Тоталітарні символи на фоні левів

“Пошта” дізналася про те, чи виконують закони про декомунізацію у Львові, які символи потрапляють під заборону, а які все ще мають фундаментальну цінність

У Львові, як у більшості міст України, почали активну боротьбу із залишками комуністичного минулого. Нещодавно у театрі імені Марії Заньковецької демонтували радянський символ – п’ятикутну зірку. Також багато шуму здій­няли, коли у Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені Ґжицького почали оббивати аварійну мозаїку, що прикрашає один із корпусів вишу на вул. Пекарській, 50. Однак тепер з’ясувалося, що рельєфна мозаїка-панно “Пори року” на фасаді корпусу університету була споруджена у 1996-му році і не має відношення до радянського періоду. 
Як писала “Пошта”, у травні 2015-го Президент України Петро Порошенко підписав чотири закони про декомунізацію, зокрема “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки”. У ратуші одразу ж заявили про свою готовність виконувати цей закон, адже Львів, як ми знаємо, завжди був прикладом для наслідування. 
Зі слів експертів, хоч у Львові значно менше пам’яток і символів, які попадають під дію законів про декомунізацію, ніж в інших містах України, деякі з них мають бути ліквідовані у порядку, встановленому законом.
Демонтажу підлягають – Монумент Слави, символіка на Пагорбі Слави, а також на декількох будинках
Як зазначив “Пошті” історик, директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького” Руслан Забілий, із назвами вулиць у Львові начебто все в порядку. Натомість у нас є проблема з деякими пам’ятниками. Однак перш ніж щось зносити, варто поміркувати, чи справді той чи інший символ попадає під дію законів про декомунізацію.
Думки львівської еліти дуже різняться щодо того, чи справді на часі для Львова знищення будь-яких згадок комуністичного минулого. 
“Вже починаючи з 90-х років у Львові немає символів тоталітаризму. Виняток складають пам’ятники, які не підлягають знищенню, адже там поховані прості солдати, котрих силою гнали на війну”, – розповідає “Пошті” львовознавець Ігор Лильо. Натомість проблему він вбачає у залишках “радянської” ментальності людей: “комуністичні символи у Львові існують тільки в головах львів’ян”. 
Та все ж багато істориків, політологів і краєзнавців переконані у тому, що вирішення цього питання якраз на часі.
До прикладу, політолог Оксана Дащаківська розповідає, що на даному етапі у львівської громади є всі інструменти місцевої ініціативи та консультування з громадськістю. “Думаю, зараз той момент, коли варто ними скористатися, щоб визначити, які пам’ятки і назви декомунізувати. Хоч у Львові ситуація значно краща, ніж в інших містах, тим не менше радянська символіка присутня на фасадах деяких будівель…”, – каже “Пошті” співрозмовниця. 
А з моменту прийняття закону пройшло достатньо часу, аби можна було говорити про певні зрушення у цьому руслі...

Кінцевий термін

“Відповідно до ухвали Львівської міськради, яку прийняли 21 травня 2015 року, депутатський корпус доручив виконавчому комітету затвердити  перелік пам’ятників і пам’ятних знаків, які підлягають демонтажу і, власне, забезпечити цей процес”, – розповідає “Пошті” Михайло Мороз, заступник начальника управління культури департаменту гуманітарної політики Львівської міськради. 
Оскільки міськрада делегувала ці повноваження виконавчому комітету, виконавчі органи, зокрема, управління культури, управління архітектури та управління охорони історичного середовища спільно з експертами працюють над визначенням переліку потенційних місць розміщення символіки та їхнього відповідного аналізу. 
 
