чекають на виконання Україною політичної частини домовленостей, де, зокрема, йдеться про «особливий статус» ОРДЛО. 
Та якщо повернутись до заяви Блінкена, непокоїть те, що він також згадував, що у мінських домовленостях йдеться особливий статус Донбасу, і, мовляв, за відповідної послідовності українці будуть готові рухатися вперед. 
Та для української влади вкрай важливим було і залишається наполягати на першочерговому виконанні безпекових питань. У такому разі «мертвонароджені» Мінські угоди такими ж і залишаться. І тому величезною помилкою було те, що у 2019-ому українська влада узгоджувала «формулу Штайнмаєра», яка може легітимізувати місцеві вибори на окупованих територіях Донбасу під дулами російських автоматів.
Мінські домовленості самі собою є шматком паперу, який майже нічого не вартий. Вони не ратифіковані українським парламентом і не мають ніякої юридичної сили. І підписані вони були під військовим тиском з боку Росії. Можна скільки завгодно про них говорити, але вони не несуть ніяких зобов’язань. На початку нинішньої російсько-української (нехай і не оголошеної) війни це був лише шанс, аби отримати додатковий час для реорганізації та посилення українського війська. Водночас минула наша влада припустилася безлічі помилок, чого лише варта спроба виконання політичної частини мінських домовленостей у 20215-ому: тоді президент Петро Порошенко ініціював конституційні зміни щодо децентралізації, але водночас пропонував внести у перехідні положення нашої Конституції згадку про особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО. 31 серпня 2015-го внаслідок сутичок під парламентом від кинутої мітингувальниками гранати загинуло четверо нацгвардійців. Це були трагічні події, після цього минула влада вже була набагато обережнішою щодо питання «особливого статусу» для ОРДЛО. Нинішня влада начебто не подобалося все, що робила попередня, і заявляла про купу альтернативних планів, але, зрештою, також зараз говорить про необхідність виконання мінських домовленостей, хоч і критикує їх.

Бути чесними

Крім того, у 2019-ому ми стали свідками низки поступок української влади, що ледь не привело до прямих перемовин із російськими бойовиками-маріонетками на Донбасі. І начебто з часом Офіс президента перестав сліпо виконувати кремлівські забаганки. 
Та зараз знову дивна ситуація. «Львівська Пошта» уже писала про те, що 24 січня уряд на позачерговому засіданні відкликав з парламенту свій законопроєкт «Про основи державної політики перехідного періоду», що був схвалений на засіданні Кабміну 4 серпня 2021 року. А політична аналітикиня Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучерева Марія Золкіна заявила, що відкликання законопроєкту було вимогою Росії для проведення зустрічі радників лідерів «нормандської четвірки» 26 січня. Українська влада це спростовувала, але прилетів Макрон і все розповів.
«Хочу привітати зусилля президента Зеленського, тобто конкретні зобов’язання, які він узяв на себе в межах цього формату. Йдеться про відкликання закону, який не відповідав Мінським угодам. Цей закон був відкликаний за ініціативою президента Зеленського», – заявив французький президент у Києві.
Тож заноситься на те, що представники української влади просто брехали українському суспільству. Не вперше. Але тепер виникає ще низка питань: а про що зараз загалом домовляється «нормандська четвірка»? Напередодні зустрічі радників 26 січня німецьке інформагентство dpa, з посиланням на свої джерела в Єлисейському палаці, повідомило, що на цій зустрічі радники лідерів «нормандської четвірки» можуть обговорювати «дату, коли Україна проведе переговори із сепаратистами про особливий статус Донбасу». Чи таке обговорення відбувалося у Парижі, чи воно проходитиме у Берліні? З огляду на поведінку нинішньої української влади, не варто сподіватися на чесні відповіді. А лише якщо влада буде чесною перед усім суспільством, тоді можна буде протистояти зовнішнім загрозам і говорити про єдність перед лицем ворога. А поки, схоже, що Зеленський, як і Макрон, намагається здобути якісь «миротворчі» лаври для президентських виборів. От тільки в Макрона вибори через кілька місяців, а у Зеленського – через два роки. Макрона не турбує майбутнє України, а от Зеленський мав би цим перейматися найбільше.
Потрібно розуміти, що французький президент взагалі немає можливостей домовитися з Путіним про деескалацію на українському кордоні. Бо що Макрон може запропонувати Путіну? Й українському президенту не варто сподіватися, що Путін просто так забере свої війська. Господарю Кремля потрібна капітуляція України. В такому разі усі ці ігри у «миротворців» виглядають просто жалюгідно. Єдиним правильним рішенням для української влади буде чесно розповісти, що ж насправді відбувається під час всіх цих мирних перемовин. Якщо у нас є справжні союзники, то ми не залишимося сам на сам з Росією. Якщо більшість союзників «радять» піти на поступки Кремлю, то ми все одно не маємо права відступити, маємо чітко продемонструвати свою аргументовану позицію. Бо приховані ігри нашої влади у «найвеличніших лідерів сучасності» можуть призвести лише до катастрофи.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8648 / 1.65MB / SQL:{query_count}