Не «мяу», а «няв», не «носочки», а «шкарпетки»!

Леся Дуда, філологиня, мама чотирирічної блогерки Христини Малини, – про правильне мовлення змалечку, проєкт «Христя і Бомко» та користь читання книжок

Ми тішимося, що все частіше у транспорті, на дитячому майданчику, в крамниці чи на вулиці чуємо щораз більше української мови, однак не завжди замислюємося, чи правильно ми говоримо. А от чотирирічна львів’янка Христинка не лише сама знає, як має бути правильно, а й готова ділитися своїми знаннями з іншими. Не «вилка», а «виделка», не «клубніка», а «полуниці», не «носки», а «шкарпетки» – такі поради вона дає у коротких відео від Христини Малини, які її мама поширює в Інстаграмі (khrystyna.malyna) та на сторінці Мовної майстерні «Слово на нОво» на ютубі. Дівчинка виправляє помилки, які чує в садочку, на дитячому майданчику, у розмові дорослих чи дітей. І пояснює, що на свята ми отримуємо «подарунки», а не «подарки», що коли хочуть похвалити, то кажуть «розумничка», а не «умнічка», а вітаються словом «привіт», а не «прівєт».
Чуттям мови та своїми знаннями Христя завдячує передусім своїй мамі – Лесі Дуді, філологині, викладачці Львівського національного університету ім. І. Франка, засновниці Мовної майстерні «Слово на нОво». Мама допомагає доньці у створенні відеороликів. А вже скоро Христя, мама і всі їхні друзі сподіваються отримати погодження від Українського культурного фонду щодо реалізації проєкту програми, у якій Христя та її вигаданий друг Бомко навчатимуть малечу української мови.
Свою заявку в УКФ вони подали торік у серпні, пройшли кілька етапів відбору, зібрали на «Спільнокошті» необхідні 90 тисяч гривень. І якщо у травні, на що великі сподівання, буде укладений договір, то вже у червні відзнімуть першу частину програми, в липні – другу, а в серпні мають надію презентувати програму, якою вже зацікавилися чимало українських телеканалів.
У десяти випусках Христя навчатиме свого друзяку Бомка, як правильно називати речі, які оточують дитину. Разом із ведучими глядачі побувають на дитячому майданчику та в садочку, відсвяткують день народження, доглядатимуть молодшого братика, розпаковуватимуть іграшки тощо.
А сьогодні ми спілкуємося з Лесею Дудою, мамою розумнички Христі, філологинею, викладачкою ЛНУ ім. І. Франка, про їхній проєкт, про те, чому в нас стільки помилок і як їх виправляти, на що варто звернути увагу батькам малюків, про користь читання та правильний підбір відеоконтенту.

Про «Христю і Бомка»

