Шлюб: аби перший рік не став останнім

“Пошта” дізнавалася, чому і куди зникає романтика після одруження та як пережити перший рік шлюбу і не розлучитись

Весілля – завжди радісна подія для молодят. Проте після гучного святкування настають, як правило, будні. Психологи кажуть, що перший рік шлюбу є періодом становлення стосунків, своєрідною їх перевіркою на міцність і постійною працею над собою. Але, на жаль, далеко не у всіх вистачає терпіння та зусиль для збереження шлюбу.
Статистика невблаганна – третина молодят розчаровуються в сімейному житті і замислюються над розлученням, не проживши й року, а кожне друге подружжя розлучається, не пробувши у шлюбі й п’яти років! От і виходить, що подаровані на весілля сервізи і каструлі ще випробування кавою і борщем не пройшли, як їх уже ділять…
Причому причини розлучення різні: від банальних (були не готові до сімейного життя, виникали нерозуміння, недовіра) до суспільно значущих (зловживання спиртним, матеріальна скрута).

Фатальні цифри

Торік на Львівщині розлучилося 1450 пар, з них 101 не протрималася й до так званого ситцевого весілля, тобто розлучилася в перший рік шлюбу. Про це “Пошті” розповіла начальник відділу статистики населення Головного управління статистики у Львівській області Людмила Івасіва. 
І це лише дані органів державної реєстрації актів цивільного стану без урахування розірвань шлюбів, здійснених у судовому порядку. А таких чимало.
“На жаль, випадків, коли шлюб розривали до року і в першу річницю сімейного життя багато. Найбільша кількість розлучень зареєстрована в містах (84 пари), решта (17) у селах нашої області, – зазначила “Пошті” Людмила Івасіва. – Якщо говорити про чоловіків, то найчастіше перший шлюб вони розривали у віці 25 – 29 років. На другому місці 20 – 24-річні. А щодо жінок, то вони найчастіше вперше розлучалися у 20 – 24 роки і у 25 – 29”. 
Середня тривалість шлюбу на Львівщині – 13 років. Середній вік для шлюбу серед чоловіків становить 29 років, серед жінок – 26.

Знімаємо рожеві окуляри

Зі слів психолога Наталії Маркевич, життя в шлюбі сповнене сюрпризів і несподіванок, навіть якщо до весілля молодята були знайомі і жили разом багато років. 
Шлюб вносить деяку стабільність і захищеність у стосунки, впевненість, що родина будуватиметься разом з коханою людиною. Але в той же час відбувається психологічний перехід від “я” до “ми”, що супроводжується перебудовою свідомості і створює безліч проблем: виникають взаємні звинувачення, розподіл обов’язків, нав’язування власних звичок, поглядів. З’являється бажання змінити партнера і нав’язати йому свої способи взаємодії зі світом.
 Пережити ситцеве весілля             
Перша річниця спільного життя називається “ситцеве весілля”. Ситець – тонка тканина, зазвичай яскравих кольорів. Подружнє життя через рік після весілля нагадує саме ситець: кохання ще не охололо, не втратило яскравих барв, але стосунки ще дуже тендітні, тонкі, здатні легко руйнуватися. 
Раніше на свій перший весільний ювілей чоловік і жінка дарували одне одному ситцеві хусточки і зав’язували на них по вузлику, що символізувало їхнє бажання зберегти на довгі роки своє кохання. Вони давали обіцянки, що свою любов готові пронести через усе життя. В давнину вважалося, якщо обряд зав’язування вузликів виконати правильно, то родина житиме довго і щасливо.
“Коли люди зустрічаються, то вони, можливо, й бачать недоліки одне одного, але лише через так звані рожеві окуляри, – каже психолог. – Вони думають, що після одруження перевиховають і змінять одне одного. Наприклад, чоловік більшість свого вільного часу не сидів удома, а в компанії друзів. Думаєте, після одруження це зміниться? Ні! Змінити людину практично неможливо. А якщо й так, то на це потрібен час”.
Ще один момент: поки люди зустрічаються, у них є толерантність одне до одного, вони готові вибачати, йти на поступки, тільки б їхні стосунки тривали. Проте з часом поступки нівелюються, власне его переходить на перший план, тому виникають конфлікти.
Крім того, на стосунки молодого подружжя дуже впливають поради близьких родичів, знайомих, які хочуть “допомогти”. Батьки чоловіка чи дружини, живучи з ними в одній квартирі, можуть підштовхувати їх до того, аби показати недоліки партнера, щоб їхній син (чи донька) зрозумів, яку помилку зробив, побравшись з цією дівчиною (хлопцем). Отож, набагато краще, коли молода сім’я матиме особистий простір, тобто житиме окремо і вирішуватиме свої проблеми самостійно.
Надзвичайно великою проблемою є алкоголізм та віртуальне життя одного з подружжя. “Коли чоловік заглядає у чарку, то ще під час зустрічей, до весілля, намагається це в собі придушити, не виносити на широкий загал. А після одруження думає, що все, боятися нічого, нікуди вона не подінеться, – веде далі Наталя Маркевич. – До проблем e сім’ї може призвести й віртуальне життя чоловіка: постійно сидячи за комп’ютером, він не зважає на дружину, тож потрібно негайно вирішувати й цю проблему”.

