“Триває націогенез, українці стають іншими”


фото: AP

Юрій Рубан, політолог:
– Світове визнання легітимності проведених президентських виборів в Україні, запрошення новообраного глави держави Петра Порошенка на міжнародні зустрічі ще до офіційного оголошення результатів волевиявлення громадян свідчать про те, що світ перегорнув сторінку з Януковичем. Буквально з моменту підбиття перших підсумків західний світ твердо каже, що в Україні існує президент, Верховна Рада і уряд, що є легітимна влада, з якою він готовий працювати. Це також свідчить про велику довіру до виборів, їх легітимності та до новообраного глави держави. 
На Росії лежить провина за кризу в Україні. Саме під тиском РФ Янукович відмовився від підписання Угоди про асоціацію у Вільнюсі. Саме РФ анексувала Крим, а без анексії АРК, без участі російських бойовиків події на сході України були б неможливими. Росія організувала кризу в Україні з метою її розділення та поглинання. Вона робила все для того, аби в Україні залишався вакуум влади.
Зараз західні партнери України, усе світове товариство зрозуміли, що дестабілізація в нашій державі, організована РФ, загрожує всьому світовому порядку. Тож формування української влади відповідає не лише інтересам України, але й інтересам усього світу з точки зору стабільності, непорушності кордонів, поваги до взаємних зобов’язань згідно з міжнародними договорами. Західні лідери кажуть, що їх політика не спрямована проти РФ, але завдання ними ставиться в іншій площині – не дати Росії зруйнувати систему міжнародного права, щоб була збережена система безпеки, щоб ми не перейшли до світу, де все вирішує сила.

Богдан Яременко, колишній генконсул України в Стамбулі, голова правління благодійного фонду “Майдан закордонних справ”:
– Петра Порошенка запрошують іноземні держави. Знаю про Польщу, Францію, США, ФРН. Бажання бачити його, яке висловлюють світові столиці, закономірне й зрозуміле. Як би не ставились до президента Порошенка його критики в Україні, для світу він, по-перше, лідер Майдану та нації, яка відстоює свободу зі зброєю, а по-друге, президент країни, яка на короткий період часу буде центральним місцем світової політики.
Я вже багато і схвально говорив про майбутній перший закордонний візит Порошенка до Польщі. Не маю сумніву, що йому варто вшанувати й важливу річницю однієї з ключових подій Другої світової війни в Нормандії. Не викликає жодних сумнівів необхідність якнайшвидше бути у Вашингтоні – єдиній державі у світі, яка зараз хоче і має чим допомогти Україні. А ось далі щодо графіка візитів для мене не все так однозначно. 
На перший погляд, варто їхати й до Брюсселя, але, можливо, треба поставити певні передумови для цього візиту. Можливо, це має бути зовсім не підписання Угоди про асоціацію, що нікуди від нас не дінеться. Передумовою могло б стати або укладення Угоди про безвізовий режим, або ж оголошення Брюсселем нового безпрецедентного пакета фінансово-економічної допомоги Україні. 
До Німеччини я б узагалі не радив поспішати. Фатальна зовнішньополітична сліпота цієї держави великою мірою спричинилась до того, що Грузія і Україна були змушені вступити у драматичне військове протистояння з Росією. Нема жодних ознак того, що німецьке самолюбування і зарозумілість хоч трохи ослабли.
Загалом спокуса для Петра Порошенка зірвати оплески, як це впродовж року 2005-го досить безсоромно робив його кум, буде дуже велика. Запрошуватимуть увесь час і в дуже пристойні місця, і з дуже теплим прийомом. Але зовнішньополітична команда Порошенка не сформована, не здійснені необхідні напрацювання. За цих обставин часті візити можуть не мати необхідної підготовки і перетворяться на політичний туризм, від якого дипломатів і експертів вже трохи нудить останні десять років. До всього треба підходити зважено. А надто до планування закордонних візитів глави воюючої держави.

Олександр Палій, політолог, історик:
– Майдан мав певний вплив на місцеві вибори, хоч і не так, як на президентські. Якщо вибори глави держави були найдемократичнішими за всі роки незалежності, то на виборах мерів спостерігалися деякі рецидиви брудних технологій. 
Гадаю, це від того, що вони відбуваються в один тур. За таких умов є можливість маніпуляцій – як-от висунення технічних кандидатів, які відбирають голоси у рейтингових кандидатів і дозволяють перемогти іншим. Вибори в два тури могли б цьому завадити. В цьому випадку зменшується поле для фальсифікацій: у другому турі треба підтасувати десятки тисяч голосів, а при виборах в один тур достатньо вкинути кілька сотень бюлетенів. 
Бачимо, яка ситуація нині в Одесі. За даними екзит-полу, перевагу мав Едуард Гурвіц, але переможцем чомусь став Геннадій Труханов. Там творилися незрозумілі речі – зникали студенти, знаходили сумки з підробленими бюлетенями. Штаб Гурвіца заявив про масштабні фальсифікації з боку команди опонента. 
Бачимо на прикладі Києва, що політична реклама і політтехнології не були визначальними. Люди голосували за відомих політиків – Віталія Кличка, Лесю Оробець, Володимира Бондаренка. У тих, хто намагався пройти за рахунок білбордів, нічого не вийшло. Значно менше було фактів фальсифікацій та підкупу виборців, бо не існувало політичного замовлення, як за попередньої влади. Тоді просто давали вказівки, хто має стати мером, і увесь адмінресурс був “заряджений” на це.
Після президентських виборів потрібно перезавантажити і парламент, і місцеву владу. Треба провести парламентські та місцеві вибори, але змінити виборче законодавство. Вибори міських, сільських і селищних голів та народних депутатів у мажоритарних округах проводити в два тури. Тільки в цьому випадку обранці представлятимуть більшість громади, а не меншість. Не можна, щоб мера чи нардепа обирали 15-20 відсотків виборців.