 фото:  Андрій Польовий
 “Офіційної комісії немає, є робоча група, яка складається з представників виконавчих органів. Вона консультуватиметься з різними експертами в залежності від того, про який символ чи об’єкт йдеться. Наприклад, розглядаючи пам’ятник Степану Тудору, необхідно врахувати його біографічні моменти. Якщо ж розглядати об’єкти архітектури, то потрібно звертатися в Інститут архітектури Львівської політехніки, – пояснює Михайло Мороз.
Далі, по кожному з цих переліків, які будуть зібрані зі всіх районів Львова, буде зроблений аналіз чи це справді об’єкт комуністичного періоду. “До прикладу, на вулиці Дудаєва є молоток, який, як з’ясувалося, був створений ще до радянського періоду і є гербом політехнічного товариства. Ми аналізуватимемо, наскільки ці елементи є символікою у розумінні закону. Крім того, відповідно до закону України, сама по собі п’ятикутна зірка, без плуга, серпа чи молота, не вважається забороненою символікою”, – каже співрозмовник.
Та навіть якщо виявлена комуністична символіка, то необхідно визначити – заборонена вона чи ні. Тому що закон України говорить про низку винятків, коли елементи вважаються символікою, але на них не діє заборона їх зображення, оскільки вони не є пропагандистськими символами. Михайло Мороз розповідає, що не вимагає демонтажу символіка на почесних місцях і місцях поховань, творах мистецтва, музейних експозиціях та документах, укладених до 1991 року.
Представник міськради розповів, що до кінця цього місяця комунальні підприємства повинні подати певну інвентаризацію об’єктів, які можуть вважатися радянською символікою, тобто, які візуально містять ті чи інші елементи, що визначені у законі.  “Саме на житлових будинках є багато таких елементів, про які мало хто знає. Тому ми просили працівників ЛКП, щоб вони обстежували будинки, які обслуговують, на предмет того, чи там немає візуальних елементів радянської символіки”, – заявляє він.
Певна частина цих об’єктів вже відома. Зі слів Михайла Мороза, демонтажу підлягають: Монумент Слави (Монумент бойової слави Радянських збройних сил), символіка на Пагорбі Слави, а також на декількох будинках.
Фінальний список усіх пам’яток і символів, які за законом підлягають демонтажу, виконавча група повинна скерувати до Українського інституту національної пам’яті, щоб там фахівці підтвердили виснов­ки львівських експертів.
“На початок вересня ми маємо скласти фінальний список для аналізу, а у кінці місяця – будемо готові подати цю інформацію до Українського інституту національної пам’яті”, – заявляє Михайло Мороз. Однак важко говорити про те, наскільки оперативно вони будуть мати можливість розглянути перелік, адже фахівці із інституту національної пам’яті мають достатньо багато роботи і з іншими містами. Якщо говорити у загальноукраїнському контексті, то у Львові є найменше таких об’єктів і відповідно найменше проб­лем з їх вилученням.
Зі слів Михайла Мороза, крайній термін вжиття заходів щодо імплементації законів про декомунізацію 21 листопада 2015 року.

Що варто ліквідувати, а що все ще цінне?

