Різні сторони народовладдя

Україна знову має закон про референдум. У чому його переваги і які ризики він містить

Парламент 26 січня ухвалив закон «Про народовладдя через всеукраїнський референдум», ініційований ще в червні минулого року президентом Зеленським. «За» проголосувало 226 «слуг народу», 20 нардепів із депутатської групи «Довіра» (увесь склад депгрупи) та 9 позафракційних – загалом 255 голосів. Інші фракції не дали жодного голосу.
Документ спричинив бурхливі дискусії: якщо фракції ОПЗЖ та «Батьківщина» незадоволені складністю процедури для оголошення референдуму, то «Європейська солідарність» і «Голос» звертають увагу на загрози скасування законів через референдум та ухвалення небезпечних для держави рішень за ширмою народовладдя. Президент Володимир Зеленський тим часом радіє і розповідає, що влада слухатиме суспільство.

Подарунок для президента

Потрібно нагадати, як Зеленський обіцяв, що законодавчі ініціативи щодо народовладдя будуть першими, які він внесе до парламенту після обрання його президентом. Вийшло не зовсім так, але видається, що він так і не вийшов з режиму передвиборчої кампанії за останні два роки. Та зараз можна вже говорити і про те, що ми спостерігаємо за початком його кампанії з переобрання на другий термін. Знову потрібно переконувати виборців, що він їх слухатиме, і знову маніпуляції темою народовладдя. Це видно навіть із назви його законопроєкту.
«Закон про народовладдя може стати інструментом, який дозволить Зеленському спробувати наростити свій рейтинг та вдарити по своїх політичних опонентах. Для цього вони почнуть перманентно виносити на розгляд суспільства різноманітні контраверсійні ініціативи. Зокрема, на першому етапі можуть піти шляхом своїх італійських колег з популістичної партії «Рух 5 зірок», які у вересні 2020-го винесли на референдум питання про скорочення депутатів італійського парламенту… І таких референдумів за ініціативи президента, підозрюю, може бути багато. Така хаотизація суспільно-політичних відносин може дозволити Зеленському стати в очах громадян єдиним лідером, який справді захищає інтереси простих громадян. Що, своєю чергою, може капіталізуватись у зростання його рейтингів та переобрання на другий президентський термін. У результаті ми ризикуємо опинитися в країні, яка замість того, аби проводити реформи і рухатися вперед, опиниться в перманентному хаосі постійних референдумів, які ініціюватимуть «влада-опозиція-небайдужі громадяни». Звісно, автори законопроєкту кажуть про певні запобіжники з оголошення референдуму, зокрема в частині кількості зібраних підписів за одну ініціативу. Але, боюся, з цим не буде проблеми, якщо на референдум винесуть питання про «статус Донбасу», «виконання Мінських угод», перегляду законів про мову чи про ринок землі. До речі, розгляд цих питань на референдумі з подальшим скасуванням може дозволити Зеленському зняти із себе політичну відповідальність за ухвалення непопулярних рішень», – зазначає на свої сторінці у Facebook політичний експерт, засновник Центру «Ейдос» Віктор Таран.

«Так» чи «ні»