– Розкажіть, будь ласка, як виникла ідея створювати відео для дітей про те, як має бути правильно?
– Я є фаховою філологинею. І коли в мене з’явилася донечка, звісно, я максимально працювала і над її мовленням, і над своїм. Спершу думала, що це ідеальний варіант – дитина зростає у середовищі, де працюють над мовою, над мовною нормою, що це – запорука успіху дитини. Але досвід показав, що соціалізація сильніша, аніж домашнє середовище. Коли дитина почала відвідувати різні заняття для розвитку, а відтак українське дошкілля (ми відвідували і приватні садки, і державні), я впевнилася, що треба комплексно підійти до вирішення проблеми.
Ідея відео виникла завдяки Христі, бо вона почала помічати подвійні назви тої чи тої речі, звертати мені на них увагу і ставити питання «чому»: чому одні діти говорять так, а інші так, чому вдома «штанята», а в садочку «штанішкі», чому вдома «шкарпетки», а в садочку «носочки», чому їх треба покласти у «шкафчик», чому там не куплять «шафку»? На перших етапах, коли дитина тільки засвоює мову, для неї «шкарпетки» і «носки» – два різні поняття, два різні предмети. Це небажане явище для формування когнітивної функції мозку дитини. І не варто нехтувати цими ризиками.
Тож через ці запитання я намагалася пояснювати Христі, чому виникають різні слова у мовленні різних людей. Також звертала увагу вихователів на необхідність нормативного мовлення.
– І як реагують на це вихователі?
– По-різному. Я максимально надавала свою допомогу і консультації. Пояснювала, чому варто зважати на мовні норми, чому важливо говорити правильно, чому киця каже «няв», а не «мяу», а ворона «кра-кра», а не «кар-кар». Головне в процесі цієї мовної формації не створити додаткових конфліктів. А це доволі складно, бо часто люди реагують агресивно, для них неприйнятно, що їх хтось виправляє. Зрештою, у кожного з нас чимало своїх помилок, і коли нам їх виправляють, у нас виникає певний внутрішній дискомфорт.
– А чому в нашій мові стільки помилок?
– Маємо розуміти, що частково причиною наших помилок є недоліки освіти і самоосвіти. Однак чимало їх є наслідком історичних процесів, від нас не залежних: мовних чи політичних. Чому ми говоримо з тими чи тими помилками? Бо нас так навчили батьки, а їх так вчили їхні батьки. Раніше чи пізніше, рухаючись назад, ми повернемося до періоду Радянського Союзу, коли українську мову наближали до російської. Тоді це було нормою, а зараз – ні, тобто мовна норма є змінною. Це потрібно розуміти, коли пояснюєш правила: мова – не математика, у ній є зміни. Наприклад, до запровадження нових правописних норм у 2019 році вважалося правильним писати «священик», нині ж правильно писати «священник».
Російська дуже сильно вплинула на структуру мови. І якщо ми можемо визначити слова «прівєт», «мусорник», «погладити рубашку» і так далі як суржик, то зі структурними елементами, як-от граматична форма, вимова, префікси, суфікси – набагато складніше. Приміром, якщо в радянській Україні вчили обходитися називним відмінком замість кличного, то сьогодні це одна з дуже поширених помилок. І навіть якщо дитина чує вдома правильне звертання, дуже легко може втратити ці навички.
– І як цьому зарадити?
– Має вирости покоління, для якого нові норми будуть природними. Саме тому ми вирішили створити цю програму з вивчення української мови як першої, наповнити її абсолютно нормативними відповідниками. Такого продукту, на наше здивування, ще немає в українському інформаційному просторі. Ми отримали максимальну підтримку уповноваженого з питань захисту державної мови Тараса Кременя і дуже сподіваємося, що коли вже буде програма, він її рекомендуватиме МОН як додаткову до програми навчання в дошкільних закладах, аби й вихователі теж звернули увагу на своє мовлення і зрозуміли, що їхні вихованці перенесуть «садочкові» помилки в школу, і там уже виникатимуть і з цим проблеми.
– Чому «Бомко»?
– Бо слова на літеру «б» найлегше діткам вимовляти. Шукали щось дуже просте, щоби легко запам’ятовувалося. До визначення нашої аудиторії підходимо дуже обережно: пропонуємо програму для малюків від 2- 2,5 року, а вже батьки мають визначати, чи готова дитина до цього. Ми ж наголошуємо, що перегляд відео має бути з батьками. Ніколи не варто залишати дитину наодинці з відео. Насправді, діти засвоюють мову набагато швидше і з дуже раннього віку.
– До речі, в якому віці Христя почала дивитися відео?
– Христина почала дивитися мультики після двох років. До двох років ми максимально багато розмовляли. І через це в неї якісно розвинена мовленнєва компетенція. Будь-хто, хто з нею спілкувався, дивується з її мови і мовних знань. І коли я коментую мовну компетентність та знання Христі, то завжди наголошую на негативному впливі раннього перегляду відео, яким нині чомусь часто зловживають батьки, не оцінюючи всіх ризиків.

