Великі плани маленької твердині

Роберт Хома, президент міста Перемишля, про купальські ночі, пріоритети розвитку “воріт до Сходу” та улюблені львівські кнайпи

Роберт Хома, президент міста Перемишля, про купальські ночі, пріоритети розвитку “воріт до Сходу” та улюблені львівські кнайпи

Нещодавно у Перемишлі відбулася історична подія – чисельній українській громаді міста нарешті вдалося повернути собі Народний дім. Журналісти “Пошти” побували у прикордонному з Україною місті через кілька днів після урочистостей, щоб у спокійній, невимушеній атмосфері поспілкуватися із президентом Перемишля Робертом Хомою (на фото) про його враження від процесу передачі будинку, роль української громади в житті міста загалом та пріоритети “твердині Перемишль” на наступні роки.

– Пане президенте, кілька днів тому в урочистій атмосфері, за участі гостей із багатьох країн світу Ви офіційно передали українцям Народний дім, викуплений громадою за 1 відсоток вартості. Чи задоволені Ви результатами?

– У перший день астрономічної весни, через шість років після моєї зустрічі в Перемишлі з тодішнім Президентом України Віктором Ющенком, коли вперше були заявлені наміри про повернення Народного дому, процес успішно завершився. Так що є привід бути задоволеним. Вважаю, що разом із радою міста ми зробили все, щоб це відбулося, тим паче, що на шляху реалізації проекту виникали різні ситуації. Хоча споруда потребує ще чимало коштів для відновлення, але успішно завершився процес, який тривав багато років. Мабуть, цілковито задоволеним буду, коли аналогічне питання із Польським домом буде вирішено у Львові.

– Відомо, що Народний дім не завжди був у комунальній власності. Лише на початку 2000-х років держава передала його місту. З якою метою? Чи планували в Перемишлі використати цю споруду для інших цілей?

– Так, будинок перейшов у власність міста 2004 року – я це пам’ятаю, бо вже тоді був президентом. Відверто кажучи, ми не мали жодних інших планів щодо будинку, завжди знали, що рано чи пізно він перейде в цілковиту власність української громади, якій колись належав. Об’єднання українців намагалося повернути його ще в часи, коли будинок був у державній власності, гадаю, його тому й передали місту, щоби пришвидшити цей процес. Тривалий час у будинку функціонували певні заклади і навіть було кілька помешкань, але ніколи не виникало ідеї використовувати його із іншою метою, аніж для української громади. З часом місто також отримало нерухомість на заміну – будинок на вулиці Гродській, колишній гарнізонний клуб.

Це питання можна було вирішити навіть на кілька місяців раніше, але потрібен був час, щоб звільнити будинок від усіх орендарів – починаючи від ресторану, дитячої світлиці й закінчуючи мешканцями, точніше – мешканкою, жінкою похилого віку, з якою виникло найбільше проблем і якій місто, врешті, запропонувало іншу квартиру, на яку вона погодилася.

– Тобто, місто загалом підтримувало прагнення українців повернути собі будинок?

– Так, навіть усупе­реч тому, що деколи розповідали самі представники об’єднання. На мене навіть було два судові позови: спершу за зумисну загрозу життю і здоров’ю, а потім – за незумисну. Причина полягала в аварійному стані зали. Невдовзі місто відремонтувало дах Народного дому, й це, відповідно, зняло питання аварійності. Так що ми віддали будинок у кращому стані, аніж прийняли. Як я вже говорив на урочистостях, сподіваюся, після ремонту Народного дому він стане центром мистецького життя, де зустрічатимуться різні культури прикордоння.

Насправді, труднощі, які виникали, були об’єктивними: справа була непростою, рішення приймав не я особисто, а рада міста Перемишля.

Про українців Перемишля

– Як узагалі Ви оцінюєте активність українців на культурній сцені Перемишля?

