Кіно з комфортом

Чи варто передавати всі кінотеатри у приватну власність?

Чи варто передавати всі кінотеатри у приватну власність?

Ще кілька років тому запитання “Коли ви востаннє були в кіно?” звучало не менш екзотично за саганівське “Чи любите ви Брамса?”. Хоча за радянських часів Львів міг похвалитися майже трьома десятками залів, і культпохід у кінотеатр входив до щотижневої чи принаймні щомісячної обов’язкової програми середньостатистичного мешканця, то в перші роки незалежності ця традиція дуже швидко забулася. Більшість кінотеатрів “перепрофілювали” або й узагалі допровадили до руїни, а в тих, що вижили, не було можливості  інвестувати у розвиток: малокомфортні умови відбивали в кіноманів будь-яке бажання до перегляду. Ситуація змінилася на краще, відколи у Львові запрацювала нова всеукраїнська мережа сучасних кінотеатрів. Щоправда, ціни на квитки тут також виявилися по-європейському “кусючими”. Тому для тих, хто не має можливості дозволити собі такої розкоші, як альтернатива залишилися нечисленні державні кінотеатри, де, нехай і з певним запізненням, демонструють як найновіші стрічки, так і світову й українську класику, а квиток коштує у кілька разів менше. Втім, їх також намагаються приватизувати. Сьогодні ми запитуємо читачів “Пошти”: чи варто передавати всі кінотеатри у приватну власність?

Оксана Караванська,
дизайнер:

– На мою думку, все, що фінансово ігнорується державою, не просто може, а мусить переходити у приватні руки, бо це єдиний спосіб достойного існування закладу (наприклад, кінотеатру). А як тільки з’являться державні дотації на перегляд певних категорій фільмів, у ту ж мить з’являться доступні ціни на квитки. Моя рекомендація: віддавати кінотеатри в приватні руки на конкурсній основі, де будуть прописані певні соціальні вимоги.

Левко Захарчишин,
депутат Львівської обласної ради:

– Якщо йдеться про Львівську область, то у нас залишився тільки один кінотеатр у комунальній власності. Це неоднозначне питання, бо воно полягає у тому, яку функцію ми хочемо виконувати, маючи кінотеатр у комунальній власності. З погляду ефективності кінематографічної функції, то безумовно, що у приватних руках це завжди буде ефективніше. Будь-який бізнес у приватних руках є ефективний, а у державних малоефективний. Тому я вважаю, що 90% кіномережі має бути у приватних руках, і досвід підтвердив це на прикладі “Кінопалаців”. Це успішні проекти, які мають постійний попит у людей. Якщо ж говорити про нашу ситуацію, то склалося так, що в комунальній власності залишився найбільш проблемний кінотеатр “Львів”. У нас був кінотеатр “Мир” (теперішній “Міленіум”), то на мою думку, його треба було залишати у комунальній власності – він не потребував інвестицій і був придатний для того, щоб виконувати свою функцію. Я вважаю, що має бути бодай одна установа в комунальній власності, так само як є державні кінотеатри, картинні галереї, музеї. Потрібно мати свій майданчик для реалізації певних проектів. На тому етапі, на якому сьогодні є Україна, я б не поспішав ліквідовувати комунальні кінотеатри. Тим більше, якщо йдеться про Львів. Це потрібно для того, щоб підтримувати національного кіновиробника, робити малобюджетні кінофестивалі прогресивних високомистецьких фільмів так званого арт-хаусу… Зараз подібну діяльність веде Палац мистецтв, де в не пристосованому для цього приміщенні директор успішно намагається втілити такі проекти. 

Олесь Янчук,
український кінорежисер:

– Як свідчить досвід останніх років, кінотеатри, які перейшли у приватні руки, піднімаються: там закуповують сучасне обладнання, забезпечують нормальні умови для глядачів. Але такі кінотеатри дотримуються правил підприємництва: показують в основному закордонні фільми, які дають їм прибуток. А українські фільми якщо й демонструють, то не у прайм-тайм. На сьогодні ми ще не відчули політики державного протекціонізму в українському кіновиробництві. У Франції, наприклад, якщо у кінотеатрах демонструють закордонні фільми, то з них збирають обов’язковий збір, який іде на підтримку національного кіно. Якщо держава утримуватиме державні кінотеатри у нормальному стані та проводитиме політику підтримки українського кіно, то тоді їх варто залишити. Якщо що ж все піде за течією, то результат буде таким, який ми бачимо тепер. 

Мар’яна Соха,
координатор зовнішніх зв’язків Львівської міської громадської організації  "Спільнота взаємодопомоги "Оселя":

– Я думаю, що така ситуація, яка сьогодні є у Львові, є дуже доброю. У нас є і приватні, і державні кінотеатри. Люди самі можуть обирати комфорт за великі гроші чи економити і ходити у менш зручні кінотеатри. Важливо також  і те, чи в одні приватні руки віддавати кінотеатри. Якщо цього не припильнувати, то на ціни може бути встановлена монополія. Натомість, якщо віддавати їх різним людям, то це створить здорову конкуренцію, яка б тільки спонукала до поліпшення сервісу в кінотеатрі.

Олександр Поронюк,
керівник прес-центру Західного оперативного командування:

– Я вважаю, що краще нехай кінотеатр буде у приватній власності і приноситиме користь. Адже власник зацікавлений у своїй справі: він вкладатиме у кінотеатр гроші, створюватиме всі умови, щоб глядачам було комфортно та зручно. Проте держава, на мою думку, повинна контролювати його функціонування. Адже не можна допускати, щоб на місці кінотеатру постала зовсім інша установа. Від такого програє і місто, і його мешканці. Прикладом безгосподарності можуть стати і військові містечка, на які зараз майже не звертають уваги. Військові звідти пішли, і містечка часто залишаються без господаря. А туди, де немає господаря, як відомо, приходить руїна.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8031 / 1.66MB / SQL:{query_count}