Про нАголоси і наголОси

– На які моменти потрібно звернути увагу батькам у своєму і дитячому мовленні?
– Найперше на суржикізми: «майданчик» чи «площадка», «гойдалка» чи «качеля», «хатинка» чи «домік». Два позначення одного предмета – це зайве навантаження на дитячий мозок. І цю, другу, форму потрібно викорінювати. Другий момент – наголоси. Насправді, це найскладніше, із чим навіть мені, дорослій фахівчині, складно працювати і що важко змінювати. І якщо ми можемо запам’ятати, що не «мусорник», а «смітник», то перевчити наголоси набагато складніше. І коли Христина мене запитала: «сЕрдечко»» чи сердЕчко», то я, фахова філологиня, брала словник і перевіряла, як правильно.
– І як?
– «СердЕчко». «Ось тобі моє словЕчко, дарую тобі своє сердЕчко», – такий віршик я знайшла і запам’ятала для себе. Тобто вчуся разом із дитиною. Розумію, що в моєму мовленні ще є що виправляти. А такі дитячі запитання –нагода для самовдосконалення.
– Якщо дитина виправляє дорослого, як реагувати батькам? Як заохотити дитину і водночас навчити робити це делікатно, щоб уникнути неприємних ситуацій?
– Звісно, це потрібно максимально заохочувати. Але я пояснюю, чому бабуся говорить «не так»: колись, коли бабуся була маленька, так було правильно, так говорили, тепер правильно казати так; не варто вказувати і наказувати іншим, кожен сам вирішує, як йому говорити. Завжди наголошую на цій м’якості пояснень. І мене Христина теж виправляє, наприклад, вирветься у мене вигук «капєц», і я вже чую: «Мамо, ти сказала «капєц!» – і махає пальчиком, що вона мене підловила.
– Часом дитина приносить із садочка чи з майданчика не тільки мовні помилки, а й справжні «подаруночки». А інколи й «важку артилерію». Як реагувати?
– «Важкої артилерії» ще не було, але такі радянські «смаколики»-вигуки, як «бляха-муха», траплялися. Ми запропонували Христі замінити це на емоційний вигук «зіронько моя ясная». Записали відео, де Христя пропонує замість «бляха-муха», «капєц», «йолкі-палкі», казати «зіронько моя ясная». Звичайно, кожній дитині можна вигадати щось своє, цікаве, чим би вона могла виразити свій емоційний виплеск, розуміючи, що він означає не те, що називає. Діти дуже тонко це відчувають, та інколи, хоч і не знають значення того слова, дуже добре зчитують емоції, ситуацію, контекст, вміють влучно застосувати почуте. Тож я пропоную знайти щось, що матиме це емоційне наповнення та сподобається дитині.

Про двомовність і безмовність

– Як бути з двомовністю – це нині «в тренді» серед супермам, є мішані родини, а в когось бабця говорить російською. Як дитині з цим упоратися?
– Зараз дуже популярною стала рання українсько-англійська двомовність. Є спеціальні лінгвістичні дисципліни, як-от психолінгвістика чи когнітивна лінгвістика, які вчать, що таке навантаження на мозок дитини. Це занадто. Дитина спершу вчиться повзати, а потім ходити, відтак танцювати, а не навпаки чи паралельно. І коли такі речі щодо рухової активності є очевидними, то щодо мовленнєвої і мозкової часто в батьків немає такого розуміння, коли вони навантажують мозок дитини кількома мовами. Є праці Огієнка, який казав, що перша – рідна мова, потім – інша мова. Є й праці зарубіжних учених, приміром американських нейрологів, нейробіологів, які стверджують, що не варто давати іншу мову, поки дитина не засвоїла рідну, хіба що це двомовна сім’я. Але тоді має діяти принцип: одна людина – одна мова. Тоді мозок перемикається автоматично, але має бути постійне наголошення, що це дві різні мови. Так само, якщо бабця чи хто інший говорить російською, потрібно постійно наголошувати, що це інша мова. А необдумана двомовність може стати причиною комунікативної невдачі. Це краще видно, коли мовиться про англійську, а не російську. Коли дитина прийде на дитячий майданчик і скаже: «Hello? I have cookies» – інша дитина її не зрозуміє. Що важливіше для дитини двох-трьох років – уміти налагоджувати стосунки з однолітками чи говорити англійською? В цей момент – вміти налагоджувати контакти, почати розмову, дружити. Англійська потім дасть свої додаткові переваги, а зараз це радше може створити перешкоди.
– Що ще створює для дитини проблеми з правильним мовленням, через що виникають проблеми?
– Найбільша проблема дітей полягає у тому, що з ними взагалі мало говорять. Мова з екранів, із дисплеїв – це не розмова, це монолог. І тоді найважче дитині почати говорити. Кілька знайомих зіткнулися з тим, що дитині у віці три-чотири роки ставлять діагноз – розумова відсталість через те, що дитина не може говорити. Іноземні неврологи уже внесли у класифікатори хвороб діагноз – цифрова відсталість. Це діти, з якими не говорять, але яким часто вмикають мультики, а для вирішення складних ситуацій дають у руки смартфон чи планшет.