– Дуже високо. Громада активна, послідовна – це було помітно навіть на прикладі того, як досягалися домовленості про Народний дім, які сили були задіяні.

Якщо говорити про імпрези у сфері культури та їх загальну туристичну привабливість, то тут передовсім потрібно згадати, що не так давно ми перенесли із села Риботичі до самого Перемишля традиційні святкування ночі Купала над Сяном, які завжди збирають дуже багато учасників і глядачів із цілої Польщі. Дуже чисельною є й участь вірян у святі Йордану, який тут разом святкують українці та поляки. Я особисто сам завжди присутній на цьому святі.

Спілкуюся не лише з громадою греко-католиків, але й і з православним отцем Юрієм Мокраузом, який також виконує у Перемишлі функції капелана прикордонників.

Також серед українців у мене особисто дуже багато друзів: бізнесменів, учителів. До слова, українська школа Перемишля – т.зв. “Шашкевичівка” – завжди дуже активно бере участь у державних святах Польщі, наприклад, 3 травня та 11 листопада (день Непідлеглості) завжди на українській школі майорить синьо-жовтий прапор, завжди покладають квіти.

У раді міста Перемишля два українці (з-поміж 25 міських райців). Точніше, дві українки – пані доктор Олександра Цікуй і пані Марія Туцька – голова Об’єднання українців Перемишля. Іноді, коли розмовляю зі своїм львівським колегою Андрієм Садовим (ми з ним на “ти”), то виявляємо спільні проблеми – адже вирішуємо їх не одноосібно, а в міських райців бувають різні погляди, емоції...

– Якою, на Вашу думку, сьогодні загалом є туристична привабливість Перемишля? Адже Ви перебуваєте на своїй посаді третю каденцію, можете оцінити процес у динаміці, зрештою, у Вашому кабінеті дуже багато відзнак: польських, угорських, австрійських, німецьких...

– А останнім часом і українських, а також від Товариства польської культури Львівщини. Адже всі ці народи разом творили “твердиню Перемишль”, зрештою, і окупант нас гнобив спільний...
Про співпрацю
зі Львовом

– Як реалізується програма партнерства між Перемишлем і Львовом?

– Нашими містами-партнерами в Україні є також Мостиська, Кам’янець-Подільський, Дрогобич, Трускавець. Найбільш активно склалася співпраця з Мостиськами. Наприклад, нещодавно ми разом зробили ознакування велосипедної траси “Форт Перемишль” (ці оборонні об’єкти стали добре відомими ще й завдяки фестивалю “Фортмісія”).

Зі Львовом співпрацюємо передусім на ниві культури – фестиваль “Джазбез” один із найяскравіших тому прикладів. До слова, найближчими днями, після великого українсько-польського економічного форуму, зустрічатимемося у Красічині неподалік Перемишля з українськими колегами – мерами міст-партнерів, щоб обговорити перспективи подальшої співпраці. Організовуємо дні міст, добре співпрацюємо з консулятом у Любліні, чекаємо на зміну Почесного консула України в Перемишлі.

Як бачите, співпраця наразі здебільшого розвивається на культурній та освітній ниві, менше – на економічній. Хоча хотілося б реалізувати якісь “тверді” інфраструктурні проекти, що стосуються доріг, каналізації тощо. Але наразі ці проекти скеровані передовсім до підприємців, а також до служб, які займаються митним контролем, аби спростити низку приписів.

Не приховуємо, що плануємо також скористати з того, що у Львові відбуватимуться матчі Євро-2012, адже, ймовірно, гості чемпіонату, їдучи до Львова, захочуть бодай на день зупинитися в Перемишлі. Тому ми так активно підтримуємо Львів у підготовці до Євро-2012, а також активізували промоцію свого міста.

Наразі туристи в основному їдуть від нас до Львова, натомість, значно менше приїжджає з туристичною метою до нас. Більше, річ відома, їдуть з України з бізнесовою метою чи за покупками, останнім часом узимку дедалі частіше також – на лижі, адже в самому Перемишлі є витяг і траса.

