Різдвяні традиції лемків

Головною стравою на Свят-вечір була не кутя, а каша із сухофруктами

Головною стравою на Свят-вечір була не кутя, а каша із сухофруктами

Християни завжди по-особливому ставилися до Свят-вечора, який має не тільки релігійне значення, але й багатий на різноманітні обряди та традиції. Кожний регіон нашої держави має свої особливості проведення різдвяних свят. 

Та що тут казати, коли чи не кожна родина по-своєму особливо готується до цих величних днів. Побувавши в гостях у своєї старенької тітки (родину якої в 1946 році переселили з Польщі на Прикарпаття), я вирішила розпитати, а як колись святкували Різдво на Лемківщині, де поруч уживалися українці та поляки. 

Павук із соломи

“Моя хресна мама вийшла заміж за поляка, тому святкувала саме католицьке Різдво. І на їхній Свят-вечір ми цілою родиною ходили в гості, щоб разом повечеряти. Загалом у нашому селі Мацина Велика (нині – Підкарпатське воєводство Польщі – “Пошта”) мирно жили і католицька, і греко-католицька громади. На великі свята ходили один до одного в гості”, – розповідає лемківчанка Дарія Смакула. 

Натомість підготовку до греко-католицького Різдва, за її словами, розпочинали ще четвертого січня. Та основні приготування все ж відбувалися шостого. 

“Мама з татом вставали ще вдосвіта і, як зазвичай, розпочинали день з молитви. Старалися дуже рано розтопити піч, бо вважали: чим швидше розтопиш, тим швидше поле обробиш. Цілий день ми, діти, намагалися слухняно виконувати всі батьківські вказівки та не пустувати. Та й дорослі не сварилися і сумлінно виконували свою роботу. Вважалося, що саме так можна убезпечити родину від сварок та непорозумінь на увесь наступний рік”, – розповідає пані Дарія. 

Також у цей день строгого посту до самої вечері ніхто не їв, навіть господиня варила усі страви, не куштуючи їх. І на диво, щоразу вони вдавалися на славу. 

“Кожну страву старалися приготувати в окремому горщику. Та й їжі треба було наварити на цілі свята, тому, навіть будучи малою, допомагала мамі. А тим часом тато порався біля худоби, а вже перед вечерею приносив до хати сіно та ставив у кутку Дідуха. Ще ми робили павука із соломи, якого теж вішали у кутку хати. Він символізував павучка, який, за легендою, заховав Діву Марію з Ісусиком від Ірода”, – розповідає Дарія Смакула.

Пригостити подорожнього

На вечерю на Лемківщині готували 7, 9 чи 12 страв, саме ця кількість вважалася символічною. Усі вони були пісними, змащеними тільки олією. Готували, зокрема, картоплю, капусту, буряковий борщ, капустяні пироги, вареники різних видів, голубці тощо. Традиційними були й різноманітні каші із сушеними фруктами.

“У нас вдома куті ніхто не готував, навіть не знали такої страви. Натомість традиційною була рисова каша із сушеними сливками, яку всі дуже любили. Уже після переселення в Україну ми дізналися про таку різдвяну страву, як кутя, – розповідає старенька лемківчанка. – Також побутував звичай запрошувати на Святий вечір чи то перед Різдвом, чи то перед Водохрещам жебрака або подорожнього, щоб добре велося у господарстві та було щастя у родині увесь наступний рік. Проте спеціально когось чужого не кликали, бо то був поганий знак. Та й взагалі до закінчення трапези заборонялося вставати з-за столу, особливо виходити з хати, аби не впустити нечисту силу”. 

“Дівка з неметеної хати”

Із самісінького ранку, година четверта-п’ята, як на Різдво, так і на Водохреща усією родиною ходили до церкви. Зранку вмивалися водою із монетами, щоб водилися гроші, а першим до хати мав увійти чоловік. Цього дня всі святкували вдома і ніхто не ходив у гості. Уже на другий і третій день свят після церкви ходили з колядою та вертепами до своїх рідних і близьких. За словами Дарії Смакули, жодного колядника не відпускали без гостинців. 

“Ще один цікавий звичай був у нас на Різдво. На третій день до дівчини на виданні приходили хлопці “в коляду”. Цього дня тато виносив солому, якою застелялися долівки, і треба було швидко замести хату, щоб усе було чисто. Бо якби прийшли хлопці й побачили, що хата в соломі, то потім би казали, що “дівка з неметеної хати”. То одного разу до мене теж прийшли хлопці “в коляду”, і, на щастя, я встигла з усім впоратися”, – згадує з усмішкою жінка. 

Натомість Дідуха тримали аж до старого Нового року і тільки зранку його обмолочували, щоб навесні, змішавши з відбірним зерном, висівати в полі, а соломою зі снопа годували худобу.

 

P. S. Різдвяні традиції чарують своєю неповторністю та казковістю. І хоч багато звичаїв уже призабулося внаслідок масових депортацій українців з їхніх етнічних земель або через радянську атеїзацію, проте сьогодні українці наново відкривають для себе різні традиції та обряди. 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7958 / 1.58MB / SQL:{query_count}