Материнство як фактор ризику в сімейному житті

Психолог стверджує, що існує кілька факторів ризику розлучень у перший рік подружнього життя. В усіх пар вони приблизно однакові – побут і материнство. Якщо з побутом більш-менш зрозуміло, то, здавалося б, до чого тут поява дитини?
“Часто буває так, що одружуються люди не через велике кохання, а незаплановану вагітність. Можливо, вони цього й не хочуть, проте цього хочуть їхні батьки, цього хоче суспільство, – каже психолог. – Але навіть після народження дитини кризовий період в сім’ї не зникає – лише трішки переноситься. Молода мама більше часу приділяє немовляті, а чоловік, як то кажуть, залишається за бортом. З часом у родині накопичуються проблеми і перед нею постає багато необговорених тем”.
Хоча є й інший бік медалі. Проблеми в молодої сім’ї виникають і тоді, коли діти не народжуються. “Якщо немає дітей, навіщо жити разом?” – думає дехто. Це вже усвідомлена причина розлучення, від якої нікуди не дінешся.

Подолати кризу можна!

Аби перший рік шлюбу не став останнім, потрібно поважати один одного, зміцнювати почуття, а точніше не дати їм згаснути.
 Кризові періоди в родинному житті 
Крім першого року спільного сімейного життя, психологи називають інші кризові періоди, зокрема сьомий-восьмий і тринадцятий-п’ятнадцятий спільно прожиті роки. 
Отож, сьомий-восьмий роки небезпечні через утому, завантаженість роботою і клопоти з вихованням дітей. Дитина підростає, йде до школи, жінка згадує про кар’єру, освіту, починає шукати нові шляхи розвитку. А от особливість кризи, яку сім’я переживає на тринадцятий-п’ятнадцятий рік шлюбу, в тому, що вона збігається з особистою кризою (криза називається “порожнє гніздо”). 
Діти вже дорослі, не потребують допомоги, часто самостійні, тому кожен із подружжя переглядає власні цінності і погляди на сім’ю. До речі, в цей період часто з’являються стосунки на стороні. Як то кажуть, сивина в бороду – біс у ребро.
“Любов – це бажання діяти заради добра іншої особи. Коли є самосвідомість, самостійність і здатність любити, шлюб не розпадеться не лише в перший рік спільного життя, а й узагалі, – розповідає “Пошті” консультант з питань особистісного, духовного росту та сімейних взаємин Оксана Кочерган. – Та коли цих трьох речей немає, а тільки романтична закоханість, яка, до речі, триває два-три роки, дуже скоро чоловік і дружина  побачать реальність такою, як вона є”.
Зі слів Оксани Кочерган, конфлікту молодятам боятися не варто. Головне довіряти одне одному і налаштуватися на позитив. “Перший рік у шлюбі часто називають кризовим періодом. Але проблема не в кризі. Це конфлікт, який варто сприймати не як аварію, а як перехрестя. Вирішити його можна, прислухаючись до голосу серця та душі людини, що поряд, і тоді почуття зміцнюватимуться”, – каже співрозмовниця.
Психолог Наталія Маркевич переконана: молоді люди не повинні соромитися говорити один одному приємні речі. Прикрасити важкі будні в перший рік шлюбу допоможуть і невеликі свята, навіть вечір на балконі при свічках. Можна просто прогулятися вечірніми вулицями, найближчим парком або сквером, зайти в якусь особливу кав’ярню тощо. А ще другій половинці потрібно дати можливість бути собою, розслаблятися вдома і налаштовуватися на довге та щасливе подружнє життя.
Роман Тереховський, священик львівського храму Пресвятої Євхаристії
У Церкви є свій “рецепт” щодо цієї проблеми. Він дуже простий, спрацьовує в усіх випадках життя і легко зводиться до спільного знаменника: треба просто жити по-божому, і тоді все буде добре.

Не факт, що так буде, як захоче людина, але коли буде віра і щось в житті похитнеться, це дасть їй внутрішнє розуміння, чому це сталося. То свого роду випробування, аби людина могла свій завтрашній день прожити краще, аніж сьогоднішній.

Якщо говорити про подружжя, то в більшості випадків до таїнства шлюбу ми або не готуємося взагалі, або готуємося неправильно. Тобто в багатьох випадках люди, які навіть беруть шлюб у церкві, не усвідомлюють, що це таїнство, що це воля Божа, а не їхня примха (мовляв, ми одне одного знайшли, зустрілися, тому вирішили одружитися). Усе давно записане на небесах. Бог дає нам розуміння цього, дає різні способи цим жити і це відчувати. А коли ми себе до цього не готуємо, що робимо в таких випадках? Йдемо і вибираємо щось інше. З цього перша проблема.

Друга проблема у тому, що люди в більшості випадків обирають собі іншу людину лише для того, аби полегшити своє власне життя. Часто сприймають шлюб як ще одну галочку в списку святкувань на цей день. І якщо це справді так, то й життя буде таким. А звідки така неприготованість? Через брак виховання. Ми зараз говоримо про якісь європейські цінності чи ще якісь загальні речі, а треба говорити відверто: народ тепер невихований. Це видно неозброєним оком.

Крім слабких спроб Церкви якимось чином позитивно втрутитися в той процес, я особисто нічого не бачу. Так само не знаю жодних суспільних інституцій, які намагалися б у нормальний спосіб висвітлювати, що таке подружнє життя. А то річ, яка має в своєму контексті подружню любов. Це не те, що показують по телевізору, а справжні почуття, повага одне до одного.

В подружжі має бути повага і вона повинна переростати в дар життя, дітородження. Має бути питання вірності. Зараз модно все називати свободою. Але це не свобода, а свавілля. Ми втратили розуміння цих прописних істин. Отож, втративши виховання до нерозривності та вірності, гідності та одності подружжя, маємо страшну і глобальну проблему.

Можливо, хтось критикуватиме мою точку зору, але переконайте мене, що це не так! Якщо ми хочемо пожинати плоди своїх вчинків, то найкращий спосіб побачити це – жити по-божому. На жаль, ми не те що не знаємо, як жити, але й не хочемо цього робити, і це найстрашніше.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7893 / 1.65MB / SQL:{query_count}