Про сильні сторони Перемишля

– Якими сьогодні є сильні сторони розвитку міста, а які Ви оцінюєте як слабші?

– Сильною стороною є сам характер міста Перемишля, його архітектура, зовнішній вигляд. Наше минуле може стати нашим майбутнім. Тому у своїй стратегії розвитку ми передовсім орієнтуємося на туризм, і кількість тих, хто відвідує наше місто з туристичною метою, зростає з кожним роком і сягає вже 75 тисяч осіб на рік.

Працюємо над розвитком дорожньої інфраструктури: ми останнє місто в ЄС, але й перші “ворота на Схід”. Тому безпосередньо зацікавлені в максимальному спрощенні переходу кордону, як і українці, чекаємо будівництва нового митного переходу Нижанковичі – Мальґовіце, який буде найближчим до Стрия, Трускавця, Самбора і далі – на Румунію.

Наше місто розраховане на тих, хто захоче зупинитися тут, їдучи до Львова або на відпочинок у Бєщади. На зиму маємо лижний спуск, на літо тепер плануємо відкрити басейн. Інвестуємо в реставрацію архітектурних пам’яток, оскільки тоді буде рентабельним і відкриття нових готелів, закладів харчування. Одночасно понад 20 млн вклали в комплексне обладнання інвестиційних теренів економічної зони Перемишля: це передовсім спорудження доріг, інсталяція водно-каналізаційної системи та мережі меліораційних ровів, освітлення. Це привабить інвесторів, які тут, біля кордону, зможуть також співпрацювати із Україною. Завдяки цим проектам спробуємо й подолати безробіття, яке в нашому місті залишається традиційно високим.

Як на мене, Львів – одне з міст, найкраще підготованих до Євро-2012 з точки зору інфраструктури: готелі, заклади харчування, туристичні об’єкти... Я часто буваю у Львові, де, до речі, навчається моя донька, тож уже також маю кілька улюблених кнайп. Серед них – “Під Клепсидрою”, “Кумпель”, кав’ярні на площі Ринок, ресторани грузинської кухні – “Старе Тбілісі”, і вірменської – “Тарон”.

Усіх своїх друзів заохочую відвідати Львів, і ще ніхто не повернувся розчарованим. Єдине, що суттєво ускладнює такі подорожі, – це великі черги на кордоні і витрачені там нескінченні години. Тому, вкотре повторюся, нашою першочерговою спільною проблемою є кордон. Важко навіть підрахувати, наскільки б зросла у Львові кількість польських туристів, зокрема і з Перемишля, якби не труднощі під час перетину кордону. Сподіваємося, що бодай перед Євро-2012 нарешті запровадять систему спільного контролю.

– Чи допомагає сьогодні ЄС у реставрації численних пам’яток архітектури в Перемишлі?

– Так, останніми роками ми дуже активно користуємося цією допомогою і використовуємо її не лише на відновлення споруд, які є у власності міста, але й, наприклад, сакральних будівель, костелів, дофінансовуємо відновлення кам’яниць, які є у приватній власності. Оскільки фінансування ЄС триватиме лише до 2013 року, намагаємося до того часу максимально використати можливості.

Серед останніх здобутків – відремонтована дзвіниця катедрального костелу, її модерне освітлення, кілька відновлених будівель в історичному центрі. В недалекому майбутньому плануємо також відкрити підземну туристичну трасу під площею Ринок – аж до руїн колишньої ратуші. Тепер ремонтуватимемо колишній гарнізонний клуб, який, власне, й отримали взамін Народного дому, і зараз розробляємо проект, аби облаштувати там бібліотеку, своєю чергою, перенісши її із синагоги, яку просить повернути єврейська громада міста.

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7998 / 1.67MB / SQL:{query_count}