Законом про декомунізацію чітко встановлено, що “у шестимісячний термін з дня набрання його чинності, цим Законом в установленому порядку потрібно здійснити демонтаж пам’ятників, пам’ятних знаків, присвячених відповідним особам, а також в установленому порядку перейменувати райони у містах, сквери, бульвари, вулиці, провулки, узвози, проїзди, проспекти, площі, майдани, набережні, мости, інші об’єкти топоніміки населених пунктів, а також інші географічні об’єкти, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму”.
Тобто закон не містить прямої вказівки здійснювати демонтаж будь-якої символіки комуністичного тоталітарного режиму на всіх будинках, спорудах тощо. А вчинення таких дій має бути здійснено без шкоди культурній спадщині України.
“Це питання дуже складне для мешканців багатьох регіонів. Так, навряд чи можна однозначно назвати героїв, іменами яких варто називати вулиці, які ж варто перейменувати…”, – розповідає політолог Оксана Дащаківська.
Ілько Лемко розповідає про барельєф у Стрийському парку, який не варто збивати, він має культурну цінність. “У Стрийському парку є мистецький барельєф, на якому зображені радянські заводи і підприємства, а також, тролейбус. Він ілюструє побутове життя простих людей радянських часів. Є своєрідною цікавинкою, тому я вважаю, що зносити його не можна. Цим барельєфом цікавляться навіть туристи”, – розповідає історик. 
Люди, які ставляться до цього скептично, як можна побачити з відгуків у Facebook, вбачають у цьому піар перед місцевими виборами
А от щодо того, які пам’ятки мають яскраво виражене пропагування комуністичного духу, Ілько Лемко говорить категорично: “Мілітарний Монумент Слави на вулиці Стрийській я би ліквідував, ніхто на цьому нічого не втратить. Крім того, пам’ятники сталінського ампіру на Городоцькій, на Стрийській, брама з зіркою на вул. Шевченка також не мають художньої цінності”. Зі слів львовознавця, ми можемо говорити лише про художню цінність таких об’єктів, оскільки цінність історичну дуже складно визначити – це питання філософського характеру.
 
 фото: uk.wikipedia.org
На площі Маланюка є пам’ятник Степану Тудору – письменнику, який був яскраво вираженим комуністом і докладав чимало зусиль до становлення радянської влади в Україні. Руслан Забілий розповідає, що Степан Тудор виступав проти греко-католицької церкви, а також, наводив керівництво СРСР на сліди його колег, яких переслідували у ті часи: Кравцова, Юрія Клена. А також, писав про них у негативному світлі. До прикладу, Юрія Горліс-Горського він називав “співцем расизму”. “Я не думаю, що такій людині у Львові варто віддавати шану. У рамках закону про декомунізацію пам’ятник треба демонтувати”, – зазначає Руслан Забілий. 
Крім пам’ятників, залишки комуністичного минулого застрягли і у ліпнинах будинків. Символами радянщини всіяні навіть житлові будинки міста Лева. На одній із центральних вулиць міста – вулиці Гнатюка, на будинках є чимало зірок, серпів та молотів. Та чи варто їх збивати, оскільки доведеться руйнувати весь ансамбль архітектурної споруди, а якщо й так, то куди їх дівати? 
“Я з великим неспокоєм дивлюся на нерозумних людей, які намагаються довести, що на будинках у Львові треба позбивати всі до одної п’ятикутні зірки. Бо якщо і робити такі речі, то не руйнувати, а акуратно знімати та поміщати у музей. Будь-які символи, які є нагадуванням про ті часи,
необхідно помістити у музей “Тюрма на Лонцького”. Саме там варто зберігати такі об’єкти”, – додає Ігор Лильо. 
Якщо таких речей позбуватися повністю, не створюючи музейних експозицій, то люди швидко почнуть забувати про страшні часи радянського тоталітаризму. “А так часто народжується ностальгія за Радянським Союзом”, – додає львово­знавець.
Останнім часом багато було розмов і суперечок й про демонтування пам’ятника радянському космонавту Валентині Терешковій у Львові, проте, зі слів Руслана Забілого, директора Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького” це дещо інше. “Вона не була однією зі “слуг” комуністичного режиму, не входила у систему керівних органів і не пропагувала радянську ідеологію”, – пояснює співрозмовник. 
 
фото: tvoemisto.tv
Михайло Мороз каже, що питання про пам’ятник Валентині Терешковій піднімалося неодноразово. “Цей об’єкт є у тому списку, який аналізують. З’ясувалася така річ, що за документами на вулиці Виговського, 32, є пам’ятник космонавтам. Тобто, люди присвоїли цей пам’ятник Валентині Терешковій, мабуть, тому що вулиця колись називалася її іменем”, – розповідає він.
Львовознавець Ілько Лемко також упевнений, що “умовний” пам’ятник Валентині Терешковій нікому не заважає: “Тим паче ніде не написано, кого, власне, зобразили на постаменті”. 