Про книжки і відео

– Ви вже казали, що до двох років багато розмовляли і читали. Наскільки важливими є книжки і читання?
– Ми дуже багато читаємо. А почали розглядати з Христиною книжку як позитивне явище, яка вона гарна, коли донечці було кілька місяців. Вона ще не могла сидіти – лежала, а я показувала їй малюнки з книжки і щось розповідала.
Це дуже контрастує з ситуаціями, які доволі часто доводиться бачити: вже трохи старшу дитину «карають» книжкою. Мовляв, ти провинилася, тож маєш прочитати стільки-то сторінок. Самі батьки роблять читання найгіршою формою покарання. Христя ж може слухати годинами, і цей процес слухання передує процесу говоріння. Спершу ми слухаємо – відчуваємо створення звуків, переходів, інтонацій, а тоді вже говоримо, бо навпаки бути не може. Говоріння, читання книжок є запорукою того, що дитина почне говорити.
– Які книжки порадите для малечі, що читали чи читаєте?
– У нас є чимало казок як українських, так і перекладних. Якщо мовиться про найперші книжки, то там, звісно, небагато тексту – більше малюнків. Їх називають «віммельбухи», або книжки для розглядання. Нам дуже сподобалася серія від Видавництва Старого Лева «Рік у лісі», «Рік у чарівній країні», «Рік у місті». Розглядаючи їх, ви постійно вигадуєте новий текст, і це не набридає, дитина має нагоду говорити, вигадувати свою історію.
– Трапляється, що дитина вчепиться однієї казки, і це годі витримати… Як із тим бути?
– Таке часто трапляється: дитина вподобала собі якусь казку, знає зміст майже напам’ять, виправляє, коли, борони Боже, сказати не те слово. І цей етап теж треба пройти, бо цього потребує її мозок. Треба дати дитині насолодитися вповні улюбленою казкою. Ми, як кажуть, до дір зачитали «Снігову королеву» від «А-Ба-Би-Га-Ла-Ма-Ги». Вона трохи складна для трирічної дитини, але там дуже гарні малюнки. Візуалізація, фантазія в Христі працювала, вона мала свою думку щодо трактування певних моментів чи окремих слів.
– Може, порадите щось нового, що може зацікавити дитину книжкою?
– Є гарна серія «Мануель і Діді». Це дуже короткі історії, які будуть цікаві дітям до трьох років. Історії з Петмона – це таке собі веселеньке чтиво. Дітки люблять таке: щось трапилося, є конфлікт, якась ситуація. Пам’ятаю, ми читали, і хтось із персонажів сказав: «Ой, ви дурні зайці!» Христина так реготала над словом «дурні» і допитувалася: «А що, там так і пише – «дурні зайці»?» Є дуже гарна книжка – «Врятуй тварин». Вона інтерактивна: на одній сторінці бачиш суп із плавців акули, а перегортаєш її – і випускаєш акулу в море. Або шкура тигра на підлозі, а перегортаєш – і тигр уже на волі, у лісі, на гілці, біля мами. Це дає нагоду поговорити про поводження з тваринами, що звірі в цирку і дельфіни в дельфінарії – це порушення гуманних норм. Люблю такі книжки, коли можна принагідно щось розповісти дитині.
Є дуже гарна книжка – «Люди бувають різні» – про різні характеристики людей: хтось чорнявий, хтось товстий, хтось веселий, хтось сумний. З нею легко пояснювати дітям про тактовність, навчити не тицяти пальцем на стареньку бабусю чи лисого чоловіка.
Дуже раджу вірші. Вони мають ритміку і мелодику і дуже гарно розвивають не тільки мову, а й пам’ять. Збірка «Улюблені вірші» від «А-Ба-Би-Га-Ла-Ма-Ги» стала справді улюбленою. Ми їх також зачитали «до дір», дуже багато віршів запам’ятали. Через круті, гарні, веселі, смішні вірші дуже добре розвивати і мовлення, і пам’ять.
– Як реагуєте на помилки в книжках, чи щось виправляєте, коли їх читаєте доньці?
– Коли купую книжку, якість мови – один із найважливіших критеріїв. Окрім того, багато книжок мають героїв із неукраїнськими іменами. І спершу Христині було важко їх запам’ятати: то Мануель і Діді спершу були в нас Михасиком і Дмитриком. Ще була книжка про мишок, де героїв звали Джулія і Сем. То ми їх називали Юля і Семен. Окрім того, що дитині складно дати раду з іншомовними іменами, я розуміла, що це й не дуже корисно: має спершу з’явитися розуміння, які є українські імена. А вже згодом ми почали читати імена як вони є. Часом помилки проскакують, і в гарних книжках від перевірених видавництв виправляю, іноді замінюю слова на більш доречні.
– Мені дуже сподобалися мультики про свинку Пепу та про Маленьке королівство. На що варто звернути увагу, коли ми обираємо контент для дитини?
– У цих мультиках багато гарних комунікаційних моментів, і мова майже без помилок. Щоправда, десь у «Пепі» я почула «шарфик», але загалом використання граматичних форм може бути добрим зразком не тільки для дитини, а й для батьків.
Дивимося «Щенячий патруль», хоча сама назва мене трохи напружує, адже в українській хоч і є «щеня», проте доречніше було б використати слово «цуцик». Також доволі гарна мова в перекладі «Фіксиків». Відверто кажучи, мова професійного дубляжу мультфільмів на оцінку «відмінно» недотягує, але «добре» я б її оцінила. Є певні моменти, де хочеться запропонувати варіанти, також імена персонажів хотілося б чути трохи інші.

