Із ким маємо справу?

Цікава річ – останнім десятиліттям Київ фактично розривався у своїх зовнішньополітичних симпатіях

Цікава річ – останнім десятиліттям Київ фактично розривався у своїх зовнішньополітичних симпатіях. За часів Ющенка ми декларували особливий партнерський статус Америки; тепер, видається, все повернулося на “круги своя” – до звичного російського вектора. Однак, попри позірну діаметральність цих координат, маємо дещо спільне: Україна чомусь тяжіє до імперських утворень. Адже, по суті, і США, і РФ є імперіями у глибинному сенсі цього слова, конгломератами етносів, у яких домінують здебільшого не ідеологеми націй, а прагматичний інтерес виживання і внутрішньої боротьби між ними. Цей конфлікт штовхає владу, що у Вашингтоні, що у Москві, до зовнішньої агресії, вони беруть на озброєння месіанські гасла на кшталт “захисника демократії” чи страгегічних інтересів “рускаво міра”.

У принципі, ця спрямованість назовні живить імперські настрої місцевого населення, зосереджуючи його увагу не на проблемах внутрішнього характеру. Якщо запитати пересічного американця, чому він має розраховуватися за кризу із власного гаманця, тоді як її спричинили ненаситні апетити банківських топ-менеджерів, він здвигне плечима і розповідатиме про потребу вгамувати Ірак чи Іран, які, на його думку, є порушниками світопорядку. Питання до росіянина про його не надто сите життя спровокує, мабуть, сентенції про вороже оточення, про “зрадників” із числа колишніх союзних республік, зокрема, України.

Утім, то їхні справи. Якщо народам так комфортніше, хай думають, що завгодно. Однак тенденція вітчизняних провідників до союзів із імперськими державами свідчить, далебі, не на нашу користь. Зокрема, можемо говорити про брак самодостатності, про меншовартісність, які, якщо начистоту, то притаманні не загалу, а його провідникам. Тут маємо суперечку із загальновизнаним – народ заслуговує тієї влади, яку має.
Що найцікавіше: зовнішньополітичні орієнтири українських режимів характерні однаковими стадіями: від обіцянок до байдужості, від дипломатичних реверансів до жорстко прагматичного інтересу. Аби не станцювати вкотре на старих граблях, мусимо зазирнути бодай на кілька років у майбутнє. І, за умови прискіпливого аналізу, зрозуміємо, що вибудовувати якісь тяглі стосунки із Москвою принаймні нерозважливо. Навіть з огляду на тотальну залежність від енергоносіїв. Світ змінюється, й емісари “Газпрому” збили ноги у пошуках потенційних покупців вуглеводнів. Натомість альтернативні джерела енергії є фішкою прогресивних технологій.

Додайте сюди нестабільність і задавнені конфлікти, і зрозумієте, що цілком можливою є повторення ситуації, за якої, пригадуєте, “Польща впала і нас завалила”

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8447 / 1.55MB / SQL:{query_count}