Вже не вороже?

По здобутті незалежності України радянську символіку не чіпали, а от польські символи, зокрема орли, збивали по всьому місту. Зі слів Ілька Лемка, саме у той період почалася активна “боротьба” із залишками польського режиму.
“Пам’ятаю 5-6 років тому у школі №6 на вулиці Зеленій взялися відновлювати мозаїку. Деякі депутати виступали, що ця мозаїка символізує польський мілітаризм. Проте згодом цей інцидент забули і мозаїку реставрували”, – згадує львовознавець.
Крім того, у Львові сперечалися й про мілітарний символ “меч-щербець” на Цвинтарі орлят, яким колись володів польський король Болеслав Хоробрий. “За легендою, цим мечем він пощербив у Києві Золоті ворота. Так був захоплений Київ поляками. А зараз що? Щойно з поляками помирились – припинили дискусії з цього приводу. А “меч-щербець” залишився на своєму місці і ніхто про це не згадує”, – розповідає Ілько Лемко.
“Крім того, польських орлів на архітектурних спорудах у Львові є до ста одиниць – всіх і не позбиваєш. Так само може бути і з тими зірками радянськими…”
Любомир Мельничук, голова постійної депутатської комісії законності та депутатської діяльності Львівської міськради
– Депутати міськради приймали ухвали дуже споріднені за суттю із законом про декомунізацію. Тільки в нас це ухвала і стосувалась вона передусім Львова. Тепер же закон стосується всієї України. З перших днів, як закон вступив у силу, Львівська міськрада, до речі, перша у країні, продовжуючи дію цих законів, прийняла відповідну ухвалу. Відповідно до неї мали б створити комісію, ідентифікувати по місту всі пам’ятники, пам’ятки, які підпадають під дію цього закону, відтак створити певний перелік. І вчиняти дії, відповідні до цього закону, частину просто ліквідувати, частину мали б перенести у музей “Територія Терору”. Та, на жаль, коли ми у мерію прислали фотографії будинків, де на фасадах ще присутня комуністична символіка, зокрема на вулиці Городоцькій, то відповідь з мерії була однозначна. З цією символікою нічого не робитимуть, бо це шкодить загальному архітектурному ансамблю міста Львова. Тож по суті Львів блокує виконання законів про декомунізацію, це парадокс. Позиція депутатів чітка й однозначна – маємо виконувати закон. І якщо я не помиляюсь, то до 20 вересня комісія має надати весь перелік об’єктів, які підпадають під цей закон. Тож маємо приступити до процедури ліквідації всіх залишків комуністичної ідеології. Отже, наразі з впевненістю можемо говорити про таких три місця – Пагорб Слави, Марсове поле і Монумент Слави. Перших два, оскільки це місця військових поховань, не зважаючи на те, хто там похований, під дію закону не підпадають. Ми жодним чином не плануємо воювати на цвинтарях. Та коли мова про Монумент Слави на вулиці Стрийській, то стосовно цього пам’ятника можемо піти по прикладу Польщі чи Прибалтики, де ідентичні пам’ятники були перенесені на околиці міста, на відповідні території, які демонструють кривавість режиму Сталіна. Певен: цього пам’ятника з радянською зіркою не має бути у Львові. Безперечно, по тому питанню варто було б провести референдум у місті, та законодавча база дуже недосконала і це дуже важко зробити. Думаю, що львів’яни підтримали б цю позицію, тим паче, що й до тепер живі люди, які страждали від терору, який вчиняли під комуністичними символами ті, хто такі пам’ятники встановлював, і ті, хто до тих пам’ятників приходив. Ці пам’ятники – це елемент комуністичної пропаганди. І ця пропаганда має бути знищена. А цієї символіки все ще багато на фасадах будинків, заводів.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8337 / 1.71MB / SQL:{query_count}