Прагматична мотивація

– Чому гарна, багата і правильна українська мова така важлива для дитини? Як мотивуєте батьків?
– Естетика – річ суб’єктивна, тому апелювати треба передовсім до таких категорій, як престижність мови, економічна вартість мови. Українська тепер є обов’язковою мовою державної комунікації, в сфері діловодства, в науковій сфері. Рівень знань перевіряють на шкільному етапі під час ДПА, зокрема ЗНО. Є й державний іспит на знання мови для держслужбовців. Сфера обслуговування, культурний продукт – усе тепер потребує знання державної мови. Тож якщо ми не дамо дитині ці знання, то маємо усвідомлювати ризики і проблеми, з якими вона може стикнутися і в школі, і в дорослому житті. А вивчити одразу правильно набагато легше, аніж потім переучуватися. Рік за роком все більше норм закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» набуватимуть чинності, і той, хто добре володітиме українською, матиме перевагу і в кар’єрному зростанні, і в особистій комунікації.
– Які головні поради для батьків, на що варто звернути увагу, щоб у дитини було гарне мовлення і гарна мова?
– Передусім потрібно пильнувати своє мовлення, стежити, що ми говоримо, не боятися визнати помилку, не лінуватися перевірити правильність вимови, значення слова чи його вжитку за словником. Варто звернути увагу й на мову близьких людей, з якими дитина багато спілкується: бабусь, дідусів. Паралельно варто пояснити, що різні люди говорять по-різному. Чому варто дотримуватися тих чи тих норм, тобто в дитячій формі подавати дорослі, логічні пояснення.
І я б рекомендувала батькам вибирати гуртки не тільки за кваліфікацією вихователів, а й слухати, як вони говорять, вслухатися, що приносять зі садка діти. Коли діти щойно починають говорити, в них дуже хороша, розвинена пам’ять, і часто вони чітко можуть сказати, хто вживає таке слово. Не треба боятися висловлювати свої побажання, а подекуди й вимоги щодо якості мови, адже це прямо впливає на мовну компетенцію дитини.
Також пропоную чекати на нашу програму «Христя і Бомко», яка, сподіваюся, дуже допоможе і батькам, і вихователям, і дітям зрозуміти, на що варто звернути увагу, і мати добрий старт в опануванні української мови.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.3879 / 4.19MB / SQL:{query_count}