Ініціатива Зеленського передбачає, що на референдум можуть бути винесені питання, які стосуються зміни до І, ІІІ і XIII розділів Конституції (це розділи «Загальні засади», «Вибори. Референдум» та «Внесення змін до Конституції»); питання загальнодержавного значення; зміни території України; скасування законів чи їхніх окремих норм. Водночас не можна виносити на референдум питання, що прямо суперечать Конституції, підривають принципи захисту прав людини, незалежність, суверенітет чи територіальну цілісність України; питання податків, бюджету та амністії; питання, які віднесені до відання органів правопорядку, прокуратури чи суду.
Для початку референдуму за народної ініціативи потрібно зібрати не менш ніж три мільйони підписів, при цьому в двох третинах областей, і не менш ніж по 100 тисяч підписів у кожній області.
На один референдум можна виносити лиш одне чітке питання, на яке можна відповіти «так» або «ні». Проводити референдуми можна не частіше ніж раз на рік. Якщо рішення підтримали, то змінити чи скасувати його через референдум можна лише через три роки після оголошення перших результатів.
Із основними положеннями ініціативи президента щодо референдуму наші читачі можуть ознайомитися з інфографіки, створеної аналітиками порталу «Слово і Діло». Ми ж наразі зосереджуємося на найбільш дискусійних моментах.
Чи потрібен нам узагалі закон про референдум? Тут, нагадаємо, Конституційний суд у квітні 2018-го скасував попередній закон про всеукраїнський референдум, що був ухвалений ще за президентства Януковича у 2012-ому. Тож ухвалювати новий закон було потрібно, адже наша Конституція передбачає проведення всеукраїнського референдуму. Тому фактично все зводилося до того, щоб або змінювати Конституцію і взагалі вилучати згадку про референдум, або ж ухвалювати відповідний закон. Навряд чи би хтось із наших політиків ризикнув піти першим шляхом. Адже референдуми є виявом демократії. І дарма, що це також один із найнебезпечніших інструментів для популістів та авторитарних режимів.
Насправді усі переваги та недоліки референдумів визначаються рівнем розвитку демократії у державі, консолідації суспільства, політичної культури та верховенства права. У нас можуть виникнути багато проблем.
«Потрібно дуже уважно продумати, як виглядає дизайн майбутніх інструментів прямої демократії. Треба забезпечити, аби ці інструменти сприяли консолідації суспільства, а не загостренню конфліктів», – передає слова швейцарського політолога Сільвано Меклі «Німецька хвиля». Він також зауважує, що потрібні дієві запобіжники, а головним арбітром у спірних ситуаціях має бути сильний і незалежний Конституційний суд.
Водночас ми знаємо, що наш Конституційний суд є не арбітром, а джерелом кризових ситуацій. І це тільки збільшує ризики використання референдумів в Україні не на користь держави Україна.
«Законопроєкт про референдум – це ядерна валізка, яка може поховати Україну. Будь-хто з будь-якого приводу зможе змінювати, коригувати або скасовувати закони з невідомих причин, прикриваючись волею народу. Таке робили неодноразово, це дуже старий прийом, який використовували лиходії та шахраї навіть вселенських масштабів», – заявив нардеп із фракції «Голос» Сергій Рахманін.
Та заради справедливості треба зазначити, що у підготовці законопроєкту про референдум брали участь багато знаних українських експертів. А нинішнє протистояння прихильників і противників закону часто зумовлене якимись політичними вподобаннями.
«Політичного консенсусу не вдалося досягти в пленарній залі, адже кожна політична група має власний інтерес щодо використання цього інструменту…Законопроєкт встановив дієві запобіжними проти зловживання правом, яке може бути здійснене виключно політичними групами. Держава Україна не спроможна щомісяця проводити референдуми про все на світі, бо ми не маємо двох мільярдів, на це помножені, на апетити політиків. Але ці запобіжники хтось вважає такими, які не дадуть провести референдум узагалі, а хтось, навпаки, що ми матимемо марафони волевиявлення. І одні, і другі добре розуміють, що ці судження є далекими від істини.
Закон не підмінятиме парламент, бо в ньому нема норми про прийняття законів, хоча багато хто цього хотів. Цей закон є триетапною верифікацією будь-яких територіальних питань, коли президент чи парламент буде підписувати угоди, але громадяни скажуть «ні». Він не дає права виносити на розгляд антиконституційні питання або такі, що суперечать правам людини. Тут, до слова, хочеться згадати популярну тему про смертну кару, яка залишається популярною, але виноситись на голосування не зможе, як і Мінські угоди, бо не є частиною офіційно ратифікованих міжнародних угод, які можуть бути схвалені через інструмент референдуму. Тому посилання на Загальну декларацію прав людини та інші ратифіковані документи є прийнятною і корисною. Скасування ж дій окремих норм законів або законів є формою народного вето, утім парламент може заповнювати правовий вакуум через прийняття відповідно до регламенту інших законів або норм», – зазначає на своїй сторінці у Facebook голова правління Громадянської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська.
Водночас більшість експертів сходяться на думці, що справді небезпечною може бути норма про електронне голосування, яке передбачене в нашому законі. Але тут треба зауважити, що для впровадження цього потрібен буде ще й окремий закон. Зазначимо, що, для прикладу, в 2019 році Литва відмовилися від ідеї запровадження онлайн-голосування на виборах через загрозу кібератак та російського впливу на результати волевиявлення.
«Електронне голосування не діятиме до прийняття окремого закону на цю тему, який поширюватиметься і на виборчі процеси. Але це чи не десятилітня перспектива, яка не може бути пришвидшена через недовіру до форми, суцільні загрози та низьку спроможність держави до захисту таких даних і процесів від зовнішнього втручання», – вважає Ольга Айвазовська.
Тож іще раз повторимося: референдуми можуть як допомогти, так і зашкодити розвиткові нашої держави. Величезне значення матиме те, чи наше суспільство правильно зрозуміє цінність цього інструменту, свою справжню роль і чи зможе контролювати будь-яку владу, яка захоче маніпулювати темою прямої демократії.
Насамкінець зазначимо, що, ймовірно, невдовзі на нас очікує референдум щодо питання можливості продажу сільськогосподарських земель іноземцям. Адже саме необхідність вирішення цього питання через референдум передбачена у законі, який відкриває ринок сільгоспземлі в Україні.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.4167 / 4.06MB / SQL:{query_count}