Олег Ляшко, парламентар: 
– На злодієві шапка горить. Українофоб Михайло Веллер дуже тонко помітив одну з головних рис свого російського народу, яка характерна, на жаль, і для багатьох українців. Він пише, що люди із рабською психологією вважають свої кайдани гарантією стабільності. Мабуть, так воно і є. Багатьом людям подобається бути кріпаками. В Росії таких більшість. В Україні теж багато.
Але день у день їх стає менше. Триває націогенез, українці стають іншими. Майдан, Грушевського, війна на сході та півдні – всі ці болючі процеси вже назавжди змінили пульс крові цього народу. Щораз більше вільних людей, яким не потрібні кайдани стабільності – вони ці кайдани ламають. І зламають до кінця!

Олександр Солонтай, політолог, експерт Інституту політичної освіти:
– Читаючи новини з Донбасу, можна зрозуміти, що в Україні війна. Які нові вибори без її завершення? Обрати нову Раду без Донецької та Луганської областей означає не тільки скоритися і здати схід, але й втратити через кілька місяців наступні регіони! 
Новий парламент цьому ніяк не зарадить. Не нові ж депутати підуть на передову? Сили та енергію зараз варто спрямувати на об’єднання зусиль та боротьбу із зовнішнім агресором. Для перемоги у війні потрібні не нові закони, а виконання вже існуючих.

Ігор Луценко, громадський активіст:
 – Весь сепаратизм на Донеччині “дахується” міліцією. Міліцію зараз очолює людина Ахметова – Пожидаєв. Саме Ахметов поставив “свого” міліціонера в Дніпропет­ровськ, через що Коломойському довелося віддати перший поверх ОДА під самооборону. Самооборона ефективно “закошмарила” ментів, і ті в Дніпрі тихі та чемні. 
Зовсім не так є в Донецьку, де міліція створює колорадським бойовикам коридори, ловить проукраїнських активістів, потурає знищенню всіх, хто лояльний до України. Чому Генпрокурор Махніцький не порушить кримінальне провадження стосовно Пожидаєва, а Аваков не відсторонить його, мені, м’яко кажучи, не зрозуміло… 

Ігор Тихолаз, прес-секретар у Державній екологічній інспекції України:
– Є пропозиція створити батальйон “Рада”. Сформувати його виключно з народних депутатів. Якщо ми відправимо цих “бійців” на Донбас, то матимемо очевидні переваги: в країні значно зменшиться корупція;  зарплату цим “бійцям” можна не виплачувати – депутатської вистачить; гроші людям не треба буде збирати – забезпечать себе і бронежилетами, і їжею/водою, і навіть приватні БТРи куплять; щоб зберегти своє життя – кожен візьме зі собою особисту охорону (а може, ще й найме додаткову). Таким чином батальйон може перетворитись на повноцінний полк.

Руслан Забілий, історик:
– Шлях до волі – це рух на Схід, орієнтири на Роcію і досвід її сателітів, кажуть одні. Шлях до волі – це рух на Захід і орієнтир на Польщу, кажуть другі. От не розумію я цього! Однозначно, що я прихильник шляху на Захід, але чому орієнтиром на цьому шляху повинна бути Польща? Чому не Литва, не Чехія чи Словаччина? 
Чому не всі разом узяті, а обов’язково тільки Польща? Хіба ми не торуємо цей шлях самостійно, наступаючи на власні такі вже рідні граблі, набиваючи ґулі і натираючи криваві мозолі? Може, є чого й західним демократіям в українців повчитися? Бо, відколи існує ЄС зі своїми цінностями, вперше за ті демократичні цінності свої життя віддали українці. Чи розуміє і оцінить це Європа?
За матеріалами: Facebook, blogs.pravda.com.ua, Gazeta.ua, newsdaily.com.ua, 3republic.org.ua
Фото: Facebook, архів “Пошти”, AP, Радіо Свобода
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7791 / 1.63MB / SQL:{query_count}